Anatomija_fiziologija_ditini_homenko_didkov

Анатомія і фізіологія дитячого організму

виділяється у кінцевих розгалуженнях аксонів нейронів вестибулярних ядер довгастого мозку.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СМАКОВОГО І НЮХОВОГО АНАЛІЗАТОРІВ

Вікові особливості смакового аналізатора. Периферична частина смакового аналізатора починає формуватися на 3-му місяці внутрішньоутробного життя. До моменту народження вона вже цілком сформована й у постнатальному періоді, в основному міняється лише характер розподілу рецепторів. В перші роки життя в дітей більшість рецепторів розподіляється переважно на спинці язика, а в наступні – по краях його.

Спостереження за мімічними рухами в немовлят свідчать про те, що в цьому періоді розвитку можлива безумовнорефлекторна реакція на всі основні види смакових речовин. Так, при дії солодких речовин виникають смоктальні і мімічні рухи, характерні для позитивних емоцій. Гіркі, солоні і кислі речовини викликають закривання очей, зморщування обличчя.

Чутливість смакового аналізатора в дітей менше, ніж у дорослих. Про це свідчить більша, ніж у дорослих, величина латентного періоду виникнення реакції на смаковий подразник і великий поріг подразнення.

Лише до 10 років тривалість латентного періоду при дії смакових подразнень стає такий же, як і в дорослих. До 6 років установлюються властиві дорослим пороги подразнення.

Треба сказати, що від цих середніх цифр можуть бути дуже значні відхилення, тому що швидкість функціонального дозрівання будь-якого аналізатора в значній мірі визначається інтенсивністю його тренування. Якісно різноманітне харчування сприяє більшій швидкості удосконалювання функцій смакового аналізатора дітей.

Умовні рефлекси на дію смакових подразників можна виробити на 2-му місяці життя. Наприкінці 2-го місяця виробляються диференціювання смакових подразників. Розпізнавальна здатність дітей уже в 4-місячному віці досить велика. Так, наприклад, у цьому віці можливе розрізнення 20 крапель лимонного соку в 100 мл води.

Вікові особливості нюхового аналізатора. Периферичний відділ нюхового аналізатора починає формуватися на 2-му місяці внутрішньоутробного розвитку, а до 8 місяців він уже цілком структурно оформлений.

З перших днів народження дитини можливі реакції на запахові

101

Дідков О., Хоменко Б.

подразнення. Вони виражаються у виникненні різних мімічних рухів, загальних рухів тіла, змін роботи серця, частоти дихання і т.д. Чутливість нюхового аналізатора збільшується з віком. У дітей у 5– 6 років вона усе ще залишається меншою, ніж у дорослих.

Умовні рефлекси на нюхові подразнення виробляються з 2 місяців постнатального розвитку. У цьому ж віці починають вироблятися диференціювання. Однак лише на 4-му місяці зростає міцність і тонкість диференціювань.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ШКІРНОГО АНАЛІЗАТОРА

Морфологічне дозрівання шкірного аналізатора. На 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку в шкірі виявляються пучки безмієлінових нервових волокон, що вільно в ній закінчуються. На 3-му місяці розвитку з’являються рецептори по типу пластинчастих тілець. У різних ділянках шкіри нервові елементи з’являються неодночасно: раніш всього в шкірі губ, потім у подушечках пальців руки і ноги, потім у шкірі чола, щоки, носа. У шкірі шиї, грудей, соска, плеча, передпліччя, пахвової западини формування рецепторів відбувається одночасно.

Ранній розвиток рецепторних утворень у шкірі губ забезпечує виникнення смоктального акту при дії тактильних подразнень. На 6-му місяці розвитку смоктальний рефлекс є домінуючим стосовно різних здійснюваних у цей час рухів плоду. Він спричиняє виникнення різних мімічних рухів.

