11.3. Різні типи листів

У діловій кореспонденції функціонують різні типи листів. Серед них найчастіше вживаними є: лист-запит, лист-прохання, лист-відповідь, гарантійний лист, супровідний лист.

Лист-запит і лист-прохання – найпоширеніший тип ділової кореспонденції. За змістом такі листи складаються з двох частин: мотивуючої (Отримана нами література не зовсім відповідає темі, над якою ми працюємо…) та основної, у якій висловлюється запит чи прохання: Тому просимо терміново надіслати на адресу університету замовлені нами книги.

Лист-відповідь повинен містити посилання на номер, дату й суть листа-запита. Це дає можливість при отриманні листа-відповіді швидко відшукати лист-запит у справі й ознайомитися з ним.

Гарантійний лист укладається з метою підтвердження певних зобов’язань або умов й адресується організації чи окремій установі. На відміну від більшості листів, гарантійний лист може починатися з імені та по батькові особи, до якої звертаються. Форма третьої особи доречна тільки в тому випадку, коли гарантійний лист адресований певній організації або підприємству.

При пересиланні іншим організаціям або особам різних неадресованих документів (актів, протоколів, довідок та ін.) користуються супровідними листами – короткими повідомленнями про документ, який надсилається. Ключовими словами тексту супровідного листа є дієслова: направляю(ємо), надсилаю(ємо), повертаю(ємо), представляю(ємо), що розпочинають текст листа.

26…19. Покликання – уривок, витяг з будь-якого тексту, який цитують у вигляді матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Під час написання наукової роботи виконавець повинен оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку, приклад того чи іншого автора, у якого запозичено ідеї чи висновки.

Список використаних джерел – важливий елемент бібліографічного апарату наукового дослідження, його вміщують наприкінці роботи, але г

2.)    за типами документів: матеріал у списку розташовують за типом видання (книжки, статті, стандарти тощо);

3.)    хронологічний список зазвичай використовують у працях історичного спрямування, де важливо продемонструвати періоди;

4.)    за ступенем використання: такий спосіб використовують зазвичай у статтях

Резюме – документ щодо особового складу, адресований роботодавцеві, у якому в стислій формі подаються особисті, освітні та професійні відомості про особу, що бажає зайняти певну вакансію.

Особа, яка пише резюме, повинна донести до роботодавця інформацію про свої здібності, знання та практичні навички і переконати його у своїй перспективності. Здійснити це можливо через мережу кадрових агентств з найму робочої сили або самостійно, розсилаючи резюме на підприємства та в організації різної форми власності, а також розмістивши його на спеціалізованих сайтах в Інтернеті та зробивши доступним для вільного доступу керівникам кадрових відділів підприємств.

Резюме має відповідати певним нормам оформлення. На перегляд резюме роботодавець витрачає дуже мало часу, тому в тексті повинні впадати в око ключові слова: здібності, досягнення і досвід, а в оформленні – рівні поля, наявність абзаців. Резюме потрібно обов’язково скласти на комп’ютері і видрукувати на якісному білому папері. Важливо розмістити резюме на одній сторінці, максимум на двох.

Резюме повинно бути стислим і продуманим (зміст повинен бути викладений грамотно, без другорядних деталей); доведеним і точним (уникайте загальних фраз та зайвих визначень); акуратним; бездоганним та читабельним (не довіряйте комп’ютерному редакторові, а перевірте текст самі, щоб запобігти помилок та двозначності). Пам’ятайте, що нерозбірливий документ частіше за все залишається непрочитаним.

Реквізити резюме:

1. Назва виду документа.

