Anatomija_fiziologija_ditini_homenko_didkov

Анатомія і фізіологія дитячого організму

На поверхні кістка покрита окістям – це сполучно – тканинна оболонка, через яку всередину кістки проникають судини і нерви.

З’єднання кісток. Розрізняють декілька типів з’єднання кісток: безперервні, з’єднання за допомогою суглобів і напівсуглобів (Рис.29 ).

Рис. 30. Різні суглоби:

А – плечевий суглоб: 1 – суглобна сумка; 2 – суглобна порожнина; 3 – суглобні хрящі; Б - ліктьовий суглоб: 1-плечова кіста; 2-променева; 3 –

ліктьова; В – колінний суглоб:1 – стегнова кіста; 2 - гомілка; 3 – надколінок; 4 – мала гомілкова кістка.

Безперервні з’єднання – синартроз – характеризуються тим, що кістки нерухомо (чи майже нерухомо) з’єднані між собою за допомогою сполучної тканини, чи хряща кісткової тканини (шви черепа, крижових хребців). Суглоб-діартроз – утворюється зчленуванням двох чи більшої кількості кісток (Рис.30). У суглобі поверхні кісток, що зчленовуються, мають форму, що забезпечує їх найкраще співпадіння. Так, голівці однієї кісти відповідає западина іншої. Рух відбувається за рахунок обертання суглобних поверхонь одна відносно іншої. У більшості суглобів можливий рух у декількох площинах, тобто рух у них має декілька ступенів волі. До країв суглобних

111

Дідков О., Хоменко Б.

поверхонь прикріплена суглобна сумка. Простір між нею і суглобними поверхнями кісток називається суглобною порожниною. У ній знаходиться невелика кількість рідини, що полегшує ковзання суглобних поверхонь. Більшість з’єднань кісток здійснюється за цим принципом (плечовий суглоб, тазостегновий, скоковий і т.д.).

Напівсуглоб відрізняється тим, що хрящова прокладка між кістками має порожнину, а суглобна сумка відсутня (з’єднання лонних кісток тазу).

БУДОВА КІСТЯКА

Частини кістяка. У кістяку людини розрізняють відділи: кістяк голови, тулуба і кінцівок.

Кістяк голови включає мозковий і лицьовий череп.

Мозковий череп утворять кістки: парні – тім’яні і височні та непарніпотилична, клиноподібна, лобна, ґратчаста.

Клиноподібна кістка розташована в підставі черепа. У ній розрізняють тіло, на верхній поверхні якого знаходиться турецьке сідло (Рис.31,Б). У його поглибленні розташовується гіпофіз – залоза внутрішньої секреції. З боків від тіла клиноподібної кістки знаходяться малі і великі крила.

Уґратчастій кістці розрізняють лабіринти, що утворять середню, верхню носові раковини, і пластинки: очноямкову, що беруть участь в утворенні очниці, перпендикулярну – формуючу перегородку носа, ґратчасту, через яку проходять волокна нюхового нерва (Рис.31,А).

Лицьовий череп утворений верхньощелепними, носовими, слізними, вилицевими, піднебінними, нижніми носовими раковинами, лемешем, нижньою щелепою і під’язичної кістками. У черепі є тільки одна рухливо – з’єднана кістка – нижня щелепа.

Улобній, скроневій, клиноподібній і верхньощелепній кістках є пазухи, що відкриваються в носову порожнину й у такий спосіб сполучаються з зовнішнім середовищем. Завдяки наявності цього з’єднання пазухи пневматизовані, тобто заповнені повітрям.

