2. Похідні від права власності правові титули майна

Похідні від права власності правові титули майна суб'єктів господарювання.

Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх використання (експлуатація) здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титулі). Правові титули майна, що зберігають за власником значну частину повноважень щодо майна, яке закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі останньому усієї сукупності прав, притаманних традиційному власникові, називаються похідними від традиційного права власності. Такими титулами є: а) право довірчої власності, б) право повного господарського відання, в) право оперативного управління, г) право оперативного використання, д) право користування (в т. ч. оренди). Всі вони є похідними від права власності і залежними від власника (первісного власника). В межах закону, що визначає зміст кожного з цих інститутів, власник, залежно від мети передачі майна, тією чи іншою мірою «підрегульовує» свої відносини з відповідним суб'єктом.

^ Право довірчої власності було започатковано 19.06.2003 р. (шляхом внесення відповідних змін до нового ЦК України) у зв'язку з прийняттям двох законів: «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (19.06.2003 р.) і «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (19.06.2003 р.). Відповідно до ч. 2 ст. 316 ЦК України право довірчої власності визнається особливим видом права власності, яке виникає на підставі закону, договору управління майном. Проте, відповідно до вищезазначених законів, таке право виникає лише на підставі відповідного договору (договору управління майном), що укладається власником відповідного майна - установником; управителем (довірчим власником) як стороною за договором може бути належним чином створена організація - фінансова установа (ст. 1 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 1 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»); управитель як довірчий власник розпоряджається довірчим майном лише у визначених законом та договором межах (ст. 26 Закону «Про іпотечне кредитування...», ст. 8 Закону «Про фінансово-кредитні механізми...»), а за власними зобов'язаннями (не пов'язаними з управлінням довірчим майном) відповідає майном, що належить йому на загальному праві власності. Відтак, право довірчої власності у сфері господарювання є похідним (його встановлення залежить від первісного власника майна - установника), обмеженим (межі використання довірчої власності встановлюються законом та договором) та додатковим правовим титулом майна (встановлюються зазвичай на договірних засадах зі створеною відповідно до закону господарською організацією, що має власне майно).

^ Право господарського відання (ст. 136 ГК України), порівняно з правом власності, є більш обмеженим і передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підприємства), але в межах закону і затвердженого власником майна статуту підприємства. Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому режимі, і може бути суб'єктом банкрутства. На такому правовому титулі майно закріплюється за: державними (ч. З ст. 73, ст. 74 ГК України) та комунальними (ч. З ст. 78 ГК України) унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку; унітарними комерційними підприємствами, що створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

^ Право оперативного управління (ст. 137 ГК України) також є похідним від права власності, але ще більш обмеженим, ніж право господарського відання. Суб'єкт права оперативного управління може володіти, користуватися і розпоряджатися закріпленим за ним майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами (державні установи) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприємство). Суб'єкт права оперативного управління відповідає за своїми зобов'язаннями лише майном, яким має право розпоряджатися. Якщо такого майна не вистачає для покриття його боргів, то субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями суб'єкта права оперативного управління несе власник майна (щодо казенних підприємств - держава). Цей правовий титул використовується щодо казенних підприємств (ч. З ст. 73, ч. З ст. 76 ГК України), унітарних некомерційних підприємств (ч. З ст. 78 ГК України), а також щодо унітарних некомерційних підприємств, які створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

^ Право оперативного використання майна - правовий титул майна відокремленого підрозділу господарської організації, який було започатковано в ГК України (ч. 5 ст. 55, ч. 3 ст. 132, ст. 138), проте згодом ці норми в ГК були скасовані. Проте майно за відокремленим підрозділом все одне закріплюється господарською організацією на цьому правовому титулі. Обсяг майнових правомочностей відокремленого підрозділу у межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої він входить, що закріплюється відповідно в Положенні про підрозділ.

Тест 1: - безпосередньо із закону чи іншого нормативно-правового акта, який регулює господарську діяльність;

- з акта управління господарською діяльністю;

- з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але не суперечать йому;

- внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту чи суб'єктом господарювання, придбання чи збереження майна суб'єкта чи суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

- у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності;

- у результаті інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Тест 2: Соціально-комунальні зобов’язання передбачають обов’язок суб’єктів господарювання за рішенням місцевої ради за рахунок своїх коштів відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підготовку.

Публічні зобов’язання суб’єктів господарювання є різновидом майново-господарських зобов’язань, оскільки виникають при здійсненні господарської діяльності. Вони мають місце у тих сферах господарювання, де їх наявність обумовлена об’єктивними технологічними особливостями виробництва і реалізації товарів, виконання робіт, надання послуг. До такої діяльності відноситься енергопостачання, газопостачання, централізоване водопостачання і водовідведення, надання послуг зв’язку тощо.

Особливістю публічного зобов’язання є те, що його сторона — суб’єкт господарювання, зобов’язана виконувати роботу, надавати послуги або продавати товари і не має права безпідставно відмовитися від участі у такому зобов’язанні.

Тест 3: 2,4

Тест 4: 3,4

Тест 5:

Тест 6: 2,4

Тест 7: 1,4

Тест 8: 2,3,4

Тест 9: 3,4

Тест 10: 1,2,3

Варіант №2