Психопатологія / 23 Формальні розлади мислення

Мислення є найвищою формою психічної ді­яльності опосередкованого і узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивного світу в їх істотних зв'язках. Воно спирається на чуттєве пізнан­ня, але далеко виходить за його межі. Якщо у від­чуттях і сприйманнях людина відображає предмети і явища безпосередньо, то мислення виходить за межі того, що сприйнято, воно відображає не тільки пред­мети, а й зв'язки між ними, не тільки явища, а й взаємовідносини. Мислення відображає реальний світ у всій його різноманітності у минулому, сучасному і майбутньому.

Воно завжди спирається не лише на безпосередні дані сприймання, а й на попередній досвід, пов'язує­ться з практичною діяльністю.

Мислення як активний, динамічний процес відоб­раження об'єктивної діяльності проявляється в уяв­леннях, поняттях, судженнях і умовиводах. Психічні процеси, які відносять до першого ступеня пізнання, проявляються відчуттями, сприйманнями і уявлення­ми. В основі мислення, як другого, вищого ступеня пізнання, лежать поняття, судження і умовиводи, за якими ми судимо про інтелект. Таким чином, інтелект (від intelligere — розуміти) об'єднує вищі психічні процеси, являє собою сукупність і цілісність пізна­вальних функцій, рівень здатності користуватись мислительними операціями.

У процесі мислення на основі практики утворю­ються поняття, які узагальнюють поодинокі явища шляхом відокремлення, абстрагування від неістотних властивостей, відбиваючи істотні. Умовивід є наслідком мислительної ді­яльності порівняння між собою суджень і утворення нового положення — висновку. Причому, правиль­ність виводу обумовлюється адекватністю порівнюва­них суджень — передумов. Розрізняють дедуктивні та індуктивні умовиводи. Мислительні процеси тісно по­в'язані з мовою (словом) і емоціями, відбиваючи єд­ність психіки. Слово — це елемент мови, а мова — найважливіший засіб людського спілкування, форма існування думок, почуттів і переживань не лише для себе, а й для іншого.

Передумовами інтелекту, або розуму, є пам'ять, розумова працездатність і обсяг знань. Проте ці ком­поненти не головні в пізнавальній діяльності, вони не тотожні розуму, що знаходить своє відображення на­віть у словесному вжитку. Кожна людина легко може сказати, що в неї погана пам'ять, але навряд чи вона так само легко скаже, що в неї слабкий розум. Голов­ним в інтелекті є мислення і його найважливіша фор­ма — умовивід. Людей великого розуму завжди відносять до мислителів. Людина, яка правильно, про­дуктивно і послідовно мислить,— це й є те, що нази­вається розумна людина. Тонкий аналіз, правильний синтез, точність понять, якими оперує мислення, його адекватність ситуації, точність суджень і умовиво­дів — ось що означає розум, або інтелект, у широко­му розумінні слова. І. П. Павлов говорив, що «розум є найтонше співвідношення організму з навколишнім світом». Отже, уся коркова і підкоркова діяльність є основою інтелекту, або розуму. Мислення не є чимось статичним — воно динаміч­не. При несприятливих, хвороботворчих діях факторів середовища доводиться зустрічатися як із затримкою процесів розвитку мислення, так і з розпадом, збід­ненням мислення, що найбільше виявляється при різ­них формах олігофренії і деменції. Розлад мислення при психічних захворюваннях і розумовій відсталості займає значне місце і відіграє надзвичайно важливу прогностичну роль.

У розумово відсталих складні нервові зв'язки фор­муються з труднощами, розвиток другосигнальних зв'язків запізнюється, а їх генералізація і диферен­ціація, що забезпечують узагальнення, недосконалі, внаслідок чого слабкість узагальнень є головним де­фектом їх пізнавальної діяльності. Слово, як вираз­ник думки і засіб узагальнення, вже має елемент абстракції. Повільний розвиток мови в розумово від­сталих, безумовно, обмежує формування умовно-ре­флекторних зв'язків. У нормі думка завжди випе­реджає дію, регулює вчинки. У психічно аномальних регулююча властивість мислення знижена.

ФОРМАЛЬНІ РОЗЛАДИ МИСЛЕННЯ

Отже, за допомогою мислення переробляються да­ні досвіду і встановлюються нові зв'язки. А індивіду­альний досвід дитини раннього віку обмежений; абст­рагування стає їй доступним у міру її розвитку. Тому як формальна патологія асоціативного процесу, так і патологічна продукція мислення в ранньому дитячо­му віці не так виявлені, як у школярів, в яких вони мало чим відрізняються від патології дорослого. У дошкільні роки переважає здебільшого схильність до фантастики.

