Anatomija_fiziologija_ditini_homenko_didkov

Анатомія і фізіологія дитячого організму

центральна частина їх кіркової речовини і відбувається заміна його знову утвореною тканиною, відновлення якої йде від периферії до центра. У немовляти кіркова речовина складається з двох неоднорідних частин. На периферії розташовані клітини, здатні посилено розмножуватися,– це проліферативний шар, що має вид вузької жовтої смужки.

Рис. 65 Наднирники в дітей різного віку: 1 – лівий у 6 місяців; 2 – лівий у 2 роки; 3 – правий у 3 роки; 4 – правий у 8 років, 5 – лівий у 8 років.

Ближче до центра розташований широкий шар, що має червоне забарвлення. У процесі наступного розвитку товщина червоного шару зменшується, так що до одного року він перетворюється у вузьку смужку, а жовтий шар, навпаки, розширюється. Жовтий шар відповідає клубочковій і пучковій зонам наднирників, а червоний – сітчастій. На границі коркової і мозкової речовини наднирників з’являється тонка сполучнотканинна мембрана. Раніш за все формується пучкова зона, що зберігає свою високу функціональну активність до старості. Вже в ембріональний період розвитку починається секреція глюкокортикоїдів. Відсутність у немовлят адаптивного синдрому, незважаючи на гарний розвиток у них пучкової зони, зв’язано з недостатнім виділенням АКТГ.

Клубочковая зона досягає максимального розвитку в період статевого дозрівання. До старості клубочкова і сітчаста зони різко зменшуються. Про кількість гормонів кори наднирників судять по кількості стероїдів, виведених із сечею. Виявилося, що в немовлят їх виділяється в добу менш 1 мг, у 12 років – 5 мг, у період статевого дозрівання – 14 мг. Після 30 років кількість гормонів кори наднирників починає зменшуватися. Інтенсивність реакції тканин на введення гормонів кори наднирників тим більше, чим менше вік.

Мозкова речовина наднирників з’являється пізніше кіркової. Лише на 4- му місяці внутрішньоутробного розвитку відзначається вростання адреналової тканини в інтерреналову. На 5-6-му місяці виявляється секреторна функція хромофінних клітин.

181

Дідков О., Хоменко Б.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СТАТЕВИХ ЗАЛОЗ

Чоловічі і жіночі статеві залози (насінники і яєчники), сформувавши в період внутрішньоутробного розвитку, піддаються повільному морфологічному і функціональному дозріванню уже після народження. Маса яєчка в немовлят складає 0,3 г, у 1 рік – 1 г, у 14 років – 2 г, у 15-16 років – 8 г, у 19 років – 20 г. Насінні канальці у новонароджених вузькі, за весь період розвитку їх діаметр збільшується в 3 рази.

Яєчники закладаються вище порожнини малого таза, і у новонароджених процес їх опускання ще не закінчений. Вони досягають порожнини малого таза в перші 3 тижні після народження, але лише до 1-4 років остаточно встановлюється їх положення, характерне для дорослого. Маса яєчника у немовляти складає 5-6 г, і вона мало міняється протягом наступного розвитку: у дорослого маса яєчника дорівнює 6-8 г. У старості маса яєчника зменшується до 2 г.

Уперіод дитинства в яєчнику дівчаток дуже повільно ростуть примордіальні фолікули, у яких у більшості випадків оболонка ще відсутня.

Ухлопчиків насінні канальці в насінниках мало звиті. У сечі поза залежністю від статі міститься невелика кількість андрогенів і естрогенів, що утворюються в цей період у корі наднирників. Вміст андрогену у плазмі крові дітей обох статей відразу ж після народження такий же, як і в молодих жінок. Потім він знижується до дуже низьких цифр (іноді до 0) і залишається на такому рівні до 5-7 років.

Уперіод отроцтва в яєчниках з’являються граафові пухирці, фолікули швидко ростуть. Насінні канальці в насінниках збільшуються в розмірах, поряд зі сперматогоніямі з’являються сперматоцити. У цей период у хлопчиків зростає в плазмі крові й у сечі кількість андрогенів; у дівчаток – естрогенів. Їх кількість ще більше збільшується в юнацький період, що обумовлює розвиток вторинних статевих ознак. У цей період з’являється властива жіночому організму періодичність у кількості секретованих естрогенів, що забезпечує жіночий статевий цикл. Різке підвищення секреції естрогенів збігається за часом з овуляцією, після чого при відсутності запліднення настає менструація, якою називають виділення назовні слтзової оболонки матки разом із вмістом маткових залоз і кров’ю із судин, що розкриваються при цьому. Сувора циклічність у кількості естрогенів, що виділяються, і, відповідно, у змінах, що мають місце в яєчнику і матці, установлюється не відразу. Перші місяці статеві цикли можуть бути нерегулярними. З установленням регулярних статевих циклів починається період статевої зрілості, що продовжується в жінок до 45-50 років, а в

182

Анатомія і фізіологія дитячого організму

чоловіків у середньому до 60 років.

