Anatomija_fiziologija_ditini_homenko_didkov

Анатомія і фізіологія дитячого організму

до 19 років. Найбільше збільшення ваги дівчаток відбувається у віці 11–14 років,

ав хлопчиків 13–15 років. Найбільший приріст кола грудної клітки відзначається

вдівчаток у 11–15 років, а в хлопчиів у 13–15 років. До 11 років усі показники фізичного розвитку в хлопчиків вище, ніж у дівчаток. У 11 років ці показники стаютьрівними, далі дівчатау фізичному розвитку обганяютьхлопчиків. Тільки в 15–16 років ріст, маса, коло грудної клітки в хлопчиків стають знову більшими ніжудівчаток.

Востанні десятиліття окостеніння кістяка завершується на 1–3 роки раніше установлених термінів, постійні зуби з’являються раніш на 6–12 місяців, статеве дозріваннядівчатзакінчуєтьсяв16–17 років, уюнаків– в18–19 років.

Існує багато різних теорій, якими вчені намагаються пояснити явище акселерації (прискореногозавершеннярозвиткуорганізму). Одніавторипов’язуютьакцелераціюз посиленим ультрафіолетовим опроміненням, вважаючи, що сучасні діти більше піддаються дії сонячної радіації (геліогенна теорія). Інші бачать причину її в дії на ендокринні залози магнітних хвиль, у впливі на організм посиленої космічної радіації. Деякінамагаютьсяпояснитиакцелераціюзбільшеннямспоживаннябілків(аліментарна теорія) абожвітамінівімінеральнихсолей(нутригеннатеорія). Існуютьуявленняіпро те, щоцеявищевиникло завдякивпливунаорганізм, щорозвивається, несприятливих факторів, якімаютьмісцевміськихумовахжиття(високийтемп, шуміін.).

Інтерес представляють теорії, у яких акцелерацію намагаються пояснити генетичними факторами. При цьому пов’язують зміни росту з циклічними змінами в природі, що обумовлюють спалах росту. Дійсно, в історії людства можна відзначити коливання росту людини: відносно маленький ріст людей у середні століття і збільшенняїхростузкінцяминулогостоліття.

Визначене значення має гетерозис – змішання різних національностей. Діти від змішанихшлюбівмаютьбільшвисокіпоказникифізичногорозвитку. Великезначення увиникненніакцелерациїмалополіпшенняматеріальногодобробуту.

Акцелерація має і позитивне, і негативне значення. Збільшення тривалості життя, більш швидкий розвиток психічних функцій, безумовно, можна вважати позитивними проявами акцелерації. Разом з тим відомі і її негативні сторони. Так, збільшення розмірів плоду приводить до росту числа випадків мертвонароджуваності. Існують дані, що в детей – акцелератів частіше зустрічаються захворювання органівдихання, хронічнітонзиліти, ревматизм, різніалергічнізахворюваннятаін. Зявищемакцелерації виникли проблеми, що стосуються питань охорони здоров’я дітей, наукового обґрунтування педагогічного процесу, статевого виховання дітей і підлітків. Організація навчально-виховної роботи, побуту дітей вимагає нового теоретичного обґрунтування з урахуванням змін, викликаних в організмах дітей, що розвиваються, і підлітківакцелерацією.

21

Дідков О., Хоменко Б.

РОЗДІЛ ІІ МОРФОЛОГІЧНИЙ І ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ВІДДІЛІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

НЕРВОВА СИСТЕМА

Значення нервової системи. Нервова система є провідною системою організму, оскільки забезпечує взаємозв’язок між окремими органами і системами і функціонування організму як єдиного цілого. Крім того вона забезпечує зв’язок організму з оточуючим середовищем і пристосовує діяльність організму як цілісної системи до змін, які постійно відбуваються в оточуючому середовищі. За механізмами нервова діяльність є рефлекторною.

Рефлекс це і є відповідь організму на подразнення, яка відбувається за участю нервової системи. Наприклад, подразнення шкіри пальця викликає відсмикування руки.

Загальний план будови нервової системи. Нервова система людини складається з двох основних відділів: центрального і периферичного.

До центральної нервової системи відноситься головний і спинний мозок. До периферичної – всі нервові волокна і нервові вузли. крім того розрізняють соматичну і вегетативну нервову систему.