2. Текст, що складається з розділів:

– контактна інформація: домашня адреса, електронна адреса, телефон, факс тощо;

– особиста інформація: прізвище, ім’я та по батькові; дата народження; сімейний стан (одружений / неодружений або заміжня / незаміжня, дітей називають за статтю і віком);

– мета написання документа;

– відомості про освіту: повне найменування навчальних закладів, де довелося навчатися, рік випуску (потрібно зазначати лише середні спеціальні або вищі навчальні заклади, а також аспірантуру, курси або інші форми підвищення кваліфікації);

– відомості про професійний досвід (яку посаду обіймає зараз, попередні посади із зазначенням стажу роботи);

– додаткова інформація: ступінь володіння іноземними мовами; вміння працювати з комп’ютером та оргтехнікою;

3. Дата укладання, підпис (не обов’язково). Покликання - уривок, витяг з якого-небудь тексту, який цитують у викладі матеріалу, з точною назвою джерела й вказівкою на відповідну сторінку. Бібліографічні покликання - це сукупність бібліографічних відомостей про цитовану працю.

Під час написання наукової роботи дослідник зобов'язаний оформлювати покликання на кожну цитату, наслідувану думку" приклад того чи іншого автора, у якого їх запозичено, ті ідеї чи висновки, на підставі яких розробляють проблеми чи розв'язують завдання, поставлені у статті, монографії тощо. Це дає змогу відшукати потрібний документ і перевірити точність зазначених відомостей, з'ясувати інформацію, обставини, контекст.

Відсутність покликань - підстава говорити про плагіат, а їх наявність визначає етику дослідника. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, викладений автором.

Загальні вимоги до цитування такі:

а) текст цитати беруть у лапки, наводять у граматичній формі, в якій його подано у джерелі, зі збереженням особливостей авторського написання;

б) цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту, без спотворення думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців за цитування позначають трьома крапками (...) або крапками в кутових дужках <...>, якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його опускають;

в) кожну цитату обов'язково супроводжують покликанням на джерело;

г) за непрямого цитування слід максимально точно викладати думку автора, робити відповідні поклилання на джерела.

Покликання в тексті на літературне джерело зазвичай оформлюють у квадратних дужках, де першою цифрою позначають номер літературного джерела у списку використаних джерел, а другою - сторінку, з якої запозичено цитату, наприклад, [15, 257], у монографіях, статтях можливе й таке оформлювання покликань: прізвище автора, рік видання, сторінка: [Караванський 2004, 245]. Під час огляду літератури з досліджуваної проблеми може застосовуватися покликання на все джерело, декілька джерел. Наприклад: [12]; на думку /. Вихованця [42; 44; 46]; "У працях [1-5]"; [Городенська2009)

Покликання бажано робити на останні видання публікацій, на більш ранні видання - лише в тих випадках, коли праці, у яких міститься необхідний матеріал, не перевидавалися. Покликання на ілюстрації, таблиці або формули, використані в дослідженні, вказують відповідно до їх порядкового номера. Наприклад: "рис. 1.1", "див. табл. 1.1.", "у формулі 1.1" тощо.

Взірець оформлення покликань:

"Це своєрідний текстовий калейдоскоп строкатої реальності з її соціальними недугами йекзистенційнйми потребами, соціокультурними типажами, знайомими ситуаціями, комедійністю, абсурдністю й жорстокістю буття, у якому живе українська людина" [5,13].

20. Співбесіда з роботодавцем - це спеціальна бесіда, під час якої роботодавець оцінює претендента на вакантну посаду.

Успіх або неуспіх під час співбесіди залежить не тільки від професійних якостей (освіти, досвіду, уміння спілкуватися), а й від того, яке перше враження ви справите на роботодавця. Інколи воно матиме вирішальне значення, якщо, звичайно, ваша фахова підготовка відповідатиме вимогам роботодавця.

Отже, неабияке значення для досягнення успіху матиме підготовка до співбесіди:

1. Зберіть якомога більше інформації про установу, в яку вас запрошують на співбесіду. Таку інформацію можна одержати різними способами:

o прочитати в Інтернеті або газетній статті про організацію;

o ознайомитися з продукцією чи послугами, які надає установа;

o поговорити з людиною, яка працює або працювала в цій організації;

o поспілкуватися з консультантом агентства, куди ви звернулися. Що треба знати про організацію, в яку ви йдете на співбесіду:

o які послуги або продукцію пропонує організація;

o кому і де реалізує свою продукцію;

o скільки років уже існує;

o юридичний статус організації;

o склад керівництва та як часто змінюється;

o який має прибуток;

o чи проводилося скорочення штатів за останні три роки;

o відгуки преси про установу;

o ставлення керівництва до працівників;

o нові проекти, що розробляються в організації; партнерів за кордоном;

o чи входить організація в інше об'єднання.

