- •Міністерство освіти і науки україни
- •Розподіл лабораторних занять з курсу „фізика” на іі семестр навчання
- •Модуль 1. Магнетизм. Коливання та хвилі Лабораторна робота № 1 визначення горизонтальної складової вектора магнітної індукції магнітного поля землі
- •Теоретичні відомості
- •Порядок виконання роботи
- •Результати вимірювань та вихідні дані для розрахунку похибок
- •Питання для самоперевірки
- •Лабораторна робота № 2 вивчення механічного осцилятора з одним ступенем вільності
- •Теоретичні відомості
- •Порядок виконання роботи
- •Результати вимірювань та вихідні дані для розрахунку похибок
- •Результати вимірювань та вихідні дані для розрахунку похибок
- •Питання для самоперевірки
- •Лабораторна робота № 3 вивчення електричного осцилятора з одним ступенем вільності
- •Теоретичні відомості
- •Опис установки
- •Послідовність виконання роботи
- •Питання для самоперевірки
- •Лабораторна робота № 4 визначення швидкості звуку фазовим методом
- •Теоретичні відомості
- •Порядок виконання роботи
- •Питання для самоперевірки
- •Модуль 2. Оптика Лабораторна робота № 5 визначення радіуса кривини лінзи та довжини світлової хвилі за допомогою кілець ньютона
- •Теоретичні відомості
- •Опис приладу
- •Порядок виконання роботи
- •Визначення довжини хвилі
- •Питання для самоперевірки
- •Лабораторна робота № 6 визначення довжини хвилі жовтої лінії спектра неону за допомогою дифракційної гратки
- •Теоретичні відомості
- •Порядок виконання роботи
- •Питання для самоперевірки
- •Лабораторна робота № 7 визначення концентрації цукру в розчині за допомогою поляриметра
- •Теоретичні відомості
- •Порядок виконання роботи
- •Питання для самоперевірки
- •Лабораторна робота № 8 вимірювання кута розбіжності і ступеня поляризації випромінювання He-Ne лазера
- •Теоретичні відомості
- •1. Вимір розбіжності газового пучка
- •Порядок виконання роботи
- •2. Вимірювання ступеня поляризації лазерного випромінювання
- •Порядок виконання роботи
- •Питання для самоперевірки
- •Модуль 3. Атомна фізика Лабораторна робота № 9 вивчення законів теплового випромінювання речовин та вимірювання температури нагрітих тіл за допомогою оптичного пірометра
- •Теоретичні відомості
- •Опис приладу
- •Питання для самоперевірки
- •Лабораторна робота № 10 вивчення зовнішнього фотоефекту
- •Теоретичні відомості
- •Порядок виконання роботи
- •Питання для самоперевірки
- •Лабораторна робота № 11 вивчення спектрів випромінювання і поглинання різних речовин
- •Теоретичні відомості
- •Опис спектральних приладів
- •Порядок виконання роботи.
- •Питання для самоперевірки
- •Список рекомендованої літератури Основна література
- •Додаткова література
- •Додатки
- •Основні одиниці sі
- •Похідні одиниці sі, що мають спеціальні назви
- •Коефіцієнти Стьюдента
- •Характеристики мір
- •Характеристики приладів
- •Властивості натуральних логарифмів
- •Грецький алфавіт
Теоретичні відомості
Земний магнетизм (геомагнетизм) – це магнітне поле Землі та навколоземного космічного простору, яке зумовлене дією постійних джерел, що містяться всередині Землі і зазнають лише повільних вікових змін, та зовнішніх джерел (змінних), які знаходяться у магніто- й іоносфері. Відповідно, розрізняють основне (головне, 99%) і змінне (1%) геомагнітні поля. Складну картину розподілу геомагнітного поля в першому наближенні можна зобразити полем диполя, розташованого в центрі Землі, або однорідною намагніченою кулею, магнітний момент якої спрямований під кутом 11.5 до осі обертання Землі. Геомагнітні полюси Землі не збігаються з географічними. Південний полюс SM магнітного поля Землі знаходиться біля північних берегів Америки, близько 75 північної широти і 101 західної довготи, а північний полюс NM – в Антарктиді, близько 67 південної широти і 140 східної довготи.
Для з’ясування походження основного магнітного поля розглядалися різні гіпотези. Сучасні дані про вікові та багаторазові зміни полярності геомагнітного поля задовільно пояснюються тільки моделлю гідромагнітного динамо. Згідно з цією моделлю в електропровідному рідкому ядрі Землі проходять дуже складні й інтенсивні рухи, що спричинюють самозбудження магнітного поля, аналогічно тому, як виникає генерація електричного струму і магнітного поля в динамо-машині з самозбудженням. Дія гідромагнітного динамо заснована на явищі електромагнітної індукції в рухомому середовищі, яке під час руху перетинає силові лінії магнітного поля. Дослідження гідромагнітного динамо спираються на магнітну гідродинаміку.