Перша регулює опорно-руховий апарат і забезпечує чутливість нашого тіла. Друга регулює діяльність внутрішніх органів і обміну речовин. Морфо-функціональною одиницею нервової системи є нервові клітини – нейрони, які мають тіло і два види відростків: непарний аксон, що передає збудження від нейрона і численні гілки – дендрити, які передають збудження від чутливих нервових закінчень (рецепторів) до клітин. Зв’язки між нейронами контактні. Місце контакту зветься синапсом.

22

Анатомія і фізіологія дитячого організму

Рис. 6. А. Нейрон і їх відростки

Вегетативна нервова система. Це різновидність нервової системи пов’язана з іннервацією внутрішніх органів, кровоносних судин, м’язів серця і залоз. На основі особливостей будови і фізіологічних відмінностей її поділяють на симпатичну і парасимпатичну. Їх центральні осередки знаходяться в спинному і головному мозку, периферичні – представлені нервами і вузлами. Найбільшим парасимпатичним нервом є блукаючій, симпатичний – черевний.

Кожен орган має подвійну іннервацію, але вплив цих нервів різний. Наприклад, симпатична нервова система посилює роботу серця, а парасимпатична гальмує. Всі відділи вегетативної нервової системи знаходяться під впливом вищих вегетативних центрів, розміщених в проміжному мозку.

Спинний мозок. Спинний мозок являє собою тяж довжиною 45 см, що знаходиться в порожнині хребетного каналу. Він оточений трьома оболонками: м’якою, павутиною і твердою між ними знаходиться спинномозкова рідина. Від спинного мозку відходить 31 пара спинномозкових нервів. Кожна така ділянка спинного мозку з парою спинномозкових нервів складає його сегмент. Спинний мозок складається з сірої і білої речовини. Сіра речовина займає внутрішнє положення. Її формують нейрони їх короткі відростки і проміжна речовина. В кожному сегменті в сірій речовині тіла нейронів утворю-

23

Дідков О., Хоменко Б.

ють скупчення – чутливі і рухові ядра. Сіра речовина зовні оточена білою, це провідникова частина спинного мозку, утворена аксонами, які зв’язують сегменти між собою та в цілому спинний мозок з головним. Спинномозкові нерви зв’язують спинний мозок з опорно-руховим апаратом, скелетними м’язами і забезпечують регуляцію рухової діяльності. Ці рефлекси звуться спинномозковими.

Рис. 6. Б. Поперечний зріз спинного мозку. Сіра і біла речовина

Головний мозок. Головний мозок міститься в порожнині черепа має масу біля 1350 г і поділяється на п’ять відділів: середній, проміжний, кінцевий.

Довгастий мозок – є безпосереднім продовженням спинного мозку довжиною біля 28 мм. Сіра речовина займає внутрішнє положення як і в спинному мозку і утворює численні ядра, як соматичні так і вегетативні. Від головного мозку відходять 12 пар мозкових нервів, чотири пари яких мають свої ядра в довгастому мозку. Тут розміщуються також життєво важливі центри регуляції дихання, серцево-судинної діяльності, функцій травних органів. Біла речовина довгастого мозку формує численні провідні шляхи. Вище довгастого мозку знаходяться міст і мозочок. Міст як і довгастий мозок складається з сірої і білої речовини.

Мозочок – крупний мозковий утвір масою до 150 г, складається з двох півкуль з’єднаних спайкою, що зветься черв’ячком. Сіра речовина мозочка знаходиться на поверхні, утворюючі його кору. За будовою вона тришарова. Товщина її 1-2,5 мм. Поверхня мозочка має численні борозни. Біла речовина займає внутрішнє положення. Вона забезпечує зв’язок між різними частинами мозочка, а також утворює три пари ніжок, які зв’язують мозочок з іншими відділами мозку. В білій речовині міститься чотири ядра.

Мозочок регулює тонус скелетних м’язів і координує їх скорочення. Середній мозок – складається з ніжок і чотирігорбкового тіла. В

24

Анатомія і фізіологія дитячого організму

середньому мозку знаходиться скупчення сірої речовини у вигляді ядер чотирігорбкового тіла, ядер нервів, що регулюють скорочення м’язів ока, червоне ядро і чорна субстанція. Червоне ядро регулює м’язовий тонус, а ядра чотирігорбкового тіла викликають орієнтовні рухові рефлекси на світло і звук.

