Особливості економічного розвитку та загальна характеристика господарства

 

Всі країни Латинської Америки належать до категорії тих, що розвиваються, суттєво відрізняючись між собою за рівнем соціально-економічного розвитку. У регіоні є нові індустріальні, ключові й найбідніші країни.

Розміщення продуктивних сил нерівномірне — найконцентрованішою є господарська діяльність у не багатьох промислових центрах, а до третини промислового потенціалу сконцентровано у зонах трьох міст-гігантів (Мехіко, Сан-Паулу, Буенос-Айрес). Помітно відрізняються країни за рівнем і темпами економічного зростання. На Аргентину, Бразилію й Мексику припадає 75 % продукції обробної промисловості регіону, решту її виробляють усі інші країни разом. Латинська Америка дає до 7 % світового ВВП та 6,5 % світового обсягу продукції обробної промисловості (45 % серед країн, що розвиваються). На країни регіону припадає менше 4 % світового парку комп'ютерної техніки.

Останніми роками помітна тенденція збільшення питомої ваги обробної промисловості у загальній структурі ВВП. Істотні зміни відбулися і в її структурі: знизилася частка традиційних галузей (харчової, текстильної, швейної, взуттєвої, деревообробної) і зросла — нових, «динамічних» (металообробка, машинобудування, нафтопереробка, хімічна промисловість). У другій половині 90-х років XX ст. значно збільшились обсяги випуску автомобілів, суден, авіаційної техніки, радіоелектроніки, телекомунікаційної апаратури, верстатів з ЧПУ.

Найвищих у регіоні темпів індустріального розвитку досягла Бразилія, яка за обсягами випуску промислової продукції наприкінці XX ст. посіла 8-ме місце у світі, активно розвиває ядерну програму, має власний аерокосмічний комплекс. За будівництвом морських суден вона посідає 3-тє місце у світі, за випуском тракторів — 5-те, за виробництвом військової техніки— 6-те, за випуском автомобілів — 7-ме.

Латинська Америка традиційно є одним із провідних сировинних регіонів світу. Наприкінці XX ст. вона контролювала 12 % світових обсягів експорту нафти, майже 15 % рідкого газу. Бразилія та Перу є крупними виробниками золота (9 із 20 найбагатших родовищ золота містяться саме в цьому регіоні).

Виняткова роль регіону і в постачанні сільськогосподарської сировини та продуктів на світовий ринок. На країни Латинської Америки припадає 80 % світового експорту бананів, майже 60 % кави, понад 50 % цукру-сирцю та соєвої олії, до 45 % бавовникової олії, понад 30 % бавовникового шроту, до 30 % сої, 12 % какао-бобів, 20 % виробів із какао, до 10 % яловичини та м'ясопродуктів, 13 % бройлерного м'яса птиці, 70-80 % рибного борошна та 11-12 % риби й морепродуктів.

Загалом успішні економічні реформи сприяли виходу країн регіону на новий рівень розвитку. Бразилія, Аргентина, Мексика і Чилі поступово зрівнялися за багатьма показниками із середньоєвропейськими розвинутими країнами, інколи навіть перевищуючи їх, хоча Бразилія, Мексика, Аргентина не минули значних фінансових потрясінь. Якщо у 1993 р. у Бразилії рівень інфляції сягав 2489 %, то у 2000 р. — 6 %.

Останніми роками багато країн перетворилися на «офшорні зони» із привабливими для іноземних інвесторів фінансово-податковими і митними умовами (Бермудські Острови, Барбадос, Домініканська Республіка, Антигуа і Барбуда тощо). На Багамських Островах діють відділення понад 400 банків, у Панамі — до 140 і банків із понад 30 країн світу.

Латинська Америка є дуже привабливою для іноземних інвесторів. Тільки за 1997 р. загальні інвестиції тут перевищили 73 млрд дол., за обсягом інвестицій в розрахунку на душу населення вона випереджає країни, що розвиваються, інших регіонів світу. Іноземний капітал має міцні позиції в нафтовій, гірничорудній промисловості, сільському господарстві.

