vydpovydy_PEDAGOG_KA
.pdfсім'ї, організація споживчої діяльності, участь у суспільному виробництві, набуття професії,
відновлення втрачених на виробництві сил); - житлово-побутову (забезпеченість житлом, ведення домашнього господарства, організація побуту);- репродуктивну (продовження людського роду);
комунікативну (створення сприятливого сімейного мікроклімату, внутрісімейне спілкування,
взаємостосунки сім'ї з мікро- і макросередовищем, контакт із засобами масової інформації,
літературою, мистецтвом);- виховну (формування особистості дитини, передача їй соціального досвіду); релактивну (організація вільного часу та відпочинку. Сім'я є також персональним середовищем життя і розвитку дитини, яке зумовлює спосіб життя та її соціальне існування. Сім'я
є різновіковим колективом. Структура її багато в чому залежить від звичаїв, культурних і національних традицій, моральних та правових норм. У межах її формується система стосунків між старшими та молодшими, батьками і дітьми, що визначає психологічний клімат в сім'ї. Тут формується світогляд дитини, ставлення до навколишнього світу. У сім'ї дитина набуває вмінь і навичок в різних сферах суспільного життя, насамперед, навичок людського спілкування.
Поступово в неї формується досвід сімейного життя, ставлення до родини.Коли дитина вступає до школи, їй важко зорієнтуватися, хто ж тепер важливіший - вчитель чи мати. Нерідко перших вчителів називають другою мамою. Звісно, так воно і є, адже в молодших класах вчитель є іще і вихователем та вирішує не лише проблеми навчання учнів, ще водить їх у їдальню, де стежить щоб діти залишали пусті тарілки, вирішує проблеми серед однолітків - однокласників, ходить з ними на екскурсії, допомагає готувати домашні завдання, інколи відвідує учнів на дому. На цьому етапі вчитель користується більшим авторитетом ніж батьки. Це трапляється через те, що дитина,
переступивши поріг школи, потрапляє у незнайоме їй середовище, де немає батьків, нема до кого звернутися за допомогою, окрім вчительки, яка виконує функцію ―рятувального круга‖, яка не тільки добре орієнтується в середовищі під назвою ―школа‖, але ще як ―виявляється‖ розуміється на математиці, письмі та читанні, навіть вміє малювати та ліпити різні фігурки з пластиліну, отже
―вона вміє все і одразу‖. І в маленьких, але добре митикуючих голівках першокласників їхня вчителька перетворюється не просто на другу маму, вона є найбільшим авторитетом на даному періоді життя. Саме в цей час дуже важливо виховувати дитину разом , щоб у неї не було роздвоєння між школою та сім‖єю - якщо вчитель щось вимагає, то ні в якому разі не можна при дитині критикувати дії вчителя, бо ще невідомо на чиєму ―боці‖ опиниться ваша дитина. І,
навпаки, вимоги батьків не повинні оскаржуватися вчителем, тут важлива співпраця та взаєморозуміння. Вчителям початкових класів потрібно особливу увагу звертати на неповні сім‘ї
або ж напроти, на забезпечені сім‘ї, де царить атмосфера вседозволеності та немає відмов дитині ні в чому.
62.. Культура між статевого виховання. Взаємозв*язок у статевому вихованні
біологічного,почуттєвого і духовного
Культура статевої поведінки є результатом впливу стереотипів у сім'ї і найближчому оточенні дитини. За грамотного впливу дорослих у дитини формуватиметься адекватне ставлення до
статевих відмінностей і ролей, стосунків між чоловіком і жінкою тощо. Дитина може ставити батькам і вихователям запитання про відмінності статей, походження дітей тощо.Така природна допитливість повинна задовольнятися дорослими, які серйозно поставляться до запитань дітей,
дотримуватимуться такту, враховуватимуть вік і психологічні особливості кожної дитини. Також ці питання діти обговорюють між собою.Вихователь повинен знати позицію батьків щодо питань статевого виховання дітей і працювати насамперед з ними з метою подолання певних упереджень щодо цього.Статеве виховання - засвоєння знань про взаємини статей, формування культури статевої поведінки.Роль дорослого у формуванні психологічних основ статевого виховання дошкільників надзвичайно важлива. Оскільки від правильності побудови виховного процесу залежить статева самоідентифікація, засвоєння ролей чоловіка чи жінки, адекватне ставлення до статевих відмінностей. Провідне значення при цьому має сім'я і найближче оточення дитини, які виробляють стереотипи її поведінки.Безумовно, людина народжується як представник певного біологічного виду. Водночас людина після народження виявляється в певному соціальному оточенні і тому розвивається не тільки як біологічний об'єкт, але й як представник певного суспільства. Ці дві тенденції відображаються в закономірностях розвитку людини,
