4. Визвольні та національні рухи кінця хvііі початку хіх ст.

Гайдамацький рух. Гайдамаками називали у ХVІІІ ст. українських повстанців-месників на Правобережній Україні, особливо на Волині й Поділлі.

Гайдамацькі загони складалися з селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів.

Гайдамаки знаходили повне співчуття й підтримку серед простого народу та православного духовенства. Тікаючи від переслідування, вони часто переховувалися в православних монастирях.

Захоплених у полон гайдамаків жорстоко мордували: сажали на палі, четвертували, вішали. Попри тортури, вони трималися з мужністю, яка вражала навіть ворогів.

Могутня хвиля антифеодального визвольного руху прокотилася по всій Україні в другій чверті ХVІІІ ст.

Опришківський рух Опришками називали борців проти феодального й національного гноблення в Галичині на Закарпатті та Буковині. Вони громили шляхту, багатіїв, католицьких священників і уніатів. Як і гайдамаки, опришки вдавалися до партизанської тактики, зненацька нападали на ворогів і швидко відходили, уникаючи відкритого бою. Вони мали тісні зв’язки з гайдамаками, а часто навіть проводили з ними спільні операції. Найвищого піднесення опришківський рух досяг у 1738 – 1759 рр. Легендарним ватажком опришків 30 – 40-х років ХVІІІ ст. став Олекса Довбуш. Австрійський уряд постійно посилав проти опришків спеціальні каральні загони. Останнім ватажком опришків був М. Драгирук прилюдно страчений 1878 року в Коломиї.

Коліївщина У травні 1768 року на Правобережжі спалахнуло грандіозне повстання, що отримало назву Коліївщина. Очолив повстання досвідчений запорожець Максим Залізняк. Вони знищували шляхту, католицьке духовенство, орендарів, палили маєтки, ділили панське майно. Повстання швидко охопило майже всю Київщину, Брацлавщину, Волинь, Поділля, Галичину.

У другій половині червня 1768 року російські війська разом з польською армією розпочали каральні акції проти гайдамаків.

Повстання було придушене тільки у квітні – травні 1769 року. Польські каральні війська з надзвичайною жорстокістю розправлялися з повстанцями: гайдамаків вішали тисячами, відтинали їм голови, садили на палі.

Визвольне повстання 1768 року, хоч і зазнало поразки, мало велике історичне значення. Воно прискорило падіння феодально-кріпосницьких порядків та визволення Правобережної України з-під влади Речі Посполитої.

5. Гетьманування I. Мазепи.

Геть­маном Лівобережної України був І. Мазепа (1687—1709), який змінив засланого до Сибіру Самойловича. Своє правління новий гетьман розпочав як політик чіт­кої промосковської орієнтації.

Незважаючи на всю складність ситуації, в якій опинив­ся І. Мазепа, він, маючи природний глибокий розум, талант політика, дипломата, державотворця, зумів значно зміцни­ти авторитет гетьманської влади й бути справжнім госпо­дарем України впродовж 22 років. В Україні ак­тивно будували школи, бурси, шпиталі, друкарні. І. Мазепа прославився будівництвом церковних споруд (в роки правління було побудовано 20 церков і монастирів), яке увійшло в історію культури як «українське бароко». За свою діяльність І. Мазепа здобув симпатії та прихильність широких освічених кіл.

Але в діяльності І. Мазепи були і суперечливі методи ке­рівництва Україною, які, зрештою, завадили йому втілити в життя плани, спрямовані на відродження суверенності Української держави. Водночас правління І. Мазепи супро­воджувалося дальшим посиленням всіх форм феодального визиску селян і козаків.

На першому етапі своєї політичної діяльності І. Мазепа підтримував з Москвою добрі відносини. Москва підтримувала зайняття ним Правобережної України у 1704 р. під час антипольських виступів козаків під проводом Семена Палія. Україна зно­ву була об'єднана під владою одного гетьмана.

Політичний маневр Мазепи був зумовлений багатьма чинниками. Один із них полягав у тому, що основою полі­тики російського царату в українських землях завжди було намагання підім'яти під себе гетьманську владу. Російський цар мав проект ліквідації Гетьманщини та передачі українських земель під управління князю Меншикову або англійському герцогу Мальборо

Об'єктивно дії І. Мазепи були спрямовані на пошуки оп­тимальної формули збереження української автономії в умовах кризової ситуації.

Політична акція І. Мазепи відображала настрої тієї ча­стини українського суспільства, яка хотіла бачити Украї­ну незалежною державою. Вона помітно вплинула на роз­виток суспільно-політичного та національно-визвольного руху в Україні в наступних століттях.