Психопатологія / 8 причини психічних порушень

Етіологія відповідає на питання, чому хвороба ви­никає, яка її причина. Патогенез відповідає на питан­ня, як розвивається хвороба, у чому її суть. Розгляд причин психічних захворювань, уродженого і набуто­го слабоумства,— справа дуже складна. Тим часом ознайомлення з цими причинами має велике значен­ня, бо, тільки знаючи причину, можна вжити профі­лактичних заходів, щоб не допустити подальшого їх розвитку.

Причини психічних захворювань, протікання і на­слідки при всій їх різноманітності можна звести до двох основних груп: по-перше, до різних шкідливих впливів зовнішнього середовища, тобто екзогенних факторів, і, по-друге, до внутрішніх, тобто ендогенних факторів, причому під ендогенними факторами не слід розуміти фатально-спадкову зумовленість, йдеться про стан організму, що визначається типом вищої нервової діяльності в момент дії шкідливості, імунологічними і реактивними властивостями людини, статтю, віком, станом обміну, функцією ендокринного апарату тощо.

Ототожнювати екзогенні факторії з соціальними, так само як і ендогенні з біологічними, не можна. Поняття соціальних і біологічних факторів значно ширше, ніж екзогенних і ендогенних. Зовнішні (екзо­генні) фактори, що впливають на людський організм, відрізняються, звичайно, від цих самих факторів, що діють на організм тварин, бо людина — продукт соці­ального середовища. Між зовнішніми і внутрішніми, або екзогенно-соціальними і ендогенно-біологічними факторами існує тісний взаємозв'язок. Наприклад, такий зовнішній фактор, як сифілітична інфекція, яка являє собою етіологічний момент психозу і слабоум­ства, є за своєю природою біологічним фактором, а за своїм проявом зумовлена несприятливим гігієніч­ним середовищем — соціальним моментом.

Безсумнівно, у людини соціальне становище є провідним. Соціальний фактор в одному випадку може бути безпосередньою причиною психічної хворо­би або розумової відсталості, у другому — сприятли­вим моментом. У кінцевому підсумку всяку хворобу слід розглядати як соціальне явище. Тому боротися з хворобами слід не тільки лікувальними, а й соціаль­но-профілактичними заходами.

Умови зовнішнього і внутрішнього середовища мо­жуть сприяти або перешкоджати розвитку хвороби, бо причина хвороби завжди діє в конкретних умовах і не ізольовано, а в сукупності цілого ряду явищ. На­приклад, тяжке психічне захворювання у формі про­гресивного паралічу, що веде до слабоумства, зумов­люється сифілітичною інфекцією, без якої не може бути прогресивного паралічу. Водночас відомо, що наявність сифілітичної інфекції далеко не завжди призводить до виникнення прогресивного паралічу. В одних випадках алкоголізм є причиною олігофренії для потомства і психічної хвороби для самого алкого­ліка, а в інших випадках відіграватиме роль сприят­ливого фактора для тілесних страждань. Таким чином, поряд із з'ясуванням безпосередньої причини хвороби, треба враховувати і умови, в яких ця причи­на діє. Одні умови знижують опірність організму і тим самим посилюють дію причини, інші посилюють захисні властивості організму і ослаблюють дію при­чини.

Оскільки хвороби виникають у певних умовах, то стає очевидним величезне значення соціального фак­тора в етіології хвороб і набутої схильності до захво­рювань. Безсумнівно, що дитина, яка перенесла ме­нінгіт або черепномозкову травму, виявляє спотворені реакції на дію середовища.