Період статевої зрілості в жінок характеризується наявністю регулярних статевих циклів: яєчникового і маткового.

Рис. 66 Зіставлення циклічних змін

уяєчнику й в оболонці матки статевозрілої жінки.

А– циклічні зміни в яєчнику; 1 – примордіальний фолікул;

2 – зростаючі фолікули; 3 – овуляція; 4 – жовте тіло; 5 – жовте тіло, що піддалося зворотному розвитку; 6 – жовте тіло вагітності. Б – циклічні зміни в слизовій оболонці матки; 7 – менструальна фаза; 8 – постменструальна, чи проліферативная, фаза; 9 – предменструальна, чи секреторна, фаза;

10 – продовження секреторної фази при заплідненні; 11 – імплантація й утворення плаценти; 12 – запліднена яйцеклітина занурена; 13 – слизова матки в момент запліднення; 14 – слизова матки в момент овуляції; 15 – зміни слтзової після овуляції; 16 – зміни слизової до овуляції.

Яєчниковий цикл продовжується в середньому 28 днів і складається з

фолікулярної фази, овуляції і лютеїнової фази. Фолікулярна фаза характеризується розвитком фолікула, що розривається під час овуляції. У лютеїнову фазу на місці фолікула, що лопнув, утворюється жовте тіло. Поки функціонує жовте тіло, що секретує прогестерон, чергової овуляції відбутися не може, хоча фолікули при цьому розвиваються. За кілька днів перед овуляцією жовте тіло попередньої овуляції гине. Прогестерон з’являється в сечі через 2-3 дні після овуляції і зникає за 2-3 дні до настання чергової менструації. Найбільші кількості естрогенів відзначаються в період перед овуляцією і менструацією. Установлено, що великі кількості естрогенів у середині циклу, тобто перед овуляцією, викликають посилену секрецію лютеинизирующего гормону гіпофіза, під впливом якого відбувається

183

Дідков О., Хоменко Б.

овуляція. Прогестерон гальмує секрецію лютеїнізуючого гормону, що перешкоджає овуляції.

Яєчниковому циклу відповідає матковий цикл. Він складається з фази десквамації, чи менструальної кровотечі, що продовжується 3-5 днів, фази регенерації – відновлення слтзової, що закінчується до 5-6-го дня від початку менструації, фази проліферації, що характеризується стовщенням слтзової оболонки матки, і фази секреції, коли починається секреція її залоз, збільшення розмірів клітин, відкладення в слтзової глікогену, фосфору, кальцію й інших речовин. Перші три фази збігаються за часом з фолікулярною фазою яєчникового циклу і продовжуються до 14 дня від початку менструації. Фаза секреції приходиться на другу половину яєчникового циклу і збігається з лютеїновою фазою. Фаза проліферації здійснюється під впливом естрогенного гормону, а фаза секреції – прогестерону. Якщо не відбувається запліднення яйлеклітини, жовте тіло гине, що викликає припинення секреції яєчників – прогестерону. При цьому знімається його гальмуюча дія на нейрогіпофіз, у результаті чого в крові наростає кількість окситоцина, що супроводжується появою менструації, тому що він викликає скорочення мускулатури стінки матки. Збільшенню кількості окситоцина сприяє також збільшення перед менструацією кількості секретованих естрогенів.

Учоловіків період полової зрілості характеризується формуванням зрілих, здатних до запліднення сперматозоїдів, що виділяються назовні в момент еякуляції – виділення сперми, що відбувається під час статевого акту.

Клімакс у жінки виявляється в нерегулярних статевих циклах, що пов’язано із загибеллю фолікулів і зменшенням виділення естрогенів. Це ж є причиною цілого ряду вегетативних розладів в організмі, що спостерігаються

вцей період: змін кров’яного тиску, терморегуляції, інтенсивності обмінних процесів і т.д.