112

Анатомія і фізіологія дитячого організму

Рис. 31. Кістки кістяка людини:

А – ґратчаста (вид зверху): 1 – перпендикулярна пластинка; 2 – продірявлена; 3 – очноямкова; 4 – лабіринти; Б – клиноподібна:

1 – тіло; 2 – велике крило; 3 – мале крило; В – атлант: передня (1) і задня (2) дуги; 3 – суглобна поверхня для зубовидного відростка; Г – епістрофей: 1 – зубовидный відросток; 2 – суглобна поверхня; Д – шийний хребець: 1 – тіло; 2 - поперечний і 3 – остистий відростки; 4 – хребетний отвір; Е – ребро: 1 – голівка; 2 – шийка; Ж -тазова кіста: 1 – здухвинна; 2 – сіднична; 3 – лонна; З – лопатка: 1- дзьобуватий відросток; 2 – остюк;3 – надвістюкова яма;

4 – підвістюкова яма; 5 – акроміон.

Очниця утворюється кістками: зверху – лобною і клиноподібною, знизу – верхньощелепною і вилицевою, зовні – клиноподібною, лобною і вилицевою, із внутрішньої сторони – слізною і ґратчастою.

У порожнині носа містяться три носові раковини: верхня, середня і нижня, між ними розташовуються носові ходи, куди відкриваються пазухи.

Кістяк тулуба складається з хребта і грудної клітини (Рис.32 ). Хребет включає 33–34 хребці:

113

Дідков О., Хоменко Б.

Рис. 32. Кістяк людини: 1 – череп, 2 – ключиця, 3 – рукоятка;

4 – тіло і мечоподібний (5)відросток грудної кістки: 6 – грудна клітина; 7 – хребет; 8 -тазові кістки; 9 – крижова кістка; 10 – плечова кістка; 11променева кістка; 12 – ліктьова кістка; 13 – зап’ястя; 14 – п’ястя; 15 – фаланги пальців; 16 – стегнова кістка; 17 – надколінок; 18 – мала гомілкова кістка; 19 – гомілка;

20 – предплюсна; 21 – плюсна;

22 – фаланги пальців.

7 шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 зрослих крижових і 4–5 зрослих куприкових. Відповідно виділяють шийний, грудний, поперековий, крижовий і куприковий відділи хребта.

Кожен хребець складається з тіла, дуги і відростків (Рис.31, Д). Розрізняють непарний остистий відросток, парні поперечні, верхні і нижні суглобні відростки, що відходять від дуги. Між задньою поверхнею тіла хребця і

його дугою знаходиться хребетний отвір. Хребетні отвори всіх хребців утворюють хребетний канал, у якому розташований спинний мозок. На верхній і нижній границі дуги і тіла хребця знаходяться вирізки. Вони між верхнім та нижнім хребцями формують міжхребцеві отвори, у яких містяться спінальні ганглії.

Хребці різних відділів хребта мають деякі відмінності. Так, перший шийний хребець, називаний атлантом, має форму трохи витягнутого кільця (Рис.31,В). На його передній поверхні знаходиться суглобна ямка для зчленування з другим хребцем.

Другий хребець епістрофей – має зубовидный відросток, за допомогою якого здійснюється зчленування з першим хребцем (Рис.31,Г). Навколо зубовидного відростка здійснюється обертання атланта разом з черепом.

Грудні хребці мають зверху і знизу бічної поверхні тіла реберні напівямки для зчленування їх з голівкою ребра. Шийні і поперекові хребці мають поперечнореберні відростки.

Грудна клітина утвориться грудиною і 12 парами ребер. Ребро – вигнута пластинка – має голівку, шийку і горбок. Голівкою і горбком ребра зчленовуються з грудними хребцями. Передні кінці ребер хрящові. Ребра з I

114

Анатомія і фізіологія дитячого організму

по VII зчленовуються з грудиною, VIII–IX приєднуються до ребра, що знаходиться вище, кінці X, XI і XII пар ребер знаходяться в м’язах живота.

Грудина складається з рукоятки, тіла і мечоподібного відростка. Рукоятка з’єднується з ключицею першою парою ребер, II–VII пари ребер зчленовуються з тілом грудини.

Кістяк кінцівки складається з кістяка вільної кінцівки і кістяка пояса. Пояс верхніх кінцівок містить у собі парні кістки лопатки і ключиці.

