20) Посилення колоніальної експансії європейських держав в Африці та азії в кінці 19 ст.

У остан. дес. 19 - на поч. 20 в. Африка - предмет территор. суперечок м/у європ. державами. Довгий час в Африці панували лише Англія і Франція. внутр. області Африки довго залишалися недослідженими і відкриті для терріт.пріобретеній. Захоплення Єгипту Англією і Тунісу Францією послужив поштовхом до боротьби світових держав за загальний розділ ще поділених р-нів Центр. і Зап. Африки. Англо-франц. суперництво за розділ Африки стало головним на протязі 80-90 гг.19в. // Вселд за Англією і Францією в Африці концентрували свої економ. і політ. інтереси Бельгія, Німеччина та Італія. У 1884 переважна частина басейну Конго опинилася під контролем Бельгії. На що відбулася в кінці 1884-1885 Берлінської або Афр.конференціі за наполяганням Німеччини, Франції та США був прийнятий В«Заключіт.актВ», по кіт. В«Незавісім.гос-во КонгоВ» визнавалося володіннями бельгійського короля Леопольда 2. // У 80-90 рр. Франція поширила свої володіння на сусідню з Алжиром пустелю Сахару. У 1886 Франція захопила о.Мада...гаскар. У 1884 Бісмарк проголосив протекторат Німеччини над Ангра-пекеньу та прилеглої до неї тер-ії. так з'явилася 1-а герман.колонія - Герм. Південно-Зап.Афріка. Подібним шляхом у 1884-85 Німеччина заснувала колонії в Камеруні, Того і в Герм. Вистачає. Африці. У 1885 султан Занзібару визнав герм. протекторат над своїми володіннями. // У 1889-92 Італія заклала основи своєї буд. Сомалійської колонії, встановивши протекторат над великим р-ном сомалійського узбережжя Африки. Італ. колон. володіння на африк. узбережжі Крас.моря в 1890 об'єднані в єдину колонію - Еритрею. З 1905 Сомалі стала колонією Італії. У 1889-96 італ. правлячі кола намагалися то мирно, то силою зброї встановити своє панування над Ефіопією. Італ.колон. політика зустріла величезний опір ефіопського народу. Це змусило Італію в 1896 підписати з Ефіопією мір.договор і визнати її незалежність. // У грудні. 1906 у Лондоні представники Англ., Фр. та Італії підписали тристоронню угоду. Сторони домовилися підтримувати статус-кво і цілісність Ефіопії і взаємно визнали зацікавленість кожної з держав у визна. районах Ефіопії. // У 1890 підписано договір, розмежувати сфери інтересів Англії та Німеччини в Сх. і Південно-Зап. Африці. Договір поклав початок англо-герм. зближенню, але торкався інтереси Франції з занзібарська султанату. Англо-франц. протиріччя з цього питання були вирішені шляхом переговорів влітку 1890 і підписання угоди, кіт. означало компромісне вирішення низки спірних питань африк. політики. Угода передбачала поділ В«сфер впливуВ» в Африці. В якості франц. сфери впливу закріплювалася північно-зап. частина Африки, від юж.граніци Алжиру до північ. частини оз. Чад. Англ сфера впливу - ниж. теч. р. Нігер і тер-рія південніше оз. Чад. У серпні та листопаді 1890 Англія і Герм. визнали протекторат Фр. над Мадагаскаром. // Англо-франц. боротьба в Африці прийняла гострі форми головним чином в Судані. Після захоплення Єгипту англ. війська з'явилися і у Судані, кіт. перебував в номінальному підпорядкуванні Єгипту. Франція в 1896 направила невеликий загін, метою кіт. було приєднати Судан до Франції. Однак внутріполіт. обстановка не дозволила їй воен.действия в Судані. Франц.войска евакуювали в Фашоде. В рез-ті 21 березня 1899 обидві держави уклали угоду, в силу кіт. Франція отримала частину верх. Судану, межі терито. володінь обох держав у Центр.Афріке були уточнені. Після лікфідаціі Фашодского інциденту англ прав-во відновило своє втручання у внутр.дела Трансвааля, що послужило початком англо-бурської війни 1899-1902. Щоб зломити опір бурів англійці вдалися до жорстокого терору проти мирного населення. В рез-ті 31 травня 1902 мирний договір у Ферінігене - кінець самост. сущ-нию бурських республік, вони включені до складу англ. володінь в Юж.Афріке.

21) Утворення Троїстого союзу Трої́стий сою́з (італ. Triplice alleanza нім. Dreibund угор. Hármas szövetség) — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини та Італії, який склався в1879–1882 і був спрямований проти Франції і Росії.