Учоловіків у період угасання статевої функції втрачається рухливість сперматозоїдів, здатність до еякуляції і здійснення статевого акту, відбувається поступова атрофія насінників.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПАРАЩИТОВИДНИХ ЗАЛОЗ

Паращитовидні залози виявляються на 6-й тиждень ембріонального розвитку. Уже у зародка довжиною 0,9 см відзначається диференціювання клітинних елементів цих залоз, у результаті якої у зародка довжиною 16 см виділяються п’ять груп різних клітин. Вважають, що на цій стадії розвитку починається секреція паратгормона. Після народження дітей продовжується

184

Анатомія і фізіологія дитячого організму

дозрівання паращитовидних залоз, що знаходить висвітлення в збільшенні з віком кількості виділюваного гормону. Найбільша активність паращитовидних залоз відзначається в перші 4-7 років життя.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ВИЛОЧКОВОЇ ЗАЛОЗИ Й ЕПІФІЗА

Вилочкова залоза починає формуватися на 6-й тиждень ембріонального розвитку. Її маса в немовляти дорівнює 10-14 г. Приріст маси в перші роки життя складає 4-5 г, у 6-10 років – 26 г. До 11-15 років її маса збільшується до 37-38 г, після чого вона починає зменшуватися й у 15-20 років стає рівною 21 г, у 20-25 років – 18-20 г, у 40 років – 15 г и в 75 років – 4-5 г. У ранньому дитячому віці в зобній залозі переважає кіркова речовина, кількість сполучної тканини невелика. У період статевого дозрівання в ній збільшується кількість сполучної тканини, а кіркова і мозкова речовина зменшується. У зрілому віці відзначається сильне розростання сполучної і жирової тканини і майже повна відсутність кіркової і мозкової речовини. У старечому віці зобна залоза являє собою однорідний сполучнотканиный тяж.

Епіфіз з’являється на 6-7-й тиждень внутрішньоутробного розвитку. Його маса при народженні складає 7 мг, а в дорослого – 100-200 мг. Збільшення розмірів епіфіза і його маси продовжується до 4–7 років, після чого він піддається зворотному розвитку – інволюції. Диференціювання клітинних елементів починається на першому році життя і продовжується протягом декількох років. В міру диференціювання клітинних елементів росте кількість виділюваного гормону.

Незважаючи на інволюцію епіфіза, аж до старечого віку зберігаються окремі діяльні клітини, для яких характерна секреторна активність.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

Ендокринна частина підшлункової залози починає формуватися на 5–6-й тиждень внутрішньоутробного розвитку, коли відбувається поділ її клітин на екзо- і ендокринні. При диференціюванні клітинних елементів спочатку виділяються β-клітини (на 3-му місяці ембріонального розвитку), а потім стають видимимі α-клітини. До кінця 5-го місяця в підшлунковій залозі плоду виявляються добре сформованими острівці Лангерганса. У дітей перших двох місяців життя відносне число їх більше, ніж у наступні періоди розвитку. Вони складають 6% від маси всієї залози. Наприкінці першого року життя на їх частку приходиться 1-0,8%, і таке співвідношення ендокринної і екзокринної частин підшлункової залози зберігається до 40-50 років. До

185

Дідков О., Хоменко Б.

старості процентний вміст острівцевої частини залози дещо збільшується (до 2-3%). З віком збільшуються розміри острівців від 50 мкм у період новонародженості до 100-200 мкм у віці від 10 до 50 років. Після 50 років розмір острівців знову зменшується.

Характерні вікові зміни спостерігаються у вмісті цинку, що входить до складу гормонів підшлункової залози. Гранули цинку в клітинах підшлункової залози з’являються вже на 6-й тиждень ембріонального розвитку. У перші місяці після народження відзначається максимальний вміст цинку, що зберігається протягом періоду зрілості. У старості кількість цинку в гормонах різко знижується, відбувається розростання сполучної тканини і відносне збільшення числа клітин, що синтезують глюкагон за рахунок зменшення числа клітин, секретуючих інсулін.

Цими змінами структури обумовлюються функціональні вікові особливості. У дітей перших шести місяців життя інсуліну виділяється в два рази більше, ніж у дорослих.

Після сорока років падає активність ендокринного апарату підшлункової залози і зменшується відповідно до цього кількість секретованого нею гормону.

Зменшення секреції інсуліну з одночасним відносним збільшенням у старості кількості глюкагона створює несприятливі умови для обміну вуглеводів і може послужити причиною розвитку цукрового діабету.

186

Анатомія і фізіологія дитячого організму

РОЗДІЛ ІХ КРОВ

Кров являє собою рідку тканину, що складається з плазми і формених елементів. Усього в організмі людини міститься 4,5–6 л крові, що складає 1/13 маси тіла. На долю плазми приходиться 54% об`єму крові, а на частку формених елементів – 46%.

