Білякореневі та фолікулярні кісти щелеп

Навколокореневі і фолікулярні кісти щелеп. Адамантинома, одонтома щелепи, епуліди. Рентгенодіагностика, диференціальна діагностика і

лікування.

Всі новоутвори поділяють на справжні пухлини, пухлиноподібні пораження і кісти. За даними міжнародної гістологічної класифікації пухлини (МРКП) терміни “пухлина” і “новоутвір” використовується для позначення аномальної маси тканин з надлишковим розростанням, яке не координоване з ростом нормальної тканини і триває після усунення дії причин, що викликали дане явище. Клітинна проліферація, неопластична природа яких сумнівна, визначається як пухлиноподібне розростання, процес або ураження, тобто ці пухлини збільшуються не за рахунок розмноження власних клітин, а за рахунок міграції і ексудації сполучнотканинних клітинних елементів.

Одонтогенна кіста (від грецького kystis - міхур) – порожнисте утворення, що виникає в товщі щелепних кісток, має оболонку і рідкий вміст. Виникнення подібних утворень пов'язане з захворюваннями зубів або патологією їх розвитку, тому вони названі одонтогенними. Одонтогенні кісти займають перше місце серед інших доброякісних утворень щелеп. Кісти на верхній щелепі зустрічаються в 3 рази частіше, ніж на нижній.

Одонтогенні кісти діляться на кореневі (радикулярні) і коронкові (фолікулярні).

Коренева (радикулярна) кіста. Виникнення кореневої кісти пов'язане з хронічним запаленням тканин періодонту.

Утворення радикулярної кисти (схема).

Коренева кіста утворюється з епітеліальної верхівкової гранульоми. Кореневі кісти можуть розвиватися і після видалення зуба з залишеної в щелепі гранульоми.

До теперішнього часу залишається спірним питання про походження епітелію в оболонці кісти. Одні автори вважають, що епітеліальні елементи проникають в гранульому по норицевому ходу з покривного епітелію слизової оболонки порожнини рота (Гравіц), інші - за рахунок росту епітелію ясен в результаті запального процесу (Шустер). На думку Малассе (1885), епітеліальна вистилка кіст виникає внаслідок розростань епітеліальних залишків (debris epithe liaux) зубоутворюючої пластинки. Ця теорія підтверджена подальшими дослідженнями багатьох авторів. У 1958 р. В. І. Стецула підтвердив в експерименті присутність епітеліальних залишків і довів можливість проліферації їх клітинних елементів з утворенням кістозних порожнин.

Кіста має оболонку, в якій розрізняють зовнішній шар, представлений щільною фіброзною сполучною тканиною, і внутрішній шар — з багатошарового плоского епітелію, подібного з епітелієм слизової оболонки ротової порожнини. В кістах, розташованих по сусідству з верхньощелепною пазухою, внутрішня поверхня іноді вистлана циліндричним епітелієм. Вміст кісти складається з серозної рідини з великою кількістю холестерину. Замкнута порожнина кісти, що утворилася, продовжує рости за рахунок накопичення ексудату. По даним І. І. Єрмолаєва і А. У. Рахметової, тиск всередині кісти може коливатися від 30 до 95 см вод. ст. При запальному процесі внутрішньопорожнинний тиск помітно зростає. Інші автори вважають, що зростання кіст здійснюється за рахунок додаткової вегетації епітелію з подальшими дистрофічними перетвореннями в них.

Клініка кореневої кісти. В початкових стадіях захворювання протікає безсимптомно. Надалі хворі скаржаться на вибухання кістки в області щелепи, яке повільно і безболісно збільшується. При огляді альвеолярного відростка, частіше із сторони присінку рота, можна виявити припухлість. При розташуванні кісти на верхній щелепі подібне вибухання кістки може бути в області твердого піднебіння. При пальпації припухлість тверда. Колір слизової оболонки альвеолярного відростка у області кісти не змінена тільки при нагноєній кісті виникає її гіперемія. В цей час можливе незначне підвищення температури тіла. Загострення стихає після хірургічного розкриття кісти або після мимовільного випорожнення з утворенням нориці. Надалі кістка щелепи під впливом тиску кісти, що росте, стоншується, стає податливою і пальпація супроводжується характерним пергаментним хрустом (симптом Дюпюітрена). При повному розсмоктуванні зовнішньої кісткової стінки відчувається флюктуація. Вказані ознаки стоншування кістки бувають набагато рідше при локалізації кісти на нижній щелепі.