Нині він залучається і в оборонну промисловість, а також у галузі, засновані на застосуванні досягнень НТП. За обсягами прямих приватних іноземних інвестицій в регіоні лідирують Бразилія (17 %), Мексика (10 %).

Найбільшими країнами-«донорами» капіталів у регіоні є США (45 % інвестицій). Велика Британія (до 19 %), Японія (понад 18 %).

Одна з найгостріших проблем країн Латинської Америки — зовнішня заборгованість. Сума загального зовнішнього боргу сягає 780 млрд дол. Найбільшими боржниками є Бразилія (майже 232 млрд дол.), Мексика (до 162 млрд дол.), Аргентина (приблизно 154 млрд дол.).

На економіку Колумбії та Болівії істотно впливають незаконне виробництво і контрабанда наркотиків (кокаїну). Економіка цих країн багато в чому залежить від діяльності найбільших наркокартелів — Меделянського, Калійського, картелю Атлантичного узбережжя.

Ще однією проблемою багатьох країн регіону є безробіття — в середньому майже 14,5 %. Найвищі його рівні зафіксовані у Гондурасі (28 %), Сент-Вінсенті й Гренадінах (22 %), Домініці, Нікарагуа, Колумбії та Суринамі (20 %).

Частка державного сектора найбільша у сфері інфраструктури. Державі належать майже всі залізниці, зв'язок, більшість електростанцій, торгового флоту та авіатранспорту. Розширюється її контроль у нафтовій промисловості: в усіх нафтодобувних країнах діють державні підприємства. Націоналізовані олов'яні рудники в Болівії, монополізовано розвідування, видобування й переробку нафти в Бразилії та Венесуелі. Головні потужності нафтової галузі підпорядковані державі в Аргентині. На державу припадає від 40 до 50 % капіталовкладень у Болівії, Перу, Еквадорі; від 30 до 40 % — у Колумбії та Уругваї.

Хоч на сучасному етапі помітне послаблення впливу держави на економіку, зростає ступінь її відкритості, що є наслідком приватизації багатьох державних підприємств, реформування податкової та фінансової систем, лібералізації зовнішньої торгівлі.

У багатьох нових галузях промисловості провідні позиції належать приватним трансконтинентальним корпораціям, які контролюють понад 40 % експорту готової промислової продукції з Бразилії, більше третини — з Мексики, Аргентини, Колумбії тощо.

У МГПП країни регіону представлені передусім видобувними галузями (нафтова, гірничорудна, гірничохімічна), лісовиробничим комплексом (заготівля та часткова обробка тропічної деревини), різноманітними напрямами плантаційного господарства, окремими галузями тваринництва (вівчарство і скотарство м'ясного напряму). В окремих країнах значного розвитку набула металургія, особливо кольорова на місцевій сировині.

Країни регіону, насамперед Чилі та Перу, — одні з провідних у світі за розвитком рибальства та рибопереробної промисловості.

Держави Карибського басейну є важливими суб'єктами міжнародного туризму.

Промисловість

Частка промисловості в структурі ВНП становить [приблизно 26 %. Найрозвинутішими промисловими країнами є Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі, Венесуела, Колумбія, Перу, на які припадає 85 % обсягу продукції регіону. Ці країни, по суті, й визначають його промисловий розвиток. Серед них виділяється «велика трійка» (Аргентина, Бразилія і Мексика), що концентрує 2/3 промислового виробництва Латинської Америки.

