Доповідь

Доповідь

Студентки 42 групи

Ігнатенко Олександри

Внесок В. О. Сухомлинського в природознавство

Головним завданням природознавства на сучасному етапі є формування розвиненої, активної, особистості, яка буде здатна навчатися протягом усього життя, уміти застосовувати знання в певних життєвих ситуаціях. Учень сучасної школи має володіти певними якостями, зокрема:

• Самостійно набувати необхідні знання, уміло застосовувати їх на практиці.

• Грамотно опрацьовувати інформацію.

• Бути комунікабельним, контактним у різних соціальних групах

• Самостійно працювати над розвитком власного інтелекту, культурного і морального рівня.

Держава має забезпечувати виховання особистості, підготовленої до життя і праці в мінімальному світі; збереження культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, формування в дітей сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самоосвіти та самореалізації особистості; створення умов для розвитку обдарованих дітей.

Усі ці проблеми хвилювали і Василя Олександровича Сухомлинського. Саме в його працях знаходимо відповіді на те, як виховувати людину-творця, гуманіста. Його хвилювали проблеми розвивального навчання, ідея особистого підходу до організації навчання. [2]

Працював великий педагог і над розкриттям індивідуальних обдарувань і задатків, нахилів. В.Сухомлинський писав «Кожна людина – особистість неповторна, виховання нової людини полягає насамперед у розкритті цієї неповторності, самобутності, творчої індивідуальності.» ці слова видатного педагога намагалися впроваджувати в практику викладання географії в школі. Традиційні методи викладання іноді стають перешкодою для становлення самостійної творчої особистості учня. Тому використовую особисто зорієнтований підхід у процесі викладання природознавство.

У своїх працях («Серце віддаю дітям», «Духовний світ школяра», «Павлиська середня школа» та ін.) В О.Сухомлинський розкриває значення спілкування дітей з природою у формуванні гармонійно розвиненої особистості. »Я прагнув, щоб в усі роки дитинства навколишній світ, природа постійно живили свідомість учнів яскравими образами, картинами, сприйняттями та уявленнями.

Кожного тижня присвячував В.О.Сухомлинський кілька уроків подорожам на лоно природи - «до витоків думки і рідного слова». Так склались 300 сторінок «Книги природи». Ось їхні назви: «Живе і неживе», «Неживе пов’язане з живим», «Усе в природі змінюється», «Рослинний і тваринний світ», «Пробудження природи весною» та ін. Він ставив за мету закарбувати у свідомості дітей яскраві картини дійсності, навчити їх бачити навколишню красу, стати допитливими дослідниками природи. При цьому не раз підкреслював, що уявлення, якими б яскравими вони не були, - не самоціль і не кінцева мета процесу навчання. Свої заняття серед природи педагог назвав «уроками мислення». Під його керівництвом діти розмірковували над причинами і наслідками явищ природи, порівнювали якості й ознаки предметів, встановлювали існуючі у природі взаємозв’язки. [1]

Особисто зорієнтована освіта акцентує увагу на розвитку ціннісно-смислової сфери діяльності учнів, яка виявляється в їхньому ставленні до діяльності, що пізнається, її переживанні, усвідомлені як цінності. Учень в такій системі виступає суб’єктом не лише навчання, а й життя. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а й постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, за допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковими знаннями.

В.О.Сухомлинський підкреслював, що розумове виховання розпочинається там, де є теоретичне мислення, і «...чим більше

абстрактних істин, узагальнень треба засвоїти на уроці чим напруженіша ця розумова праця, тим яскравіше повинні закарбуватися в його свідомості образи і картини навколишнього світу» (Там же.-С. 129-130).Уроки мислення серед природи він вважав ефективним засобом розвитку мовлення дітей. Під час мандрівок у природу значно збагачується їхній словниковий запас; діти вчаться описувати звуки і барви навколишнього світу, за допомогою слова передавати свої почуття і переживання. [4]

В.О.Сухомлинський показав також роль природи в естетичному вихованні школярів, у фізичному загартуванні їх. Використання спадщини В. О. Сухомлинського на уроках географії і природознавства.

