ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УЖГОРОДСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

Реферат на тему: «Світові фінансові кризи»

студента 3-го курсу

спеціальності «Фінанси і кредит»

Лукачини С.С.

м. Ужгород – 2015

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Поняття світових криз……………………………………………….......4

РОЗДІЛ ІІ. Історія світових криз……………………………..………………....…..7

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………..12

Список використаної літератури ………………………………………………….13

Вступ

Серед основних видів світових криз відділяють економічну та фінансову кризу. Так, фінансова криза — це різке погіршення стану фінансового ринку внаслідок реалізації накопичених ризиків під впливом внутрішніх і зовнішніх економічних та політичних чинників, що спричиняє порушення його функціонування, зниження цінових показників, погіршення ліквідності й якості фінансових інструментів, банкрутство учасників.

Економічна криза — фаза економічного циклу, під час якої відбувається різке відновлення порушених відтворювальних пропорцій шляхом спаду виробництва, недовантаження виробничих потужностей, зростання безробіття та ін. Характерним для світових фінансових криз є те, що вони поширюється не на одну країну, а на декілька і проявляють свої ознаки через глобалізацію світових економік.[3]

Об’єктом дослідження є світові кризи та їх прояви.

Метою даної роботи є визначення особливостей, сутнісних характеристик та причин виникнення світових криз.

Розділ і. Поняття світових криз

Глобалізація економіки, як постійний об’єктивний процес, породжує безліч нелінійних проблем і суперечностей. Однією з основних рушійних сил сучасної світової економіки виступає конфлікт між національним та глобальним. «Фінансова революція» ХХІ століття значно посилила ступінь взаємопроникнення національних економік. Історично основними його функціями фінансового ринку були: мобілізація ресурсів та їхнє ефективне розміщення, а також хеджування фінансових ризиків. Проте, внаслідок еволюції фінансового ринку та відповідно фінансових інструментів, відбулася закономірна трансформація його функцій, оскільки основною метою суб'єктів фінансового ринку є максимізація прибутків і висока швидкість їхнього отримання. Окрім посилення зв’язків національних економік, значно збільшились фінансові потоки короткострокових, швидко мінливих, спекулятивних активів, що перетворило світовий фінансовий ринок в нестабільний сегмент сучасної економіки.

Отже, фінансова глобалізація має як і позитивні так і негативні сторони. Так однією з негативних сторін є те, що вона служить механізмом світового поширення фінансової нестабільності, яка періодично виникає на окремих регіональних ринках і набуває міжнародного характеру. Численними каналами глобального фінансового ринку кризові явища поширюються на “здорові” економіки, поступово охоплюючи господарські системи інших регіонів.

За просторовою ознакою фінансові кризи поділяються на національні, регіональні та світові. Так для національних фінансових криз характерне різке погіршення стану фінансового ринку, що знаходиться у певній країні. Відповідно регіональні – це ті кризи, які виникають на окремих територіях країн і світові, які поширюються на різні країни.

В основному, за характером прояву розрізняють валютно-фінансові та фінансово-економічні кризи. Виникнення валютно-фінансових криз пов’язане з курсовою нестабільністю національних валютних ринків, що спричинена відтоком портфельних інвестицій у результаті зневіри міжнародних інвесторів у сприятливих перспективах розвитку економіки. У такому разі падіння біржових індексів, дефіцит платіжного балансу та цілком можлива рецесія реального сектора тісно пов’язані з валютно-курсовим чинником. Валютно-фінансовою за формою прояву можна вважати кризу 1997–1998 рр. у країнах Південно-Східної Азії, яка згодом поширилась на ослаблені трансформаційними процесами перехідні економіки, сягнувши, зрештою, своїм впливом і держав Латинської Америки.[2]

Іншим видом валютно-фінансової кризи є криза світової валютної системи, яка виражається в неспроможності діючих міжнародних механізмів валютного регулювання належним чином забезпечити безперебійне здійснення платіжно-розрахункових і капітальних операцій, а також потребі вироблення нових правил регламентації міжнародних валютних відносин.

Фінансово-економічні кризи мають глибинний характер, поєднують у собі фінансову нестабільність з глибокими структурними дисбалансом в реальному секторі і супроводжуються значними спадами виробництва. Найбільш яскравим проявом такої нестабільності можна вважати кризу 2008–2009 рр., яка розпочалася у фінансовому секторі США і поширилася внаслідок високої його глобалізованості на інші країни, гостро вразивши їх виробничу сферу.[2]

Різновидом фінансово-економічних криз виступають кризи зовнішньої заборгованості, які мають не циклічний характер, а зумовлені структурними деформаціями в економіках країн, що розвиваються, набуваючи хронічно-перманентного характеру. Щоправда, висока зовнішня заборгованість притаманна не лише слаборозвинутим країнам; цим недугом виявляються часто вражені також постсоціалістичні та розвинуті країни. Проте кризовий стан породжується не самою зовнішньою заборгованістю, а неспроможністю країн її обслуговувати внаслідок надмірних щодо експортного потенціалу боргових зобов’язань.

Також виділяють і інші в системному вигляді характеристики світових криз, так сюди належать:

• фінансово-банківські – різке зростання частки проблемних банків, боргів; істотне скорочення кредитів, ланцюгові банкрутства; перехід до збиткової моделі фінансової діяльності; переважання спекулятивної фінансової діяльності над інвестиційною;

• грошового обігу – різке некероване зростання цін із переходом у хронічну інфляцію; масова поява грошових сурогатів;

• державних фінансів – різке падіння обсягів золотовалютних резервів і державних стабілізаційних фондів; виникнення дефіциту чи загострення привнесеного кризою дефіциту бюджету; скорочення податкових надходжень; падіння бюджетного фінансування державних витрат; некероване збільшення внутрішнього державного боргу;

• функціонування національних фінансових інститутів – криза одного (групи) фінансових інститутів передається через пересічні зобов’язання іншим фінансовим інститутам національних економічних систем, поступово охоплюючи дедалі більшу частину ринку;