Курсовая работа

Інтенсивність дернового процесу грунтоутворення та його результативність залежать від ряду факторів. Перший з них – продуктивність трав'янистих рослин. Найсприятливіші умови для їх розвитку складаються в лісостепу, північному степу, преріях, заливних луках, дещо меншої інтенсивності досягає їх розвиток в південній частині тайгово-лісової зони, в південному степу, саванах.

Другим фактором інтенсивності дернового процесу є комплекс зовнішніх умов, з яких найважливіші такі:  - умови аерації грунту. Найкращим для накопичення гумусу є контрастний режим аерації та зволоження, коли оптимальні періоди чергуються з надлишково аерованими. При постійній нестачі води гальмуються процеси розкладу, гуміфікації органічних залишків, порівняно інтенсивно йде мінералізація гумусу. В анаеробних умовах органічні залишки консервуються у вигляді торфу й дерновий процес трансформується в болотний;  - характер грунтотворної породи. Найбільш інтенсивно дерновий процес іде при наявності в грунті великої кількості Са, Mg та інших основ, тобто на карбонатній материнській породі.

При найсприятливіших для дернового процесу умовах формуються чорноземи, чорноземоподібні грунти в лісостепу, степу, преріях. З різною інтенсивністю він проявляється також і в інших грунтово-кліматичних зонах, в тому числі і в південній частині тайгово-лісової зони, де під його впливом утворюються дернові грунти.

До дернових відносяться автоморфні грунти з профілем типу Н+Р, потужним гумусованим горизонтом (>10 см), виключаючи такі грунти на сучасних алювіальних, вулканічних і кріогенних породах та злиті. Дернові грунти є зональними для південної частини тайгово-лісової зони (наприклад, Полісся України), але можуть зустрічатись у лісостепу та степу. У тайгово-лісовій зоні вони розташовуються серед дерново-підзолистих і підзолистих грунтів. Багато цих грунтів у Прибалтиці, Польщі, Німеччині, Нечорнозем'ї Росії, Східному Сибіру тощо. У світі їх площа складає біля 9 млн. га, на Україні – біля 1 млн. га, в т.ч. біля 0,4 млн. га розорано.

Умови грунтоутворення: рослинність трав'яниста лугова або лісова з добре розвиненим трав'янистим покривом за умови карбо-натності материнської породи чи близького залягання жорстких грунтових вод; грунтотворні породи – переважно карбонатні (елювій вапняку, мергелю, доломіту), але можуть бути й безкарбонатні будь-якого генезису, рідко – леси чи лесоподібні суглинки; клімат – бореальний, суббореальний, у більшості випадків – гумідний різного ступеня континентальності; рельєф – різноманітний.  Термін "дернові грунти" введений В.В.Докучаєвим. Головні діагностичні властивості дернових грунтів – наявність добре вираженого Н- горизонту грудкувато-зернистої структури; відсутність або дуже слабкий розвиток будь-яких інших генетичних горизонтів (типу Е, І), високий вміст гумусу (3-15%), висока ємність поглинання (ЄП), близька до нейтральної реакція середовища.

Типова будова профілю така:  Но – підстилка або дернина;  Н – гумусовий, сірий чи темно-сірий, грудкувато-зернистий, пухкий;  HP – перехідний, світліший за попередній;  Р – материнська порода різного генезису.

Дернові глейові грунти розповсюджені в понижених елементах рельєфу, по периферіях боліт, на борових терасах, найчастіше – в лісовій зоні. Як і для попереднього типу грунту, класифікаційна та номенклатурна приналежність останніх досить дискусійна. Найхарактернішою рисою умов грунтоутворення є грунтове або поверхневе перезволоження. Типова рослинність – трав'яниста, не виключена і лісова з моховою або трав'янистою підстилкою. Грунтотворними породами найчастіше служать флювіогляціальні, давньоалювіальні відклади різного гранскладу. Грунти характеризуються акумулятивним профілем типу: H+HPgl+PGl. Властивості їх значно залежать від гранулометричного складу. Порівняно незначне перезволоження веде до збільшення кількості гумусу в легких грунтах до 1,5-5%, Сгк:Сфк біля 0,5. ЄП досягає 30-40 мг-екв/100 г грунту залежно від гумусованості та гранскладу, реакція середовища слабокисла або нейтральна, СНО = 80-100%. Суттєвого перерозподілу SiО2 та R203, мулу в типових грунтах не спостерігається, хоча помітна тенденція до накопичення останніх в оглеєних горизонтах.

