33. Срс у системі підготовки у внз

Сучасні дослідники проблем вищої школи по-різному трактують сутність самостійної роботи студентів, по-різному її визнача­ють. П. І. Підкасистий, наприклад, розглядає самостійну роботу як «засіб організації та виконання учнями визначеної пізнавальної діяльності». Такий підхід дає можливість поділити самостійну роботу студентів на аудиторну і поза аудиторну.

Під час аудиторних занять студенти слухають лекції, конспектують їх, виконують практичні та лабораторні ро­боти, беруть участь у дискусіях або просто в обговоренні питань під час семінарських занять та ін. Поза аудиторна робота менш регламентована, ніж аудиторна, внаслідок чого її організація, керівництво і контроль пов'язані з певними труднощами. Головним документом, що регламен­тує аудиторну і поза аудиторну роботу студентів вузів, є на­вчальний план з кожної спеціальності. Традиційно в біль­шості вузів, визначаючи бюджет навчального часу студентів, виходять із співвідношення 6:4, що передбачає 6 годин що­денних аудиторних занять і 3-4 години поза аудиторних. Усі види самостійної роботи студентів можна поділити на роботи репродуктивного типу, творчі і комбіновані, тобто такі, що включають елементи творчості і репродукції.

Деякі педагоги вищої школи пропонують з метою орга­нізації управління поза аудиторною самостійною роботою студентів виділяти дві взаємопов'язані підсистеми —систе­матичну і так звану акордну самостійну працю. При цьому під систематичною працею розуміють працю, розподілену по днях невеликими порціями, а під акордною — компактну і довготривалу за часом. Поділ поза аудиторної самостійної роботи студентів па систематичну повсякденну й акордну досить точно відображає ритм роботи вищої школи і може слугувати певною основою для її планування, організації й управління нею. Такий розподіл доцільно роз­глядати в нерозривній єдності з репродуктивним, творчим і комбінованим варіантами самостійних робіт студентів. На базі кількісного нагромадження павичок самостійної роботи до певного рівня виникає необхідність в акордній праці. Остання має нову мету — перетворення набутих навичок у нову якісну структуру (підготовка виступу, доповіді на науковій студентській конференції й т. ін.). Після цього формування навичок продовжується до якісно нового етапу узагальнення і т. н. Для цілеспрямованого й оптимального управління процесуальною стороною пізнавальної діяльності студентів інколи розробляються технологічні карти для різ­них видів самостійних робіт, зокрема: процесу складання тез; складання бібліографічних карток за книгою; складання кар­ток за статтею; складання виписок; роботи з книгою; читання наукової літератури; процесу конспектування першоджерел; робота з пресою; процесу реферування; підготовки доповідей, повідомлень, виступів; виконання курсової роботи; виконан­ня дипломної роботи тощо.

34. Система освіти в Україні її принципи

Відповідно до закону «Про загальну середню освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ла­нок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкіль­на освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Дошкільна освіта здійснюється у дитячих яслах, сад­ках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних за­кладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням там дітей, а також у дитячих садках інтернатного типу, дитя­чих будинках тощо. Загальна середня освіта —цілеспрямований процес засвоєння сис­тематизованих знань про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної та практичної діяльності, резуль­татом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток осо­бистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Відповідно до закону 12-річна загальна середня осві­та має три рівні: початковий, основний, старший. Професійна освіта здійснюється в системі вищих та середніх навчальних закладів: багатопрофільних універ­ситетах, академіях, інститутах, коледжах, технікумах, педагогічних, медичних та мистецьких училищах. Освіта в Україні організується з урахуванням прин­ципу безперервності (навчання впродовж усього життя). Ринок праці змінюється, що диктує необхідність ство­рення короткотермінових навчальних програм перепід­готовки й підвищення кваліфікації кадрів. Цю функцію виконує система післядипломної освіти.

Одним із головних напрямків якісної перебудови освіт­ньої системи є перехід від концепції підтримуючого до кон­цепції випереджаючого навчання, орієнтованого на май­бутнє — такі умови життя і професійної діяльності, в яких випускник опиниться після закінчення навчання. Такий підхід є актуальним, оскільки значна Частина знань старіє протягом 3—5 років. Тому головну увагу в навчальному процесі слід звертати на розвиток творчих можливостей спеціаліста, його здібностей до самостійних дій в умовах невизначеності, на набуття нових знань та навичок, освоєння сучасних методів отримання, накопичення, класифі­кації та передачі знань. Важлива умова реалізації системи випереджаючої освіти — тісний її зв'язок з наукою, «вмонтованість» освіти в систему наукових досліджень.

Реорганізація змісту освіти у руслі сучасних освітніх реформ:

1. Українознавча спрямованість.

2. Осучасненість змісту освіти.

3. Спрямованість на самостійне отримання, аналіз та застосування інформації.

4. Підвищена увага до вивчення математики.

5. Поглиблене вивчення іноземних мов.

6. Підвищення уваги до екологічної освіти. Включення у зміст освіти міждисциплінарних предметів і тем.

7. Поглиблене вивчення економічних та технічних дисциплін, інформаційних технологій.