Психопатологія / 29 Розлади волі, основні симптоми

До ефекторних, або рухово-вольових, довільних функцій належать потяги, дії і увага. З точки зору клініки, це патологія поведінки, вчинків і рухів, а з точки зору психології — порушення волі. З фізіоло­гічних позицій правильніше було б говорити про па­тологію ефекторної довільної діяльності, бо термін «воля» вводить нас у дещо туманну галузь. Але оскільки цей термін поширився і застосовується в лі­тературі, ми користуємось терміном «воля», пов­ністю відкидаючи при цьому ідеалістичне уявлення про волю як особливе начало в людини, введене ззовні.

Воля, вольова дія — це дія, спрямована на досягнення свідомо поставленої мети, цілеспрямована психічна активність, що супроводжується зосереджен­ням на ній уваги. Чим дужчий імпульс або мотив до дії, що став основою для вибору мети, чим правильні­ше вибрано мету, тим вірогідніше, що мети буде до­сягнуто. Учень, який поставив перед собою мету за­своїти малоцікавий або важкий для його розуміння матеріал, досягає цієї мети, якщо мотив, тобто ба­жання не втратити довіри товаришів, батьків і педа­гогів, досить сильний або сама мета приваблива чи має для нього велике значення. Отже, слабкість волі насамперед проявиться у випадках недостатньо стій­ких моральних настанов і слабкому розвитку усвідом­лення обов'язку, невисокої вимогливості до самого се­бе і з боку інших, при низькому рівні претензійності щодо оцінки своєї особистості, її моральних якостей. Немає сумніву, що оптимальний тонус кори головного мозку, пов'язаний з кінестетичними аналізаторами, відіграє важливу роль у вольових діях.

Отже, діяльність людини пов'язана із специфічним психічним процесом, що його визначають як вольовий процес. Він включає ряд компонентів: спонука, що зливається з мотивом, який відбиває певну мету; бо­ротьба мотивів, яка зводиться до розв'язання задачі; прийняття рішення; вибір певних засобів для його здійснення; планування розпорядку відповідних дій. Можливі різні характеристики волі: сила волі, витри­валість, наполегливість, послідовність, непохитність.

Розлади волі можуть проявлятися у посиленні або ослабленні вольових дій, причому «посилення» слід розуміти умовно, бо всяке відхилення в психічній сфері свідчить про зниження вищих форм психічної діяльності. Треба говорити лише про однобічне підви­щення діяльності.

Г і п е р б у л і я — стан патологічного підвищення, посилення вольової активності. У цьому разі в хворо­го спостерігається підвищене прагнення до діяльності, до рухового неспокою і мовної продукції. При загаль­ному зниженні волі в нього виникає нескінченна кіль­кість бажань і дій. В одному випадку ці дії мають однобічну цілеспрямованість, наприклад, боротьба за свої уявні права і винаходи, у другому — в діяльності немає цільової настанови: хворий викопує нескінчен­ну кількість різноманітних, але зовсім безцільних дій (метушиться, кричить, співає, бігає тощо). І. П. Павлов визначає згадані форми рухового збу­дження як «буйство підкірки».

Оскільки в дітей дошкільного віку координація взаємозв'язків між корою і підкіркою недостатньо ви­явлена, більше того, контроль кори над підкіркою нестійкий, то, безсумнівно, вивільнення підкіркової діяльності з-під контролю кори в дітей спостерігаєть­ся частіше, ніж у дорослих. Це розгальмування рухово-кінестезійного аналізатора призводить до рухової розгальмованості, посилення безцільних дій, насиль­них і невмотивованих рухів, підвищеної мовної про­дукції і метушливості. У дітей, що страждають тяж­кими мозковими інфекціями, органічним ураженням мозку в результаті черепно-мозкової травми, шизо­френією, грипозним і ревматичним енцефалітом, збудження з розірваною мовною продукцією, афек­том тривоги, страху і агресивними діями спостеріга­ється з незначними варіаціями в будь-якому віці.

Абулія — стан патологічного зниження, ослаб­лення вольової активності до повної втрати діяль­ності, безволля. У цьому випадку в хворого немає від­повідного імпульсу до дії.