Одонтогенна радикулярна кіста тіла нижньої щелепи.

Рентгенограма. Радикулярна кіста нижньої щелепи.

На верхній щелепі кіста нерідко відтискає верхньощелепну пазуху і тому довго залишається зовні непомітною.

Коренева кіста верхньої щелепи, яка відтискає гайморову пазуху.

1) кіста

2) гайморова пазуха

3) орбіта

4) носова порожнина

В деяких випадках кіста верхньої щелепи настільки відтискає верхньощелепну пазуху, що від неї залишається тільки вузька півмісяцева щілина у верхньому відділі щелепи.

Радикулярна кіста.

Іноді кісткова перетинка, що відокремлювала кісту від верхньощелепної пазухи, повністю зникає, і тоді оболонка кісти тісно прилягає до слизової оболонки пазухи.

Рентгенограма нижньої щелепи з радикулярною кістою, що поширилася вперед до ікла та назад до восьмого зуба. Нижньощелепний канал відсутній.

Кіста верхньої щелепи може проростати таким же чином і у бік порожнини носа. Як правило, зуби, розташовані біля кісти, зміщуються, їх корені розходяться, коронки, навпаки, конвергують один до одного.

Спеціальні методи дослідження дозволяють уточнити діагноз, визначити розміри і розташування кісти.

Електрозбудливість зуба, що явився причиною кісти, відсутня, в області зубів, прилягаючих до кісти, вона знижена. Якщо інтактні зуби реагують на струм від 2 до 6 мкА., то зуби, розташовані в області кісти, реагують на струм більше 6 мкА. і можуть взагалі не реагувати на електричний струм, що обумовлено тиском кісти на судинно-нервовий пучок пульпи зуба.

При пункції кісти одержують рідину жовтувато-сірого кольору з кристалами холестерину. Іноді вміст кісти нагноювався в результаті інфікування з кореневого каналу або з сторони порожнини рота і в пунктаті виявляють гній. Кореневі кісти нагноювалися у зв'язку з безпосереднім зв’язком з інфікованим каналом кореня зуба.

На рентгенівському знімку коренева кіста має вигляд круглого або овального дефекту кістки, прилеглого до верхівки кореня зуба. Кіста має чіткі, рівні контури.

Коренева кіста нижньої щелепи. Рентгенограма.

В області верхньої щелепи не завжди вдається визначити верхню межу кісти в зв'язку з тим, що контури кісти накладаються на контури верхньощелепної пазухи. В цих випадках слід провести рентгенографію з штучним контрастуванням.

Рентгенограма верхньої щелепи: залита контрастною речовиною радикулярна кіста пророс­ла у верхньощелепну пазуху та значною мірою виповнила її проствіт.

Для цього пунктують порожнину кісти, відсмоктуючи її вміст, і в порожнину кісти вводять контрастну речовину (йодоліпол).

Рентгенограма. Обширна радикулярна кіста верхньощелепної пазухи зліва.

Рентгенограма. Та ж кіста після наповнення її рентгенконтрастною масою йодоліполом.

Коронкові (фолікулярні) кісти. По даних А. І. Євдокімова фолікулярні кісти в середньому складають 4-6% загальної кількості одонтогенних кіст. Походження фолікулярних кіст пов’язують з порушенням розвитку зубного фолікула. Причиною порушення може бути пошкодження зубного фолікула або його інфікування з запального вогнища біля верхівок коренів молочних зубів. Кістоподібне перетворення зубного фолікула може відбутися на будь-якій стадії розвитку зуба, чим пояснюється присутність у фолікулярній кісті рудиментарних і нормально розвинутих зубів.