Генетична та агрономічна характеристика грунтів

 Генетико-морфологічна будова і властивості дерново-підзолитистих грунтів кожній природній зоні властивий свій ґрунтовий покрив, який характеризується тілький йому властивою генетико-морфологічною будовою.  У ТОВ «Колісник» виділяють три основні грунтові зони: дерново-підзолистих, сірих лісових і чорноземних грунтів

Під дубово-сосновими лісами з розвинутим трав´яним покривом формуються дерново-підзолисті грунти, які мають слабкий і середній ступінь підзолистості.  Хід пізолотворчого процесу такий. Під пологом мішаного лісу на поверхні грунту завжди лежить шар лісової підстилки. В ній відбувається безперервний процес розкладання органічних решток, нагромадження гумусних речовин. Але оскільки в лісах відбувається переважно низхідний рух вологи, гумусові легкорозчинні речовини з верхнього шару переміщуються на значну глибину і там осідають. Завдяки цьому верхній, гумусовий, горизонт має сіре забарвлення.  Дерново-підзолисті грунти, як правило, гумусу містять тільки 1-3%, мають кислу реакцію, потребують вапнування. При внесенні органічних та мінеральних добрив стають родючими. 

Заходи по поліпшенню грунтві

Результати агрохімічної паспортизації земель, їх моніторинг показують, що родючість ґрунтів Чернігівщини за останні 5 років невпинно знижується, проявляються процеси агрохімічної деградації ґрунтів.

Порівнюючи основні агрохімічні показники (забезпеченість ґрунтів рухомим фосфором, обмінним калієм, ступінь кислотності ґрунтів) в розрізі районів останнього туру обстеження з попереднім туром варто відзначити, що майже в усіх районах області знижується родючість ґрунтів, зростають площі кислих земель.

Найбільш інтенсивно зменшуються запаси фосфору в Корюківському, Н.-Сіверському, Прилуцькому, Семенівському, Сосницькому, Срібнянському, Щорському районах, де вони за 5 років знизились на 10-25 мг/кг ґрунту. В цілому по області урожай сільськогосподарських культур за вмістом фосфору лімітується на 84 % площ. В Бахмацькому, Городнянському, Корюківському, Н.-Сіверському, Ріпкинському, Сосницькому, Щорському районах дефіцит рухомого фосфору спостерігається на 88 – 93 % площ.

Значні зміни виявлені і в забезпеченості ґрунтів обмінним калієм. За 5 років його вміст в Корюківському, Семенівському, Сосницькому і Щорському районах знизився на 11 – 18 %. За цим показником урожай сільськогосподарських культур лімітується на 89 % площ орних земель області. В Городнянському, Корюківському, Н.-Сіверському, Ріпкинському, Сосницькому і Щорському районах площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом калію займають 55 – 84 %.

Науково-обґрунтовані дози внесення мінеральних добрив під сільськогосподарські культури для отримання врожаю на рівні 1986-1990 років (тоді були отримані найвищі врожаї більшості культур) становлять: під пшеницю 200 кг поживних речовин на 1 га посівної площі, цукрові буряки – 400 – 450, льон-довгунець – 200 – 220, картоплю – 230 – 250 кг/га. Однак, в останні роки обсяги застосування мінеральних добрив навіть під пріоритетні культури не відповідають вимогам землеробства.

Згідно із статистичними даними під урожай 2009 року в сільськогосподарських підприємствах було внесено 43,3 тис. тонн поживних речовин мінеральних добрив. В середньому по області на 1 га посівної площі було внесено 56 кг поживи з них азоту – 40 та по 8 кг фосфору і калію. Найменші обсяги мінеральних добрив застосовують у Поліських районах, ґрунти яких потребують їх найбільше. Удобрена площа мінеральними добривами склала 57 % від загальної посівної площі. У Борзнянському, Носівському, Бобровицькому, Варвинському районах, площа удобрена мінеральними добривами становить 74 – 83 %. Порівняно з минулим роком, лише 6 районів області збільшили обсяги застосування туків, решта – допустили їх зменшення. В цілому по області в 2009 році мінеральних добрив зовсім не застосовували 233 господарства (41 %). Найбільше таких господарств в Городнянському районі – 24, Семенівському та Н.-Сіверському – по 23, Коропському – 21 господарство. В 103 господарствах (18 %) рівень застосування мінеральних добрив не перевищував 20 кг поживних речовин на гектар. Лише 59 господарств (10 %) внесли їх більше 100 кг на гектар.

Складна ситуація з виробництвом і застосуванням органічних добрив. Рівень їх застосування в 2009 році становив 1,1 т/га. Удобрено органікою лише 27 тис. га, що становить 3,5% від загальної посівної площі. В половині районів області органіки вносять менше 1 т/га. Зовсім її не вносили в 2009 році 401 господарство (71 %), ще 47 господарств (8 %) внесли менше 1 т/га. У Бобровицькому, Козелецькому, Коропському, Менському, Н.-Сіверському, Прилуцькому та Семенівському районах 70 – 81 % господарств не застосовують органічних добрив.