Кров, що циркулює в судинах, входить у поняття системи крові, що включає ще органи кровотворення, кроворуйнування та апарат регуляції складу крові.

ЗНАЧЕННЯ КРОВІ

Гомеостаз. Кров, лімфа і міжтканева рідину складають внутрішнє середовище організму. Однією з характерних її особливостей є гомеостаз – відносна сталість складу, фізичних і хімічних властивостей. Гомеостаз забезпечує життєдіяльність усіх клітин і тканин організму. Він необхідний для їх нормального функціонування. Межі коливань різних факторів зовнішнього середовища можуть бути значно більше тих, котрі сумісні з можливістю збереження функції клітин. Однак, завдяки тому що безпосереднім середовищем, у якім клітини знаходяться, є внутрішнє середовище організму, що характеризується відносною сталістю складу і властивостей, підтримується їх діяльність навіть при різких коливаннях зовнішніх умов. У цьому полягає одне зі значень крові для організму.

Транспортна функція. Кров, знаходячись у постійному русі, виконує в організмі транспортну функцію.

Зкров’ю переноситься кисень від легень до всіх тканин організму, у

зворотному напрямку переноситься вуглекислий газ (CO2). Здійснюючи перенос газів, кров бере участь у дихальній функції організму і сприяє підтримці кислотно-лужної рівноваги, тому що звільняє тканини від надлишку вуглекислого газу, що постійно в них утворюється.

Зкров’ю переносяться від органів травлення до тканин різні живильні речовини: амінокислоти, глюкоза, жири, мінеральні речовини, вітаміни. Усі вони утилізуються різними тканинами організму, а надлишок їх відкладається

вдепо, звідкіля вони переносяться знов-таки кров’ю до ділянки організму, що потребує їх. Таким чином, кров, транспортуючи живильні речовини, бере участь у живильній функції організму. Кров переносить продукти обміну

187

Дідков О., Хоменко Б.

речовин (сечовина, сечова кислота й ін.) від місця їх утворення до місця їх виділення, беручи участь у екскреторній функції організму. Транспортуючи гормони і усілякі фізіологічно активні речовини, кров здійснює гуморальну регуляцію функцій організму.

Роль крові в теплорегуляції. В організмі є механізми, що забезпечують швидке звуження судин шкіри при зниженні температури навколишнього повітря і розширення судин при її підвищенні. Це приведе до зменшення чи збільшення віддачі тепла, тому що плазма складається на 90–92% з води і має внаслідок цього високу теплопровідність і питому теплоємність.

Захисна функція. Захисна функція крові – це дуже широке поняття, тому що усе, що зв’язано з діяльністю системи крові, має захисне для організму значення.

Кров захищає клітини живого організму від шкідливого впливу надмірно сильних коливань умов зовнішнього середовища. Згортання крові, обумовлена білками її плазми, захищає організм від крововтрат. Переносячи вуглекислий газ і кисень, кров захищає клітини від загибелі внаслідок недостатності кисню чи надлишку вуглекислого газу і т.д. Однак звичайно говорять про захисну функцію крові в більш вузькому значенні цього слова, розуміючи під захисною функцією захист організму від чужорідних для нього макромолекул, якими є білкові макромолекули бактеріальної клітини, вірусів, різні токсини. Проти цих чужорідних елементів у крові виробляються антитіла, з наявністю яких зв’язана захисна функція крові. Остання залежить також від активності лейкоцитів – білих кров’яних тілець. Лейкоцити мають здатність до поглинання і наступного перетравлення чужорідних елементів. В даний час встановлено, що лейкоцити беруть участь у виробленні антитіл.

СКЛАД І ВЛАСТИВОСТІ ПЛАЗМИ КРОВІ

Склад плазми. На частку сухої речовини плазми приходиться 8–10%. З них 6,5–8,2% складають білки. У значно меншій кількості в крові містяться небілкові азотисті з’єднання: поліпептиди, амінокислоти, сечовина, сечова кислота, креатин, креатинин, білірубін, індикан. Поліпептидів і амінокислот, що представляють собою продукти розщеплення білка, знаходиться в крові приблизно 4–10 мг% (4–10 мг у 100 м крові). Сечовини в плазмі міститься 10– 24 мг%. Кількість її може незначно підвищитися при прийнятті багатої білками їжі чи при значній утраті води організмом, коли концентрация її в плазмі збільшується. Однак у здоровому організмі зрушення у вмісті сечовини в крові бувають короткочасними. Тривале збільшення кількості сечовини в крові, що відмічається при захворюваннях нирок, викликає важкі

188

Анатомія і фізіологія дитячого організму

отруєння.