2. Приготуйте копії дипломів, свідоцтв, резюме та інших необхідних документів. Особи творчих професій можуть принести свої статті, малюнки тощо.

3. Приготуйтеся назвати прізвища і контактні телефони осіб, які можуть дати вам рекомендаційного листа.

4. Заздалегідь дізнайтеся точну адресу організації. Розрахуйте так свій час, щоби ви прийшли за 15 хвилин до початку співбесіди. Якщо ж ви запізнюєтеся, то обов'язково зателефонуйте й повідомте про це, а пройшовши, попросіть вибачення.

5. Подбайте про діловий стиль одягу. Не можна приходити на співбесіду в мініспідниці, джинсах чи супермодному одязі, треба дотримуватися в усьому міри.

6. Складіть список очікуваних запитань та підготуйте на них відповіді.

9 найбільш підступних запитань:

1. Розкажіть про себе.

За допомоги цього запитання можна багато дізнатися про кандидата на вакансію, зокрема про його пріоритети в житті.

2. Назвіть свої недоліки (слабкі сторони).

У жодному разі не відповідайте чесно, найліпше відповісти нейтрально: "У мене, безперечно, є недоліки, але воно жодним побитом не впливають на роботу".

3. Чому ви звільнилися з попереднього місця роботи? Чачу ви вирішили змінити місце роботи?

Не варто розповідати про конфлікт, якщо навіть він мав місце, і звинувачувати свого колишнього керівника. Краще відповісти: "Не було професійного зростання".

4. Назвіть бажаний мінімум і максимум зарплатні.

Можна з'ясувати, яку зарплатню фірма збирається вам запропонувати. Якщо змушені будете назвати конкретну суму, то можна називати суму, яка на 10-15 % вища попередньої зарплати. Максимум - 30%.

5. Які ваші найбільші досягнення?

Складіть список своїх успіхів за останні роки. Якщо ви не можете похвалитися су пердосягненнями, то можна розповісти про те, що на попередньому місці ви опанували нову комп'ютерну програму, вивчили іноземну мову.

6. Як довго плануєте працювати у нашій фірмі?

Відповісти можна так: "Щоби відповісти на це запитання, я повинен попрацювати деякий час і зрозуміти, чи подобається мені колектив, яка атмосфера у колективі; чи цікавими будуть завдання, які я буду виконувати. Якщо мені все сподобається, то і наша співпраця буде тривалою і взаємовигідною".

7. Що ви знаєте про нашу установу?

Отже, який-небудь мінімум треба знати про установу.

8. Чому ви хочете у нас працювати?

Зазвичай це продовження запитання "про нашу установу" - спроба спантеличити кандидата і дізнатися таємну причину працевлаштування. Почніть з того, що установа стабільна, влаштовує посада, обов'язки, зручне місце розташування офісу.

9. Ваше ставлення до виробничих перенавантажень?

Поставте зустрічне запитання: "Що треба буде затримуватися на роботі? Скільки разів на місяць?". Якщо вас задовольнятимуть відповіді, тоді впевнено скажіть, що ви погоджуєтеся на такі умови.

Деякі додаткові запитання, які вам можуть поставити під час співбесіди:

o Як зазвичай проходить ваш робочий день?

o Як ви визначаєте пріоритетність своїх професійних справ?

o Над якою проблемою вам було би цікаво працювати?

o Назвіть три ситуації, за яких вам не вдалося досягти успіху.

o Як поціновувалася ваша робота?

o Яку користь матиме наша фірма, призначивши вас на цю посаду?

Гриф затвердження-є два види затвердження1)посадовою осбою2)іншим розпорядшим документом

Гриф погодження-це реквізит ,який вказує на погодження документа з певними органами та організаціями,під реквізитом підпис розміщується.Оформляється так само ,як і гриф затвердження та вони розмішуються на одному рівні.Та оформлюють аркуш погодження.

