Психопатологія / 5 Шизофренія, етілогія, патогенез. форми

Шизофренія, найпоширеніше психічне страждання з невизначеною етіологією, являє собою прогресуюче, що має тенденцію до хронічного протікання, захворю­вання, яке нерідко призводить до значних змін, роз­щеплення і розладу єдності психіки. Причому шизо­френію в підлітків і особливо в дітей навчилися роз­пізнавати пізніше, ніж у дорослих. Це пояснюється тим, що шизофренічний процес у ранньому дитячому віці дуже важко діагностувати. По-перше, ряд симптомів, порівняно з такими ж у дорослих, дуже згла­джений, по-друге, процес, який почався у дошкільно­му періоді, своєю руйнівною дією затримує розвиток настільки, що іноді важко відрізнити шизофренію від олігофренічного синдрому.

Клінічний прояв шизофренії відзначається вели­ким поліморфізмом симптомів і синдромів; їй власти­ва різноманітність варіантів протікання з наявністю різних стадій і форм розвитку хвороби. Форми, що спостерігаються у ранньому дитячому віці, істотно відрізняються від таких у школярів і підлітків. По-перше, у підлітків шизофренія спостерігається значно частіше, ніж у дошкільному віці, по-друге, у шкіль­ному і підлітковому віці вона проявляється складні­шою психопатологічною картиною і по суті мало чим відрізняється від її протікання у дорослих. Хоч дитячі і підліткові форми шизофренії та її форми в дорослих і дуже схожі, проте шизофренічний процес у дітей має свої особливості. У клінічній картині дитячої ши­зофренії на першому плані стоять рухові порушення і кататонічні розлади.

Якщо для шизофренії дорослих характерні слухові галюцинації і маячні ідеї, то в дітей дошкільного віку, навпаки, переважають зорові галюцинації, а ма­ячні судження не такі типові і проявляються більше в маячноподібних фантазіях і деперсоналізації. Стра­хи, навпаки, займають велике місце. Хоч у підлітків немає вже істотної різниці в клінічній картині шизо­френії порівняно з її картиною в дорослих, все ж вона відзначається більшою виявленістю гебефренічних симптомів.

К а т а т о н і ч п а форма проявляється наростаю­чою замкнутістю: школяр дедалі більше відгороджу­ється під навколишнього, а мова регресує в зворот­ному онтогенетичному розвитку. Потім приєднуються стереотипні рухи, манірність, застигання в химерних позах, відмовлення від їжі і напруження мускулату­ри. У деяких випадках спостерігається автоматична слухняність і воскова гнучкість. При цьому хворому можна надати будь-яке положення, і він утримує його протягом тривалого часу. Характерні і стереотипії мови, атактичпа побудова фраз і негативізм. Одночасно можуть розвиватись явища депресії з іпохондричними і маячними ідеями відношення. Цей стан пізніше пе­реходить у ступор і мутизм: хворі нерухомо лежать у ліжку, забиваються в куток, не реагують на навко­лишнє і не відповідають на запитання. Нерідко при цьому виникають приступи немотивованого збуджен­ня з агресивністю. Цій формі властиві як найтривалі­ші ремісії, так і повне одужання.

Гебефренічна, або юнацька, форма характе­ризується повільним розвитком. Захворювання почи­нається поволі, протікає місяцями і роками. Ті, що оточують хворого, часто не можуть установити час виникнення хвороби. З основних симптомів з най­більшою сталістю спостерігаються безглуздість пове­дінки, розірваність мови, химерність і дивовижність мовної продукції. Риси пустотливості, ті самі безглуз­ді витівки, схильність до химерності, що іноді має ха­рактер пустотливості капризних і неслухняних дітей, гримасничання, кривляння і манірність надають своє­рідного характеру цій формі. Спостерігаються мая­чіння і галюцинації, але вони не займають великого місця в картині хвороби, а мають епізодичний харак­тер. Ця форма має особливо несприятливий прогноз.