Вкрай складна ситуація із формуванням нормального режиму живлення сільськогосподарських культур неминуче призведе до різкого зниження їх продуктивності. Враховуючи, що за рахунок добрив формується понад 50 % приросту урожаю, то використання добрив є пріоритетним напрямком в агротехнологіях.

Недостатні обсяги застосування добрив, відсутність інших значних джерел поповнення ґрунту елементами живлення обумовили починаючи з 1993 року формування гостродефіцитного балансу поживних речовин та гумусу.

У зв'язку з відсутністю державного фінансування докорінного поліпшення земель в області за 5 років площі кислих ґрунтів збільшились на 5 % і становлять 52 % орних земель. В порівнянні з попереднім туром ґрунти у Варвинському, Коропському, Н.-Сіверському, Прилуцькому, Семенівському, Сосницькому, Срібнянському, Талалаївському, Щорському районах підкислились на 11 – 14 %. Найскладніша ситуація виявлена в Городнянському, Коропському, Н.-Сіверському та Щорському районах, де площі кислих ґрунтів займають 74 – 84 % орних земель.

Забруднення ґрунтів

Веде спостереження за станом ґрунтів Чернігівський обласний державний проектно-технологічний центр охорони родючості ґрунтів і якості продукції «Облдержродючість».

Моніторинг радіологічних, токсикологічних і агрохімічних даних в ґрунті в 2009 році проводився по 18 показниках: гамма-фон, мкР/год; щільність забруднення цезієм-137, Кі/км²; щільність забруднення стронцієм-90, Кі/км²; вміст обмінного кальцію, мг-екв/100 г ґрунту; вміст обмінного магнію, мг-екв/100 г ґрунту; ємність вбирання, мг-екв/100 г ґрунту; гідролітична кислотність, мг-екв/100 г ґрунту; рН(сол); вміст гумусу, %; вміст обмінного калію, мг/кг ґрунту; вміст рухомого фосфору, мг/кг ґрунту; вміст важких металів (кадмій, свинець, мідь, цинк), мг/кг ґрунту; вміст нітратів, мг/кг ґрунту; вміст залишкових кількостей пестицидів (ДДТ, ГХЦГ), мг/кг ґрунту.

Забруднення ґрунту радіонуклідами характеризується такими показниками: рівень гамма-фону – 7-11 мкР/год, щільність забруднення радіоцезієм – 0,21-1,07 Кі/км², радіостронцієм – 0,02-0,20 Кі/км² (табл.6.5.). Відношення щільності забруднення цезієм-137 і стронцієм-90 в орному шарі дорівнює від 3,6 до 10,5.

Табл.6.5. Щільність забруднення ґрунту цезієм-137 та стронцієм-90

на контрольних ділянках

№ пп	Місце знаходження контрольної ділянки	Щільність забруднення грунту Кі/км2
		цезієм-137	стронцієм-90
1	с. Ковпита Чернігівського району	0,51	0,09
2	с. Дніпровське Чернігівського району	0,85	0,21
3	с. Боровики Чернігівського району	1,07	0,19
4	с. Підлісне Козелецького району	0,26	0,07
5	с. Тужар Козелецького району	0,72	0,20
6	с. Малинівка Ріпкинського району	0,41	0,05
7	с. Жадове Семенівського району	0,21	0,02
	Середнє	0,57	0,12

Дослідження останніх 10 років вказують на стабільність щільності забруднення ґрунту радіонуклідами на контрольних ділянках. Так, по 7 контрольних ділянках середня щільність забруднення ґрунту цезієм-137 становила в 2000 році 0,52 Кі/км², 2001 – 0,45, 2002 – 0,58, 2003 - 0,44, 2004 - 0,44, 2005 - 0,38, 2006 – 0,34, 2007 - 0,39, 2008 – 0,37 Кі/км², 2009 – 0,57 Кі/км². Щільність забруднення ґрунту стронцієм-90 у вище названі роки дорівнювала, відповідно, 0,17, 0,20, 0,20, 0,17, 0,16, 0,11, 0,13, 0,14, 0,13, 0,12 Кі/км². Незначні обсяги досліджень не дають змоги робити належні, об`єктивні висновки, але загальна направленість процесів простежується.

Вміст у ґрунті важких металів (кадмій, свинець, мідь і цинк) не перевищує допустимих рівнів. Залишкову кількість пестицидів у ґрунті не виявлено.

В основній і побічній рослинницькій продукції вміст фосфору, калію, кальцію, важких металів, мікроелементів знаходився в межах допустимих рівнів. Отже, аномальних значень показників, які визначались у ґрунті і рослинницькій продукції, на контрольних ділянках не виявлено.

В 2009 році у ґрунтах сільгоспугідь Городнянського, Н.-Сіверського, Коропського, Чернігівського районів визначали вміст найбільш небезпечних для довкілля важких металів – свинцю і кадмію.