У
загальному випадку магнітне поле в ядрі
Землі можна уявити у вигляді суми двох
складових – тороїдального поля
і поля
,
силові лінії якого лежать в меридіанних
площинах.

Рис. 1.
Схему
магнітних полів у гідромагнітному
динамо Землі зображено на рис. 1, де
–
поле, близьке до поля диполя, напрямленого
вздовж осі обертання Землі;
–
тороїдальне поле, яке замикається
всередині земного ядра. Поле
в сотні разів сильніше за проникаюче з
ядра назовні поле
.
У будь-якій точці простору навколо Землі і на поверхні Землі діють магнітні сили. Магнітне поле Землі вивчають за допомогою магнітних вимірювань (магнітна зйомка). Такі вимірювання виконуються на суші, у морях та океанах (за допомогою немагнітних суден), у повітрі (аеромагнітні зйомки) і на великих висотах (за допомогою ракет і штучних супутників Землі).
У
будь-якому місці земної поверхні вектор
магнітної індукції магнітного поля
Землі
має певне значення та напрям. Так, біля
екватора він спрямований горизонтально,
а біля магнітних полюсів – вертикально,
в інших точках земної поверхні – під
деяким кутом до неї. Значення величини
індукції
магнітного поля Землі змінюються від
4.2·10-5
Тл на екваторі до 7.0·10-5
Тл поблизу магнітних полюсів.
Основними
параметрами магнітного поля Землі є
магнітне нахилення
(кут між напрямом вектора
і площиною горизонту, див. рис.2), магнітне
схилення
(кут між горизонтальною складовою
вектора
та площиною географічного меридіану)
і горизонтальна складова індукції
магнітного поля Землі
.
Рис. 2.
Географічний меридіан – це напрям, що визначає дійсне положення лінії „північ-південь” у певній місцевості.
Магнітний меридіан – це уявна лінія на земній поверхні, що збігається з напрямом земного магнітного поля (напрям стрілки компасу збігається з напрямом магнітного меридіану).
На магнітних полюсах магнітне нахилення =90. Тому повна індукція та вертикальна складова магнітного поля мають однакові значення: магнітна стрілка встановлюється у вертикальному положенні.
На
магнітному екваторі (
= 0)
повна індукція
та горизонтальна складова
дорівнюють одна одній: магнітна стрілка
встановлюється у горизонтальному
положенні.
Напрям
вектора
досліджують за допомогою магнітної
стрілки, яка закріплена на вертикальній
осі й може вільно обертатися тільки в
горизонтальній площині. Якщо таку
магнітну стрілку розмістити у центрі
колової рамки зі струмом, яка розміщена
вертикально в площині магнітного
меридіану, то магнітна стрілка встановиться
вздовж напряму вектора магнітної
індукції сумарного магнітного поля:
магнітного поля Землі (йдеться про
горизонтальну складову
,
оскільки вертикальна складова зрівноважена
реакцією опори стрілки) та магнітного
поля колової рамки зі струмом з індукцією
.
Таким
чином, остаточно магнітна стрілка
встановиться під певним кутом
до напряму магнітного поля Землі та
займе таке положення рівноваги, при
якому рівнодіюча цих двох полів буде
збігатися з лінією, що з’єднує полюси
стрілки. На рис. 3 NS є напрямом магнітного
меридіану Землі; AB – переріз колової
рамки горизонтальною площиною;
–
вектор горизонтальної складової
магнітної індукції магнітного поля
Землі;
–
вектор магнітної індукції магнітного
поля, створеного струмомІ
в коловій рамці (його напрям визначається
за правилом свердлика).
Рис. 3.
Тангенс
кута, під яким встановлюється магнітна
стрілка при проходженні струму у коловій
рамці дорівнює:
.
Тоді
. (1)
Індукція магнітного поля в центрі одного витка обчислюється за законом Біо-Савара-Лапласа:
, (2)
де – відносна діелектрична проникність середовища (для повітря 1, в той час як для вакууму =1);
0 – магнітна стала, 0= 4·10-7 Гн/м;
І – сила струму у витку;
R – радіус витка.
Магнітна індукція в центрі колової рамки зі струмом, що має n витків дорівнює:
. (3)
У даній роботі R = 0.075 м, n = 160 витків.
Підставивши вираз (3) у рівняння (1), отримаємо робочу формулу для обчислення величини горизонтальної складової вектора магнітної індукції магнітного поля Землі:
. (4)
