84. Механізм зовнішньої політики держави.

Зовнішня політика - це сукупність стосунків держави з іншими державами світу та міжнародними організаціями. Найважливіший засіб зовнішня політики – дипломатія.Дипломатія - засіб здійснення зовнішньої політики держави, що являє собою сукупність невоєнних практичних заходів, прийомів і методів, застосовуваних з урахуванням конкретних умов і характеру розв'язуваних задач; офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях по здійсненню цілей і задач зовнішньої політики держави, захисту прав та інтересів держави, його установ і громадян за кордоном.З поняттям дипломатія пов'язують мистецтво ведення переговорів для запобігання чи врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і взаємоприйнятих рішень, розширення і поглиблення міжнародного співробітництва.Методи дипломатії :- офіційні й інші візити та переговори на вищому (саміти) і високому рівні;- дипломатичні конгреси, конференції, наради і зустрічі;- підготовка і проведення двосторонніх і багатобічних міжнародних договорів і інших дипломатичних документів;- участь у роботі міжнародних організацій і їхніх органів;- повсякденне представництво держави за кордоном, здійснюване її посольствами і місіями;- дипломатичне листування;- публікація дипломатичних документів;- висвітлення в пресі позиції уряду по тим чи іншим міжнародним питанням.Органи і відповідальні особи, що несуть дипломатичну службу, користуються в країні перебування загальновизнаними правами і дипломатичними привілеями (імунітет і недоторканність дипломатичного персоналу і приміщень, право шифрованого переписування і дипломатичного закритого зв'язку, право підйому прапора держави, митні привілеї й ін.).

Головне зовнішньополітичне відомство, яке веде питання зовнішньої політики у багатьох країнах світу має назву Міністерство закордонних справ. Очолює його міністр закордонних справ. В США це відомство називається державним департаментом. Очолює його державний секретар США. У Франції — це міністерство зовнішніх зносин, у Швейцарії — політичний департамент, в Аргентині — міністерство зовнішніх зносин і культу, в Лівії — Народне бюро із зовнішніх зв’язків і т. д.

85. Процес формування та реалізації зовнішньої політики.

Під "зовнішньою політикою" розуміють діяльність держави на міжнародній арені, що регулює стосунки з іншими суб'єктами зовнішньополітичної діяльності: державами, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями. Потреба у виникненні окремого типу політики пояснюється тим, що держава лише за допомогою внутрішньої політики не спроможна задовольнити всі свої інтереси та потреби. Зовнішня політика є, фактично, загальним курсом держави поза національними кордонами, тобто у сфері, де вона позбавлена суверенітету, за допомогою якого держава регулює відносини з іншими державами і народами та задовольняє свої національні інтереси.

АЗП (Аналіз зовнішньої політики) розробляє теоретичні засади інституційного механізму реалізації зовнішньої політики. Відповідно до них, загальний стратегічний курс зовнішньої політики держави належить до кола повноважень парламенту та глави держави/уряду у сучасних демократичних суспільствах.

Зовнішньополітична стратегія — це бачення державою свого сучасного становища у системі міжнародних відносин, бажаної майбутньої ролі, пріоритетів взаємодії з іншими учасниками міжнародних відносин, ієрархії стратегічних партнерів (союзників), основних сфер активності, пріоритетних форм та засобів реалізації зовнішньої політики.

Цілі зовнішньої політики залежать від політичного режиму держави, форми правління, стану економіки, традицій, географічного розташування, зв 'язків з іншими державами та багатьох інших факторів. Однак можна виділити групу загальних цілей, яка є характерною для більшості сучасних державі

1) зростання авторитету і зміцнення міжнародних позицій держави;

2) забезпечення національної безпеки держави, її територіальної цілісності та недоторканності;

8) створення сприятливих міжнародних умов для реалізації внутрішньополітичних цілей і завдань;

4) співробітництво та взаємодія з іншими учасниками міжнародних відносин.

До новітніх цілей зовнішньої політики, які сформувалися наприкінці XX століття, відносимо:

1) участь у міжнародному поділі праці та ринків сировини і збуту продукції;

2) обмін новітніми технологіями між країнами;

3) спільну боротьбу різних держав проти міжнародного тероризму.

Можна виділити основні форми реалізації зовнішньої політики держав, до яких відносять:

1) пасивну (держава відмовляється від частини суверенітету на користь інших держав);

2) агресивну (держава формує експансіоністські цілі, втручається у зовнішню та внутрішню політику інших країн);

3) активну (держава прагне утримувати рівновагу між внутрішньополітичними пріоритетами та зовнішньополітичними цілями);

4) консервативну (політика, спрямована на захист існуючої ролі (статусу) держави у міжнародних відносинах, досягнутого раніше балансу між внутрішньою та зовнішньою політикою).

Основними засобами реалізації зовнішньої політики є:

1) політичні;

2) ідеологічні (зовнішньополітична пропаганда);

3) економічні;

4) воєнні;

5) дипломатія.

Дипломатія (від лат "diploma" — "лист, складений наполовину") — це опосередковане (через зовнішню політику) і безпосереднє (за допомогою міжнародного права) здійснення національних інтересів конкретної держави.