
Психопатологія / 25 продуктивні розлади мислення, їх хар-ка
.docПАТОЛОГІЧНА ПРОДУКЦІЯ МИСЛИТЕЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ
(нав'язливі стани, надцінні і маячні ідеї)
Нав'язливі стани
являють собою думки, що мимоволі, силоміць
вриваються в протікання уявлень,
порушують це протікання і збуджують
неприємні
спогади, сумніви, страх, непереборні
прагнення і дії з критичним ставленням
до них хворого, усвідомленням їх
непотрібності і безцільності.
Нав'язливість може бути абстрактною, що характеризується безплідним мудруванням, і чуттєво-образна, що проявляється в насильних спогадах хворобливо-неприємної події минулого, огиді до близького, виконанні безглуздих і аморальних дій і ритуалів, у нав'язливих сумнівах, страхах, потягах та ін. У дітей найчастіше спостерігається побоювання почервоніти, побоювання чужого погляду. Нічні страхи є однією з поширених патологічних ознак дитячого віку, причини яких часто пов'язуються з психічною травмою дитини і неправильним вихованням. Часто зустрічається боязкість простору — площ, висоти, боязкість натовпу, самотності, гострих предметів, замкнутих просторів, інфекції, нав'язливої посмішки та ін.
Нав'язливі стани, незважаючи на їхню різноманітність, тривалість та інтенсивність, самі ще не є ознакою власне психічного захворювання. Вони найчастіше зустрічаються при неврозах і психопатіях, а в невиявленій формі спостерігаються і в практично здорових людей. Але еволюція нав'язливих станів дитячого віку, особливо страхів, наростаючої невмотивованої і насильної антипатії, ворожості до матері, батька і взагалі до близьких людей, нерідко генералізується, набуває маячної настроєності з кристалізацією психічного захворювання — хронічної стадії енцефаліту, шизофренії та ін.
Нав'язливі стани, безглузді за своїм змістом, людина завжди переживає критично і хворобливо. Але, незважаючи на критичність безглуздої нав'язливості, позбавитись вона її не може, а виконавши нав'язливі дії, відчуває, з одного боку, задоволення, а з другого, каяття. Деякі нав'язливі дії можуть набувати суспільно-небезпечного характеру. Оскільки на таких осіб починають звертати увагу, вони уникають людей, замикаються в свій власний світ, що в свою чергу ще більше посилює їх хворобливий стан. Отже, нав'язливий стан має для самої людини насильницький характер, він виникає проти їх бажання і, безумовно, перешкоджає нормальному протіканню мислительних процесів.
Н а д ц і н н і ідеї являють собою домінуючі судження, що незаслужено переважають, над усіма іншими думками. Виникають вони в результаті реальних обставин, але потім набувають надмірного емоційного забарвлення, починають займати в свідомості людини домінуюче значення і впливають на мислительний процес у цілому. Усі інші думки гальмуються або, на впаки, концентруються, посилюють надцінну ідею. Прикладом може бути незначна провина, що виростає в надцінну ідею найтяжчого злочину. Незначна музикальність слуху може стати ідеєю надзвичайної талановитості і т. д. Це вже ознака виявленої патології психіки. Якщо нав'язливим станам властива критичність, що супроводиться суб'єктивним обтяжливим почуттям нав'язливості і бажанням звільнитися від нав'язливої дії, то надцінна ідея цим суб'єктивним почуттям не супроводиться. Зміст надцінної ідеї, підпорядковуючи собі почуття і думки, не переживається як насильницьке втручання, суб'єктивного бажання звільнитись від цієї ідеї немає, а сама ідея сприймається як природне співзвуччя всіх мотивів, скерованих на її реалізацію. Від маячіння надцінна ідея відрізняється тим, що тут немає явно безглуздих помилок судження, проте переконати хворого або ослабити надцінну ідею майже не вдається. Вона часто передує маячінню, може зустрічатись і при психічних захворюваннях, як одна з ознак патології мислення.
Маячною ідеєю (маячінням) називається помилкове, неправильне судження, що спотворено відображає дійсність, повністю оволодіває свідомістю і не піддається корекції. З точки зору хворого, маячна ідея суб'єктивно сприймається як щось достовірне, в якій він не сумнівається, через що вона недоступна виправленню ні за допомогою переконування, ні за допомогою наочних доведень.
Маячна ідея
відрізняється від помилкового судження
тим, що всяку хибну думку і помилку
відповідним доведенням можна
виправити, а маячна ідея, що розвивається
на ґрунті хвороби, тим і характеризується,
що не піддається корегуючому впливу
переконування. Маячні ідеї можуть бути
уривчастими, не пов'язаними між собою,
і можуть складатися в певну систему
з об'єднувальною центральною
маячною думкою. Відповідно до цього
маячіння схематично поділяють на
систематизоване маячіння тлумачення
і образно-чуттєве маячіння.
Систематизоване маячіння тлумачення характеризується надзвичайною стійкістю: маячні судження стають системою поглядів, що визначають світогляд особи в цілому. На цих судженнях зосереджується все психічне життя хворого, і все навколишнє тлумачиться в певному плані упередженості і однобічності, причому перший ступінь пізнання не порушений; спотворюється відбиття внутрішніх зв'язків між явищами реального світу. Одне хворобливе судження пов'язується з іншим, викристалізовуючи маячну систему, яка може проявлятися в таких формах:
Іпохондричне маячіння виявляється в стійкій фіксації і впевненості хворого, що в нього невиліковна хвороба і він має скоро померти. Для доведення він наводить ряд аргументів, що ґрунтуються на відчуттях, клінічних аналізах, хоч вони й негативні, поглядах навколишніх тощо. Особам, що намагаються їх переконувати в помилковості тлумачення, у тому числі й лікарям, які заперечують наявність хвороби, вони зовсім не вірять.
