vydpovydy_PEDAGOG_KA

Основним критерієм оцінювання виховного методу є відповідність його виховним цілям і завданням. У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів. Найчастіше при цьому беруть за основу систему виховних впливів, за допомогою яких відбувається формування особистості.

Однією з найпоширеніших є класифікація методів російського вченого-педагога Віталія Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

1.Методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, методи дискусії, переконання, навіювання, приклад.

2.Методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, привчання, тренування, створення виховних ситуацій, прогнозування.

3.Методи стимулювання діяльності і поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання.

4.Методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція.

Використання їх забезпечує формування в учнів практичних умінь і навичок самовиховання як найвищої форми виховання і подальшого самовдосконалення. Вони враховують демократичні засади виховання, необхідність активної участі дітей у виховному процесі.

. ―Особистісно зорієнтоване виховання – це утвердження людини як найвищої цінності, навколо якої ґрунтуються всі інші суспільні пріоритети‖, - вважає І.Д. Бех.Раціональний вибір методів та їх застосування обумовлений конкретною метою. Використання проблемного методу навчання значною мірою сприяє розвитку мислення. Для активізації процесу застосовують такі методи:

метод вживання в образ.

Вживаючись в певний образ (―Я – річка‖, ―Я – ромашка‖), спробувати відповісти на

питання ―Яким я бачу світ?‖, ―Що я хочу сказати людям?‖.

метод смислового бачення.

В чому причина явищ. Яке його походження?

метод евристичних запитань.

Цей метод дає змогу визначити суть окремих аспектів навчальної проблеми. Найчастіше

запитання починаються словами: де, коли, як, навіщо.

метод символічного бачення.

Визначається зв‘язок між явищем та його символом (весна – відродження, світло – символ

добра).

метод порівняння дає змогу аналізувати, структурувати матеріал, визначати спільні риси та відмінності.

метод конструювання понять, правил та гіпотез знайомить з технологією дослідницької діяльності.

Розв‘язання різноманітних проблем може відбуватись у формі гри, дискусії, дебатів тощо.

Особливе місце в сучасному навчанні має робота в парах або малих групах. У такій

діяльності засвоюється досвід співробітництва, спілкування, відповідальності. До речі, дуже

важливо, щоб склад груп був динамічний, увесь час змінювався, що позитивно впливає на

взаємини та мікроклімат.

Групова робота може бути побудована за принципами парного навчання, взаємного

консультування, роботи над проблемним питанням, розподілу ролей тощо.

Зазначимо, що застосування сучасних методів роботи робить процес навчання активним, а

мислення учнів – творчим і самостійним.

Таким чином, призначення особистісно орієнтованих технологій полягає в тому, щоб

підтримувати та розвивати природні якості дитини її здоров‘я та індивідуальні здібності,

допомагати в становленні її суб‘єктивності, соціальності, творчої самореалізації особистості.

36.. Встановіть співвідношення виховання,самовиховання,перевиховання

Виховання і самовиховання — дві сторони процесу формування особистості.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості

Він має свою специфіку, передусім цілеспрямований характер. Наявність конкретної цілі робить його систематичним і послідовним, не допускає випадковості, епізодичності та хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників.

Процес виховання – динамічний, неперервний, безупинний.

Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.

Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно потребує від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними знаннями і вміннями, проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідо-

мість, волю, почуття, характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.

Процес самовиховання тривалий.

Процес виховання передбачає і подолання негативних рис, тобто перевиховання і виправлення.

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Виправлення — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та поведінці.

Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають із часу реалізації програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє процесу перевиховання, не піддається виховному впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і процес виправлення.

Деформування особистості складається з таких етапів: виникнення прогалин і спотворень у її морально-вольовій сфері, перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички; формування мотивації поведінки; правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічно занедбаних, неповнолітніх правопорушників і злочинців.

Готовність школярів до самовиховання як результат цілісного педагогічного процесу. У

процесі організації самовиховання учнів навчають спеціальним прийомам роботи над собою.

37.. Відомо,що потреби у самовихованні не існує, а є потреба у рухові до обраної життєвої мети. Доведіть,що самовиховання – це спосіб виховатити себе.

Самовиховання - це саморегуляція, самоуправління особистості з намірами змінити себе, свідоме закорінення зовнішніх регулюючих факторів, це свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення або зміну нею своїх якостей у відповідності з соціальними та індивідуальними цінностями, орієнтаціями, інтересами, що складаються під впливом умов життя і виховання. Як зазначає Ю.М.Орлов, "самовиховання - це не особливе заняття, яке вибирає людина так само, як вона вибирає професію. Самовиховання - це певний тип ставлень, вчинків, дій до самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певному ідеалу". Воно здійснюється в кожному вчинкові, у кожній ситуації. Визначення самовиховання як діяльності людини, спрямованої на зміну своєї поведінки та якостей, звичайно, досить широке і може стосуватися будь-якої форми самовиховання, тобто формування людиною як соціальне позитивних, так і соціальне негативних якостей (наприклад, таких, як індивідуалізм, жорстокість, прагнення до наживи, що свідомо культивуються деякими людьми). У зв'язку з цим існують різні погляди щодо визначення сутності самовиховання. Так, О. Г. Ковальов вважає, що "самовиховання - це свідома, систематична робота особистості над собою з метою усунення тих чи інших недоліків і формування позитивних якостей, що відповідають вимогам суспільства і особистого плану розвитку". Самовиховання - найбільш інтенсивний розвиток сил і здібностей особистості, тому його успішний перебіг вимагає від неї відповідного рівня готовності. Така готовність потребує високого рівня самосвідомості, здатності до саморегуляції (волі) і потреби в розвитку. А.І.Кочетов вважає, що самовиховання містить три компоненти: активне осмислення себе та оточуючого світу, зорієнтована діяльність і пов'язана з нею здатність до саморегуляції поведінки залежно від обставин, потреба у розвитку. Усі зазначені компоненти належать до внутрішніх передумов самовиховання. Усвідомлена потреба в розвитку створює підставу для потреби у самовихованні