З цього зовсім не випливає, що в дошкільному пе­ріоді, приміром в трирічному віці, не може зустріча­тись різка патологія мислення з маячними судження­ми. При цьому, на відміну від маячіння підлітків, у дітей молодшого віку воно завжди має конкретний характер і частіше виникає на фоні зміненої свідо­мості з напливом галюцинацій. Патологія асоціатив­ного процесу тільки з формальним порушенням мис­лення спостерігається при різних психічних відхи­леннях.

Прискорення асоціативного процесу характе­ризується збільшенням кількості асоціацій, напливом численних думок і прискоренням їх протікання, при якому одне уявлення відразу ж змінюється іншим, що доходить до їхніх стрибків. Мислення при цьому по­верхове, увага нестійка і легко порушується, кожне нове подразнення, що падає на органи чуттів, негайно вплітається в мову, яка стає непослідовною: не закін­чивши однієї думки, учень переходить до другої, третьої і т. д. Згаданий розлад властивий маніакально-депресивному психозу, маніакальному і деяким га­рячковим станам.

Загальмування асоціативного процесу про­тилежне прискоренню. Воно зустрічається не тільки у хворих, а й у здорових, наприклад, при значній уто­мі і депресії. При цьому виникнення асоціацій спо­вільнюється, мова стає уривчастою, з довгими пауза­ми, кількість ідей зменшується, думки і уявлення утворюються повільно, школяр з труднощами виконує елементарну розумову роботу.

Персеверація і стереотипія мислення спостерігається при епілепсії, шизофренії і деяких ін­ших органічних психозах. Ця патологія мислення близька до загальмованості асоціативного процесу, вона характеризується тривалим домінуванням тієї самої думки, того самого уявлення, повторенням тих самих слів і відповідей на різні питання.

Деталізованість мислення часто зустрічає­ться при епілепсії і олігофренії. Цій формі патології мислительних процесів особливо властиві інерт­ність і порушення диференціювання, що проявляється у в'язкості, тугорухомості і втраті здатності виділити головне від другорядного. У судженні переважають випадкові подробиці, які не стосуються основної дум­ки. Але в лабіринті деталей, які не мають значення, основної думки все ж людина не втрачає; старанно описавши непотрібні, тривалі дрібниці, приходить кі­нець кінцем до мети.

Б е з з в ' я з н і с т ь мислення спостерігається при інфекційних психозах і взагалі при станах, що харак­теризуються розладнаною свідомістю. При цьому роз­ладі навколишня дійсність сприймається фрагментарно, думки не поєднані між собою, а є лише уривками, котрі не мають аналізу і синтезу. Хворі з таким станом мислення часто не орієнтуються в навколишньому се­редовищі.

Резонерське мислення найчастіше зустрічає­ться при шизофренії і психопатіях. Воно характери­зується доведеннями, які не ґрунтуються на фактах, пустими вербальними посиланнями, які не приводять до мети і не відповідають темі розмови. Як правило, беззмістовність і бідність суджень при цьому бу­вають вдягнуті в правильну словесну форму.

Паралогічне мислення, властиве шизофренії, іноді спостерігається при психопатіях і станах афек­ту. При цій патології мислення порушується логіка, хворий певне поняття замінює символом або знаком, зрозумілим тільки йому, в зв'язку з чим він прихо­дить до зовсім необґрунтованих і безглуздих виснов­ків, що не мають об'єктивних доказів. Мислення втра­чає логіку і стає незрозумілим для інших.

Аутистичне мислення характеризується відгородженістю і відірваністю від зовнішнього світу. Во­но замкнуте у тісному колі і не рахується ні з ло­гікою, ні з реальною можливістю. Фантазія і ре­альність співіснують разом, неможливе перетворене в реальне, бажане сприймається як дійсність.

Патологія мислення позначається й на мові. Під­вищена або загальмована мовна продукція спостері­гається при різних психічних відхиленнях і кожному стану властиві свої особливості мови.

Беззмістовне нанизування слів називається вербігерацією, утворення нових слів — неоло­гізмами, повне мовчання, що залежить від галь­мування мовнорухової ділянки кори головного моз­ку,— мутизмом, неправильне розташування слів при мовленні — а к т а ф а з і є ю, неправильне розта­шування слів на письмі —

а кт а г р а ф і є ю, непра­вильна граматична побудова — аграматизмом.