21. Стаття – це науковий або публіцистичний твір невеликого обсягу в газеті, збірнику або часописі.

Стаття, як і реферат, також складається з трьох частин.

У вступі автор формулює проблему, визначає мету, предмет і актуальність дослідження, аналізує джерела.

В основній частині викладають основні положення статті, тобто опис процесу та методів дослідження, а також отриманих результатів. Наприкінці статті треба зробити висновки.

Стаття починається з вказівки індексу УДК. Назва статті, ПІБ авторів, повна назва організації, а також текст анотації (5-6 рядків) наводяться російською, українською та англійською мовами; ключові слова – мовою статті.

Статті передує анотація. Після висновків надається список джерел. Посилання на джерело інформації оформлюється у вигляді чисел у квадратних дужках, де перше число – номер джерела у списку, а друге (тільки у випадку прямого цитування)- номер сторінки.

При наборі формул використовується редактор формул MS Equation, який вбудовано у редактор Word. При виборі одиниць вимірювання необхідно додержуватися Міжнародної системи одиниць (СО).

Таблиці слід пронумерувати та дати їм заголовки. Кожному малюнку та таблиці відповідає посилання в тексті.

Стаття повинна бути пронумерована та підписана усіма авторами.До статті надаються супровідний лист організації та акт експертизи, рецензія наукового керівника або консультанта. На окремій сторінці необхідно дати відомості, які стосуються всіх авторів: прізвище, ім’я, по батькові (повністю), вчений ступінь, звання, посаду, місце роботи, телефон, e-mail, вказавши відповідального за листування.

23..22. Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяються на такі, що вимагають листа-відповіді, й такі, що не вимагають. Серед перших розрізняють листи-прохання, листи-звертання, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих, що не вимагають відповіді, – листи-попередження, листи-нагадування, листи-підтвердження, листи-відмови, супровідні листи, листи-повідомлення, гарантійні листи, інформаційні листи, листи-розпорядження.

11.2. Реквізити листа та їх оформлення

Як правило, службовий лист друкується на виготовленому друкарським способом бланку, де є такі реквізити:

1. Герб, зображення нагород, емблема (якщо є).

2. Назва міністерства чи відомства.

3. Назва установи, організації, підприємства.

4. Поштова адреса, номер телефону, електронна адреса, факс, номер рахунка в банку.

5. Індекс, дата посилання на номер і дата документа, на який дається відповідь.

Залежно від насичення логічними елементами листи можуть бути простими та складними. Прості листи містять тільки висновки. Якщо додати до простого листа коротке мотивування, то лист класифікується як складний.

Порядок розміщення в листі доказів і висновків не є постійним. Якщо докази йдуть перед висновками – це прямий порядок викладу, а якщо навпаки – зворотний. Зворотний порядок зручніший у коротких листах (так будуються листи вищих організацій, у яких докази зводяться до мінімуму). У великих за обсягом листах доцільно користуватися прямим порядком, аби шляхом послідовних доказів і логічних висновків підвести адресата до переконання в необхідності виконати те, про що говориться у висновках.

Усі ділові листи за функціональними ознаками поділяються на такі, що вимагають листа-відповіді, й такі, що не вимагають. Серед перших розрізняють листи-прохання, листи-звертання, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих, що не вимагають відповіді, – рекомендаційний лист, листи-попередження, листи-нагадування, листи-підтвердження, листи-відмови, супровідні листи, листи-повідомлення, гарантійні листи, інформаційні листи, листи-розпорядження.

Адресат вказується на самому початку, перед текстом. Назва установи та структурного підрозділу пишеться в давальному відмінку; адреса одержувача повинна бути повною й точною.

Якщо автор, під час написання листа, пропустив якусь інформацію, то її можна оформити за допомогою постскриптуму (після написаного), тобто дописати до листа, зробивши позначку – Р.S. (Роst scriptum) або PPS (Post post scriptum), якщо таких додатків декілька. Якщо в тексті листа є місце, яке слід виділити або звернути на нього особливу увагу, то ставиться позначка “нотабене” – NB (Nota bene), що означає “зверни особливу увагу”.