Проста форма характеризується в'ялим проті­канням, її початок звичайно буває непомітним для інших. Хворі починають погано вчитися, деякі з них намагаються труднощі в навчанні компенсувати поси­дючістю, але зазнають невдачі і припиняють навчан­ня. Провідними ознаками в клінічній картині є про­гресуюча втрата інтересів, наростаюча в'ялість, емоційна байдужість, замкнутість і зниження інтелек­ту. Хворі поступово опускаються, стають неохайними, втрачають зв'язки з товаришами і рідними, виявля­ють розірваність мислення і афективну тупість. На фоні такої в'ялості, порівняно збіднених елементар­них слухових галюцинацій і нестійких маячних ідей прогресують явища деградації, що призводять до сла­боумства.

Прищеплена форма розвивається в дітей, які в минулому зазнавали органічного ураження головно­го мозку, яке призвело до затримки психічного роз­витку, переважно в легкій формі олігофренії. Отже, хвороба розвивається в психічно недорозвинених ді­тей. Шизофренія прищеплюється, таким чином, вже на патологічно змінений ґрунт. Зрозуміло, процес, що розвивається на патологічно зміненому ґрунті, значно ускладнюється вже наявним зниженням функціональ­ної активності кори мозку. Усе це зумовлює ту обста­вину, що зазначена форма шизофренії веде до тяжко­го слабоумства.

Протікання шизофренії дуже різноманітне, а зга­дані форми не можна чітко відмежувати одну від од­ної. Існують змішані, перехідні форми в того самого хворого. У дошкільному віці спостерігаються стерті форми, що протікають подібно до різних шизофреніч­них симптокомплексів. Єдність усіх форм, симптомів і симптокомплексів проявляється у порівняній одно­манітності наслідків. При гострому початку шизофре­нії частіше настає поліпшення або навіть одужання.

З приводу нерозв'язаної ще проблеми етіології шизофренії є багато різних теорій і гіпотез. До недав­нього часу теорія спадкового походження шизофренії була найпоширенішою. Проте численні дослідження показали, що спадкова обтяженість шизофренією в сім'ях хворих на шизофренію не вища, ніж у сім'ях здорових людей. Спадковість не є фатальною немину­чістю. Не переоцінюючи спадкових факторів, слід усе ж визнати, що вони, безсумнівно, відіграють певну роль у створенні сприятливого ґрунту для розвитку шизофренії.

Деякі вчені додержуються гіпотези інфекційної етіології шизофренії, інші вважають причиною її ви­никнення вірус. Аутоінтоксикаційна гіпотеза етіології має найбільше прихильників. Автори цієї гіпотези вважають, що шизофренія розвивається на базі типо­логічних особливостей у філо- і онтогенетичному роз­цінку під впливом несприятливих умов середовища, що при шизофренії спостерігається токсикоз продук­тами неповного дезамінування білків і ряду недоокислених продуктів. Токсичні продукти пригнічують оксидативні ферменти головного мозку, через що мозкова тканина недостатньо засвоює кисень, виникає кисневі голодування – гіпоксія. Кисневе голодування є причиною шизофренії і всіх тих нейродинамічних та морфологічних порушень, які при ній зустрічаються.

В.II. Протопопов підтвердив і в дальшому розвинув концепцію І. П. Павлова про те, що патофізіоло­гічною сутністю шизофренії є хронічний гіпнотичний стан, що при шизофренії спостерігаються гіпнотичні (фазові) явища, ослаблення сили основних кіркових процесів, підвищена їх іррадіація і інертність. Поза­межне (охоронне) гальмування є основним патофізіо­логічним механізмом у патогенезі шизофренії. Ряд шизофренічних симптомів (мутизм, кататонічна неру­хомість, негативізм, воскова гнучкість, гебефренічні явища та ін.) є наслідком саме гальмування кори, фазових станів і звільнення підкіркових структур з-під впливу кори.