2. Система міжнародного економічного права.

Системний підхід до будь яких явищ, понять наук тощо має велике значення. Саме він дає змогу всебічно і глибоко їх вивчити і розуміти. Цей підхід широко використовується і в юридичній науці, незалежно від того, чи йдеться про національні чи про міжнародні правові системи, які є взаємозв”язаними і в той же час незалежними.

Міжнародне право є основою міжнародного економічного права. Як складова частина міжнародного права міжнародне економічне право може і повинно розглядатися як самостійна правова система, галузь права. Воно має свої складові елементи — підсистеми, які називаються підгалузями та правовими інститутами.

Залежно від змісту відносин, які регулюються, у системі міжнародного економічного права виділяють: міжнародне торгове право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, а також комплекси норм, які покликані регламентувати міжнародно-правові відносини промислового і сільськогосподарського співробітництва, співробітництва в галузі науково-технічного прогресу та ін.

Систему курсу міжнародного економічного права можна розділити на Загальну й Особливу частини.

У Загальній частині об'єднані норми, які визначають сам предмет правового регулювання міжнароного економічного права, його джерела і принципи, дають уявлення про суб'єкти міжнародних економічних відносин, про державу як основний суб'єкт міжнародного права. У Загальній частині також розглядаються правовий статус міжнародних економічних організацій, питання правового регулювання діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК), міжнародних економічних договорів та забезпечення їх виконання.

Щодо загальної характеристики змісту Особливої частини міжнародного економічного права, то вона зводиться до характеристики правових норм і особливостей правового регулювання міжнародної торгівлі, міжнародних валютних відносин, міжнародних перевезень та інших напрямів міжнародного співробітництва. Особлива частина має вивчатися міжнародне торгове право, міжнародне валютне право, міжнародне транспортне право, питання міжнародно-правового регулювання промислового, сільськогосподарського і науково-технічного співробітництва.

Тема лекції № 2. Джерела міжнародного економічного права План

1. Поняття, система та класифікація джерел міжнародного економічного права.

2. Загальні джерела міжнародного економічного права.

3. Спеціальні джерела міжнародного економічного права.

4. Поняття, значення, класифікація міжнародного економічного договору.

1. Поняття та значення міжнародного економічного договору.

2. Види міжнародних економічних договорів.

3. Порядок укладання міжнародного економічного договору.

4. Забезпечення виконання міжнародних економічних договорів.

1. Поняття , система та класифікація джерел міжнародного економічного права.

Якщо розглядати МЕП як галузь загального міжнародного права, то в такому разі джерела МЕП і джерела міжнародного права повинні бути однаковими. Проте насправді класифікація джерел МЕП є більш різноманітною і більш складною. З одного боку, навіть спільні джерела характеризуються в МЕП суттєвими особливостями, які обумовлюються як специфікою об'єкта, так і наявністю різних рівнів регулювання в цій галузі права. З іншого боку, що цілком природно, в МЕП існують також і спеціальні, не відомі загальному міжнародному праву, джерела.

1. З матеріально-правової точки зору джерелом права завжди виступає владна воля того чи іншого суверена. Зрозуміло, що у міжнародному праві для цього необхідно, як зазначається, щонайменше дві сторони, які юридичне не підкорені одна одній, тобто є рівноправними¹. Інакше кажучи, джерелом МЕП має бути, як правило, колективна (узгоджена) воля декількох чи багатьох суверенів. Проте, сама по собі державна воля, індивідуальна чи колективна, ще не породжує права: для того, щоб стати правом, така воля повинна набути вигляду правил поведінки, в яких вона матеріалізується. Більш того, державна воля стає правом лише тоді, коли дотримання вироблених у процесі формулювання владних приписів забезпечується відповідним при­мусом. У такий спосіб владні приписи суверенів стають нор­мами права (гл. 1.2.6), відхилення від яких вважається непри­пустимим, а тому карається владою, що встановила ці приписи, шляхом застосування передбачених санкцій.

Тому, з формально-правової точки зору, джерелом МЕП буде та форма, в якій відтворено правила належної поведінки суб'єктів і інших учасників міжнародних економічних відносин у процесі здійснення цих відносин і яка надає зазначеним правилам якості норми права.