Рентгенограма фолікулярної кісти ниж­ньої щелепи.

В останньому випадку в зубному ряду відсутній той або інший постійний зуб. Фолікулярна кіста завжди оточує коронкову частину ретинованого або надкомплектного зуба.

Рентгенограма. Фолікулярна кіста нижньої щелепи дитини.

Іноді зустрічаються двохкамерні фолікулярні кісти, розділені перегородкою на дві порожнини, в кожній може знаходитися сформований або рудиментарний зуб. Клінічні прояви фолікулярних кіст мало чим відрізняються від клінічних проявів кореневих кіст. Можна відзначити лише більш повільний ріст фолікулярних кіст. Фолікулярні кісти нагноюються значно рідше, ніж кореневі. Фолікулярні кісти частіше локалізуються на нижній щелепі.

Діагностика фолікулярних кіст базується на даних рентгенограми, на якій завжди виявлятиметься ретинований зуб, повернений коронкою в порожнину кісти.

Фолікулярна кіста в області ретинованого ікла. Рентгенограма підборідного відділу нижньої щелепи.

Іноді доводиться проводити диференційну діагностику фолікулярної кісти з адамантиномою. У цих випадках питання вирішує гістологічне дослідження.

Лікування одонтогенних кіст хірургічне і зводиться до повного вилущування оболонки кісти (цистектомія) або до її розкриття з утворенням широкого сполучення з порожниною рота (цистостомія).

Повне вилущування оболонки кісти показано при, невеликій кісті без ознак запалення, коли до оболонки кісти прилягають один або два зуби. Цистостомія показана при великій кісті, особливо з ознаками запалення, коли повне вилущування оболонки кісти пов'язане з небезпекою пошкодження сусідніх порожнин (розкриття верхньощелепної пазухи, носових ходів), оголення і пошкодження судинно-нервового пучка на нижній щелепі або судинно-нервових пучків у великій кількості розташованих поряд з зубами.

Обидві операції проводять під місцевим інфільтраційним і провідниковим знеболенням залежно від локалізації кісти. Як правило, на верхній щелепі операції здійснюють під інфільтраційним, а на нижній щелепі - в основному під провідниковим знеболенням.

Цистектомія. При підготовці хворих до операції повинні бути запломбовані канали зубів, що підлягають резекції. Оперативний доступ здійснюється викроюванням півмісяцевого або трапецієвидного слизово-окісного клаптя в області вестибулярної поверхні альвеолярного відростка відповідно розташуванню кісти. Основа клаптя повинна бути повернена до тіла щелепи. Краї розрізу на слизовій оболонці повинні на 0,5—1 см. заходити за границі кісткових країв кісти, щоб лінія майбутнього шва не знаходилася над порожниною. Коли границі кісти на беззубій щелепі тягнуться до альвеолярного гребеня або при операції показано видалення зубів, розташованих в області кісти, вигідніше формувати трапецієвидний клапоть. При цьому розріз слід проводити у ясенного краю або через дефект на місці видалених зубів, цео дозволить добре закрити кісткову рану при накладанні швів.

Утворений слизово-окісний клапоть відшаровують від кістки спочатку распатором, а потім марлевим тампоном. Виявлену над кістою поверхню кістки трепанують штикоподібним бором або долотом. Подальше розширення входу в порожнину кісти проводять кістковими кусачками. За наявності кісткового дефекту над кістою розширення входу можна почати відразу ж із застосуванням кісткових кусачок. Після достатнього оголення кісти вигнутим распатором повністю відшаровують оболонку. Оболонка кореневої кісти легко відділяється від кістки, за винятком ділянки, спаяної з коренем зуба, що послужив причиною кісти. Корені зубів, повернені в порожнину кісти, перед операцією запломбовані цементом, підлягають резекції. У разі недостатнього заповнення каналу цементом, виявленого під час операції, проводять його ретроградне пломбування через верхівку зрізаного кореня.

