7.Мовленнєвий етикет у сперечанні?

Сперечання – це словесна боротьба, в якій кожна із двох чи більше осібучасників домагається перемоги своїх думок, поглядів, переконань.

Ще давньогрецький філософ Арістотель поділяв сперечання на діалектичне (грецьк. “мистецтво вести бесіду”) та еристичне (грецьк. “суперечки”). Перше – це дискусія, знаходження істини в розмові шляхом зіставлення арґументів і контрарґументів. Друге – використання різних словесних і несловесних засобів з метою подолати суперника – незалежно від того, має він рацію чи ні. Отже, у другому випадку йдеться не про істину, а про перемогу над супротивником, позбавлення його здатності провадити сперечання, захищати свої погляди, навіть якщо істина на його боці і він у цьому переконаний. Зрозуміло, що в еристичному сперечанні місця для етикетності мовлення не надто багато.

У XIX столітті німецький філософ Артур Шопенгауер теоретично поєднав ці два види сперечання в “еристичній діалектній”. Він уважав, що доволі часто позірна арґументація збиває, звалює істину й слушність, а тому потрібно знати, які засоби використовує для отримання перемоги у сперечанні супротивник, і самому володіти мистецтвом їх застосування. Як тепер кажуть, добро миє бути з кулаками.

В еристичній діалектиці і в полеміці яку ще називають войовничою дискусією, бо вона має за мету перемогу, утвердження власного погляду, етикетність теж не завжди перебуває на передньому плані. Проте варто дотримуватися поради давніх римлян: suaviter in тоdо, fortirer in re – “приємно в способі, міцно в суті”, або, як не цілком делікатно висловлювалися інтеліґенти в минулому, “ввічливо, але в зуби!”. Іншими словами, навіть вільно володіючи всіма 34 способами “еристичної діалектики”, описаними А. Шопенгауером у його “Мистецтві провадження сперечань”, не варто забувати про особисту гідність і пошану до супротивника.

8.Історія етикету?

Термін "етикет" з’явився у XVIII ст. у Франції за часів правління короля Людовіка XIV.

Існує така історія. На одному з розкішних та вишуканих прийомів, які так любив улаштовувати король, всі запрошені отримали картки з цупкого паперу - етикетки, де були перераховані правила поведінки. Відтоді правила поведінки отримали назву етикет. Однак, правила поведінки склалися задовго до XVIII ст. Наприклад, у Давньому Єгипті існувала "Інструкція з поведінки", написана приблизно 2350 р. до н.е.

Великий мислитель Давнього Китаю Конфуцій (551-479 р. до н.е.) ввів таке поняття як мі-етикет і відводив йому особливу роль у формуванні гармонійних стосунків між людьми як регулятора поведінки в різних життєвих ситуаціях.

У Стародавній Русі на початку XII ст. було широко відоме "Поученіє" князя Володимира Мономаха. В ньому викладені норми, яких треба було додержуватися дітям князів та дружинників: "При літніх мовчати, мудрих слухати, літнім коритися, з рівними собі і молодшими в любові бути..."

Дуже жорсткими і суворими були вимоги щодо поведінки при дворах монархів. Порушення вимог придворного етикету впливало не тільки на кар’єру, але й загрожувало життю.

Етикет став настільки складною, деталізованою системою, що з’явилося ціле коло людей, які забезпечували дотримання вимог етикету: церемоніймейстери відповідали за дотримання правил поведінки при дворі, багаточисленні гувернери та вчителі навчали дітей дворян і заможних мешканців міст вишуканим манерам.

Знадобилося не одне десятиліття, щоб зробити переоцінку цінностей, і порядні манери перестали сприйматись як чужі моральні категорії.

Історія зберігає не стільки людську глупоту, скільки приклади високих надбань людського генія, не стільки мішуру звичаїв і забобонів, скільки вагомі і значимі гуманні моральні норми людських відносин. Із часом зникає прошарковий етикет, але залишаються універсальні норми поведінки - чемність, тактовність, порядність, які роблять відносини між людьми шляхетними та продуктивними.

Нині, коли ми увійшли у XXI ст., коли йде процес відродження української нації, - це набуло особливої актуальності.

По тому, як людина поводиться, як входить, вітається, сидить, їсть, як говорить судять про рівень її культури, освіти, про ділові і моральні якості. Слушно це чи ні, але від цього зазвичай залежить прийняття важливих рішень як в особистому житті, так і в бізнесі. Отже, від того, як ми поводимося, як вміємо себе подати залежить наш успіх.

9.Правила міжнародного етикету, які застосовуються незалежно від країни і національності?

Існують правила, які застосовні незалежно від країни і національності. Серед них:

Поважайте національні традиції в їжі, свята, релігію і керівництво країни, в якій ви знаходитеся.

Не порівнюйте зі своєю країною і нічого не критикуйте.

Будьте завжди пунктуальні, враховуйте рух на дорогах і скупчення людей на вулицях.

Не хваліться великими грошима, а краще ознайомтеся з грошовою системою країни, в якій знаходитеся.

Дуже важливі титули, ними слід користуватися.

Кореспонденція повинна мати дуже офіційний характер.

-Приїздивши не вперше до країни, поклопочіться, щоб на обороті вашої візитної картки була інформація на мові цієї країни.

-Обов'язково вставайте, коли звучить національний гімн країни. Спостерігайте і повторюйте дії ваших господарів.

-Не вдягайте специфічні національні костюми на зразок тоги або сарі. Адже може статися, що це має релігійний характер.

-На прийоми до 20:00, чоловікам можна вдягати будь-які костюми неяскравих кольорів. А на прийоми, які починаються після 20:00 слід вдягати костюми чорного кольору.

-Не можна вимагати, щоб все було, як у вас вдома: їжа, обслуговування і т.п.

Імена слід запам'ятовувати. Якщо ім'я важке, доречно буде потренуватися в його вимові. Майте на увазі, що імена можуть вказувати на соціальний статус і сімейний стан. По іменах звати людей не слід, якщо вони самі про це не попросять.

Знаходячись в чужій країні, не слід витрачати сверх необхідного, воду, тепло і світло. В окремих країнах до телефонів підключені лічильники. Тому спочатку запропонуйте господареві сплатити свій дзвінок, а потім телефонуйте.

Ввічливість скрізь в шані, особливо в Азії.

Манера триматися - це такий же спосіб проявляти пошану до навколишніх людей, як охайний одяг, ввічливе звернення в розмові, тактовність.

При налагодженні ділових контактів із зарубіжними партнерами і поїздках за кордон слід ознайомитися зі звичаями і етикетом цих країн і деякими правилами поведінки бізнесменів міжнародного рівня. Головне, що властиво всім європейським бізнесменам - це пунктуальність. Німці, англійці, бельгійці, бізнесмени інших європейських країн не люблять, якщо запрошені спізнюються на ділову зустріч. Приходити на зустріч прийнято за 10-20 хвилин до призначеного часу.