Психопатологія / 37 Синдроми розладів свідомості, загальна характеристика

Свідомість — це найвища, властива тільки людині, функція головного мозку, що виявляється в ціле­спрямованому відображенні об'єктивного світу, у по­передній побудові дій, передбаченні їхніх результатів, регулюванні взаємозв'язків людини з навколишнім середовищем, у пізнанні і перетворенні світу.

Свідомість визначається не тільки мозком, як та­ким, бо мозок — не джерело, а орган свідомості. Вона виявляється детермінованим впливом середовища за допомогою суспільної практики, яка через мозок, як частину тіла, трансформується в свідомості (суб'єк­тивно-ідеальне). Таким чином, свідомість відображає і динамічні зв'язки, і рецепторні моменти, і правильне співвідношення між збудливим та гальмівним проце­сами, правильну, адекватну зовнішньому і внутріш­ньому середовищу, рухомість їх і правильне замикан­ня зв'язків.

Сказане вище ілюструє положення про те, що поняття розладнаної свідомості повинно охоплювати су­купність багатьох станів, які складним способом поєднуються і один одного зумовлюють. Звичайно в психопатології основною ознакою патології свідо­мості вважають різні ступені дезорієнтування. Дити­на вже на другому році життя відрізняє «я» від нав­колишнього. Запізнювання усвідомлення «я» свідчить про затримку інтелектуального розвитку. Розлади в свідомості дітей зустрічаються значно частіше, ніж маячні ідеї. При цьому порушується насамперед чіткість сприймань, змінюється усвідомлення навко­лишнього, а потім і своєї особистості. Ці розлади спо­стерігаються при інтоксикаціях, інфекціях, черепно-мозкових травмах та інших тілесних і психічних хво­робах.

Стан свідомості здорової людини передбачає ясне орієнтування у своїй особі, усвідомлення свого власного тіла, виділення себе з навколишнього світу, пе­реключення і зосередження уваги — це так зване аутопсихічне орієнтування. Чітке орієнту­вання у місці, просторі, інших людях, предметах і часі визначається як алопсихічне орієнту­вання. Поруч з свідомими психічними процесами спосте­рігаються так звані несвідомі і підсвідомі. Ідеалістич­ні концепції окутали ці поняття таємничістю і роз­глядають їх як основу людської психіки. В дійсності ж до несвідомого чи підсвідомого належать деякі ру­хи і дії, які виконуються під контролем свідомості, а при численності повторення набувають характер ав­томатизованих. Ідеалістичні концепції поруч з «таєм­ничістю» несвідомого ставлять і поняття інтуїції, яку розглядають з точки зору надрозумової містичної здатності до пізнання, натхнення і осяяння. Насправ­ді ж інтуїтивне пізнання має за собою нагромаджений досвід, набуті раніше знання, а не щось надприродне. Інтуїція — це безпосередній пізнавальний акт без по­переднього логічного обміркування, це догадка, об­умовлена великим минулим досвідом.

Отже, свідомість — це не тільки знання самі по собі, як продукт пізнавальної діяльності, а й ставлен­ня до того, що пізнається, ціленаправлене передба­чення і розмежування «я» від «не я», цілеспрямоване передбачення майбутнього. Вона виникає лише з на­громадженням суспільно-трудового досвіду. Здійснен­ня свідомої діяльності людини, яка включає самосві­домість самої себе і свідомість оточуючого світу, по­требує певного фізіологічного стану кори головного мозку.

Зрозуміло, кожна людина пізнає і усвідомлює світ індивідуально. Але пізнання окремої людини опосе­редковане досвідом всього людства, яке нагромаджу­вало знання протягом віків. Ось чому людська осо­бистість є сукупністю суспільних відносин, реальне іс­нування яких є результатом суспільного буття. Звідси випливає висновок про наявність не тільки індивідуальної свідомості як вищої форми відобра­ження дійсності окремою людиною, а й суспільної сві­домості, яка представляє собою сукупність суспільних ідей. Але суспільство не має індивідуальних органів чуттів, самостійність його свідомості взаємопов'язана з особистістю безпосередньо мовою і немислима без індивідуальної свідомості, яка в свою чергу суспільно обумовлена (єдині принципи свідомості, єдині закони мислення, які відображають єдині закони реального світу).

Так як свідомість сама по собі безпосередньо не перетворює світ, а здійснює це опосередковано, тобто , через практику, то свідомість учнів і студентів в на­вчанні повинна полягати перш за все в розумінні завдання навчання, ініціативі і самостійності. Ще К. Д. Ушинський підкреслював, що учні з більшою охотою займаються тією справою, зміст і значення якої вони розуміють, і яка викликає інтерес до само­стійної діяльності, а І. М. Сєченов писав, що «думка може бути засвоєна тільки такою людиною, у якої вона входить ланкою в склад його особистого досвіду».

Отже, від особистого досвіду і ступеня свідомого засвоєння знань залежить достовірність понять. Та­ким чином, висока вимогливість до учня і студента, до швидкого і точного засвоєння навчального матері­алу повинна бути правилом.

Під терміном «самосвідомість» слід розуміти здат­ність усвідомлення своїх дій і думок, інтересів і ста­новища, себе як особистості, а під «ясністю свідо­мості»— здатність не тільки усвідомлювати себе, а й відбивати через призму суспільних відносин навко­лишній світ. За ступенем легкості і повноти виклю­чення свідомості можна виділити такі клінічні форми патології свідомості:

Звуження поля свідомості — стан, коли у фокусі свідомості міститься обмежене коло уявлень, одна-дві ідеї, що цілком заповнюють увесь зміст пси­хічних процесів. Такий стан найчастіше спостерігаєть­ся при афектах.