Оскільки під час операції не вдається повністю висушити корінь зуба, канал слід пломбувати срібною амальгамою. Якщо цистектомію проводять при фолікулярній кісті, де є ретинований зуб, він підлягає видаленню. У дітей його можна залишити в щелепі, якщо ретинований зуб не є надкомплектним. У деяких спостереженнях ретинований зуб після операції прорізався в правильному положенні. Після видалення оболонки порожнину кісти промивають перекисом водню і розчином антибіотиків.

Рентгенограма зуба після видалення кісти.

Деякі автори заповнюють кісткову порожнину гемостатичною губкою, консервованою губчатою речовиною алогенної кістки, подрібненим м’язом. На думку цих авторів, заповнення кісткової порожнини прискорює процес остеогенезу.

Результати цистектомії з виповненням кісткової порожнини гомохолодокісткою за способом Н. С. Гулієвої-Коваль.

1 2

3

1) рентгенограма до операції;

2) через 7 днів після операції – у порожнині кісти видно губчасту речовину гомохолодокістки;

3) через 6 місяців після операції - повне відновлення кісткової структури в ділянці колишньої кісти.

Результати остеостимуляції за О. Д. Немсадзе: кісткова порожнина вже заповнена новою кістковою тканиною; остеостимулятор поступово розсмоктується.

На закінчення операції слизово-окісний клапоть вкладають на колишнє місце і фіксують швами з тонкого шовку або кетгуту.

Операція цистектомії на верхней щелепі (схема).

1) слизово-окісний клапоть відшарований;

2) відшарування оболонки кісти (після трепанації кістки);

З) слизово-окісний клапоть вкладений на попереднє місце і зафіксований швами.

На відповідну ділянку губи або щоки накладають давлячу пов'язку на 2-3 год. з метою, попередження утворення гематоми. Шви знімають на 5-6-й день після операції. При сприятливому результаті операції кісткова порожнина заповнюється кров’яним згустком, який піддається організації і через 3—6 міс. перетворюється в кісткову тканину.

Цистостомія. Оперативний доступ той же, що і при цистектомії, але розмір викроюємого слизово-окісного клаптя повинен відповідати розміру кісти. Після трепанації і повного видалення передньої стінки кісти марлевим тампоном видаляють її вміст, зуб, що явився причиною кісти, видаляють. Якщо необхідно зберегти зуб і провести резекцію верхівки кореня причинного зуба, то слизово-окісний клапоть слід формувати основою до ясенного краю, що дасть можливість закрити цим клаптем куксу кореня зуба. Порожнину кісти промивають перекисом водню, після чого слизово-окісний клапоть ввертають всередину. Для фіксації слизово-окісного клаптя порожнину тампонують йодоформною марлею.

Операція цистотомії на верхній щелепі (схема).

1 2

3 4

1) кіста верхньої щелепи;

2) слизово-окісний клапоть відшарований, проведена трепанація кістки і видалений зуб;

З) висічена зовнішня стінка оболонки кісти;

4) слизово-окісний клапоть ввернутий в порожнину кісти і фіксований йодоформним

тампоном.

Операція цистотомії на верхній щелепі з збереженням причинного зуба (схема).

1 2

3

1) слизово-окісний клапоть викроєний основою до альвеолярного відростка;

2) видалені зовнішня кісткова стінка кісти, висічена зовнішня частина оболонки кісти, резекована верхівка зуба;

3) слизово-окісний клапоть прикриває верхівку резекованого кореня;

4) порожнина, кісти заповнена йодоформним тампоном, утримуючий ввернутий в порожнину кісти слизово-окісний клапоть.

Через 5-7 днів тампон міняють. Надалі слід тампонувати тільки вхід в порожнину. Через 3-4 тиж., коли епітелізуються краї, тампонування порожнини припиняють. Надалі промивання порожнини і догляд за нею здійснює сам хворого.