У немовляти шкіра рясно постачена рецепторними утвореннями, і характер їх розподілу по її поверхні такий же, як у дорослої людини. Разом з тим у постнатальному онтогенезі продовжується їх кількісний і якісний розвиток. Дуже інтенсивне збільшення інкапсульованих рецепторів відбувається в перші роки після народження. При цьому особливо сильно збільшується їх число в ділянках, що піддаються тиску. Так, з початком акта ходьби росте число рецепторів на підошовній поверхні ноги. На долонній поверхні кисті і пальців рук збільшується число поліаксонних рецепторів, що характеризуються тим, що в одну колбу вростає багато волокон. У цьому випадку одне рецепторне утворення передає інформацію в центральну нервову систему по багатьох аферентних шляхах і, отже, має велику область представництва в корі. Звідси зрозуміле збільшення в онтогенезі числа подібних рецепторів у шкірі долонної поверхні кисті: з віком усе більше значення в житті людини здобуває рука. Тому зростає роль її рецепторних утворень в аналізі й оцінці предметів навколишнього світу, в оцінці здійснюваних рухів. Збільшення числа рецепторів шкіри може бути й у

102

Анатомія і фізіологія дитячого організму

дорослої людини. Звичайно це спостерігається в тих випадках, коли необхідна підвищена їх функція, наприклад у людей після втрати зору.

Протягом першого року постнатального розвитку відбуваються досить інтенсивні якісні перетворення шкірних рецепторів. Лише до кінця першого року всі рецепторні утворення шкіри стають дуже подібними з такими в дорослих. У цьому ж віці виявляються типові тільця Мейснера, що у новонароджених лише віддалено нагадують їх по своїй структурі.

Морфологічне дозрівання коркового кінця. Корковий кінець шкірного аналізатора починає формуватися на 22-й тиждень внутрішньоутробного розвитку, і дозрівання його продовжується в постнатальному онтогенезі протягом декількох років. При цьому відбувається, як і в інших відділах кори, поділ її на шари, зміни в розташуванні клітинних елементів, збільшуються і диференціюються клітини, зменшується щільність їх розташування. У постцентральной ділянці дозрівання кори по формуванню шарів і розташуванню в них клітинних елементів закінчується до 1–2 років життя, а у верхній тім’яній ділянці – до 1–4 років. Однак до 7-літнього віку продовжується збільшення площі відповідних полів, її розширення, збільшення розмірів клітин.

Функціональне дозрівання шкірного аналізатора. Рефлекторні реакції у відповідь на тактильні подразнення вперше з’являються на 8-й тиждень внутрішньоутробного розвитку. Спочатку з’являється реакція при подразненні ділянки рота, потім послідовно в міру збільшення віку виникають рефлекторні реакції з інших ділянок шкірної поверхні голови, потім долонь рук, підошов ніг, і до моменту народження вся шкірна поверхня здобуває чутливість. Вже в новонароджених межі подразнення різних ділянок шкіри неоднакові, причому найбільшою чутливістю відрізняються ті ж ділянки шкірної поверхні, що й у дорослого.

Величина меж тактильної чутливості в новонароджених дітей у 7–14 разів вище, ніж у дорослих. З віком до 18–25 років відбувається зменшення межі. Дуже різке зниження його відбувається відразу після народження. Межі розрізнення двох тактильних подразнень як роздільних у дітей, навпаки, нижче, ніж у дорослих, причому ця різниця зберігається й у 12-літньому віці. Так, у дорослого тільки при відстані між ділянками шкіри, щоподразнюються, скулової кісти в 15,8 мм ці два подразнення сприймаються як роздільні. У той же час у підлітка 12 років відчуття подвійного подразнення виникає уже при відстані в 9 мм. Подібне зменшення з віком розпізнавальної здатності зв’язано зі значним збільшенням поверхні шкіри при менш вираженому зростанні її рецепторних елементів.

103

Дідков О., Хоменко Б.

Усі рефлекторні реакції виникаючі при тактильних подразненнях, відрізняються спочатку узагальненим, генерализованим характером. Локальні реакції з’являються лише з 1–11/5 місяців спочатку зі шкіри голови, а потім з інших її ділянок.

Умовні рефлекси на тактильні подразнення починають вироблятися на першому місяці життя, вони утворяться в цьому -віці після дуже великого числа сполучень і відрізняються малою міцністю. Більш міцні умовні рефлекси виникають на 2–3-м місяці. Диференціювальне гальмування виявляється можливим виробити лише з 3-го місяця життя.