Започаткував утворення Троїстого союзу Австро-Німецький договір від 7 жовтня 1879, який передбачав спільні дії обох країн у випадку нападу Росії на одну із них. Цей двосторонній союз 20 травня 1882 був доповнений договором між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Італією. Німеччина і Австро-Угорщина зобов'язувалися надавати всіма засобами допомогу Італії у випадку нападу на неї Франції, а Італія брала на себе зобов'язання допомогти Німеччині, якщо б вона стала жертвою неспровокованого нападу з боку цієї ж держави. Австро-Угорщина звільнялась від допомоги Німеччині у випадку військових дій проти Франції — їй відводилась роль резерву на випадок втручання у конфлікт Росії.

Окремі статті договору стосувались великих держав і передбачали, що у випадку нападу двох або кількох великих держав на одного члена Троїстого союзу у війну з ними вступають всі учасники договору. У випадку нападу однієї з великих держав, дві інші зобов'язувались зберігати сприятливий нейтралітет. Виняток робився лише для Франції: у випадку її нападу на одну з країн союзу, всі інші виступали на спільну боротьбу проти неї.

Відразу ж після підписання договору Італія заявила, що не зможе надати допомогу союзникам, якщо на них нападе Велика Британія, у зв'язку з підвищеною вразливістю берегових комунікацій у випадку нападу на них британського військового флоту. Держави зобов'язувались у випадку спільної участі у війні не підписувати сепаратного миру і дотримуватись таємниці про укладений союз.

Договір трьох держав у наступні роки поновлювався: 20 лютого 1887 у Берліні підписано другий союзний договір; 6 травня 1891 — третій союзний договір; 28 червня 1902 — четвертий союзний договір. Тексти цих договорів в основному повторювали положення документа 1882 і лише включали окремі додаткові угоди.

Договір 1887 містив австро-італійську угоду про збереження статусу-кво на Балканах, а у випадку, якщо це виявилося б неможливим, сторони передбачали узгоджувати свої дії, що свідчило про зародження суперечностей між цими країнами на Балканах.

У кінці 19-на початку 20 століття Італія почала переорієнтовувати зовнішньополітичний курс і поступово відходити від своїх союзників. Різке загострення англо-німецьких відносин, збитки від митної війни, яку з 1880-х повела Франція проти Італії, змусили останню шукати зближення з Францією та Англією. До значного послаблення позицій Троїстого союзу призвело підписання 1 листопада 1902 франко-італійської угоди, за якою Італія зобов'язувалася зберігати нейтралітет у випадку нападу Німеччини на Францію. У наступні роки Італія, залишаючись формально членом Троїстого союзу, поступово зближувалася з Францією та Великою Британією.

Німеччина і Австро-Угорщина вступили в Першу HYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B0_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0"свHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%B0_%D1%81%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B0"ітову війну без військової підтримки Італії, яка у червні 1915 заявила про свій вихід із Троїстого союзу й оголосила війну Австро-Угорщині.

22) Франко-Російський союз— військово-політичний союз РHYPERLINK "http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F"осії та Франції, що став основним вектором зовнішньої політики двох держав у 1891—1917 роках й передував створенню троїстої Антанти. Протистояв Троїстому союзу на чолі з Німеччиною.

Після розгрому у Франко-прусській війні Франція була змушена готуватись до реваншу у дипломатичній ізоляції. Відправивши у відставку Бісмарка, молодий німецький імператор Вільгельм II відмовився від Союзу трьох імператорів, який упродовж тривалого часу затверджував дружні стосунки Німеччини та Росії. Він віддавав перевагу бачити в якості головного союзника Австро-Угорщину — найнебезпечнішого суперника Росії на Балканах.

Щоб уникнути дипломатичної ізоляції, російський міністр закордонних справ Микола Гірс почав перемовини з урядом Саді Карно. Союз авторитарної імперії й демократичної республіки, що вразив усю Європу, було оформлено угодою 1891 року та секретною військовою конвенцією 18 серпня 1892 року. Сторони зобов'язувались надавати взаємну допомогу у разі нападу Німеччини чи Австро-Угорщини на Росію або Італії й Німеччини на Францію. У подальшому союз було підтверджено російсько-французькою військово-морською конвенцією 1912.

11 (23) липня ^[1] 1891 року до Кронштадта з візитом прибула французька військова ескадра. Імператор Олександр III особисто вітав французьких моряків; вислухав виконання французького революційного гімну «Марсельєзи» у Петергофі під час обіду ^[2], що вразило пітерську публіку.

21 серпня 1891 року Росія та Франція підписали угоду про консультації всіх питань та політичної домовленості двох сторін.

У 1890-их роках почало бурхливо розвиватись і культурне співробітництво Росії та Франції. Найелегантніший міст Парижа було названо на честь Олександра III, натомість у Петербурзі президент Фелікс Фор відкрив зведений за проектом Ейфеля Троїцький міст через Неву.

Не менш важливим, ніж військовий та культурний, був і економічний вимір Франко-російського союзу. Велике значення для розвитку російської економіки мали позики, які розміщувались у Франції, як державні, так і муніципальні, банківські та промислові. Окрім позик значну роль також відігравала участь французького капіталу у російських акціонерних підприємствах. На початку XX століття близько чверті усіх французьких інвестицій за межами Франції припадало на Росію.