Розгерметизовано кіста припиняє свій ріст і з часом зовсім зникає за рахунок опозиційного росту кісткової тканини.

Якщо цистотомія проведена в області кісти, яка значно відтісняє гайморову пазуху, то через 6-12 міс. На місці кісти залишається невелике кісткове заглиблення, а гайморова пазуха розправляється і приймає нормальні розміри.

У людей похилого віку, зважаючи на зниження відновних процесів доцільніше з'єднати кісту з верхньощелепною пазухою, а потім створити співустя з нижнім носовим ходом, як при радикальній гайморотомії. Рану з сторони порожнини рота потрібно зашити наглухо. Об’єднана порожнина існує надалі як щелепна пазуха. Причинний зуб видаляють.

Розкриття кісти з сторони нижнього носового ходу (назальна цистотомія) не набуло поширення зважаючи на частих рецидивів через звуження утвореного співустя.

В. І. Сердюков, С. І. Лисенко (1990, а. с. 1618394) запропонували спосіб хірургічного лікування нагноєної щелепної кісти:

Спосіб хірургічного лікування нагноєної кісти за В. І. Сердюковим і С. Л. Лисенко.

під провідниковим знеболенням двома вертикальними розрізами (1) від вільного краю ясен до перехідної складки на вестибулярній поверхні альвеолярного відростка щелепи за межами проекції і кістозної порожнини розтина­ють гнійник і рани сполучають між собою в підокісному просторі (за типом контрапертури). Трохи піднявши мостоподібний клапоть (2), за допомогою бору і кутового наконечника ви­ляють ділянку вестибулярної кістозної стінки, яка складається з кісткової та кістозної оболонок (3). Після евакуації вмісту кісти її порожнину дренують Т-подібною еластичною трубкою для промивання та відведення гною (4). Гострий запальний процес закінчується протягом 4-6 днів, а у фіксованому в ділянці шийок зубів клапті відновлюється кровообіг. Тому на 5-7-й день роблять горизонтальний розріз по краю ясен (5), відшаровують і перевертають трапецієподібний слизово-окісний клапоть і далі завершують цистектомію.

Невідкладна допомога при нагноєнні одонтогенних кіст може здійснюватись за одним із методів Г. В. Кручинського і В. І. Філіпенка (1987), суть яких полягає в негайній евакуації гною з кістки або через вертикальний розріз слизової оболонки і окістя у присінку рота, або поруч із передбачуваним краєм кісти (якщо діаметр її 1 см), або через Г-подібний розріз із наступною цистотомією (якшо діаметр кісти більше 1 см). Цього принципу дотримуються і при лікуванні абсцесу на твердому піднебінні.

Післяопераційний період. Після цистектомії та накладання глухих швів можливе нагноєння кров'яного згустка або ж покладеної у щелепну порожнину кістко­во-губчастої речовини (ало- або ксенокістки). У такому разі слід призначити спрямовану внутрішньом'язову антибіотикотерапію за за­гальними правилами та зняти 2-3 шви; рану потрібно вести напіввідкритим методом, на­давши можливість гнійному ексудату постійно витікати у рот. Щоб запобігти нагноєнню ало- або ксено­кістки, якою заповнено (з метою остеогенезу) порожнину кістки, у післяопераційному періо­ді слід проводити профілактичну антибіотико­терапію, визначивши до операції чутливість мі­крофлори вмісту кісти та порожнини рота до антибіотиків.

Прогноз сприятливий.

Клінічний випадок.

Радикулярна кіста нижньої щелепи в області 36 зуба. Втручання: реплантація 36 зуба, кюретаж, порожнина кісти і лунка видаленого зуба заповнена колагеновим біоматеріалом.

До операції.

Після операції через 1 місяць.

Стан після операції через 2 місяці.

Стан через 8 місяців.

Адамантинома.

