6 Старод вавилон

Стародавній Вавилон - найбільше місто стародавньої Месопотамії, столиця Вавилонського царства в 19-6 ст. до н.е. Найважливіший торговельний і культурний центр Передньої Азії. Вавилон походить від аккадських слів "Баб-мулу" - "Ворота бога".Стародавній Вавилон виник на місці більш давнього шумерського міста Кадінгір, назва якого була згодом перенесена на Вавилон. Перша згадка про Вавилон міститься в написі аккадського царя Шаркалішаррі (23 ст. до н.е.).У 22 ст. Вавилон був завойований і розграбований Шульгі, царем Ура, шумерської держави, яка підкорила собі всю Месопотамію.У 19 ст. перший цар вавилонської династії Сумуабум, який походив з аморитів (семітського народу, що прийшов з південного заходу), завоював Вавилон і зробив його столицею вавилонського царства.Наприкінці 8 ст. Вавилон був завойований ассірійцями і в покарання за заколот в 689 році до н.е. був повністю зруйнований ассірійським царем Сінахеріба. Через 9 років ассірійці почали відновлювати Вавилон.Найбільшого розквіту Стародавній Вавилон досяг у період Нововавилонського царства (626-538 до н.е.). Навуходоносор II (604-561 до н.е.) прикрасив Вавилон розкішними будівлями і потужними оборонними спорудами. У 538 році до н.е. Вавилон був узятий військами перського царя Кіра, в 331 році до н.е. ним опанував Олександр Македонський, в 312 році до н.е. Вавилон був захоплений одним з полководців Олександра Македонського Селевком, який переселив більшу частину його жителів в засноване ним поблизу місто Селевкію. До 2 ст. н.е. на місці Стародавнього Вавилона залишилися лише ру

7Найдавніші держави шумеру і аккаду

В IX-VIII тис. до н.е. у долині Євфрату і Тигру з'явились перші жителі. В V-IV тис. до н.е. Південне Дворіччя заселялося з двох сторін. Вгору долинами цих річок просувались шумери. Основні їхні поселення знаходилися на півдні Дворіччя, в районі Перської затоки. Ця країна стала називатися Шумер. Із заходу і північного заходу приблизно в цей час проникли переселенці, які дістали назву аккадців. Вони відрізнялися від шумерів мовою. Оселилися аккадці на північ від шумерів. Їх держава називалася Аккад.Головним заняттям населення Південного Дворіччя у VI-IV тис. до н.е. було хліборобство і скотарство. Річки, озера та в Перська затока кишіли рибою. В заростях очерету гніздилися водоплавні птахи. З сусідніх забігали степів дикі бики, газелі, страуси та дрібна дичина. Тому жителі Південного Дворіччя займались також полюванням і рибальством. Найнебезпечнішими хижаками були леви. Каменю, металів і лісу в Південному Дворіччі не було. На місці в достатку були лише глина й очерет, які широко використовувалися. Тому спочатку житла плели з очерету, який обмазували глиною.Головним багатством Південного Дворіччя була земля. Дуже родючі ґрунти давали великі врожаї. Геродот розповідав: досить було вкинути насіння в ґрунт після спаду води, пустити туди табун свиней, щоб вони втоптали це насіння в землю, після цього можна було збирати готовий врожай. Одна посіяна зернина давала від п'ятдесяти до ста зернин. На одній пальмі виростало за рік до 50 кілограмів фініків. За таких врожаїв праця людини давала більше, ніж потрібно для прожиття одному робітникові.Однак займатися хліборобством у несприятливих природних умовах було важко. На півночі, в Аккаді, не вистачало води для зрошення. А на півдні, в Шумері, навпаки, часто відбувались повені і місцевість була заболочена. Але люди не відступали перед труднощами. Вони будували канали для зрошення землі та осушення боліт. Споруджували штучні насипи, дамби і водоймища, насипали цілі пагорби, на яких виникали міста.

Іригація – система зрошення та відведення води у землеробстві.

Наполеглива праця жителів Південного Дворіччя над будуванням водних споруд перетворила цю річкову долину у квітучу країну, де збирали великі врожаї хлібів, овочів і фруктів.

Спочатку шумери й аккадці воювали між собою. Вони заснували багато міст: на півдні Ур, Урук, Еріду, Лагаш, а на півночі – Аккад, Марі, Ашшур. Кожне місто було столицею невеликої держави, до якої входили саме місто та міська округа. Тому таке невелике державне утворення історики називають місто-держава. Очолював місто-державу володар, якого шумери називали лугаль («велика людина»), а аккадці – шарру.Звичайно місто знаходилося біля каналу, з якого брали воду для зрошення полів та садів. На невеликих човнах, сплетених з гнучких гілок, обтягнутих шкірою, жителі плавали каналами з міста в місто.Будівельним матеріалом у Дворіччі була глина, з якої робили цеглу. З глиняної цегли будували все – житлові будинки, храми, палаци. В Дворіччі було мало палива. Тому цеглу не обпалювали, а просто сушили на сонці. Але необпалена цегла легко кришиться. Через це міську стіну будували такої товщини, щоб зверху по ній міг проїхати віз.У Дворіччі вирощували зернові культури – просо, ячмінь, пшеницю, які давали високі врожаї двічі на рік. Садили також овочі – часник, цибулю, огірки тощо. Основним фруктовим деревом Дворіччя була фінікова пальма. її називали «деревом життя». З фініків виготовляли різні солодощі і борошно, кісточки використовували як паливо при виплавлянні металів, з волокон кори плели мотузки і кошики. Місцеві хлібороби винайшли плуг, яким було зручно орати ґрунт. Шумери розводили дрібну та велику рогату худобу. Під час оранки у плуг запрягали биків та ослів, з їх допомогою також молотили хліб.В містах працювали вмілі ремісники. Майже все у Дворіччі робили з глини: винні бочки, посуд, дитячі іграшки, серпи з кам'яними зубцями, цвяхи, труби і навіть домовини. Саме у Дворіччі вперше з'явились глиняні конверти, в які вкладали глиняні листи. Легенда про те, що Бог зліпив людину з глини, теж виникла у цій країні. В III тис. до н.е. ремісники почали виробляти з бронзи знаряддя праці та зброю.Міста були також місцем жвавої торгівлі та обміну. Жителі Дворіччя обмінювали в інших народів зерно, вовну, тканини й фініки на дерево, камінь і метали.У Дворіччі іноді траплялися великі повені – потопи. Найбільші потопи сталися близько 3300 та 2900 років до н.е. Були зруйновані майже всі міста, і загинула велика кількість людей. Але з часом життя відновилось. Шумери стали вести відлік своєї історії саме від цих подій. Час відраховували в поколіннях, наприклад: «У третьому поколінні після Потопу в Уруці правив Гільгамеш».