знаходяться в постійному взаємозв'язку.Результати численних досліджень свідчать про те, що вихідною передумовою психічного розвитку індивіда є його біологічний розвиток. Індивід народжується з певним набором біологічних властивостей і фізіологічних механізмів, які виступають підґрунтям його психічного розвитку. Але ці передумови реалізуються лише в умовах людського суспільства.По-друге, слід мати на увазі, що одне з цих понять сформувалося в рамках біологічних наук, а інше — у рамках соціальних наук. Біологічне може виступати по відношенню до психічного як деякий його механізм, як передумова розвитку психічного, як зміст психічного відображення, як чинник, що впливає на психічні явища, як причина окремих актів поведінки, як умова виникнення психічних явищ тощо. Ще більш багатогранними є зв'язки психічного і соціального.Пубертатний період (13–18 років), для якого характерні платонічні мрії і фантазії,
еротичні ласки та ігри. Платонічний потяг розвивається через „дитячу‖ закоханість, бажання
духовного спілкування і потім його реалізацію, коли достатньо спільного виконання уроків,
занять в одному гуртку, прояву уваги. Пізніше в платонічну закоханість включаються окремі елементи еротичного фантазування (бажання усамітнитися, мрії про енти еротичного фантазування (бажання усамітнитися, мрії про дотики, ласки), які займають все більше місця.
З‘являється інтерес до інтимних стосунків статей, еротичної літератури. Це означає перехід до другої стадії – еротичної. Для нормального психосексуального розвитку необхідне завершення кожної фази реалізацією її мети. Зокрема, в платонічній фазі слід зуміти звернути на себе увагу,
долучитися до спілкування. Якщо це не вдається,то залишаються невпевненість і страхи, що переносяться в наступну фазу.
Реалізація кожної стадії дає необхідну базу для наступної. Чим менший розрив у часі між фантазуванням і реалізацією, тим гармонійніше відбувається розвиток.Злиття чуттєвого і психічного компонентів приносить людині щастя й радість у житті. Діючи на центральну
нервову систему, статеві гормони сприяють створенню в корі головного мозку джерела збудження
– домінанти. Зовнішні подразники
посилюють збудливість і змінюють поведінку людини. Статевий потяг – це
вираження потреби в зближенні, а потім і максимально глибокому контакті
з представником іншої статі. Отже, він зводиться до різних форм уваги до
іншої статі і різних форм зближення з нею. Учителі, вихователі, класні керівники мають глибоко
усвідомити, що статеве дозрівання, крім його впливу на фізичний розвиток організму,
неминуче впливає і на психічний розвиток підлітка. Саме в цей час
починає формуватись чоловіча і жіноча психологія: дівчата утверджуються
в своїй внутрішній позиції „жінки‖, та й хлопці, хоч із запізненням,
починають почувати себе „чоловіком‖ і відмовляються повністю від
ворожого ставлення до дівчат. І хлопці, і дівчата виявляють підвищену
статеву допитливість, орієнтованість у сексуальних питаннях, інтерес до
книг любовного змісту, до інтимного світу дорослих, негативне ставлення
до спроби дорослих проникнути в таємниці їх інтимного світу. У них все
більше проявляється інтерес до власної особистості, самопізнання інання і
самовиховання, виявляється потреба в популярності, формується воля і
самостійність.
63.. Пріорітетність родинного виховання. Структура та функції сім’ї
Сім'я - це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Сім'я завжди виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності.Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, кризу в політиці, культурі - усі це відбивається на життєдіяльності сучасної сім‘ї, при цьому поглиблюється її дезорганізація.. Функція родини - це спосіб прояву активності, життєдіяльності її членів. Приоритети виховання:. Про більшість родин, яких позбавляють батьківських прав, соціальні працівники дізнаються надто пізно — під час судового засідання. Нині держава надає допомогу лише 35 тис. дітей, що перебувають у складних життєвих обставинах, хоч за різними оцінками їхня кількість сягає двохсот тисяч.На необхідності зміни підходів у цій сфері наголошував глава держави під час Всеукраїнської наради з питань захисту прав дитини. Потребує перегляду практика соціальної підтримки сім'ї. Назріло питання реформування органів виконавчої влади, які опікуються усиновленням і захистом прав дитини. Чотири роки триває активна дискусія з приводу реформування інтернатних закладів, а практичних результатів поки що надто мало, зауважив Президент.Надаючи пріоритетного значення питанням дитинства, він нещодавно підписав всеохоплюючий Указ «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні». В ньому йдеться і про соціальні виплати, і про експертизу якості дитячої продукції, і про багато інших важливих речей.У цьому документі зроблено наголос на пріоритетності прав дитини на сімейне виховання, а також на підвищенні ефективності соціальної роботи з сім'ями або особами, котрі опинилися в складних життєвих обставинах, поліпшенні соціального супроводу сімей, які виховують дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.