Загальні відомості

Під адамантиномою щелепи слід розуміти групу одонтогенних пухлин епітеліального походження. Є багато синонімів цього терміна (багатокамерна кістома, проліферувальна щелепна кіста, центральна парадентарна кістома, кістоаденома, адамантинум та ін.), що свідчить як про складність будови адамантиноми, так і про серйозність її клінічних виявів.

Трапляється адамантинома переважно у хворих віком від 21 до 40 років, проте може бути у немовлят та у людей похилого віку. Уражає головним чином жінок. Локалізується частіше на нижній щелепі в ділянці її кута і гілки, рідше - тіла щелепи; найчастіше - в ділянці нижніх зубів мудрості.

Патогенез адамантиноми тісно пов'язаний з питанням походження епітеліальних клітин, з яких розвивається адамантинома. Наприклад, Falkson (1879), П. 1. Абрикосов (1956) та ін. пов'язують походження адамантиноми з епітелієм емалевого органа зубного зачатка; Magitot (1872) і О. В. Петрова (1956) вважають, що епітелій, з якого розвивається пухлина, виникає в щелепі через метаплазію сполучної тканини; Malasser (1885), М. О. Астахов (1908), В. Н. Брайцев (1907), Г. Д. Воскресенський (1900) та ін. пов'язують походження адамантиноми з епітеліальними залишками (острівцями) у періодонті та в кістці щелепи. Деякі автори (Kiompecher, 1918; 1. Г. Лукомський, 1927; А. Л. Козирєва, 1959; Н. Я. Рсзніков, 1965, та ін.) вважають, що адамантинома виникає з епітелію порожнини рота або верхньощелепної пазухи, який розростається і заглиблюється у кістку. Проте І. Г. Лукомський і А. Л. Козирєва припускають, що ця пухлина у деяких випадках виникає з емалевого органа зубного зачатки, аН.Я. Резніков - з епітеліальних залишків Маляссе. На користь цього свідчить гістологічна різноманітність адамантиноми, а також виявлення емалі в адамантиномі у деяких хворих.

Адамантинома нижньої щелепи зліва.

Рентгенограма. Адамантинома кута нижньої щелепи.

Рентгенограма. Адамантинома кута та гілки нижньої щелепи.

Клініка

Хворі приходять зі скаргами на раптово помічену ними або близькими асиметрію обличчя. З анамнезу вдається встановити додатково скарги та симптоми, які можна пов'язати з розвитком пухлини: 1) ниючі, тупі болі у щелепах і зубах, що приводило хворого (вже не раз) до думки про потребу видалити інтактні зуби; 2) явища періоститу та флегмонозних запалень, які періодично спостерігаються на ураженому боці; 3) фістули на слизовій оболонці з гнійним виділенням; 4) рани, що довго не заживають, після видалення зубів, з яких виділяється каламутна рідина; 5) якщо пухлина досягла великих розмірів, хворі висувають скарги на утруднені функції жування, мовлення та дихання.

Об'єктивно: у ранніх стадіях відзначається веретеноподібне здуття тіла щелепи; при цьому пухлина є гладкою або трохи нерівною, горбкуватою, твердої (кісткової) консистенції. Колір шкірних покривів не змінений, збирається в складку, іноді трохи бліда. Пізніше виникають ознаки кістозного новоутворення: вогнища пергаментного хрускоту, флюктуація; шкіра над пухлиною тоншає, блідне, виникає видима судинна сітка, шкіра важко збирається в складку. Згодом вона настільки тоншає, що доходить до виразок над місцями найбільш виявлених кісткових випинань.

Регіоиарні лімфовузли не збільшені, якщо вміст кістозних порожнин не нагноївся і до пухлинного процесу не приєдналося запалення кістки. Зуби в ділянці пухлини звичайно достатньо стійкі, але можуть бути трохи розхитані (за наявності хронічного запального процесу).

Слизова оболонка ясен нормального кольору або ціанотична.