Проміжний мозок – включає підбугрову ділянку (гіпоталамус) і зорові бугри (таламус). Гіпоталамус є вищим вегетативним центром. Регулює обмін речовин, температуру тіла, відчуття голоду і спраги, діяльність всіх внутрішніх органів. Через таламус проходять всі нервові чутливі шляхи до кінцевого мозку. З нервовими центрами проміжного мозку, зокрема з гіпоталамусом тісно пов’язана головна залоза внутрішньої секреції – гіпофіз.

Кінцевий мозок складається з двох півкуль з”єднаних між собою в основі мозолистим тілом. В свою чергу вони включають кору, яка знаходиться на поверхні півкуль і розміщених в середині них підкоркових (базальних ядер).

Кора великих півкуль є філогенетична найбільш молодим утвором центральної нервової системи. Кора є вищим центром регуляції всіх видів діяльності організму. Вона формує поверхню великих півкуль товщиною 1,5-3 мм. Загальна поверхня кори півкуль у дорослої людини 1500-2000 см 2. В корі нараховується до 50 млрд. нервових клітин, які утворюють в різних ділянках півкуль від 5 до 9 шарів. Загальна поверхня кори збільшується за рахунок численних борозен, які поділяють поверхню півкуль на опуклі звивини і долі. Три головні борозни (центральна, бічна і тім’яно

– потилична) поділяють кожну півкулю на чотири долі: лобну, тім’яну, потиличну, скроневу. Біла речовина півкуль розміщується під корою і утворює три види волокон: асоціативні, що зв’язують окремі ділянки в межах кожної півкулі; комісуральні – зв’язують симетричні частини обох півкуль і проходять через мозолисте тіло; проекційні – зв’язують півкулі з нище розміщеними відділами мозку (стовбур) і периферією.

25

Дідков О., Хоменко Б.

Рис. 6. В. Права півкуля. Борозни і звивини

26

Анатомія і фізіологія дитячого організму

ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ МОРФОЛОГІЧНОГО І ФУНКЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

Закономірності розвитку. У розвитку центральної нервової системи відбитий загальний біологічний закон – філогенетично більш старі частини мозку розвиваються раніше, ніж молоді. У центральній нервовій системі дозрівання йде від спинного мозку, довгастого, до середнього, проміжного і до кори великих півкуль, причому філогенетично більш молоді структури відстають у розвитку.

Розвиток рефлекторних функцій різних відділів мозку залежить від становлення їх морфологічних (розвиток нейронів, мієлінізація волокон, утворення зв’язків між нейронами й ін.) і функціональних особливостей. Важко говорити про перевагу якихось окремих факторів, важлива їхня єдність на визначеному етапі розвитку. Зв’язуючи появу різних рефлекторних реакцій з розвитком того чи іншого відділу головного мозку, необхідно мати на увазі, що в їхньому здійсненні беруть участь і інші відділи центральної нервової системи.

Зміна маси головного мозку в процесі розвитку. Маса головного мозку немовляти відносно велика – 340–400 г (у хлопчиків на 15–20 г більше), що складає 1/8 – 1/9 маси тіла, тоді як у дорослої людини маса мозку складає 1/40 маси його тіла. По масі головний мозок – найбільш розвитий орган, але це не характеризує його функціональних можливостей.

Збільшення маси мозку триває інтенсивно до семилітнього віку. Мозок досягає максимальної маси до 20 – 30-літнього віку. Маса мозку від періоду народження до дорослого збільшується приблизьно в 4 рази, тоді як маса тіла

–в 20 раз.

Уперші 1–2 роки життя головний мозок росте швидше спинного, надалі спинний мозок росте швидше головного.