Больові реакції при подразненні шкіри виникають ще в період внутрішньоутробного розвитку і відразу ж після народження дитини виявляються чітко вираженими. Чутливість до больових подразнень з віком збільшується. Так, дослідження межі подразнення електричним струмом показало, що протягом перших двох тижнів після народження вона змінюється дуже мало, до кінця першого місяця трохи зменшується і потім до 9 місяців фактично залишається без змін. З 9 місяців до 5 років поріг зменшується в 2 рази. Ця нова його величина за наступний рік зменшується ще в 2,5 рази. Усього за період з моменту народження і до 6 років поріг для больового подразнення зменшується в 8 разів.

У новонародженої дитини дія температурних подразників (як теплових, так і холодових) викликає безумовно-рефлекторні реакції, що виявляються в загальному руховому занепокоєнні, лементі, затримці дихання. Спочатку реакції дуже узагальнені, у їхньому здійсненні бере участь усе тіло дитини. З віком реакції стають більш локальними. Чутливість до дії температурних подразнень з віком збільшується. Прихований період дії подразника в дорослих майже в 10 разів менше, ніж у немовлят.

ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ РУХОВОГО АНАЛІЗАТОРА

Формування веретен починається з 2,5–3 місяців внутрішньоутробного розвитку Утворюються волокна м’язових веретен, число яких збільшується за рахунок подовжнього їхнього розщеплення, формується капсула веретена, у яку проникають нервові волокна. У немовляти м’язове веретено гарно розвинуте: воно містить майже таке ж, як у дорослих, число інтрафузальних волокон (8–12), нервові волокна входять усередину веретена, у 2–3 місцях вони покриті тонкою мієліновою оболонкою. Однак розвиток м’язових веретен не закінчується до моменту народження дитини. Після народження відбувається збільшення розгалужень нервових волокон, збільшення діаметра мієлінової оболонки, потовщення капсули, збільшується діаметр веретен. Він

104

Анатомія і фізіологія дитячого організму

зростає з 78–100 мкм у немовляти до 150 мкм у 4 – 5 років. Довжина веретен за цей же період часу збільшується з 1 до 2,5 мм. Після 4–6 років діаметр веретена майже не змінюється, зростає лише його довжина і кількість ядер у інтрафузальних волокнах. Структура веретен м’язів дітей 12–15 років не відрізняється від такої в дорослих.

Сухожильні рецептори Гольджі починають формуватися до 3,5– 4 місяців внутрішньоутробного життя, і розвиток їх йде дуже інтенсивно. Це виражається в рості аферентних нервових волокон, їх мієлінизації, в утворенні капсули, формуванні кінцевих тілець, що мають усіляку форму:

кола, овальну, пластинчасту. У немовляти сухожильні рецептори вже цілком структурно оформлені і їх подальший розвиток полягає в основному в збільшенні розмірів, розширенні мережі розгалужень нервових волокон, диференціюванні ядер.

Дозрівання різних ядер рухового аналізатора в головному мозку відбувається в послідовності, характерної для всіх аналізаторів: чим більш філогенетично древнім є той чи інший відділ мозку, тим у більш ранній термін дозрівання його ядер. Так, обсяг ядер рухового аналізатора, розташованих у підкіркових відділах головного мозку, у немовляти займає від 30 до 60% від обсягу їх у дорослої людини, а обсяг його кіркових полів у цьому ж віці складає лише 20%. У 6–7 років обсяг підкіркових утворень зростає до 94–98% від величини його в дорослих, а кіркових до 74–84%. Диференціювання клітин ядер рухового аналізатора, починаючи ще в першій половині внутрішньоутробного періоду розвитку, продовжується і після народження. Уже до 22-го тижня розвитку відзначається виразне диференціювання клітин усіх відділів рухового аналізатора, у тому числі і в його корковому кінці. До цього терміну уже відбувається виділення пірамідних клітин. У немовляти в кіркових центрах рухового аналізатора відбувається поділ полів на більш дрібні ділянки, що мають особливі структурні особливості.