З метою охорони земель в минулі роки розроблено 83 проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією територій на площі 330,5 тис. га. Проведено повне закріплення в натурі (на місцевості) контурних меж полів і робочих ділянок на площі 193,2 тис. га.

Управління земельним фондом (земельними ресурсами) в області здійснюється шляхом регулювання земельних відносин через нормативні акти, забезпечення додержання вимог земельного законодавства, систематичного контролю за використанням і охороною земель, застосування засобів впливу на порушників цього законодавства. Функції державного регулювання земельних відносин і є функціями державного управління земельними ресурсами.

В забезпеченні раціонального використання і охорони земельних ресурсів, крім державного управління, суттєву роль відіграє внутрігосподарське управління, що здійснюється конкретними суб'єктами права на землю – власниками земельних ділянок і землекористувачами, в обов'язки яких входить забезпечення в процесі господарської діяльності раціонального використання і охорони земель.

Висновок:

В останні роки в господарсті намітились стрімкі тенденції падіння родючості ґрунтів. Склався від'ємний баланс гумусу – 3,4 ц/га, що пов'язано із значним зменшенням надходження органічної речовини в ґрунт за рахунок кореневих і пожнивних залишків та органічних добрив.

2. Зниження обсягів внесення мінеральних добрив призводить до агрохімічної деградації ґрунтів, що проявляється у втраті основних елементів живлення. Загальний баланс азоту, фосфору і калію за

останні п'ять років по всіх районах області є від'ємним. Дефіцит його складає в середньому 45,7 кг/га, в тому числі азоту – 9,9, фосфору – 14,5, калію – 21,3.

3. Ресурсний потенціал ґрунтів (вміст гумусу, поживних речовин) при такому відношенні до земель може забезпечити не більше 14 – 16 ц/га зернових.

У зв'язку з економічними негараздами господарство відмовляеться від проведення агрохімічного обстеження ґрунтів, ведення сільськогосподарського виробництва здійснюється без врахування наукових рекомендацій, не застосовуються

оптимальні норми внесення органічних та мінеральних добрив.

4. Для збереження та подальшого підвищення родючості ґрунтів необхідно нарощувати об'єми застосування мінеральних та органічних добрив максимально використовувати побічну продукцію рослинництва та сидерати, планомірно реалізовувати програму вапнування кислих ґрунтів, а також

необхідно запроваджувати дієву систему заохочення та фінансування програм відтворення та підвищення родючості ґрунтів.

Список використаної літератури:

1.Агроклиматический справочник по Черниговской области.-Л. Гидрометиздат, отв. редактор Кекух А.М., 1958.

2.Александрова Л.Я. и др. Практикум по основам геологии. – Учебное пособие для сельскохозяйственных вузов. – М.: Высш. шк, 1966.

3.Байда В.І., Мельник А.І., Зміна агрохімічних показників грунтів і потреба в добривах господарств Чернігівської області. Чернігів: Десна, 1993.

Бойко Є.І. Агровиробничі властивості грунтів Чернігівської області і заходи по підвищенню їх родючості. Київ, 1963

4.Біленко Д.К. Основи геології і мінералогії. – К.: Вища школа, 1973.

5.Дмитрієва В.І. Грунти Чернігівської області. К.: Урожай, 1969.

6.Довідник агрохімслужби. К., “Урожай”.

7.Дозорцева Н.В., Ильин Н.П., Ваулина Г.И. Влияние степени обеспеченности дерново-подзолистой почвы фосфором и калием на эффективность азотных подкормок и урожай озимой пшеницы// Бюл. ВИУА.- 1991.- №103.

8.Козловский Е.В. и др. Известкование почв. Л.: Колос, 1983.

9.Кротов М.Н. Зависимость продуктивности севооборота и агрохимических свойств дерново-подзолистой почвы от норм минеральных удобрений// Удобрение полевых культур в системе интенсивного земледелия. Рига: Зинатне, 1990.

10.Полевой определитель почв / Под ред. Н.И. Полупана, Б.С. Носко, В.П. Кузьмичева. – К.: Урожай, 1981.

11.Почвоведение / Под ред. проф. И.С. Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989.

12.Почвы Украины и повышение их плодородия. Т. 1 Экология, режимы и процессы, класификация и генетикопроизводственные аспекты. / Под. ред. Н.И. Полутана. – К.: Урожай, 1988.

13.Смирнов П.М., Муравин Э.А. Агрохимия – М.: Колос, 1981.

14.Шкварук М.М., Делеменчук М.І. Грунтознавство. – К.: - Урожай, 412 с.

1 Почвоведение / Под ред. проф. И.С.Кауричева. Изд. четвертое. – М.: ВО Агропромиздат, 1989.