РІСТ І РОЗВИТОК СПИННОГО МОЗКУ

Морфологічний розвиток спинного мозку. До моменту народження найбільш розвинутим виявляється спинний мозок. Його маса в немовляти дорівнює 3–4 г (0,1% маси тіла), до 6 місяців вона подвоюється, до 11 – збільшується в 3 рази. До 3 років стає в 4 рази більше, ніж у немовляти, а до 6 років – у 5 разів більше. До 20 років маса мозку уже в 8 разів більше, ніж у немовляти, і стає такою, як у дорослого. У середньому вважають, що до періоду закінчення росту маса спинного мозку дорівнює 30 г (0,4% маси тіла дорослого).

27

Дідков О., Хоменко Б.

Спинний мозок у немовляти відносно довше, ніж у дорослого. Його довжина дорівнює 14–16 см, що складає 30% довжини тіла. У дорослого довжина спинного мозку дорівнює 43–45 см і складає 25–26% довжини тіла.

Спинний мозок у плоду на ранніх стадіях розвитку заповнює всю порожнину хребетного каналу. Надалі хребет росте швидше, ніж спинний мозок, і останній не заповнює весь канал. До 4 місяців у плоду він доходить до 1-го крижового чи 5-го поперекового хребця, до 7 місяців – до 3 – 4-го поперекового хребця, а до моменту народження – до 3-го поперекового.

Спинний мозок немовляти закінчується на рівні нижнього краю 2-го чи 3- го поперекового хребця. До кінця першого року життя він займає таке ж положення, як і в дорослих,– знаходиться на рівні 1–2-го поперекового хребця. При цьому ріст окремих сегментів спинного мозку йде нерівномірно, сильніше усього він виражений у грудному відділі, слабкіше в крижовому і поперековому відділах.

Спинномозкові вузли на ранніх стадіях ембріонального розвитку розташовуються досить глибоко в каналі хребта. Потім, переміщаючись, вони виходять із хребетного каналу через міжхребцеві отвори. У зв’язку з невідповідністю довжини спинного мозку і хребта змінюється напрямок передніх і задніх корінців – з горизонтального в довільний. Оскільки сегменти спинного мозку розташовуються вище відповідних міжхребцевих отворів, то корінці, перш ніж вийти з хребетного каналу, проходять уздовж спинного мозку в нисхідному напрямку. У самому нижньому відділі вони утворюють кінський хвіст, що складається з попереково-крижових корінцевих волокон і кінцевої нитки спинного мозку.

Ще в ембріональному періоді розвитку змінюється форма спинного мозку

– з’являються шийне і поперекове потовщення, формування яких у плоду пов’язане з розвитком кінцівок. Шийне потовщення розвивається швидше поперекового, що пов’язують з більш раннім розвитком верхніх кінцівок. У новонародженого ці потовщення добре виражені і найбільший розвиток досягають протягом перших років життя.

Вважають, що найбільш повільно спинний мозок росте в товщину. До 12 років його товщина подвоюється і надалі майже не змінюється. Діаметр каналу спинного мозку у немовлят відносно більше, ніж у дітей старшого віку й у дорослих.

Спинномозкової рідини у немовляти мало, і, звичайно, знаходиться вона під невеликим тиском. Спинномозкова рідина пофарбована в жовтуватий чи жовтувато-зелений колір, що залежить від присутності барвної речовини жовчі, адсорбованої колоїдами білка.

28

Анатомія і фізіологія дитячого організму

Клітинна структура спинного мозку в 6–7-місячного плоду має велику кількість ще не розвинутих клітин, що різні за формою і розташуванням: ядро розташовується не в центрі клітини, а зміщено до периферії, унаслідок чого воно оточено цитоплазмою нерівномірно.

У задніх рогах спинного мозку в усі періоди розвитку плоду розташовуються нервові клітини, більш дрібні і різноманітні за формою, ніж у передніх рогах. Фібрилярна структура в нервових клітинах передніх рогів виявляється пізніше, ніж в інших відділах.

До часу народження всі нервові і гліальні клітини спинного мозку добре розвинуті і за структурою не відрізняються від клітин у дітей дошкільного віку. У дітей старшого віку вони стають більші за розміром.

Розвиток рефлекторної функції спинного мозку. Ріст спинного мозку в довжину і товщину, розвиток клітинних структур забезпечують формування його провідних шляхів і рефлекторної функції.