Василь Олександрович Сухомлинський започаткував цікаві ідеї і традиції, які допомагають зробити навчання в школі цікавим і результативним. Гуманізм - серцевина педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського. Природничі інтереси педагога були різнобічними. Особливо майстерно він змальовував у своїх творах рідну землю. Це ми можемо побачити в збірці « Чиста криниця». До збірки ввійшли самобутні казки, оповідання та етюди.

Всі твори розкривають перед нами красу навколишнього світу й рідного слова, навчають людяності і мудрості. Роботи видатного українського педагога можна використовувати під час вивчення різних тем з природознавства і географії. Казки, оповідання, етюди, які вчитель використовує у своїй розповіді, допомагають донести до учнів розуміння тих природних явищ, які важко уявити.

Рядки з описом природи можна використовувати при аналізу фенологічних змін у природі. Під час вивчення теми «Вода – найпоширеніша речовина на Землі» використовую етюд «Хлопчик і сніжинка», «Сніжинка і Сонце», пропоную виділити ключові слова, які в сукупності є описом кругообігу води в природі. Вивчаючи тему «Рослинний і тваринний світ», знайомлю учнів з творами «Вічна тополя», «Пролісок і жайворонок», «Кульбабка», «Бузковий гай у ярую», «Перепел і кулик», «Куди летять ластівки».

Тут і одвічні символи України – верба і тополя, калина, соловейко, лисиця й інші представники флори і фауни. Читаючи твори В. О. Сухомлинського, я часто замислююсь, як він проводи уроки серед природи. Вчив дітей пізнавати оту надзвичайну красу, любити її, з нею розмовляти і милуватися нею. Природа вчить мудрості, не промовивши ні слова, сповнює твоє серце якоюсь дивною любов’ю, яку оберігатимеш все життя.

Сучасний урок передбачає визначення разом з учнями особистісно- значущих завдань тієї діяльності, яку передбачено здійснити протягом уроку. На це вказував В.О.Сухомлинський.

Пристрасне бажання вчитися, усвідомлення мети навчання-найважливіший стимул навчальної діяльності учнів. Тому залучаю учнів до визначення мети уроку, націлюю їх на те,що дасть цей урок для їхнього майбутнього життя.[5]

В процесі розв’язання проблеми учні не роблять наукового відкриття, але суб’єктивно відкривають нове. Знання, здобуті під час проблемного пошуку більше осмислюються, запам’ятовуються і швидше перетворюються на власні переконання..

«Коли дитина на власному досвіді переконується, що кожне явище має свою причину, що розуміння причини і закономірного наслідку допомагає людині підкорювати сили природи, її мислення набуває цінної риси, вона намагається знайти, пояснити причину кожного явища».

Використання педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського є дуже доцільним сьогодні, оскільки вона допомагає інтелектуальному, духовному і фізичному розвитку дитини, допомагає виховувати духовне багатство, вчить відчувати, сприймати , аналізувати, порівнювати. Великий педагог не тільки розкрив роль і значення почуттів у житті і діяльності дитини, а й показав природу як основний засіб екологічного, інтелектуального і духовного її розвитку.

Екологічним вихованням вчимо дітей бачити і берегти красу природи, бути духовно багатим і благородним.

В.О.Сухомлинського, бо вона ґрунтується на ідеї всебічного розвитку особистості у поєднанні з природою.[1]

Список використаних джерел

1. . Бондар Л. Уроки мислення серед природи у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // Початкова школа, 2005. – № 9. – С. 12-20.

2. Бондар Л. В.О.Сухомлинський: основні пріоритети у вихованні громадянськості // Рідна школа, 2007. – № 9. – С. 19-22.

3. Байбара Т.М. Методика навчання природознавства. –К: Веселка, 1998 р – 334с.

4. Омельчук В. Психологічні аспекти педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського // Початкова школа, 2004. – №11. – С.41-44.

5. Родчанин Е.Г., Зязюн И.А. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об ідеалах В.А.Сухомлинского. – М. : Педагогика, 1991. – 112 с.