Маячіння винаходу і відкриття проявляється в тому, що особи, які не мають спеціальної освіти і досвіду, винаходять апарати, двигуни, ліки, відкривають закони руху всесвіту, застосування яких, на їх погляд, сприятиме прогресу і ощасливить людство.
Один хворий, який у 10-річному віці захворів на шизофренію і був під нашим наглядом вже 20 років, твердив, що напише працю, в якій запропонує радикальний спосіб швидкого лікування всіх психічних хвороб. Другий хворий, юнак, який був під нашим наглядом, винаходив спосіб заморожування Індійського океану; третій, підліток, запропонував апарат для розвитку красномовності. Згадані хворі, які нині працюють і періодично лікуються в психіатричних стаціонарах, усі свої сили присвячують боротьбі за визнання і впровадження своїх винаходів і відкриттів. Вони набули вже чимало «ворогів», які ігнорували їхні відкриття.
Маячіння реформаторства, що зберігається іноді протягом кількох років, полягає в тому, що всі посилки, судження, які спираються на систему суб'єктивних формальних логічних доведень, фіксовані до розробки і впровадження різних реформ, від незначних до світового масштабу, призначених для блага людей.
Хвора, яка перебувала під нашим наглядом, у минулому студентка педагогічного інституту, ось уже протягом кількох років з найдрібнішими деталями доводить потребу відкриття в Токіо «Всесвітньої педагогічної академії дітей хуліганів». Вона ж займається розв'язанням національного питання, реорганізацією структури Міністерства оборони та іншими реформами, що виникають на хворобливій основі.
До систематизованого маячіння тлумачення слід віднести маячіння високого походження, сутяжництва, еротичне, ревнощі та ін.
Образно-почуттєве маячіння, яке супроводиться підвищеною ефективністю і загальною розгубленістю, поряд з порушенням абстрагування, характеризується виявленим розладом чуттєвого пізнання. Якщо при систематизованому маячінні тлумачення маячні ідеї зводяться в складну систему доведень, то образно-почуттєве маячіння не зберігає певної єдності світогляду; воно спирається не на систему доведень, а переважно на образи, фантазію і догадки; звідси — його фрагментність, беззв'язність і безглуздість. Найбільш безглузде маячіння зустрічається при тих захворюваннях, які супроводяться слабоумством.
Хворий з образно-почуттєвим, наочним маячінням скрізь вбачає натяки на свою адресу. Йому здається, що на вулиці незнайомі люди, зустрічаючись з ним, посміхаються, пильно на нього дивляться, деякі статті в газетах алегорично висвітлюють його вчинки; в електричних лампочках, що освітлюють вулицю, він вбачає сигналізацію уявних ворогів і пов'язує це з небезпекою для свого життя; у близькому він вбачає ворога, зазнає страху, шукає захисту або сам нападає. Найчастіше зустрічаються такі клінічні форми згаданого маячіння.
Нігілістичне маячіння містить твердження про те, що деякі внутрішні органи перебувають у стані гниття, що серце зупинилось, і людина з жахом чекає раптової смерті. Інший твердить, що він — живий труп, що замість легенів — у нього вата, що всі органи загинули і що взагалі немає і його самого, нічого немає, усе зруйноване і загинуло.
Маячіння
самообвинувачення
проявляється в звинуваченні себе в
помилках, аморальних вчинках і різних
злочинах.
Учениця VIII класу, що перенесла енцефаліт, твердить, що вона заслуговує загального презирства і смерті, бо в минулому під час розв'язування контрольних задач користувалася конспектом подруги. Доросла жінка вважає себе нікчемною, обвинувачує себе в тяжкому злочині, якого не вчиняла, який нібито полягає в тому, що 15 років тому вона погано ставилась до своїх дітей.
Маячіння впливу проявляється в тому, що в результаті хвороби, відчуваючи зміни у функціонуванні організму, і внаслідок порушення пізнання, не маючи можливості дати правильну оцінку цим змінам, хворий твердить, що причина змін залежить від сторонньої навмисної дії. Він вважає, що на нього впливають за допомогою гіпнозу, пропускають через нього електричний струм, на віддалі навіюють йому думки та ін.
М а я ч і н н я в т р а т и сприяє ослабленню пам'яті з наростанням слабоумства. При цьому хворий переконаний, що невідомі злочинці обкрадають його, розоряють, завдаючи його майну шкоди.
Клінічні спостереження над дітьми показують, що страх за своє життя, підвищена помисливість, іпохондрична оцінка звичайних відчуттів, що йдуть із внутрішніх органів, нерідко є провісниками маячіння. У дітей дошкільного віку маячні ідеї зустрічаються рідко, вони уривчасті і елементарні. У школярів маячні ідеї мало чим відрізняються від таких ідей у дорослих. Вони набувають характеру суджень з ідеями величі, винаходу, самозвинувачення, переслідування та ін. Наявність того або іншого виду маячіння залежить від суті психозу, про що мова йтиме при викладі окремої психопатології.