Чинна система нездатна забезпечити профілактику та надавати адекватну підтримку уразливим
родинам із дітьми. Системи соціальних виплат і соціальних послуг існують автономно, між ними немає взаємодії. Важливе раннє виявлення такої родини, оцінка її індивідуальних потреб, запобігання ризикованій поведінці, лікування від алкогольної та наркотичної залежності, допомога у пошуку роботи, прищеплення навичок батьківства через усвідомлення, що воно — не збіг обставин, а життєва місія.Роботу зі збереження родини подекуди слід розпочинати ще до появи малюка на світ. Працівники жіночих консультацій перші зустрічаються з майбутніми матерями, які через скрутні обставини хочуть відмовитися від немовляти після народження. Саме ці фахівці можуть запобігти ранньому сирітству.У центрі уваги має бути дитина, яку слід розглядати в контексті сім'ї. Кожна родина повинна мати шанс змінитися на краще. Перші обнадійливі результати на цьому шляху вже є. Нові підходи до забезпечення прав дітей було закладено в основу комплексної програми подолання дитячої бездоглядності, підтримки сімей з дітьми та реформування інтернатних закладів «Назустріч дітям», яку розпочали втілювати в Київській області 2008-го і мають завершити 2017 року.
64.. Основні виховні орієнтири сім’ї
Основними орієнтирами виховання визначено, що першим і найважливішим чинником виховання є сім‘я, яка через власну культуру, мову, цінності виявляє значний вплив на виховання підростаючого покоління. Другим важливим чинником є школа, яка сьогодні покликана, в першу чергу, стати осередком виховання, в тому числі, самовизначення і самореалізації кожної особистості.Важливим компонентом реалізації виховного потенціалу сім`ї є батьківський контроль і взаємини між дітьми і батьками. Високий рівень поінформованості батьків щодо того, як дитина будує свої стосунки з друзями, хто належить до кола друзів, яким чином вони проводять спільний час, чим дитина займається після школи, де буває увечері, як витрачає гроші, з одного боку, свідчить про взаєморозуміння, з іншого – про батьківський контроль, мета якого – попередження небажаної поведінки, небажаних подій, неприємних "випадковостей‖.
Із збільшенням віку зменшується поінформованість батьків про те, що дитина робить після школи, як вона проводить вільний час, де буває увечері. Можна зробити припущення, що підлітки змінюють свої звички та характер дозвілля, але батьки продовжують вважати, що їхня 15-16-річна дитина поводить себе у вільний час так само, як і два-три роки тому.
Серйозною перешкодою у вихованні дітей є значне послаблення такого потужного фактора виховання, як приклад батьків. Сучасні підлітки, відчуваючи на собі незадовільний рівень життя сім`ї, здебільшого відмовляються жити за такими принципами, як їхні батьки.
Необхідною умовою для нормального соціально-психологічного розвитку дитини є батьківська любов та повага до особистості дитини. Холодність, відчуженість батьків у ставленні до дитини, конфлікти між батьками, фізичні покарання дітей детермінують формування паталогічних особливостей поведінки, зокрема розвиток ранніх дитячих неврозів у вигляді страхів, тривожності, роздратованості, агресивності, акцентуації характеру як стійкого, неадекватного реагування на певні соціальні ситуації, яке перебуває на межі норми і патології.
Усвідомлення дитиною, що її не люблять, не поважають і не визнають в сімейному та дитячому оточенні, провокує її до пошуку шляхів зміни свого оточення на більш прихильне, до втечі з дому, знаходження бажаного товариства. Виникає явище соціального сирітства – дітей, які виховуються поза власною сім'єю і позбавлені достатнього чи частого, систематичного й інтенсивного контакту з батьками. Деформація функцій сім`ї виявляється у відчуженні батьків і дітей. Бездоглядні та безпритулбні діти – це насамперед жертви сімейного устрою. Кожна кризова сім`я породжує неблагополучне дитинство, збільшує кількість дітей з девіантною поведінкою. Адже діти, бажають того чи ні, підсвідомо переймають їхній спосіб мислення, спілкування, взаємин, поведінки, діяльності тощо. В умовах кризової сім`ї дитина набуває негативного життєвого досвіду, практики асоціальної та аморальної поведінки, недоброзичливості до людей. Отже, несприятливі сімейні стосунки через дисгармонію батьківсько-дитячих взаємин порушують психічний розвиток дитини; неадекватні моделі поведінки дорослих призводять до того, що з`являється все більше дітей, які "випадають‖ із сім`ї. .