Ступор — стан повної нерухомості з підвищен­ням м'язового тонусу, що проявляється в припиненні будь-якої довільної діяльності, у відсутності реакції на подразнення і мутизмі. Хворий у стані ступору не реагує не тільки на незначні подразники середовища, а й на подразники, що загрожують життю. Надмір­ний вплив психічних травм зумовлює в дітей частіше, ніж у дорослих, стан психогенного ступору з мутизмом. Але в дітей гальмування частіше може мати більш парціальний характер, захоплюючи лише мов­но-рухову область, як наймолодший з онтогенетичного погляду нервовий зв'язок. У цьому разі загальна рухова загальмованість виявлена мало або зовсім відсутня, а провідною ознакою є мутизм. Взагалі в дітей під впливом різних негативних емоціональних факторів пригнічення ефекторних функцій виникає швидше, ніж у дорослих. Різновидністю ступору є та­кі його прояви:

Автоматична слухняність — стан, коли хворий автоматично за наказом виконує будь-яку дію, хоч вона йому неприємна. Він застигає в нада­ному йому положенні, зберігає будь-яку надану позу, через що автоматичну слухняність інакше називають ще восковою г н у ч к і с т ю.

Негативізм — немотивований протиімпульс, опір будь-якій дії ззовні, відмовлення від виконання тієї або іншої дії, іноді вперте прагнення зробити на­перекір сторонньому впливу. Не слід усяку впертість дітей, що має свою причину, вважати негативізмом. Цей термін застосовний лише до патологічних явищ. Не можна також вважати негативізмом опір, в основі якого лежить ворожість до дослідника (лікаря і пе­дагога) або маячне судження.

До патології вольової сфери належать амбітендентність — одночасне виникнення двох про­тилежних прагнень; м а н е р н і с т ь, коли прості дії викривлюються, стають химерними; парамімія— потворні гримаси; парапраксії — потворна змі­на рухів, що мають карикатурний характер. Заслуго­вують на увагу також: ехолалія — повторення слів, які хворий чує, але, замість відповіді на запи­тання, повторює це саме запитання в незмінній фор­мі; є х о п р а к с і я — механічне повторення хворим тих рухів, які роблять навколишні; вербігерація — беззмістовне нанизування слів; стереоти­пія мови — повторення одних і тих же слів або фраз; стереотипія рухів — повторення того ж самого акту, похитування всім тілом, згинання і роз­гинання тулуба, плескання в долоні.

Під потягами слід розуміти філогенетично старі, успадковані рефлекторні (інстинктивні) реакції, які виконують роль життєвих цілей (їда, самозбережен­ня, розмноження) і спрямовані на збереження роду (вони властиві людині і тварині). Розлади потягу до їди спостерігаються в одних у вигляді його підвищення, наприклад ненажерливості (поліфагія), що спостерігається при глибоких ступенях олігофренії; в інших — у зниженні його або в небажанні їсти, це трапляється при шизофренії і депресії; у третіх — у викривленні (поїданні неїстівного), що зустрічається при шизофренії і олігофренії.

Життєві потреби людини переживаються як пра­гнення, як певний потяг. У здорової людини потяги в певній мірі інтелектуалізовані, вони підпорядкова­ні соціальним нормам поведінки і являють собою один з компонентів життя людини. Лише за винятко­вих, дуже ускладнених умов (довге голодування, ка­тастрофічна життєва ситуація) вони можуть набува­ти імперативний, насильницький характер і виступати в чистому вигляді.

При зниженні інстинкту самозбереження спостері­гається різке ігнорування небезпеки, появляються думки про самогубство і спроби викопати це, а також самокатування, які спостерігаються, наприклад, в осіб, що перенесли енцефаліт, страждають депре­сією, шизофренією і деякими іншими психічними за­хворюваннями. Підвищене прагнення до самозахисту, загострення охоронного інстинкту особливо поміча­ється при реактивних станах, воно виявляється в надмірній полохливості і перебільшенні небезпеки. Аномалії статевого потягу проявляються в посиленні його, коли він дуже рано пробуджується або інтен­сивно виявлений, що спостерігається при олігофренії, психопатіях, а іноді — при епілепсії.

Різні імпульсивні потяги в більшості випадків не є самостійними психічними захворюваннями, яким раніше приділяли необґрунтовано велику увагу і на­віть говорили про імпульсивне божевілля, а зустріча­ються в рамках різних станів у психопатів і осіб, які в дитинстві перенесли мозкові захворювання, а також у психічно хворих з гострим психотичним процесом. До цих патологічних потягів, які гостро час від часу виникають і оволодівають розумом, належать клепто­манія, піроманія, дромоманія, копрофагія та ін.