Основними етіологічними факторами, дія яких може спричиняти уроджене слабоумство або психічне у захворювання, є ураження зародка і плоду, хвороби матері під час вагітності, токсикози вагітності, фізич­ні і психічні травми, інтоксикації, інфекції, виснажен­ня, аутоінтоксикації, соматичні хвороби, антигігієніч­ні умови, неповноцінне харчування, розлади обміну речовин і багато інших. Перелічити всі різноманітні причини, що зумовлюють патологію психічних проце­сів, неможливо. Ряд психічних захворювань виникає внаслідок поєднання багатьох факторів, а етіологія деяких психічних розладів ще не встановлена. Тому ми розглядаємо основні етіологічні фактори.

Інфекції займають значне місце в етіології розумової відсталості і психічного захворювання. При цьому слід розрізняти інфекції, які уражають безпосередньо центральну нервову систему (менінгіти, ен­цефаліти, менінго-енцефаліти), а також дитячі і за­гальні інфекції (кір, скарлатина, тиф, туберкульоз, ревматизм, грип), які уражають мозок вторинно. Ін­фекції можуть протікати гостро і хронічно. У першому випадку в дітей частіше, ніж у дорослих, розвива­ються деструктивні зміни мозкової тканини з розвит­ком психозу, а в ряді випадків — з наступним настан­ням слабоумства різних ступенів, парезами, параліча­ми, порушенням мови, зору, слуху та іншою патоло­гією.

Травматичні пошкодження мозку (внутріутробні, припологові і позаутробні) також є значним етіоло­гічним моментом у виникненні хронічних змін психіки і гострих психічних розладів. Психічні розлади, спри­чинені механічною травмою, іноді настають відразу ж після пошкодження мозку, але можуть розвиватись і в більш віддалені періоди після травми. При цьому виникають як вогнищеві розлади, так і зниження ін­телекту та інша патологія, причинами виникнення якої є анатомічні зміни, що сталися в результаті травми.

Психічні розлади найрізноманітнішого характеру можуть бути спричинені різними інтоксикаціями, хі­мічними речовинами неорганічного або органічного походження і отрутами. На першому місці серед цих отруєнь стоїть алкоголь, що уражає як зародок, плід, так і дітей у позаутробному розвитку. У зв'язку з ал­коголізмом батьків спостерігається пошкодження за­родка і плоду з дальшим розвитком олігофренії, епі­лепсії, психопатії та інших психічних і фізичних ано­малій. Алкогольна отрута, що діє на центральну нервову систему, підвищує схильність до різних сома­тичних захворювань і дає в дорослих цілу шкалу так званих алкогольних психозів. Психози можуть бути спричинені харчовим отруєнням, побутовими, промис­ловими і лікувальними інтоксикаціями.

Патологія внутрішніх органів, хвороби обміну, ен­докринні розлади, пухлини мозку, септичні ураження також можуть призвести до психічного розладу. Се­ред дитячих контингентів значну роль у патології мозку відіграють хвороби обміну і ендокринопатії. Тривалі розлади шлунково-кишкового тракту, дихаль­них шляхів і носоглотки можуть не прямо, а опосе­редковано стати причиною затримки інтелектуального розвитку.

Хоч психіці людини і властива дуже велика стій­кість проти шкідливих психогенних моментів, вироб­лена тисячоліттями історичного розвитку, проте пси­хічна травматизація у виникненні психозів цілком можлива. Психіатри в минулому, особливо під впли­вом Грізінгера, а нефахівці й нині схильні майже вся­ке психічне захворювання пояснювати психічною травмою, що є значним перебільшенням, бо тут зде­більшого плутають поштовх до розвитку психозу з його основною справжньою причиною. Але в ряді випадків у осіб з ослабленою нервовою системою пси­хічна травма може стати безпосередньою причиною психозу або одним із сприятливих, провокуючих мо­ментів, що ведуть до зриву вищої нервової діяльності..