У плазмі крові міститься 2,7 мг% сечової кислоти. При захворюваннях, що супроводжуються порушенням обміну, кількість її може зростати до 6–8 мг%. Креатин і креатинин містяться в плазмі в незначній кількості: креатинина – 1– 2 мг%, креатину – 3–5 мг%. Білірубін, що є продуктом розпаду гемоглобіну, міститься в плазмі ще в меншій кількості – 0,2–1,0 мг%. Усі ці продукти білкового обміну називають залишковим азотом. У плазмі крові його знаходиться від 20 до 40 мг%.

Крім азотистих речовин у плазмі крові є ще цілий ряд безазотистих органічних сполук: глюкоза (100–120л(м%), жири (400–800 мг%), холестерин (100–250 мг%) і ін., а також різні мінеральні речовини, на частку яких

приходиться 1 % від сухої речовини плазми. У плазмі містяться катіони Na+, К+, Са++, Mg++ і аніони С1-, НСОз-, НРО4-, Н2РО4-. Особливо великий вміст Na+

(280–350 мг%) і С1- (320–360 мг%). У менших кількостях у плазмі міститься

K+ (19,8–20,6 мг%), Са++ (9–11 мг%), Mg++ (1–3 мг%). Йод, бром і залізо містяться в плазмі в дуже малій концентрації (тисячні частки мг%).

У плазмі крові містяться різні ферменти. Одни з них необхідні в процесі згортання крові. Інші розщеплюють живильні речовини. Наприклад, плазма містить амілазу, що діє на вуглеводи, і ліпазу, що розщеплює жири. Завжди в плазмі крові здорової людини присутні різні вітаміни.

Білки плазми. Білки плазми в залежності від їх структури, властивостей і особливостей біологічної дії поділяють на декілька груп: альбуміни,

глобуліни, фібриноген і протромбін. Крім цих видів білків, у плазмі розрізняють з’єднання білків з жирами – ліпопротеіни – і складне комплексне з’єднання пропердин.

На долю альбумінів приходиться 50–60% усіх білків плазми. Вони володіють найменшої з усіх білків плазми молекулярною масою. Їх синтез відбувається в печінці.

Глобуліни складають 35–40% від усіх білків плазми. Вони різні за будовою і властивостям, у зв’язку з чим їх поділяють на α1, α2, β і γ-глобуліни. Синтезуються глобуліни в печінці і у всіх елементах ретикуло-ендотеліальної системи.

Фібриногену міститься в плазмі 4% від усіх її білків. Утворюється він у печінці. Молекулярна маса його велика. Він більш чим у два рази важче глобулінів.

Протромбін, що синтезується також у печінці, має меншу, чим фібриноген, але більшу, чим альбумін, молекулярну масу. Його міститься в плазмі 10–20 мг%.

189

Дідков О., Хоменко Б.

Рис. 66. Згортання крові:

1 – початок згортання; 2 – ущільнення згустку.

Жири у вільному виді містяться в плазмі тільки після прийому дуже жирної їжі. Звичайно вони знаходяться в комплексі з білками й у вигляді цих з’єднань – ліпопротеінів – транспортуються кров’ю. Ще більш складним за структурою, чим ліпопротеіни, є пропердин. Він складається з білка, жирів, полісахаридів і іонів магнію.

Білки крові виконують в організмі різноманітні функцій. Вони регулюють розподіл води між судинною системою і тканинами організму; за рахунок властивих їм буферних властивостей сприяють збереженню на тому самому рівні активної реакції крові; беруть участь у транспорті гормонів, вітамінів, продуктів обміну речовин; виконують захисну функцію. Установлено, що особливо велику роль у боротьбі з чужорідним білком мають глобуліни, які мають назву γ-глобуліни, і пропердин. Глобуліни в плазмі є носіями антитіл.

Пропердин відносять до систем, що створюють в організмі природний імунітет. Він нейтралізує в організмі бактерії і віруси.

Білки плазми забезпечують процес згортання крові.

Згортання крові. Згортанням крові називають процес утворення згустку

– тромбу – крові, що складається з плазми і формених елементів. В основі згортання лежить утворення ниток фібрину з білка плазми фібриногену. Здатність крові до згортання є необхідною захисною реакцією, що охороняє організм від крововтрат. У плазмі здорової людини є усі компоненти, необхідні для її здійснення. Вони формують згортаючу систему крові. Однак у нормі в судинній системі процес тромбоутворення не повинний протікати, тому що це привело б до порушення циркуляції крові. У плазмі крові є ряд факторів, що утворюють протизгортаючу систему. Активність однієї та

190