Лопатка має ость, що закінчується плечевим відростком – акроміоном. Він утворює суглоб із ключицею. На одному з кутів лопатки міститься суглобна западина для зчленування з голівкою плечевої кістки.

Кістяк вільної верхньої кінцівки складається з, кісток передпліччя і кисті. Плечева кістка зчленовується своєю голівкою з лопаткою, а в нижній своїй частині утворить ліктьовий суглоб з кістками передпліччя: ліктьовий, розташованої по лінії мізинця, і променевий по лінії великого пальця. Нижній кінець променевої кістки утворить променезап’ястковий суглоб із трьома кістками верхнього ряду зап’ястя. Кисть утворять кістки зап’ястя, п’ястя і фаланг пальців. Зап’ястя складається з 8 кісток, розташованих у два ряди. Верхній ряд включає човнувату, напівмісячну, тригранну і горохоподібну кістки, а нижній – кістку-трапецію, трапецієподібну, голівчату і гачкувату.

П’ясток утворить п’ять трубчастих кісток. Кістяк пальців складається з фаланг: другий – п’ятий пальці мають по три фаланги, а перший палець – дві.

Пояс нижніх кінцівок утворюють парні тазові кістки і криж. Кожна тазова кістка складається із здухвинної, сідничної і лонної. У місці їх сходження утвориться кульшівка, куди входить голівка стегна, формуючи кульшовий суглоб. На поверхні здухвинної кістки міститься суглобна поверхня для зчленування з крижем. Права і ліва лонні кістки з’єднуються попереду, утворюючи напівсуглоб.

Кістяк вільної нижньої кінцівки складається зі стегна, гомілки і ступні. Стегнова кіста в нижньому епіфізі має латеральний і медіальний виростки. Виростки забезпечені суглобними поверхнями, з якими зчленовуються надколінок і гомілка, утворюючи колінний суглоб.

Кістяк голінки складається з гомілки та малої гомілкової кісток. У верхньому кінці гомілки містяться два виростки, що зчленовуються з виростками стегна. Нижче і зовні бічного виростка гомілки розташована суглобна площина для зчленування з малою гомілковою кісткою. Нижній кінець гомілки з’єднується з таранною кісткою, що на зовнішній своїй стороні має суглобну поверхню для з’єднання з поверхнею малою гомілковою кісткою. Нижні кінці малої гомілкової кістки і гомілки

115

Дідков О., Хоменко Б.

зростаються нерухомо, між ними і таранною кістою формується скоковий суглоб.

Ступня складається з передплесно, плесно і фаланг пальців. Кістки передплесно розташовані в два ряди. Верхній ряд включає таранну і п’яткову кістки, нижній – першу, другу, третю клиноподібні і кубоподібну. Між цими двома рядами розташована човникова кістка. Таким чином, усього передплесно включає сім кісток. Плесно містить п’ять трубчастих кісток. Кістяк першого пальця складається з двох фаланг, а другого-п’ятого – із трьох.

БУДОВА І ВЛАСТИВОСТІ КІСТЯКОВИХ М’ЯЗІВ

Кістякові м’язи активно беруть участь в організації руху. Будь-яка рухова реакція організму здійснюється при участі м’язів, що, перетворюючи кістяк у систему важелів, сприяють переміщенню тіла в просторі.

В усіх м’язах розрізняють сухожильну голівку –початок м’язу, черевце, що складається з м’язових волокон, і кінець м’язу, названий сухожиллям. Звичайно м’яз прикріплюється до двох чи декількох кісток, які утворюють суглоб, що дозволяє їй при скороченні робити той чи інший рух у даному суглобі. Існують м’язи, у яких між прикріпленням її початку і кінця розміщені декілька суглобів. При такому характері прикріплення м’язу її скорочення викликає одночасний рух у всіх цих суглобів.

М’язи можуть бути простими і складними. У складних м’язах на відміну від простих черевце утворюється декількома голівками, котрі, починаючись від різних кісткових точок, потім зливаються разом (двоголова, триголова і чотириголова). Подібно цьому, сухожилля м’язу може поділятися на декілька частин і прикріплюватися до різних кісток. Місцем прикріплення м’язів, крім кісток, може бути шкіра, очне яблуко та ін.