38.. Розкрийте поняття базової культури особистості як єдності її складових елементів,внутрішніх зв*язків,суперечностей і тенденцій у вихованні

Як відомо, пешоосновоюіснування людини є задоволення її потреб. Будь-яка діяльність, яка спрямована на задоволення потреб, має мету. Задоволення цієї мети вимагає наявності певної технології. У педагогіці – це методики її реалізації. Методика ж передбачає визначення змісту виховання.

Зміст виховання – це те, що випливає із багатства суспільно-історичного досвіду, вартостей культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання (Н.Мойсеюк).

Система вартостей визначає зміст виховання. Завдання педагога – виробити у вихованця важливі для життя ціннісні орієнтації, власну позицію, відповідне ставлення до себе і інших; допомогти йому відчутя, останій з‘вазок свого власного ‗я‘ із обєктивною дійсністю усвідомити свої потреби, його власного життя.Тому зміст вихованя - це водночас і суб‘єктивний досвід особистостіі з її ставленнями, цінностями, уміннями, соціальними навичками, способами поведінки, здібностями.Вимоги до змісту виховання багатопланові.Вони обумовлені потребами суспільства, держави, виробництва, економіки, і, насамперед потреби учнів, батьків.Упорядкування цих вимог викликало необхідність виділеня базового компоненту змісту виховання. Таким компонентом є базова культура особистості як основа для її подальшого розвитку.До базової культури належать культура життєвого самовизначення, економічна культура і культура праці, політична культура і правова, інтелектуальна, моральна, культура спілкування, економічна, художня і фізична культура, культура сімейних відносин (О.Газман).

У відповідності до базової культури, яку повинен засвоїти учень у процесі виховання, та основ всебічного розвитку виділяють такі основні напрями виховання: розумове, моральне, трудове, естетичне, фізичнею

Загальна культура особистості складається з різнобічності інтересів, розвиненого інтелекту, широкого художньо-естетичного кругозору, ерудиції, громадської активності, коректності поведінки, скромності й такту, почуття міри, уміння спілкуватися, працювати в колективі, доброзичливості, оптимізму, порядності та інших якостей.

39.. Встановіть співвідношення базової культури особистості та змісту освіти,їх взаємозв*язок та взаємовплив

Базова культура особистості – це система ціннісних орієнтацій, духовних потреб, генетично заданих обдарувань, які реалізуються за сприятливих соціокультурних умов. Загальна культура особистості складається з різнобічності інтересів, розвиненого інтелекту, широкого художньоестетичного кругозору, ерудиції, громадської активності, коректності поведінки, скромності й такту, почуття міри, уміння спілкуватися, працювати в колективі, доброзичливості, оптимізму, порядності та інших якостей.

Одним з основних засобів розвитку особистості та формування її базової культури виступає зміст освіти. При психолого-орієнтованому підході до змісту освіти знання є абсолютною цінністю і заступають собою самої людини. Це призводить до ідеологізації і регламентації наукового ядра знань, їх академізму, орієнтації змісту освіти на середнього учня та інших негативних наслідків..

Отже, при особистісно-орієнтованому підході до визначення сутності змісту освіти абсолютною цінністю є не відчужені від особистості знання, а сама людина. Такий підхід забезпечує свободу вибору змісту освіти з метою задоволення освітніх, духовних, культурних і життєвих потреб особистості, гуманне ставлення до особистості, що розвивається, становлення її індивідуальності й можливості самореалізації в культурно-освітньому просторі. Традиційна педагогіка визнавала фактично лише соціальну сутність людини, з якої випливало, що метою освіти виступають формування соціально значущих якостей, розвиток людини як члена суспільства. Особистісноорієнтоване зміст освіти спрямовано на розвиток цілісної людини: його природних особливостей

(здоров'я, здібностей мислити, відчувати, діяти); його соціальних властивостей (бути громадянином, сім'янином, трудівником) і властивостей суб'єкта культури (свободи, гуманності, духовності, творчості). При цьому розвиток і природних, і соціальних, і культурних почав здійснюється в контексті змісту освіти, що має загальнолюдську, національну і регіональну цінність. Зміст освіти має історичний характер, оскільки воно визначається цілями і завданнями освіти на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Це означає, що воно змінюється під впливом вимог життя, виробництва та рівня розвитку наукового знання.