Рентгенографічні дані дуже варіабельні. А. Л. Козирєва (1959) описала дев'ять варіантів кісткових змін, які можна виявити на рентгенограмі: 1) багато круглястих порожнин; 2) одна кісткова порожнина, оточена багатьма меншими порожнинами; 3) ряд круглястих порожнин, в одній-двох із яких міститься зубний фолікул або сформований зуб; 4) багатокутні порожнини; 5) великопетляста структура кістки внаслідок наявності значної кількості дрібних кіст; 6) кілька поодиноких великих кістозних порожнин; 7) одна велика кістозна порожнина з нерівними краями; 8) одна велика порожнина, в яку повернені корені зубів (нагадує радикулярну кісту); 9) одна велика кіста, в яку повернена коронкова частина непрорізаного зуба. Цей варіант нагадує фолікулярну кісту. Дуже важливою рентгенографічною ознакою адамантиноми є різний ступінь прозорості тіні порожнин.

Порожнини можуть мати малий, середній і високий ступінь прозорості. Центральні відділи кістозних порожнин прозоріші, ніж крайові. В однокамерних адамантиномах можна побачити смужку півтіні вздовж кісткової межі пухлини. Нерівномірність прозорості тіні особливо чітко видно в полікістозних адамантиномах. У разі приєднання запалення кісти її контури змінюються, стають розмитими, а в окремих ділянках іноді зникають. Прозорість тіні порожнин дуже знижується. Іноді в кістозних порожнинах помітний горизонтальний рівень рідини. Численність і різноманітність скарг, об'єктивних клінічних та рентгенографічних даних дуже ускладнює постановку діагнозу. Про це свідчать дані, що характеризують значну частоту розходження клінічного та патологічного діагнозів. Наші дослідження (М. І. Мигович, 1968) показали, що серед 60 пацієнтів з адамантиномами щелеп лише у 20 діагноз лікувальної установи, яка направила хворого на лікування, збігся з клінічним та патогістологічним. У решти 40 хворих до патогістологічного дослідження було встановлено інший (неправильний) діагноз.

Удосконалюючи діагностику адамантиноми, К. Мліосек, Л. Крист, Я. Пекарчик, В. Скверес (1985) дослідили адамантиному нижньої щелепи у 58 осіб за допомогою комп'ютерної томографії і отримали зображення також у поперечній площині, тобто у проекції, яка до цього була недосяжною. На підставі комп'ютерної томографічної остеоденситометрії автори визначили не тільки тип руйнування кістки, але й у деяких випадках некротичні зміни, а також вміст рідини у ділянці пухлини. На їхню думку, застосування посилення контрасту не є необхідною умовою комп'ютерно-томографічного дослідження амелобластоми. Однак інколи введення контрастної речовини послаблює оптичну щільність вивчення ділянки руйнування кісткових структур нижньої щелепи та інфільтрацію прилеглих м'яких тканин.

Тому тільки комплексне (рентгено-гістологічне) дослідження хворого дає можливість встановити правильний діагноз.

Патологоанатомічна картина залежить від того, яка адамантинома досліджується. Згідно з класифікацією Bluem (1901), адамантинома макро- і мікроскопічно може бути або твердою (adamantinoma solidum), або кістозною (adamantinoma cysticum).

Тверда адамантинома складається із строми (сполучної тканини) та паренхіми - епітеліальних клітин, які у вигляді тяжів пронизують строму, утворюючи комірки; по периферії їх розміщені високі циліндричні клітини, а ближче до центра - зірчасті клітини. Це відповідає картині емалевого органа, що розвивається.

У кістозній адамантиномі сполучнотканинна строма представлена менш рельєфно, ніж у масивній, порожнини якої визначаються лише мікроскопічно. У процесі свого розвитку масивна адамантинома поступово перетворюється на кістозну внаслідок злиття малих порожнин у кілька більших або навіть в одну велику порожнину, що містить рідину. Нерідко в такій порожнині молена виявити кристали холестерину, що зближує кістозну адамаитиному з банальною радикулярною або фолікулярною кістою. Наявність в адамантиномі епітеліальної тканини визначає можливість її малігнізації.