34. Україна в роки першої російської революції 1905—1907 рр.

Рубіж XIX і XX ст. — це не тільки період суттєвих соціально-економічних змін, а й час радикальних суспільно-політичних зрушень, значною мірою зумовлених революційними подіями 1905—1907 рр.

Початком революції стали події 9 січня 1905 року в Пе­тербурзі. Саме цього дня була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію про свої потреби.

І фаза — «піднесення» (січень — жовтень 1905р.): наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру; політизація народних мас; активізація процесу самоорганізації суспільства (утворення політичних партій, рад. профспілок тощо); поширення хвилі заворушень серед селян та армії; переплетення та взаємовплив робітничого, селян­ського та національно-визвольних рухів.

// фаза — «кульмінація» (жовтень—грудень 1905 р.): коротка стабілізація в країні та певне розмежування політичних сил після публікації царського Маніфесту 17 жовтня; діалог та легальна взаємодія між опозицією та владними структурами; активне формування багатопартійної системи; посилення пропаганди та агітації крайньо лівих партій більшовиків та есерів; організація лівими силами хвилі збройних повстань у грудні 1905 р. (повстанськими центрами в Україні були Харків, Олександрівськ, Катеринослав, Горлівка та інші міста).

111 фаза — «спад» (січень 1906— червень 1907р.): посилення репресій; помітне зменшення масштабів та інтенсивності ро­бітничих страйків та селянських виступів; перехід більшості політичних партій у підпілля; поширення серед революціонерів терористичних форм боротьби; спроби опозиції продовжити антифеодальну, антиімперську, антикапіталістичну боротьбу парламентськими методами у стінах Державної думи; перехід реакції у наступ. Повстання на броненосці.«Потьомкін» (червень 1905 р.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П. Шмідта (листопад 1905 р.), у Києві на чолі з Б. Ждановим (листопад 1905 р.) та в інших містах свідчили про поширення революційних настроїв серед солдатів та матросів.

Революційну хвилю жовтня 1905 р. царизмові не вдалося придушити силою, і він змушений був піти на поступки. Наслідком широкомасштабного жовтневого політичного страйку стало підписання 17 жовтня Миколою II Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканність особи, свободу совісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російського парламенту — зако­нодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення. Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки.

З червня 1907 року було опубліковано царський Маніфест про розпуск II Державної думи і новий закон про ви­бори до Думи, відповідно до якого 80% населення Ро­сійської імперії позбавлялося виборчих прав. Фактично було здійснено державний переворот, який не тільки відкривав новий період — період реакції, а й підводив риску під революційними змаганнями 1905— 1907 рр.: перша ро­сійська революція зазнала поразки.