Психопатологія / 27 Розлади емоцій, основні симптоми

Відображальна діяльність людини, що стосується зовнішнього світу, а також відчуття, які йдуть від власного тіла, супроводжуються тими або іншими емоці­ями, в яких виявляється наше суб'єктивне ставлен­ня до навколишнього світу і до самих себе. Отже, емоцією, або емоціональним почуттям, називається суб'єктивний тон, яким супроводжуються всі наші психічні процеси і в яких відбивається наше ставлення до того, що ми сприймаємо і пережи­ваємо.

Таким чином, емоціями (почуттями) називають більш-менш стійкі психічні переживання, що виража­ють ставлення людини до самої себе, інших людей, оточення, тієї чи іншої події. Джерелом емоцій є навколишня дійсність, яка викликає у нас почуття залежно від значення дійсності. Почуття розвивають­ся в діяльності і впливають на цю діяльність, на її характер і продуктивність, вони тісно пов'язані з потребами організму і формуються під впливом су­спільства.

Слід відзначити, що емоція — надзвичайно склад­ний комплекс переживань, а окремі її компоненти тіс­но пов'язані з підкірковими системами і корою мозку. Кожен компонент емоції інтегрований з іншими в од­не ціле, хоч і може проявлятись ізольовано. Зараз в центрі уваги дослідників фізіологічної основи емо­цій стоїть так звана лімбічна система (гіпо­таламус, гіпокамп, поясна закрутка, орбітальна кора, мигдалевидне тіло). Звичайно, усі вищі емоції люди­ни, емоційна стійкість своїм виникненням зобов'язані кірковим функціям.

Емоції мають не тільки суб'єктивні, а й об'єктивні прояви. Класифікувати емоції можна за їх характе­ром (нижчі і вищі), за тоном (позитивні і негативні) і за механізмом виникнення (реактивні і вітальні). Усі вони анатомо-фізіологічно обґрунтовані тим або іншим видом нервової діяльності. Емоція здорової людини тісно пов'язана з стереотипом, і її глибина залежить не стільки від сили подразника, скільки від його значення, що відіграє сигнальну роль для особ­ливостей особистості певної людини. Зрозуміло, інди­відуальні особливості емоцій залежать також від типу нервової діяльності, а вікові варіації емоцій про­являються в різній інтенсивності їхньої глибини і ру­хомості, що характеризує взаємовідношення збудли­вого і гальмівного процесів у різному віці.

Більш або менш тривалий і стійкий, бадьорий або пригнічений емоціональний стан називається настроєм. Він є ніби похідним від різних емоцій, що діють на людину і створюють загальний емоційний фон, який забарвлює протягом певного часу всі судження і дії людини; стійкість останніх залежить від значущості обставин, які зумовили цей емоційний фон, а також від типу нервової діяльності. Значні і короткочасні зміни в емоціональному житті, що ви­никають раптово і супроводжуються надмірною руховою реакцією із збереженням свідомості, називаються фізіологічним афектом (лють, жах, відчай, паніка).

Патологія психічної діяльності насамперед вияв­ляється в зміні інтенсивності емоцій як у бік їх підви­щення— гіперестезії емоцій, так і ослаблення — емоційної тупості.

Ейфорія — тривалий патологічно підвищений настрій, що виявляється у неадекватності навколиш­ньому, веселості і почутті переваги. У хворого — тяж­ке захворювання або інші неприємності і невдачі, але все це не впливає, не позначається на ньому, він весе­лий, усьому радіє.

У шкільному віці стан ейфорії спостерігається в пізньому і віддаленому періоді черепно-мозкової травми, туберкульозному менінгіті, епідемічному і ревматичному енцефаліті, симптоматичних, постінфекційних психозах та ін. А при епілепсії легкої і надмірно підвищеної зміни настроїв не спостеріга­ється. Тут хворий ніби прилипає до одного емоційного фону.

Депресія — стан, протилежний ейфорії, зниже­ний і пригнічений настрій, що характеризується нудь­гою, інтелектуальним і руховим загальмуванням, фі­зично тяжкими відчуттями, зниженням потягів і фазомоторними розладами, які супроводжуються тяжким суб'єктивним почуттям, що призводить до надто нега­тивної оцінки дійсності. Усе навколишнє хворий ба­чить у різко негативних тонах. У шкільному віці нерідко супроводжуються депресією соматичні хвороби. При цьому діти спочатку пригнічені, увесь час пла­чуть, причому плач монотонний, такий, що не має емоціонального забарвлення і не збуджує співчуття. Далі в міру розвитку хвороби, що супроводжується астенією (нервово-психічна слабкість – швидко втомлюється, знижена працездатність), спостерігається швидке виснаження, що пе­реходить у загальмованість з порушенням сну, від­мовленням від їжі, зниженою самооцінкою навколиш­нього, ідеями самозвинувачення, а в окремих випад­ках і спробами самогубства. При наростанні тривоги і страху загальмованість змінюється руховим неспо­коєм.

Емоціональна слабкість являє собою різку, без істотних підстав, зміну емоцій від підвище­ного настрою, що супроводжується сентиментальністю, до зниження із слізливістю. Якщо подразник дуже слабкий, то виникають емоції, які швидко змінюють­ся, коли з незначного приводу хворий легко розчулю­ється, плаче і досить швидко при цьому заспокоюєть­ся. У дітей раннього віку емоціональна слабкість є фізіологічною, але в старшому віці, коли виробляєть­ся активне гальмування, слабкодухість дітей є патоло­гією. Найчастіше емоціональна слабкість спостері­гається при слабоумстві, травматичних, органічних ураженнях мозку, виснаженні та деяких інших захво­рюваннях.

Апатія — надмірне зниження афективної збуд­ливості, байдуже ставлення до всього навколишнього, безволля і бездумність. Цей стан властивий шизофре­нії, органічним, травматичним і деяким іншим пси­хозам.

Емоціональна амбівалентність — одночасна наявність двох емоціонально протилежних станів до одного і того ж об'єкту; наприклад, хворий одночасно любить і гостро ненавидить. Найчастіше емоціональна амбівалентність спостерігається при шизофренії.

Дисфорія — розлад настрою, що характеризується злісно-сумною роздратованістю, нерідко з домішкою страху, маячними ідеями переслідування і агресивними діями. Цей розлад починається без будь-якого помітного приводу і триває від кількох годин до 5—7 днів. Найчастіше дисфорія буває в епілептиків, але подібні стани спостерігаються і в психопатів.

Патологічний афект — сильна короткочасна емоція, що супроводжується гнівом, обуренням і люттю, поява якої пов'язана з несподіваним психотравмуючим переживанням. На відміну від фізіологічного, патологічний афект характеризується незначимістю зовнішнього приводу, розладом свідомості, різкою вегетативною реакцією, руховим збудженням з руйнівними діями (жорстоке насильство, нанесення тяжких пошкоджень, убивство), бурхливим і швидким протіканням реакції, дальшим різким виснаженням, сном і амнезією. Патологічний афект не слід плутати з бурхливими емоціональними реакціями, що спостерігаються в психопатів і в осіб, які перенесли черепно-мозкову травму, де бурхливі емоціональні реакції не супроводжуються глибоким розладом свідомості.