65.. психолого-педагогічна необхідність діагностики особистості у виховній діяльності педагога
Психолого-педагогічне проектування як процес попередньої розробки програми спільної діяльності суб‘єктів взаємодії робить виховний процес технологічним. Під час проектування створюється педагогічна технологія, яка забезпечує розвиток учасників виховного процесу,
робить його особистісно-розвивальним. Психолого-педагогічне проектування виховного процесу необхідно розглядати як систему, що передбачає сукупність компонентів, що взаємопов`язані між собою і розкривають наперед послідовність і характер взаємодії вихователів і вихованців.Основними компонентами системи психолого-педагогічного проектування виховного процесу є: 1) психолого-педагогічна діагностика вихідного стану об`єкта виховної діяльності ;2)
соціально-психологічна діагностика психолого-педагогічної ситуації функціонування об`єкта;3)
визначення та обгрунтування педагогічних способів впливу на процес досягнення бажаного стану об`єкта з конкретизацією виховних завдань;4) прогнозування динаміки активності об`єкта педагогічного регулювання та динаміки його змін під впливом педагогічної активності,
визначення етапів контрольної діагностики ;5) моделювання, планування й організація виховної діяльності об`єкта;6) моніторинг (простежування) динаміки активності об`єкта педагогічного управління;7) поточне регулювання та корекція шляхів управління виховним процесом;8)
підсумкова діагностика рівня стану об`єкта, співставлення його з прогнозованим, розробка проекту для нового етапу розвитку об`єкта.Особливістю структури системи проектування є те, що кожен її компонент є породженням попереднього і підґрунтям для наступного.. Його суть полягає у тому, що визначаються зовнішні щодо системи освіти, але детермінуючі соціально-економічні чинники, які обумовлюють соціальну потребу розв`язання тих чи інших завдань та соціально-
економічну й соціально-історичну можливість досягнення бажаних результатівТактичні цілі виховання обираються з урахуванням соціально-психологічних умов навчального закладу, раніше реалізованих цілей виховання і здійснюється під час роботи в окремих педагогічних системах.
Робота, що забезпечує цей етап проектування, пов`язана як з попередньою психолого-
педагогічною діагностикою об`єкта, що на нього спрямована діяльність навчального закладу, так і з ситуацією, в якій ця діяльність буде розгортатися.Психолого-педагогічне діагностування є важливим етапом проектування виховного процесу. Діагностику в педагогіці та психології визначають як діяльність, спрямовану на вивчення та розпізнання стану об`єктів і суб`єктів виховання та розвитку з метою співробітництва з ними та прогнозування процесу виховання та розвитку.Застосування педагогами різних методів і цілісних методик вивчення, прийомів аналізу сприяє ефективній інформаційній забезпечуваності процесу виховання. Предметом діагностики мають стати фізичний, психічний, соціальний і духовний розвиток вихованців та колективу в цілому.Базуючись на результатах діагностики, можна виявити основні суб`єкти виховного впливу;
визначити педагогічно доцільні форми стилю керівництва виховним процесом; відібрати і ранжирувати виховні завдання; спланувати життєдіяльність навчального закладу на основі структурування, персоналізації, моделювання основних видів діяльності , основних форм розвиваючої взаємодії; підготувати методи і процедури моніторингу динаміки активності учнів;
відібрати тих школярів, котрі потребують корекції в розвитку й поведінці.
