971.Болгарія. Попервах кампанія складалася вдало для

Святослава. Йому вдалося пройти до Тракії й

узяти там кілька міст. Під загрозою опинився

Константинополь. Однак під Аркадіополем він

зазнав поразки. Князеві довелося вертатися за

Дунай, залишивши в болгарських містах

гарнізони. Але візантійські війська взяли

болгарську столицю Преслав, а згодом об-ложили в Доростолі й Святослава.

Святослав звернувся до імператора з

пропозицією про переговори.

Текст договору Святослава з Візантією

вміщено в "Повісті минулих літ". Договір засвідчує встановлення миру між Візантією й

Руссю й містить зобов'язання Святослава не

нападати на візантійські володіння, включаючи

власне, саму Імперію, Болгарію та регіон Корсуня.

6. Дипломатія Святослава

Зовнішня політика прямолінійного Святослава, доброго воїна, але менш талановитого дипломата, не відзначалася особливою мудрістю. Князь більше покладався на силу, ніж на переговори, хоча й не відмовлявся в разі необхідності від їх ведення. Святослав завершив об'єднання східнослов'янських земель у одній державі.

За роки свого порівняно короткого правління, пройшов­

ш и походами зі Сходу на Захід, від Каспійського моря до

Балкан, щонайменше 8000—8500 км , він мечем перекро­

їв карту світу і вписав молоду Давньоруську державу в

геополітичний простір Євразії.

На початку князювання воєнна активність Святосла­

ва була зосереджена на Сході. Протягом 964—966 рр. він

досягає значних успіхів на цьому стратегічному напрям­

к у: підкоряє Києву в'ятичів, які сплачували данину хо­

зарам; перемагає хозарських союзників — волзьких бул-

г ар та буртасів (мордву); завдає поразки Хозарському

каганату, оволодівши його столицею м. Ітиль; приму

шує підкоритися племена ясів і касогів на Північному

Кавказі. Ослаблення та занепад Хозарського каганату, зу­

мовлені походами Святослава, мали неоднозначні наслід­

к и: з одного боку, вони сприяли консолідації східно­

слов'янських племен у межах Давньоруської держави,

оскільки над землями в'ятичів та сіверян не нависала

хозарська загроза, з іншого боку, падіння Хозарії від­

крило шлях на Русь кочовим народам Сходу, насамперед

печенігам.

Успіхи Святослава на Сході не на жарт стурбували

Константинополь, тому імперія вдалася до дипломатич­

ної гри. У 968 р. на запрошення візантійського імперато­

ра Никифора Фоки київський князь на чолі 60-тиеячно-

го війська вирушає в похід проти Болгарії. Підштовхую­

чи русичів до боротьби з болгарами, візантійська дипло­

матія мала на меті зав'язати в кривавий вузол війни двох

своїх сильних противників, що могли протидіяти вста­

новленню контролю Константинополя на Балканах, але

розрахунки Візантії не виправдалися.

коли воєнні успіхи київського князя стали досить

значними, він не побажав, незважаючи на тиск і натяки

візантійської дипломатії, залишати Подунав'я. Констан­

тинополь пішов на два рішучі кроки: по-перше, відновив

дружні відносини з Болгарією, по-друге, підштовхнув пе­

ченігів до агресії проти Давньоруської держави.

Звістка про облогу печенізькими ордами Києва (968)

змусила Святослава вирушити на допомогу столиці своєї

держави. Хоча кочівники за короткий час були вигнані з

Подніпров'я, сам факт, що їм вдалося дійти до центру

Київської Русі свідчив про наростання печенізької загро­

зи та про гостру проблему державного управління за від­

сутності постійно воюючого князя. Для зміцнення влади

династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми

синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, Київська Русь

у Древлянській землі — Олег, у Новгороді — Володимир

Така реорганізація управлінської системи на Русі не тіль­

ки поклала початок адміністративній реформі, а й була

важливою ланкою грандіозного стратегічного плану Свя­

тослава, головною метою якого було створення могутньої

Дунайсько-Дніпровської держави.

Другий похід київського князя на Балкани розпочав­

ся 969 р. Святослав досить швидко не

тільки повернув собі втрачені позиції у Болгарії, а й

просунувся вглиб Візантійської імперії. Проте новому ві­

зантійському імператору вдалося зібрати численне вій­

сько і спочатку під Адріанополем зупинити Святослава,

а під Доростолом підписатим мирну угоду (971), відпо­

відно до якої київський князь брав на себе зобов'язання

не воювати з Візантією та відмовлявся від претензій на

Болгарію та Крим.

Русі були: вихід Давньоруської держави на міжнародну

арену; її перші спроби вписатися в геополітичний прос­

тір; постійна рухливість кордонів, розширення терито­

рії країни; зосередження уваги та сил держави не на

внутрішній, а на зовнішній політиці; вияв активності

державної еліти (князь і дружина) головним чином у

військовій сфері, яка давала їй землі, багатства, ринки

збуту, владу; недостатня консолідованість території дер­

жави; слабкість великокнязівської влади, що не була

щ е чітко організованою та централізованою; формування системи васально-ієрархічних відносин. Слід зазначити, що, незважаючи на певну прямолінійність зовнішньої політики за Святослава, Київська держава дотримувалася послідовної лінії, яка максимально захищала б її інтереси. Не лише за допомогою мечів, а й завдяки послам удалося досягти багато чого. Тут і похід на схід та розгром хазарів, і воєнний тиск на кримські та причорноморські володіння Візантії, оволодіння регіонами Приазов'я й Нижнього Поволжя, відвоювання в Болгарії Нижнього Придунав'я і навіть спроба посадити на імператорський трон руського ставленика Калокіра.