Видобувна промисловість. Розвинута переважно у Бразилії, Венесуелі, Болівії, Чилі, Перу, на Ямайці, у Суринамі, Гайані, Мексиці тощо. Основною продукцією видобувної промисловості є нафта, якої наприкінці 90-х років у регіоні видобували понад 415 млн т. Головними нафтодобувними країнами є Мексика (145 млн т), Венесуела (95 млн т), Аргентина (37 млн т), Еквадор, Колумбія, Трінідад і Тобаго, Перу, Болівія та ін. Бразилія є рекордсменом з глибоководного буріння і володіє найсучаснішим устаткуванням у цій сфері. Видобуток вугілля зосереджений переважно у Колумбії, Бразилії, Аргентині, Чилі, Мексиці й Перу. Країни Латинської Америки видобувають багато руд чорних й кольорових металів. Гірничорудна промисловість є провідною в економіці Гайани, Ямайки, Болівії, Чилі й Перу.

Латинська Америка є провідним регіоном світу за видобутком залізної руди, до 20 % якої використовують для власних потреб, решту реалізують на зовнішньому ринку. Майже 50 % видобутої в регіоні руди припадає на Бразилію, 20 % — на Венесуелу. Решту її добувають у Чилі, Перу, Мексиці, Аргентині.

Видобуток мідної, свинцевої, цинкової та олов'яної руд зосереджений в Аргентині, Бразілії, Болівії, Мексиці, Перу і Чилі. У регіоні видобувають 45 % бокситів світу. До 60-х років XX ст. їх експортували у країни Західної Європи і Північної Америки. Надалі незначну їх кількість почали використовувати у власному виробництві алюмінію.

Тринідад і Тобаго видобуває й експортує природний асфальт. Золото видобувають переважно у Колумбії та Мексиці, срібло — у Мексиці (2 368 т — 1-ше місце у світі), на Колумбію припадає 90 % світового видобутку смарагдів (родовище в Андах біля м. Музо), видобування алмазів у Бразилії становить 1,3 млн каратів на рік.

Бразилії також належить 90 % світового виробництва таких дорогоцінних каменів, як аквамарин, топаз, аметист, турмалін тощо.

Електроенергетика. Основними джерелами енергії є нафта, рослинні види палива (дрова, багасо — залишки цукрової тростини після обробки), природний газ, гідроенергія і вугілля. У регіоні працюють і споруджуються одні з найкрупніших у світі ГЕС: бразильськопарагвайська ГЕС Ітайпу на р. Парана, проектна потужність якої — понад 12 млн кВт, Гурі (10 млн кВт) на р. Кароні у Венесуелі, Тукуруй (8 млн кВт) у Бразилії тощо. Останніми десятиріччями запрацювали об'єкти атомної енергетики у Мексиці (2 блоки потужністю 1,3 млн кВт), Аргентині (2 реактори, 0,9 млн кВт) і Бразилії (1 реактор, 0,6 млн кВт). Геотермальна енергетика розвинута у Мексиці та Сальвадорі. Загальне виробництво електроенергії становить 732,1 млрд кВт • год, значну частину якої виробляють у Бразилії, Мексиці, Аргентині, Венесуелі, Колумбії, Чилі, Перу. Половина виробленої електроенергії споживається промисловістю.

Обробна промисловість є найбільш динамічною галуззю господарства у більшості країн регіону, характеризується високим ступенем концентрації. «Велика трійка» (Аргентина, Бразилія й Мексика) виробляє до 75 % її продукції в регіоні. Значні обсяги дають також Чилі, Перу, Венесуела і Колумбія. Разом вони забезпечують понад 90 % всього виробництва обробної промисловості Латинської Америки.

Металургія. Розвинута у багатьох країнах. Чорна металургія, підприємства якої розташовані в Бразилії, Мексиці, Аргентині, Колумбії, Чилі, Перу, Уругваї та Венесуелі, працює переважно на внутрішній ринок. Найбільші заводи з повним циклом виробництва діють тільки у Бразилії, Мексиці й Аргентині. Сталь виробляють у киснево-конверторних і електроплавильних цехах.