Становлення рефлекторної функції центральної нервової системи починається вже в період внутрішньоутробного розвитку. На развиток рефлекторної функції впливають подразнення, яким піддається плід. Так, рух плоду і скорочення серця в період його вільного плавання в навколоплідній рідині сприймаються рецепторами вестибулярного апарату і передаються відповідним центрам, що сприяє мієлінізації волокон і розвитку відповідних структур центральної нервової системи.

Під час руху плоду подразнюються рецептори м’язів, сухожиль і суглобів, що впливає на дозрівання провідних систем. Подразнення шкіри об стінки навколоплідних оболонок сприяє розвитку шкірних рецепторів і мієлінізації задніх корінців. Це приводить до того, що до часу народження дітейи її спинний мозок виявляється найбільш розвинутим у морфологічному і функціональному відношенні.

Формування рефлекторних функцій знаходиться в повній відповідності з морфологічним розвитком нервової системи. Показано, що спочатку дозрівають рефлекторні дуги спинномозкових рефлексів, унаслідок чого в плоду перші рухові реакції пов’язані з діяльністю спинного мозку.

Рядом дослідників установлені визначені стадії розвитку рефлекторної діяльності плоду: стадія локальних відповідей окремих частин тіла, стадія узагальнених (генералізованих) відповідних реакцій, що переходить у стадію спеціалізованих рефлекторних актів.

Стадія окремих локальних рухів має місце у 2–3-місячного плоду. У плоду цього віку мають місце виникаючі самостійно окремі обмежені рухи і прості рефлекторні реакції у відповідь на механічне й електричне подразнення

29

Дідков О., Хоменко Б.

поверхні тіла, що теж носить характер ізольованих рухів, наприклад: відкривання рота, рух рук і ін.

Стадія генералізованих відповідей з’являється в 3 – 4-місячного плоду. Його.рефлекторні реакції стають дифузними, асиметричними, некоординованими; наприклад, у відповідь на подразнення голова нахиляється і піднімається, повертається зі сторони убік, руки згинаються, розгинаються, приділяються у сторони.

Стадія спеціалізованих рефлекторних актів спостерігаєся в 4–5-місячного плоду і старше. Поступово зникає дифузність відповідних реакцій і з’являється тенденція до їхнього обмеження в ділянці подразника. Розвиваються спеціалізовані відповідні реакції.

Добре вивчений розвиток багатьох безумовних рефлексів у плоду і дітей перших років життя.

Хапальний рефлекс. Формування структур, що беруть участь у його здійсненні, відбувається в плоду в 9–11-тижневому віці: розвиваються рецептори шкіри, що відчувають волокна руки, установлюється зв’язок мотонейронов з м’язами. У шийних сегментах спинного мозку відбувається інтенсивне дозрівання рухових центрів. У 10 – тижневого зародка хапальний рефлекс виявляється у вигляді ізольованого згинання пальців. До 11-го тижня ця реакція супроводжується згинанням зап’ястя і передпліччя. У 13 – 15тижневого плоду при подразненні долоні виникає рухове згинання пальців, що розглядається як перший прояв хапального рефлексу. До 22-тижневого віку цей рефлекс виявляється у вигляді локального згинання руки, що подразнюється. Пізніше він стає складною рефлекторною реакцією, що супроводжується зміною стану м’язів іншої руки і тулуба. У цей період згинання пальців настільки сильне, що при спробі забрати подразнюючий долоню предмет плід утримує його і рука витягується. У немовляти хапальний рефлекс добре розвинутий. Унаслідок переваги тонусу м’язівзгиначів пальці немовляти стиснуті в кулачки. Якщо доторкатися пальцем до середніх фаланг стиснутих у кулачки пальців дітейи, кулачки розкриваються і пальці розгинаються. Потім дітейа схоплює подразнюючий палець, при цьому подразнюються долоні, унаслідок чого схоплювання підсилюється.

Рефлекс Бабинского. При штриховому подразненні підошви відбувається тильне згинання великого пальця ноги і підошовне згинання інших пальців. У 2-місячного плоду при подразненні підошви спостерігають згинання і через 2–3 хв. розгинання пальців, часто і всієї ступні, у 4-місячного плоду – розгинання, розсовування всіх пальців з переходом у згинання. У новонароджених дітей цей рефлекс добре виражений протягом півроку, а

30