Поверхня м’язу покрита фасцією, утвореною щільною сполучною тканиною. У місцях з’єднання двох сухожиль, чи сухожилля і кістки утворюються сполучнотканинні синовіальні сумки, у яких міститься невелика кількість рідини, що зменшує тертя рухливих поверхонь.

116

Анатомія і фізіологія дитячого організму

Рис. 33. Розташування волокон у різних м’язах:

А– веретеноподібний; Б – одноперистий; В – двоперистий; Г – широкий.

Умісцях проходження сухожиль у кістковому каналі вони покриваються синовіальними піхвами, усередині яких також міститься невелика кількість рідини, що, знімаючи тертя, полегшує рух.

М’язи класифікують по їх формі і функції. У залежності від форми м’язи поділяють на широкі (м’язи тулуба і поясів кінцівок), довгі (м’язи кінцівок), короткі (між хребцями), кругові (навколо отворів тіла). По функції розрізняють м’язи – згиначірозгиначі, що приводять і відводять м’язи, а також м’язи, що обертають всередину та назовні.

Удовгих м’язах волокна можуть мати: 1) рівнобіжне розташування, орієнтоване уздовж довгої осі м’язів; 2) рівнобіжне розташування по відношенню один до одного і косе щодо довгої осі черевця; 3) косе розташування по відношенню один до одного і до довгої осі черевця. Відповідно розташуванню волокон розрізняють м’язи веретеноподібні, напівперисті і перисті. Напівперисті і перисті м’язи мають волокна більш короткі, ніж веретеноподібні, тому розмах рухів при їхньому скороченні менше. У широких м’язах волокна можуть розташовуватися паралельно (ромбовидні м’язи), радіально і віялоподібно (великий грудний м’яз). М’язи,

уяких волокна розташовані радіально, можуть скорочуватися й у цілому, і

117

Дідков О., Хоменко Б.

окремими своїми частинами в напрямках, що перетинають різні осі руху в суглобі. Тому вони знаходяться в основному в ділянки кулястих суглобів, що відрізняються великою рухливістю.

У залежності від місця розташування м’язів їх поділяють на м’язи голови, шиї, тулуба (грудей, живота, спини), м’язи верхніх, нижніх кінцівок.

М’язи голови поділяють на жувальні і мімічні. Жувальні м’язи забезпечують рухи нижньої щелепи, беруть участь в акті жування; мімічні м’язи, прикріплюючись до шкіри обличчя, зміщають її при своєму скороченні, що і лежить в основі мімічних рухів: зморщування брів, піднімання й опускання кутів рота і т.д.

М’язи шиї здійснюють її згинання і рух голови, опускають нижню щелепу, піднімають ребра, беруть участь у диханні, зміщують під’язичну кістку і гортань, можуть фіксувати під’язичну кістку і тим сприяти виникненню звуків у гортані.

М’язи грудей, що розташовані поверхнево, рухають плечовий пояс і рукуі; що знаходяться більш глибоко, скорочуючись, здійснюють дихальний акт.

М’язи живота сприяють видиху, викликають згинання хребта вперед, убік і поворот його навколо подовжньої осі. Вони утворюють стінку черевної порожнини – черевний прес, сприяють виведенню сечі, калу і т.д.

М’язи спини, розташовані поверхнево, викликають рух руки, поясу верхніх кінцівок, розгинання голови, фіксування лопатки.

Більш глибоко розташовані м’язи спини беруть участь у дихальних рухах, викликають розгинання хребта, нахил його убік і обертання, розгинання й обертання голови, забезпечують фіксування хребта.