2.Відтворена в правовій нормі воля держав може бути різною залежно від обумовленого рівнем економічної інтеграції кількісного складу суб'єктів (суверенів), що брали участь у процесі узгодження цієї колективної волі. В ідеалі у зазначеному процесі можуть брати участь усі держави світу, тому створені в результаті такого узгодження державних воль правила стосуються всієї міжнародної спільноти. Такі норми в міжнародному праві позначаються як універсальні (норми універсального рівня правового регулювання).

Коли кількість держав, що беруть участь у зазначеному процесі, зменшується, проте залишається достатньо значною і та­кою, що виходить за межі конкретного континенту, створені норми стають міжрегіональними. Якщо переважна частина або навіть усі держави, що беруть участь у переговорному процесі, знаходяться в межах певного регіону земної кулі (наприклад на одному континенті), вироблені цими державами правові нор­ми іменуються регіональними. Подальше зменшення кількості учасників норм, які виробляються, призводить до створення локальних або, частіше, двосторонніх міжнародно-правових норм.

3.Вироблені в процесі узгодження міждержавної волі (як безпосередньо на відповідних міжнародних конференціях, так і опосередковано у вигляді рішень міждержавних чи міжурядо­вих міжнародних організацій) правила поведінки можуть мати різний ступінь обов'язковості залежно від того, якою мірою їх дотримання забезпечується індивідуальним або колективним примусом. Держави можуть дійти згоди про те, що, зважаючи наважливість того чи іншого правила, відхилення від нього є не припустимим узагалі. У такому випадку створюються власне міжнародно-правові норми, сукупність яких утворює те, що засучасних умов позначається як жорстке право (hard law).

Проте, виробивши для МЕВ певне правило поведінки, держави можуть не досягти згоди стосовно обов'язкового забезпе­чення його дотримання примусовими заходами, тобто щодо надання такій нормі імперативного характеру. Більше того, вони взагалі можуть і не ставити за мету створення такої імперативної норми, обмежившись фіксацією свого волевиявлення у ви­гляді певного бажаного (інколи взірцевого) варіанта поведінки. Подібні норми отримали позначення рекомендаційних, і незайвим буде підкреслити, що в МЕП масив таких норм, скоріш за все, значно перебільшує кількість імперативних норм.

Нарешті, інколи в міжнародному праві (наприклад, за підсумками конференції голів урядів певної кількості держав) має місце констатація узгодженості волі, хоча конкретних правил поведінки учасників взаємних відносин не пропонується, не кажучи вже про примусові заходи на випадок дій, що не відповідатимуть вираженій ззовні колективній волі. В доктрині, з одного боку, стверджується, що подібні домовленості мають велике морально-політичне значення, і нерідко вони слугують підставою для внесення змін до національно-правового регулювання відповідних питань. Тому запропоновано навіть спеціальний тер­мін для позначення такого роду узгодження державних воль м'яке право (soft law), улюбленою сферою дії якого вважається МЕП. Однак, з іншого боку, в ній же зазначається, що серйозної правової межі між «soft law» і «non-law» (неправом), очевидно, провести неможливо.

Безумовно, далеко не завжди consensus facit jus (згода творить право). Проте, оцінюючи це реальне явище, багато авторів вважають, що відповідно до будь-якої слушної концепції права «м'яке право» відіграє важливу роль у визначенні відмінності між законом de lege lata (законом, яким він нині постає) та законом de legeferende (законом, яким може або має стати у майбутньому), між кодифікацією наявного права та подальшим його розвитком².

З урахуванням зазначеного всі джерела МЕП у даній роботі будуть розглянуті за такою двочленною класифікацією:

• ті, що є спільними для загального міжнародного права вцілому і МЕП (загальні джерела), та

• спеціальні джерела даної галузі міжнародного права.

Система джерел МЕП включає в себе міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних організацій, міжнародні кодекси поведінки.

Класифікація джерел МЕП:

І. За колом суб»єктів, на які поширюються:

1. універсальні

2. регіональні

ІІ. За ступенем обов»язковості та узгодженості державних воль:

1. норми жорсткого права (hard law)

- норми імперативного характеру

- норми рекомендаційного характеру

2. норми м»якого права «soft law»

ІІІ. За сферою дії:

1. загальні джерела

2. спеціальні джерела.