66.. Обгрунтувати поняття:виховання,виховуваність,вихованість
Виховуваність розглядають як здатність особистості правильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимоги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливи ззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості (А. К. Маркова). Виховуваність підлітків обумовлюється певним рівнем розвитку їх інтелекту, волі, почуттів, позитивним фондом навичок, звичок, стосунків, соціального досвіду, засвоєного ними в ранньому дитинстві, на якому базується подальший їхній соціальний розвиток. Тобто виховуваність підлітка визначає його підготовленість до досить швидкого формування нових для нього пізнавальних, емоційних, соціальних і поведінкових умінь і навичок. Якщо рівень виховуваності (здатності/підготовленості) достатньо високий, то йдеться про вихованість - сформованість (на певному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра [4]. Вихованість учнів - це своєрідний показник ефективності та якості навчально-виховного процесу. Іншою характеристикою підлітків В. А. Поварницина [9] пропонує розглядати педагогічну занедбаність, тобто несформованість у підлітків важливих соціальних якостей особистості, актуальних для їх віку. Вона протилежна вихованості й є результатом низького."Виховання" і "вихованість" як терміни і поняття можуть трактуватися по-різному. По-перше, в широкому значенні вихованням можна вважати сам факт становлення і функціонування системи поведінки людини щодо навколишнього середовища, незалежно від того, яким воно є — правильним з точки зору суспільства чи неправильним. У цьому розумінні кожну людину можна вважати вихованою. І якщо хочуть уточнити якість виховання, то, звичайно, говорять: "добре виховання", "погане виховання". По-друге, виховання і вихованість можуть означати процес і, відповідно, результат набуття людиною лише таких якостей, які з погляду суспільства вважаються позитивними. У цьому випадку констатують, що людина "вихована" або "невихована".Виховання і вихованість (як його результат) зумовлені потребами життєдіяльності людини. Для того, щоб раціонально освоювати навколишнє середовище та цілеспрямовано впливати на нього, людині потрібен механізм орієнтації й саморегуляції — модель поведінки. У процесі розвитку людини цей механізм поширюється спочатку на її найближче оточення, а згодом охоплює все ширше коло людей, предметів, явищ.З психологічної точки зору процес виховання означає встановлення рівноваги між особистістю і зовнішнім середовищем, що становить компонент її діяльності. Слід зазначити дві особливості вихованості. З одного боку, вона постійно змінюється, удосконалюється, уточнюється, тобто перебуває в динаміці. Лише деякі елементи стабілізуються ї набувають у поведінці людини стереотипного характеру, перетворюючись у навички і звички. З іншого боку, процес становлення і вдосконалення системи стосунків людини щодо навколишнього середовища є постійним, об'єктивним і незалежним від того, докладаємо ми до нього спеціальні зусилля чи пускаємо на само плив. Від наших зусиль залежить лише його відповідність або невідповідність інтересам індивіда і суспільства. Виховання здійснюється не лише тоді, коли вчитель організовує так званий виховний захід. Виховують вчинки, факти, події, які нам інколи здаються рутинними.
67.. Основні поняття традиційної теорії внутрішкільного керівнцитва (керівництво,управління,адміністрування)
Керівництво - це право особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати виконання їх. Це право випливає з повноважень керівника, які визначають його компетенцію у межах формальної організації. Діапазон керівника залежить від статусу керівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Керівник - єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень І контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації. При колегіальному управлінні спостерігається поділ керівних обов'язків між колегіальним поділом управління (рада, правління тощо) і особою,
яка очолює цей орган. Такий поділ здійснюється розмежуванням компетенції колегіального органу і керівника. Як правило, колегіальний орган вирішує найбільш важливі проблеми діяльності організації і делегує керівнику функції виконавця колегіальних рішень та оперативного розпорядництва.Нове управлінське мислення потребує, щоб керівництво людьми здійснювали не формальні начальники, а лідери, які користуються в колективі неформальним авторитетом.
Термін "управління" у буквальному розумінні означає діяльність з керівництва чимось. Розуміють як діяльність, що спрямовує і регулює суспільні відносини; сукупність приладів і механізмів, за допомогою яких приводять в рух машини; підрозділу в системі установи; вид синтаксичної залежності тощо. Подібне різночитання зумовило необхідність уніфікувати як термінологію, так і її трактування, незалежно від того, які конкретні аспекти управління висуваються на перший план. Вирішальну роль у пошуку універсальних характеристик управління відіграла кібернетика — наука про загальні закономірності процесів управління та інформації у машинах, живих організмах і суспільстві. За допомогою категорій, вироблених кібернетикою, з'явилася можливість знайти єдині позиції, яка відсутня у різних варіантах "відомчого" підходу до розуміння сутності управління. Цьому сприяло і те, що безпосереднім об'єктом вивчення кібернетики є абстрактний процес управління. Тобто вона досліджує процес управління в цілому, без урахування особливостей, які завжди притаманні конкретним учасникам реальних управлінських відносин.
Адміністрування” – поширюється на управління державними установами або для позначення процесів керування діяльністю апарата управління підприємства.