Структура м’язових волокон. Структурною одиницею кістякових м’язів є поперечносмугасте м’язове волокно – скорочувальне багатоядерне утворення. Діаметр волокна коливається від 12 до 70 мкм, а довжина може досягати декількох сантиметрів. Зовні поперечносмугасте м’язове волокно покрите оболонкою – сарколемою. Усередині волокна знаходяться всі звичайні для клітини компоненти: цитоплазма, що у м’язовому волокні називається саркоплазмою, мітохондрії, саркоплазматичний ретикулум і т.д. У поперечносмугастому м’язовому волокні може бути більш ста ядер. Специфічні структури представлені в м’язовому волокні міофибрилами – тонкими нитками, що тягнуться від одного кінця поперечносмугастого м’язового волокна до іншого. Діаметр міофибрили складає 0,5–2 мкм. Кожна міофибрила складається з дуже тонких волоконець – протофібрил – різної довжини і товщини. Протофібрили мають характерне упорядковане розташування. Уздовж усієї міофібрили на відстані 2–3 мкм один від одного

118

Анатомія і фізіологія дитячого організму

розташовані смужки, що позначаються буквою z.

Ділянку міофібрили між двома сусідніми смужками називають саркомером. Отже, уся міофібрила складається з повторюваних саркомерів. Усередині кожного саркомера тонкі протофібрили не доходять один до одного, тобто кінці їх не з’єднуються, залишаючи простір Н. Між двома поруч розташованими тонкими протофібрилами знаходяться товсті протофібрили, що займають середнє положення в саркомері. Вони скріплені сіткоподібною структурою, представленою темною смугою М в центрі диска Н. Ділянку міофібрили, у якій розташовані товсті протофібрили, позначають диском Л. З двох сторін від нього розташовуються диски І, що складаються з тонких протофібрил. Диск А виглядає при розгляданні в мікроскоп більш темним, він неоднаково переломлює світло в подовжньому і поперечному напрямках, унаслідок чого його називають анізотропним (звідси і позначення його буквою А). Диск І ізотропний, він володіє не настільки вираженою анізотропією і виглядає більш світлим. Чергування в міофібрилах темних і світлих дисків додає м’язовому волокну поперечну смугастість, у зв’язку з чим м’язи, що складаються з таких волокон, називають поперековопосмугованими.

Товсті протофібрили складаються з білку міозину, а тонкі – актину і тропоміозину. Актин складає 20% від загальної кількості структурних білків м’язів, він позбавлений ферментативних властивостей. На долю міозину приходиться 60% білку м’язів. Міозин має здатність розщеплювати АТФ.

Протофібрили розташовані гексагонально: міозинові нитки розташовані по кутах шестикутника, у центрі якого також проходить міозинова нитка. Актинові нитки знаходяться в трикутнику між міозиновими. Товсті волокна забезпечені містками, що відходять від товстих протофібрил у різних площинах через кожні 60–70 Å.

Поперековопосмуговане м’язове волокно має складну структуру внутрішніх мембран – саркоплазматичний ретикулюм. Саркоплазматичний ретикулюм представлений системою канальців, пухирців, цистерн, розташованих у визначеному порядку й оточених мембранами. Порожнини ретикулюма розташовані між міофібрилами, утворити не сполучені між собою відсіки (Рис. 35). Вважають, що саркоплазматичний ретикулюм є транспортною системою м’язового волокна і бере участь у проведенні збудження від поверхневої мембрани до міофібрилам.

Механізм м’язового скорочення і розслаблення. В основі м’язового скорочення лежить переміщення ниток актину відносно ниток міозину.

119

Дідков О., Хоменко Б.

Рис. 34. Макро- і мікроструктурапоперековопосмугованого м’язу: А – м’язове волокно; Б – схема будови міофібрили; В – схема будови ділянки поперековопосмугованого м’язу: 1- м’язове волокно; 2 – ділянка м’язового

волокна; 3 – міофібрила; 4 – протофібрили; Г – поперечні містки між тонкими і товстими протофібрилами.

Рис.35. Схема структури саркоплазматичного ретикулюма: 1 – сарколема; 2 – саркоплазматичний ретикулюм; 3 – міофібрили; 4 – мітохондрії; 5 – саркоплазма.

120