Психопатологія / 28 Особливості перебігу епелепсії у дітей

Епілепсія є одним з найчастіших невропсихічних захворювань дитячого і підліткового віку. Це захво­рювання, що відзначається великою різноманітністю клінічних проявів і характеризується судорожними припадками, гострими психічними розладами і хро­нічними змінами психіки, у значному проценті випад­ків веде до виявленої деградації.

Крім судорожних припадків, епілепсія може проті­кати у вигляді гострих розладів психіки, які настають до судорожного припадку або після припадку, а та­кож незалежно від припадку, стаючи в цьому разі еквівалентами, тобто замінниками припадків. Клініч­ні прояви гострих психічних розладів дуже різнома­нітні і можуть бути зведені до п'яти форм.

Ці зміни є результатом тривалого протікання хво­роби, і в дітей дошкільного віку бувають ще не зовсім виявленими. Але оскільки епілепсія раннього дитячо­го віку призводить до виникнення рис психічного недорозвитку, які тим різкіше виявлені, чим раніше почалася хвороба, то в більшості випадків і діти ви­являють характерні особливості, які властиві стійким епілептичним змінам психіки. А. Й. Плотичер розро­бив клінічний матеріал (понад 1000 дітей, які страж­дали епілепсією) і виділив такі дві крайні форми про­тікання хвороби: 1) група хворих із злоякісним про­тіканням процесу та глибоким ступенем слабоумства і 2) група хворих з доброякісним протіканням проце­су, повною відсутністю слабоумства, яке тільки почи­нається, але з значними характерологічними змінами. Особливістю епілептичного характеру є афективна в'язкість, спалахуваність, імпульсивність, підвищена сила інстинктів і потягів. Епілептикам властива спо­вільненість психічних процесів. При цьому втрачаються їхня пластичність, гнучкість і жвавість. Інертність кіркових процесів зумовлює тугорухомість асоціацій, внаслідок чого епілептик, важкодум у мислительному процесі, застряє в неістотних деталях, виявляючи ма­лу тямучість і недостатню кмітливість. Усвідомлення своєї неповноцінності, при схильності до афективної в'язкості, сприяє розвитку егоцентризму та егоїзму, що призводить до конфліктів з навколишніми. Дріб'язкова скупість, ханжество, вживання зменшу­вальних і пестливих слів, педантизм і акуратність з перебільшеною люб'язністю, турботою про себе і перебільшеною оцінкою себе, з одного боку, зло­бність, жорстокість, агресивні і насильницькі дії, з другого, є особливістю характеру епілептика. Під час шкільних занять епілептик з труднощами пере­ключається на інший вид розумової роботи. Він не любить нових ігор, не виявляє достатньої ініціативи і творчої фантазії, йому важко пристосуватись до но­вих обставин і нового режиму. Тому навіть незначні зміни в установленому порядку життя приводять його до стану обурення і гніву.

Зміна мислення за типом наростання епілептично­го слабоумства порівняно швидко розвивається в тих епілептиків, захворювання яких почалося в ранньому віці і в яких спостерігаються часті судорожні припад­ки з гострими психічними розладами. Деградація пси­хіки при цьому комбінується з явищами недорозвит­ку, бо хвороба, яка почалася в ранньому дитячому віці, маючи додатковий компонент затримки, формує генералізоване слабоумство, що досягає глибокого ступеня. При цьому пам'ять і тямучість слабшають, коло інтересів звужується, наростає інтелектуальна обмеженість, хворий некритично ставиться до себе і навколишніх, втрачає запас слів, забуває власне ім'я. Слід мати на увазі, що ці особливості психіки з розвитком слабоумства властиві не всім епілеп­тикам.