4.Поняття про спілкування. Соціальний зміст спілкування.

1. Спілкування – це процес установлення і розвитку контактів між людьми, що виникає як потреба у спільній діяльності. Воно нагадує своєрідну піраміду, яка складається з 4 граней. У процесі спілкування можна пізнати інших людей, обмінятися з ними інформацією, співпрацювати з ними, водночас пережити певний емоційний стан, що виникає в процесі спілкування. Таким чином спілкування містить:

• перспективна сторона спілкування : сприйняття, пізнання, розуміння партнерів - співрозмовників;

• обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування);

• вироблення єдиної стратегії взаємодії (інтерактивна сторона спілкування).

Соціальний зміст спілкування полягає в тому, що воно інтегрує соціальний досвід і культуру,яка передається від покоління до покоління. За своїми формами і видами, спілкування дуже різноманітне.

Способи , сфера: динаміка спілкування визначається соціальними функціями людей, учасників спілкування, їх соціальним статусом та службовими обо’язками. За використанням знакових схем виділяють такі види спілкування:

• вербальне (словесне): усне і писемне мовлення.

• Невербальне: ольфакторні, тактичні, аудіальні та візуальні засоби спілкування.

Пара лінгвістичні – якість голосу, його діапазон, тональність, темп, ритм, висота звуку.

Екстралінгвістичні – мовні паузи, сміх, плач, зітхання, кашель тощо.

Тактильні –потискання рук, обійми, поцілунки, поплескування по плечах.

Ольфакторні засоби спілкування – природні і штучні засоби.

Спілкування – багатовимірний, полі функціональний та різновидів процес. За кількістю учасників в спілкуванні розрізняють такі види спілкування :

• Міжособистісне ( спілкування в парах чи групах);

• Масове (в к – ціях,опосередковане різними видами засобами масової інформації)

За характером зв’язку спілкування поділяють на :

• Безпосереднє (контакт віч-на-віч);

• Опосередковане ( за допомогою письмового чи технічного засобів;

• Діалогічне;

• Монологічне;

За включенням у процес спілкування соціальних складових поділяють на :

• Міжособистісне;

• Рольове ( формальне).

Різновидом рольового спілкування є ділове спілкування, тобто співрозмовники виконують свої соціальні ролі і відповідні функції, спрямовані на повне або часткове вирішення проблем , організацію спільної діяльності тощо.

5. Спілкування як комунікація. Техніка спілкування.

Спілкування ( комунікативна взаємодія людей) відбувається переважно у вербальній формі, тобто у процесі мовного обміну інформацією. Його особливість полягає в тому, що за формою і змістом спілкування спрямоване на інших людей або людину, включених у комунікативний процес і є фактом комунікації. Крім того, мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію іншої людини. Емоційний позитивний вплив ( заохочення ) та емоційний негативний вплив ( покарання) регулюють спільні дії партнерів без застосування ком. Категорій схвалення та несхвалення , неможлива координація спільної діяльності.

Акт вербальної комунікації - це акт,що складається з говоріння та слухання. У сучасній літературі з питань спілкування велика увага приділяється вмінню слухати. Результати досліджень показують, що вмінням слухати володіє небагато людей, оскільки ми , насамперед, зайняти власним мовленням, крім того мовчання в процесі діалогу не означає слухання. Слухання – це активний процес, що вимагає уваги. У діалозі людину частіше цікавить те, чи зрозумів її інший , ніж те, чи зрозуміла вона його – це деформує процес спілкування.

Найефективніший метод уникнути цього – це не рефлексивне слухання – це умовно пасивне слухання (слухати і не втручатися в мовлення співрозмовника, але , залежно від ситуації , під час не рефлексивного слухання можна виявляти підтримку , заохочення , схвалення, розуміння, за допомогою таких мінімальних реплік, як: «так», «розумію», що продовжують розмову. Такі нейтральні слова знімають напруження і є особливо ефективними в таких ситуаціях:

1. Коли співрозмовник висловлює своє ставлення до певної події, застосовують цей метод на початку бесіди.

2. У напружених ситуаціях, коли співрозмовник прагне обговорити наболілі питання, коли він відчуває себе скривдженим . Нерефлексивне слухання не є доцільним , коли співрозмовник не бажає вести розмову або коли цей метод суперечить інтересам співрозмовника або заважає самовиразитися.

Рефлексивне слухання, зміст якого полягає у налагодженні зворотного зв’язку з співрозмовником для того, щоб проконтролювати точність сприйняття інформації.

Труднощі у процесі спілкування виникають через багатозначність слів. У зв’язку з цим, виділяють 4 види відповідей під час бесіди:

• З’ясування – це звернення до співрозмовника з уточненням.

• Перефразування – власне формування почутої інформації.

• Відображення почуттів – це акцентує увагу на емоційному стані співрозмовника і його ставлення до змісту бесіди.

• Резюмування – поєднання окремих фрагментів розмови у єдиний змістовний контекст.

Вербальне спілкування розгортається в конкретних обставинах, що мають назву мовленнєва ситуація. Параметри цієї ситуації визначаються її складовими:

Хто – кому- що – про що – для чого – де – коли.

Хто - той, що говорить або пише. У науковій літературі має позначення адресант або відправник, емісар, надавач інформації.

Кому – той, до кого говорять або пишуть. У науковій літературі називається адресат, отримувач, сприймач.

Про що – змістова сторона тексту.

Чому – причина мовлення, його загальні обумовлення.

Для чого – цільова обумовленість мовлення.

Важливим елементом техніки спілкування є міжособистісний простір – це відстань, яка віддаляє співрозмовників.

Вчені, що в 60-х роках минулого століття звернули увагу на просторові потреби людини , ввівши спеціальний термін для цього напрямку дослідження - проксеміка.

Кожна людина прагне мати свою територію, це певний повітряний простір навколо тіла. Розміри цієї зони залежать від деяких факторів, насамперед від соціокультурних відмінностей людей. Розрізняють такі види відстаней між комуні кантами:

• Зона інтимного спілкування (від 0 до 50 см). На цій відстані спілкуються найближчі люди і вторгнення в цю зону розцінюється як посягання на суверенітет особи.

• Зона особистого спілкування (від 50 см- до 1,2 -1,5 м). Знаходження в цій зоні сприймається нормально у ситуації довірливого обговорення особистих проблем.

• Зона соціального спілкування (від 1,5 – до 2 м). Зона відповідає неформальному спілкуванню. На цій відстані обмінюються новинами колеги по роботі.

• Зона формального спілкування (від 2 до 4 м). Зона ділових, офіційних зустрічей.

• Зона відкритого спілкування (більше ніж 4 м). Дозволяє утримуватися від спілкування , велика відстань дає можливість безболісно вийти із зони спілкування.