екз пор пед

Муніципальні денні ясла відкриваються місцевими орга­нами влади для дітей віком від кількох місяців до 4 — 5 років. Такі заклади у країні досить поширені, вони працюють з 8 до 18 год. упродовж усього року і призначені для виховання дітей, чиї батьки працюють, але мають невисокий рівень до­ходів і потребують послуг закладів державного дошкільного виховання.

Приватні денні ясла створюються різними приватними організаціями та особами, благодійними товариствами, релігій­ними організаціями тощо. До таких закладів належать: цер­ковно-общинні денні ясла; ясла, які відкривають для своїх працівників керівники фабрик, компаній, корпорацій, банків; комерційні ясла; У країні налічується велика кількість приват­них вихователів, які за бажанням батьків працюють із дітьми упродовж усього робочого дня, починаючи від їхнього наро­дження і до 5 років.

У Великій Британії популярними є безоплатні муніци­пальні ясельні школи і класи для дітей віком 3 — 5 років. Існують навіть черги бажаючих влаштувати до них своїх дітей.

Ясельні центри — об'єднані денні ясла і ясельні шко­ли — досить незначні за кількістю. Ясельні класи організо­вуються при початкових школах з метою розумового, фізич­ного, морального, естетичного і трудового розвитку дитини, формування її індивідуальності.

Ігрові групи — найпоширеніший тип дошкільних закладів, об'єднаних в Асоціацію, що фінансуються частково за раху­нок держави, благодійних внесків і значною мірою — батьків. Тут виховується понад третина всіх дітей віком 2 — 3 роки, група налічує від 6 до 40 дітей і працює 2 — 3 год. від двох до п'яти днів на тиждень. Керівники ігрових груп (часто це матері вихованців групи) проходять спеціальну психолого-педагогічну підготовку.

Лікарняні ігрові групи призначені для виховання дітей, які проходять лікування.

У клубах матері й дитини обов'язковою є присутність ма­тері протягом усього періоду перебування дітей у групі.

21. Німеччина. Традиції державного дошкільного вихован­ня в Німеччині — одні з найдавніших у світі. З 1957 р. у ФРН діє закон про вільне відвідування дитячих садків, з яких 20 % утримує держава, а 80 — належать церковним громадам, профспілкам, німецькому товариству Червоного Хреста, службі молоді, іншим благодійним організаціям. Ха­рактерною особливістю освіти в Німеччині є те, що батьків­ська платня становить 50 %, решту витрат бере на себе влас­ник дошкільного закладу.

Слід відзначити різноманітність типів дошкільних закла­дів. Дитячі садки (кіндергартен) з повним або неповним днем, призначені для дітей віком 3 — 6 років. Існують одногрупні дошкільні заклади (переважно для старших дошкільників),пришкільні групи (для п'ятирічних дітей), а також підготов­чі класи основної школи (в них виховуються і навчаються п'ятирічні діти, які досягають шкільного віку). Крім того, працюють цілодобові інтернати для здорових дітей віком від З до б років, а також інтернати для дітей з вадами здоров'я і розвитку.

Головні концептуальні підходи щодо виховання дітей у Німеччині здійснюються в дитячих садках вільного і відкри­того типу. Найпоширеніший тип вільного дитячого садка — штейнерівські дитячі садки і дитячі садки Монтессорі.

Особливістю системи виховання в Німеччині є наявність так званих материнських центрів, в яких діти разом із матерями займаються цікавою і корисною діяльністю. При цьому ма­тері мають можливість отримувати платню, а головне —спілку­ватися між собою та з фахівцями з педагогіки і психології.

 

22. Франція. Одне з перших місць у світі за охопленням дітей державним дошкільним вихованням посідає Франція. Традиції французької дошкільної педагогіки, яка формувала­ся упродовж двох століть, увібрали найкращі теорії виховання як вітчизняних (П. Кергомар, С. Френе), так і зарубіжних (М. Монтессорі, О. Декролі, Ж. Піаже) педагогів. Основні типи навчальних закладів для виховання дошкільників 2 — б років: материнські школи, класи малят при початкових шко­лах, дитячі садки.

Загальна мета дошкільного виховання — забезпечити все­бічний розвиток дітей. Головні завдання дошкільних закладів Франції — ввести дитину в атмосферу колективу, розвинути у неї різні види діяльності, сформувати прагнення до знань, навчити працювати, вчитися, будувати стосунки з іншими дітьми. Основна форма занять у материнській школі — гра.

У 1975 р. у Франції було прийнято Закон про школу, яким передбачалися заходи щодо забезпечення наступності між дошкільним вихованням і шкільним навчанням. У країні існує унікальний досвід навчання дітей у материнській і по­чатковій школах одним педагогом. Нині у материнських школах і класах для малят при школах навчаються всі дошкільники віком 5 — 6 років.