Сомноленція — стан, коли до свідомості до­ходять тільки сильні враження, а слабкі не сприйма­ються. Це найлегший ступінь оглушення свідомості, що проявляється ніби в сонливості.

Обнубіляція — чергування легкої форми роз­ладу свідомості з моментами просвітління, коли до хворого на деякий час повертається свідомість, а по­тім знову ніби закривається хмаркою.

Просонковий стан — легка форма розлад­наної свідомості, яка нагадує стан, що буває в здо­рової людини, коли її раптом розбудити вночі і коли «я» повернулося, але орієнтування в часі, місці і нав­колишньому середовищі ще немає. Якщо в здорової людини такий стан короткочасний (секунди, хвили­на), то в психічно хворих він тривалий.

Онероїдний стан характеризується поєд­нанням реальності з фантастичними переживаннями і обманами сприймань, несумісністю сприйманого з реальністю (меблі рухаються, картини жестикулю­ють та ін.). При цьому хворий ніби поринає в потворно-фантастичні, мрійні сприймання, втрачає критичне ставлення до того, що відбувається, перебуває в стані дезорієнтування.

Присмерковий стан — потьмарення свідо­мості, що раптом виникає і швидко обривається; воно поєднується з глибоким дезорієнтуванням у навко­лишньому, спотвореним сприйманням, відривистими маячними ідеями і галюцинаціями, афективними ре­акціями страху і гніву. Оскільки цей стан у ряді ви­падків супроводжується бурхливими афектами і жахли­вими галюцинаціями, то хворі при цьому можуть вчи­нити надзвичайно тяжкі і безмотивні злочини. Він за­кінчується глибоким сном і амнезією.

Амбулаторний психічний автома­тизм — стан зміненої свідомості, що характеризує­ться автоматичним виконанням складних дій; при такому стані хворий, незважаючи на розлад свідо­мості, зовні не виявляє своєї чудної поведінки; повер­таючись із школи додому, хвора дитина потрапляє в протилежний від своєї квартири бік або може опи­нитися в іншому місці. Прийшовши до свідомості, во­на не пам'ятає, як тут опинилася.

Сомнамбулізм — стан зміненої свідомості, властивий амбулаторному автоматизму, який настає під час сну. Хворий під час сну, переважно вночі, встає з ліжка, виконує в квартирі або на вулиці ряд складних дій, проявляючи при цьому рухову спритність, у ряді випадків недоступну в нормальному ста­ні, а потім засинає знову.

А б с а н с — миттєве глибоке затемнення, потьма­рення свідомості, що супроводжується припиненням думки або дії і відсутністю зору. Але через коротко­часність такого стану хворий не встигає впасти.

Фуги і транси — стан розладнаної свідо­мості, близький до амбулаторного автоматизму і сомнамбулізму, який найчастіше спостерігається при епілепсії і значно рідше при енцефаліті і триває 1—2 хвилини. При цьому хворий, не усвідомлюючи навколишнього, виконує в непідхожих обставинах ряд звичних дій (у трамваї знімає й надягає одяг, кружляє на одному місці, кидається бігти та ін.).

Делірійний стан характеризується збере­женням усвідомлення власної особистості при спотво­реному сприйманні навколишнього і різким дезорієн­туванням у часі, просторі та в оточенні, головним чином внаслідок напливу масових яскраво чуттєвих, зорових і слухових галюцинацій. Появляються паніч­ний страх, гнів, агресія, психомоторне збудження, іноді ейфорична цікавість. Стан протікає гостро, з чи­сленним напливом обманів чуттів від уявних істот до бойовища і вбивства. Іноді делірій обривається і про­тягом короткого часу настає повна свідомість, яка знову затьмарюється; увечері і вночі його глибина звичайно посилюється. Цей стан спостерігається при тяжких інфекціях, інтоксикаціях, черепно-мозкових травмах та ін. Виявленим прикладом делірію є біла гарячка, зумовлена реакцією мозку на алкогольну ін­токсикацію.

Аментивний стан проявляється в дезорієн­туванні як у власній особистості, так і в оточенні. При цьому на перший план виступає беззв’язність і розгубленість, а галюцинації нечисленні і відривисті; збудження, на відміну від делірію, одноманітне і обмежується постіллю. Провідною ознакою є за­гальна плутаність свідомості, беззв’язність думок, уривчастість фраз, що переходять у беззмістовний на­бір слів, мова без інтонацій з беззв'язною балаку­чістю. На відміну від делірію, аментивний стан проті­кає довше (тижні і навіть місяці) із значно менш яскравим афектом. Коматозний, сопорозний стан — най­глибший розлад свідомості. При цьому хворий не реа­гує ні на зовнішні, ні на внутрішні подразники. Усві­домлення своєї особистості розладнано дуже глибоко.

Деперсоналізація — стан свідомості, при якому порушується самосвідомість, змінюється спри­ймання власної особистості, свого «я», втрачається єд­ність особи. Власні думки і дії сприймаються з по­чуттям відчуження від особистості, ніби збоку, осо­бистість ніби роздвоєна серед двох протилежних «я». У цьому стані хворі говорять про себе в третій особі, свої думки розглядають як чужі, насильно втиснуті їм. Такі стани властиві переважно шизофренії.

Дереалізація — своєрідний стан свідомості, при якому навколишній світ сприймається інакше, ніж раніше (з почуттям примарності і нежиттєвості навколишнього, нечіткістю і невизначеністю).