Відповідно дуже ранньому структурному оформленню рухового аналізатора уже на 2–5-му місяці ембріонального розвитку виникають різні пропріорецептивні рефлекси. На 3–4-й тиждень постембріонального розвитку виникають умовні рефлекси на пропріорецептивні подразнення. Так, у цьому віці можливе умовнорефлекторне пасивне згинання чи розгинання кінцівки. Надалі утворюється усе більша і більша кількість різних умовних рефлексів, зв’язаних з діяльністю рухового аналізатора. Слід особливо зазначити велику значимість рухового аналізатора в умовнорефлекторних змінах роботи внутрішніх органів при виконанні м’язової діяльності. При роботі м’язів

105

Дідков О., Хоменко Б.

установлюються зв’язки між відповідними центрами рухового аналізатора і центрами, що регулюють роботу внутрішніх органів. Ступінь збудження коркових кінців рухового аналізатора визначається сигналізацією, що йде від рецепторів м’язів. А від ступеня збудження ядер рухового аналізатора залежить інтенсивність змін у центрах, що регулюють внутрішні органи. Тому після установлення відповідних умовних зв’язків досягається дуже тонке узгодження між роботою рухового апарата і внутрішніх органів, діяльністю яких забезпечується постачання працюючих м’язів усім необхідним поживним матеріалом, киснем і видалення продуктів обміну. Звідси зрозуміло, як необхідне формування в дітей з самого раннього віку різних рухових навичок.

106

Анатомія і фізіологія дитячого організму

РОЗДІЛ V ОПОРНО-РУХОВИЙ АПАРАТ

ЗНАЧЕННЯ І БУДОВА ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ

Значення опорно-рухового апарату. До опорно-рухового апарату відносять м’язи і кістяк, що складає 10% від загальної маси тіла. Кістяк виконує опорну функцію, захищає від механічних ушкоджень мозок і внутрішні органи, бере участь у здійсненні рухів. Кістяк сприяє підтримці на визначеному рівні мінерального складу крові. Кістки є місцем розташування червоного кісткового мозку, що відноситься до кровотворних органів.

М’язи, прикріплюючись до кісток, при скороченні переміщають їх відносно один одного, що забезпечує рух. М’язи виконують опорну функцію, підтримують визначене положення тіла. Захисна функція м’язів виявляється в тім, що вони входять до складу стінок, які обмежують порожнини тіла і захищають внутрішні органи. М’язова стінка не є твердою структурою і забезпечує можливість зміни обсягу порожнини.

Упроцесі онтогенезу м’язи стимулюють дозрівання центральної нервової системи. Це має особливо важливе значення в період ембріогенезу, коли організм, що розвивається, знаходиться в умовах обмеженої кількостіподразнень. При рухах плоду подразнюються рецептори м’язів і імпульси від них, направляючись в центральну нервову систему, сприяють росту і диференціюванню її клітин. Стимулюючі впливи двостороні: центральна нервова система направляє ріст і розвиток м’язів, а активність м’язів є чинником, що впливає на формування структури і функції нервової системи.

Хімічний склад, будова і з’єднання кісток.

Кістки складаються з неорганічної речовини й органічної. Неорганічна речовина складає 65–70 % сухої маси кісти, органічна, представлена

оссеїном,– 30 – 35 %.

Укістяку дорослої людини міститься близько 1200 г Са, 530 г Р, 11 г Mg. На кісткову тканину приходиться 99 % Са, 87 % Р и 58 % Mg від загальної їх кількості, що міститься в організмі. Мінеральні речовини кісток представлені

восновному кристалами гидрооксиапатиту.

Крім Са, Р, Mg, кістки містить більш 30 інших різних елементів. Вміст їх у кістковій тканині дуже невеликий (до 0,001%), тому вони одержали назву мікроелементів. До них відносяться Al, F, Se, Zn, Cu, Ba та ін. Усі

107

Дідков О., Хоменко Б.

мікроелементи необхідні для нормального функціонування кісткової тканини. Так, наприклад, недостатня кількість міді спричиняє скривлення і ламкість кісток.

Кісткова тканина містить близько 70% лимонної кислоти від загальної кількості її, що є в організмі. Лимонна кислота має здатність розчиняти солі кальцію. Від цього залежить її вплив на процеси формування і розсмоктування кісткової тканини.