Найрозвинутіша в регіоні кольорова металургія, яка є провідною галуззю промисловості Чилі, Перу і Болівії. У Бразилії виплавка алюмінію перевищує 1,2 млн т у рік, що забезпечує їй місце серед провідних його виробників та експортерів у світі. Однією з передумов цього є відкриття в 70-ті роки XX ст. одного з найкрупніших у світі родовищ бокситів — Тромбетас. Виплавка алюмінію у Венесуелі різко зросла з відкриттям родовищ бокситів Піхігуас і нині перевищує 576 тис. т щорічно.

Металообробка і машинобудування. Їх розвиток прискорився на початку 70-х років XX ст. Важливе місце в продукції машинобудування належить автомобілебудуванню, підприємства якого були створені за участю іноземного капіталу і випускають автомобілі європейських, японських та американських марок. Найбільшими виробниками автомобілів є Бразилія (1,8 млн штук, у тому числі 1,5 млн — легкові) та Мексика (1,2 млн, з яких 0,8 млн — легкові). Впливовими операторами цього сегмента латиноамериканського ринку є Аргентина, Венесуела, Колумбія, Перу, Чилі.

Суднобудування розвинуте в Бразилії, Аргентині, Перу, Чилі, Колумбії, Венесуелі, Гайані, на Кубі, але лише у перших трьох із перелічених країн воно представлене великими суднобудівними і судноремонтними підприємствами.

Авіабудування розвивається в Бразилії, Аргентині й Чилі. Випускають переважно легкі літаки різного призначення і гелікоптери. Бразилія першою з країн регіону збудувала штучний супутник Землі.

Останніми роками помітно зросла електротехнічна і радіоелектронна промисловість. Підприємства цієї галузі представлені складальними заводами, побудованими американськими та японськими компаніями у Мексиці, Бразилії, Аргентині тощо. Бразилія посідає 3-тє місце у світі за забезпеченням власних потреб в обчислювальній техніці, є світовим лідером з продажу комп'ютерних програм для автоматизації банківської сфери.

Могутній військово-промисловий комплекс (виробництво стрілецької зброї, боєприпасів, ракет класу «повітря-земля» і «земля-земля») склався в Бразилії, Аргентині та Чилі.

Хімічна і нафтохімічна промисловість. Одна з галузей, що розвивається найдинамічніше. Основну частину продукції становлять товари побутової хімії (миючі засоби, предмети санітарії, гігієни тощо) та основної хімії (добрива, пластмаси, лакофарбові матеріали). Найрозвинутіша нафтохімічна та нафтопереробна промисловість у Венесуелі, Мексиці, Аргентині, Бразилії, Трінідаді і Тобаго та ін.

Харчова й легка промисловість. Традиційно відіграють важливу роль. Харчова промисловість займає помітні позиції у структурі продуктивних сил регіону як за вартістю продукції, так і за кількістю зайнятих. До найдавніших її складових належать борошномельна і м'ясна галузі. Великі обсяги продукції галузі призначені на експорт (м'ясо — Аргентина, Уругвай, Бразилія, цукор — Бразилія, Перу, Мексика, Карибські країни тощо). Відомими товарами на регіональному і світовому ринках є багато видів напоїв (ром, вина, пиво), тютюнові вироби (кубинські сигари). Стабільними є позиції молочної та рибоконсервної галузей.

Країни регіону мають унікальне за своєю продукцією кустарне виробництво, особливо у текстильній, шкіряно-взуттєвій і харчосмаковій галузях. У районах, заселених індіанцями, зберігаються традиційні ремесла, вироби яких користуються великим попитом у туристів.

Загалом Латинська Америка має потужний виробничий потенціал. Найбільших успіхів досягли Мексика, Бразилія та Аргентина. Разом з розвитком традиційних галузей важкої індустрії в них прискорилося формування наукомістких виробництв (електроніки, робототехніки, біотехнології, атомної й авіаційної промисловості тощо), які визначають структуру сучасного господарства в регіоні.