 

23. Японія. Цікава та оригінальна система дошкільного ви­ховання в Японії. Дошкільні заклади (ясла, дитячі садки, ясла-садки) для дітей віком від народження до б років підпо­рядковані муніципалітетам, а також приватним організаціям та особам. Тривалість робочого дня в дошкільних закладах — від 2 — 3 до 10—12 год. на день. У Японії існують однорічні заклади для дітей віком від 5 до 6 років для повноцінної підготовки їх до школи. Дошкільні заклади, за винятком муніципальних, платні й за бажанням батьків забезпечують програму індивідуального розвитку кожної дитини.

Визначальна риса японської традиційної системи вихо­вання — увага до раннього виявлення задатків і природного розвитку здібностей. Характерною особливістю дитячих садків Японії є велика кількість дітей у групах (у середньому — 40 осіб) і дбайлива організація виховного середовища. Все, що оточує дитину, має добиратися з великим художнім смаком. Неодмінною вимогою виховання дітей є участь самих дітей у створен­ні затишку й краси помешкання: вирощуванні та аранжу­ванні квітів, конструюванні, виготовленні панно, гобеленів тощо. На думку японців, необхідно активно залучати дітей до художньої праці, оскільки рукотворна краса підносить людину до філософського розуміння прекрасного як доціль­ності буття.

Виховання дітей у японських дошкільних закладах від­значається також спільною роботою вихователів і батьків. Практикуються дні відвідувань батьками дитячих закладів, спортивні дні, дні спостережень, спільні записи цікавих думок педагогів і батьків про розвиток дитини, батьківські збори.

 

24. Україна. Дошкільна освіта і виховання в Україні здій­снюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, про­гулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобо­вим перебуванням дітей, а також у дитячих садках інтернатно­го типу, дитячих будинках тощо. Метою вітчизняних дошкіль­них закладів є забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх всебічного розвитку, набуття життєвого досвіду, ви­роблення умінь і навичок, необхідних для подальшого на­вчання. Для багатьох дитячих садків нашої країни характерний особистісно-орієнтований тип освіти, головна мета якого — сприяння становленню дитини як особистості. Основними шляхами спілкування з дитиною є розуміння, визнання та прийняття її особистості. Нині важливим є питання забезпечення рівного доступу українських дітей до здобуття дошкільної освіти, що має здійснюватися за таких умов:

а) здобуття безоплатної дошкільної освіти у державних і комунальних навчальних закладах;

б) збереження та зміцнення фізичного і психічного здо­ров'я дитини, розвиток її творчих здібностей, реалізація по­тенційних можливостей особистості;

в) розвиток матеріально-технічної бази дошкільних на­вчальних закладів;

г) створення широкої мережі дошкільних навчальних за­кладів різних типів, профілів і форм власності;

д) надання державою дотацій на утримання дітей у до­шкільних навчальних закладах;

є) запровадження соціально-педагогічного патронату сім'ї.

Сутність професійної діяльності педагога полягає в тому, щоб допомогти сім'ї виховати всебічно і гармонійно розвинену особистість — громадянина відкритого суспільства XXI ст.

№ Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Єропи. Особливості реформування вищої освіти України у звізку з підписанням Болонської угоди

Протягом цього2003-2005 періоду відбувся пошук динамічної рівноваги між самобутністю національних систем освіти та новою формацією глобальної вищої освіти в Європі. Пошук цієї рівноваги надзвичайно важливий і для України. В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією із провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрями розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України „Про освіту”, „Про вищу освіту”, Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державноїполітики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Основні цілі Болонського процесу:

1. побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

2. посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;

3. досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;

формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;

1. підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;

2. змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.

Стояти осторонь від цього процесу Україна не може. Освітянське суспільство України зацікавлене діяти зі всіх напрямків Болонського процесу. Освіта вже стала одним з найважливіших чинників політики.

Україна починає робити відповідні кроки. Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) було ухвалено здійснення комплексу заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг та здійснити комплексзаходів щодо організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу.

4. Вихідні позиції учасників процесу у тексті Болонської декларації формулюються таким чином: „Європа знань є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення та інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленням спільних цінностей та належності до єдиної соціальної і культурної сфери”

.Болонський процес – один з інструментів не лише інтеграції в Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу – глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок у якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти. Відштовхуючись від цього, Європейська комісія надає фінансову і політичну підтримку цьому процесові, що виходить за рамки ЄС. Сьогодні східноєвропейські країни лише починають приймати Болонські ідеї. Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.

5. Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн. Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні – потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської

законодавчої бази і практично зауважень не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.

Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому. Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективністьвикористання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.

Забезпечити потрібну якість підготовки випускників можливо лише маючи підготовленого вступника. В останні роки в Україні у цьому плані зроблено чимало: розширення доступу за рахунок збільшення прийому, рання профорієнтація, забезпечення більшої об’єктивності вступних випробувань.

Головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об’єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування. Підвищення об’єктивності оцінювання знань через зовнішнє тестування полягає у використанні рейтингової системи.

№13 Проблеми створення ефективних технологій навчання у зарубіжних школах. Збагачення національної початкової освіти прогресивними ідеями зарубіжних освітніх техологій