Органічну речовину кісток складає в основному (95%) фібрилярний білок

– колаген. Колаген складається з трьох поліпептидних ланцюжків, закручених один біля одного по спіралі.

До органічних речовин кістяка відносяться, крім колагену, вуглеводи і нуклеїнові кислоти. Видалення з кісток шляхом прожарювання на вогні органічної речовини робить їх дуже тендітними, а видалення неорганічного (витримування в кислоті) – м’якими.

Будова кісток. Кістки за формою розрізняють довгі, широкі, короткі і змішані. Прикладом довгих кісток є кістки плеча, передпліччя, стегна і гомілки. У цих кістках середню частину називають диафізом, кінці – епіфізами. Кісти мозкового черепа, лопатка – приклад широких кісток. До коротких кісток відносять кістки зап’ястя, передплесни. Кістка, що лежить у підставі черепа,– клиноподібна, чи основна,– змішана. Кісткова тканина, будучи одним з видів сполучної тканини, складається з клітин і міжклітинної речовини. Розрізняють три види клітин кісткової тканини: остеоцити, остеобласти й остеокласти. У найбільшій кількості в кістковій тканині знаходяться остеоцити. Вони розташовані в особливих кісткових порожнинах, довжина яких коливається від 22 до 55 мкм, а ширина – від 6 до 14 мкм. Це клітини, що формують кісткову тканину як під час росту організму, так і в період відновлення кісти після її ушкодження. Для цих клітин характерна висока активність синтезу органічних речовин. Остеокласты – клітини, що руйнують звапнений хрящ і кістки. Їх лізосоми містять високоактивні ферменти, що, виділяючись з клітини, здійснюють розсмоктування (резорбцію) міжклітинної речовини кісток.

Міжклітинна речовина кісткової тканини складається з основної речовини, у якій знаходяться колагенові чи осеїнові волокна і неорганічні солі. Кристали гідрооксиапатиту можуть входити до складу фібрил і розташовуватися навколо них. При цьому довгі осі кристалів і фібрил звичайно збігаються.

108

Анатомія і фізіологія дитячого організму

Рис.28. Будова кістки:

А– структура компактної і губчатої речовини стегнової кістки:

1– губчата речовина; 2 – компактна речовина; 3 – кістковомозкова порожнина; Б – схема розташування перекладин у губчатій речовині; В – мікроструктура компактної речовини: 1 – остеони: 2 – канал остеона; 3 – судини; 4 – кісткомозкова порожнина.

109

Дідков О., Хоменко Б.

Рис.29 Типи з’єднання кісток: А – синдесмоз; Б – синхондроз; В – суглоб:

1 – фіброзна тканина; 2 – хрящ; 3 – суглобні хрящі.

Кісткові клітини і міжклітинна речовина формують пластинчасту кісткову тканину, що складається з окремих пластинок. В одній і тій же пластинці волокна йдуть паралельно один одному, а напрямок їх у різних пластинках по-різному. Це додає велику міцність кісткам. Так, стегнова кістка у вертикальному положенні витримує тиск 1,5 т, а велика гомілкова –1,8 т.

Розрізняють компактну і губчату речовину кістки (Рис.28, А). Губчата речовина знаходиться в епіфізах довгих трубчастих кісток, у коротких кістках, у деяких змішаних і плоских. Вона складається з тонких кісткових пластинок. Їхнє розташування визначається функцією кісткової тканини (Рис.28, Б). Вони мають напрямок, рівнобіжний лініям максимальних навантажень. Це забезпечує Їхню функцію при найменшій витраті структурного матеріалу.

Компактна речовина покриває тонким шаром епіфізи, знаходиться в діафізах, у деяких плоских кістках. У компактній речовині пластинки утворюють три шари. Пластинки середнього шару формують структурну одиницю компактної речовини кістки – остеом (Рис.28, В). Він представлений системою вставлених один в одного циліндрів (від 5 до 20) з каналом, що йде в центрі остеона – гаверсовим. Остеони відділені один від одного за допомогою вставних пластинок.

Упорядкована структура кісткової тканини забезпечує виконання її складної біологічної функції.

110