Вікові особливості, безсумнівно, певним способом позначаються на прояві психічних захворювань. У дитинстві мова йде про психічну недорозвиненість, патологію емоцій, невротичні реакції, судорожні яви­ща, епілепсію, хорею та іншу патологію. У пубертат­ному періоді спостерігаються істеричні припадки, ге-бефренічна, кататонічна та інші форми шизофренії, а також початок маніакально-депресивного психозу. Дитячий організм в результаті недостатнього розвит­ку окремих систем сам по собі є фактором, що сприяє хворобі. Фізіологічні властивості дитячого організму, зумовлені особливою вразливістю нервової системи і недосконалістю ендокринного апарату, сприяють розвитку психічних відхилень. Поряд з цим власти­вість ростучого організму, більша пластичність і ви­сокі регенераційні якості є моментами, що поліпшу­ють, компенсують протікання патологічного процесу. Несприятливі гігієнічні умови батьків можна роз­глядати як етіологічний фактор аномалії психіки для потомства. Ці ж умови, діючі на немовля, також є причиною психічного розладу. Виснаження батьків, неповноцінне харчування вагітної матері або дитини, шлюб у дуже молодому або похилому віці, охо­лодження новонародженого, авітаміноз, порушення функції органів дихання, шлунково-кишкового тракту та інше також можуть бути причиною аномалій пси­хіки.

Екзогенні фактори, наприклад, алкоголізм, хро­нічні інфекції, несприятливі умови праці і побуту, інтоксикації, діючи на ряд поколінь, можуть, нагро­маджуючись, призвести кінець кінцем до нової якості — неспецифічної слабкості нервової системи. Але, щоб ця схильність перетворилася в нову якість — хворобу, потрібні ще додаткові фактори. Во­ни необхідні навіть при таких класичних «ендоген­них» психозах, як епілепсія і шизофренія. Наявність епілепсії або шизофренії в членів однієї сім'ї ще зов­сім не означає, що хвороба є спадковою.

Вікові особливості, безсумнівно, певним способом позначаються на прояві психічних захворювань. У дитинстві мова йде про психічну недорозвиненість, патологію емоцій, невротичні реакції, судорожні яви­ща, епілепсію, хорею та іншу патологію. У пубертат­ному періоді спостерігаються істеричні припадки, ге-бефренічна, кататонічна та інші форми шизофренії, а також початок маніакально-депресивного психозу. Дитячий організм в результаті недостатнього розвит­ку окремих систем сам по собі є фактором, що сприяє хворобі. Фізіологічні властивості дитячого організму, зумовлені особливою вразливістю нервової системи і недосконалістю ендокринного апарату, сприяють розвитку психічних відхилень. Поряд з цим власти­вість ростучого організму, більша пластичність і ви­сокі регенераційні якості є моментами, що поліпшу­ють, компенсують протікання патологічного процесу. Несприятливі гігієнічні умови батьків можна роз­глядати як етіологічний фактор аномалії психіки для потомства. Ці ж умови, діючі на немовля, також є причиною психічного розладу. Виснаження батьків, неповноцінне харчування вагітної матері або дитини, шлюб у дуже молодому або похилому віці, охо­лодження новонародженого, авітаміноз, порушення функції органів дихання, шлунково-кишкового тракту та інше також можуть бути причиною аномалій пси­хіки.

Раніше в психопатології панувало вчення про спадковість як про першу і основну причину психіч­них захворювань. Навіть у тих стражданнях, які мали явно екзогенний характер, вважали за обов'язкове шукати спадкову патологію. Це вчення не тільки не було корисним для психопатології, а навпаки, дезорієнтувало психіатрів, а в родичів хворого поро­джувало страх за долю членів сім'ї.

Слід мати на увазі, що вивчення патологічної спадковості стосовно людини пов'язане з розв'язан­ням ряду складних питань, що мають не тільки ме­дичне, а й велике філософське значення. Людина як соціальна істота в своєму історичному розвитку ство­рила для себе штучне середовище. Важливо виразно уявити, чи існує в організмі окрема, незалежна від нього і умов його життя, «речовина спадковості», чи спадковість є однією з властивостей усього живого.