40.. Філософсько-світоглядна підготовка учнівської молоді

Одним із провідних завдань виховання базової культури особистості є формування світогляду школярів. Світогляд - це система поглядів людини (філософських, соціально-політичних, правових, моральних, естетичних) на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому.

Лише світогляд дає людині усвідомлення власного місця в світі і тим самим ґрунт під собою....

С.Гессен Світогляд є духовним середовищем людини, її "внутрішнім Я". Осмислюючи свою суб'єктивність і

навколишній світ, людина завдяки світогляду починає усвідомлювати себе здатною до його інтелектуального і практичного засвоєння, формуватися як людська індивідуальність. Водночас світогляд є фактором самосвідомості епохи, складовою культури і тому - необхідним фундаментом освіти. Забезпечуючи осмислення екзистенціальних питань людського буття, культурно-світоглядний контекст освіти орієнтує школу не тільки на оволодіння учнями сучасними знаннями, а й на формування у них необхідних громадянських позицій, ціннісних орієнтацій, готовності і здатності жити повноцінним особистим і соціальним життям. У цьому розумінні формування світогляду - одна з найвищих цілей освіти.

Структуру світогляду складають знання, погляди, переконання. Знання є суб'єктивним відображенням об'єктивної реальності, результатом засвоєння ("присвоєння") знань, які накопичило людство протягом історії в процесі розвитку суспільної практики. У свідомості людини результат пізнання навколишньої дійсності відображається у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій, ідей, норм. Одні з них є актуальними для людини, тобто набувають для неї суб'єктивного, особистісного смислу, інші - залишаються лише словесними знаннями. Погляди і переконання - це прийняті людиною уявлення про світ як достовірні і емоційно пережиті. Переконання - знання, які перейшли у внутрішню позицію особистості. Виконуючи регулятивну функцію, переконання визначають увесь духовний склад особистості: її спрямованість, ціннісні орієнтації, інтереси, бажання, почуття, вчинки.

Сучасна українська школа зорієнтована на формування в учнів науково-матеріалістичних поглядів і переконань. Основними засобами формування світогляду учнів є процес навчання, позакласна діяльність, самостійна робота. Засвоєння світоглядних аспектів знання забезпечується відбором змісту, методами викладання, виділенням фундаментальних ідей у кожній галузі знань і діяльності, міжпредметними зв'язками, створенням інтегрованих курсів.

Формування світогляду залежить від впливу на інтелект, емоції, волю особистості, від її активної практичної діяльності.

Інтелектуальний компонент світогляду передбачає рух від безпосереднього, чуттєвого відображення дійсності до понятійного, абстрактного мислення, а потім - повернення, сходження від абстрактного до конкретного. Останній забезпечує не просте нанизування абстракцій одна на одну, а створює синтез, який сприяє подальшому заглибленню в суть явищ матеріального світу у всіх їх причинних зв'язках і опосередкованостях. Результатом аналітико-синтетичної діяльності є поняття, ідеї, теорії. У них містяться і знання, і способи діяльності. Це вимагає використовувати для розвитку учнів єдність знань і умінь мислити та діяти.

41.. Виховання громадянської культури в системі виховання громадянина

Введення підростаючого покоління в систему цінностей демократичного (громадянського) суспільства передбачає формування у нього основ громадянської культури. Громадянська культура - це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської

гідності, відповідальності й обов'язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях. Визначальними характеристиками громадянської культури є: патріотизм, правосвідомість, політична освіченість, моральність, трудова активність.Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах - це, насамперед, становлення національної свідомості, належності до рідної землі, народу. У навчальних закладах переважної більшості демократичних країн світу прищеплення учням поваги до державних символів зведено в ранг пріоритетних елементів громадянського виховання Важливе місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури міжетнічного та міжнаціонального спілкування. Високий рівень культури міжетнічних і міжнаціональних відносин передбачає рівність і співробітництво всіх народів, їх гармонію, орієнтує людину і суспільство на злагоду, взаємодію, взаємодопомогу, партнерство, діалог, толерантність.Формування правової культури тісно пов'язане з вихованням політичної культури. Політична освіченість включає знання про типи держав, політичні організації й інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Вона виявляється в усвідомленні необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства, в умінні відстоювати свої політичні інтереси, повазі й толерантному ставленні до політичних поглядів інших людей. Важливою характеристикою громадянської культури є моральність особистості. Моральна і правова свідомість взаємопов'язані. Важливими моральними цінностями, які визначають громадянську поведінку особистості, є совість, чесність, правдивість, свобода, рівність, справедливість, повага, толерантність, гідність, працелюбність, відповідальність та інші. Громадянська культура включає бережливе ставлення до природи, що є справою як внутрішньодержавною, так і міжнародною. Громадянська культура визначається єдністю думок, почуттів і діяльності, тому важливо дбати про розвиток емоційного, інтелектуального та практично-дійового компоненту громадянської культури, щоб повага до законів і символів Батьківщини, до її святинь, розуміння своїх прав і обов'язків поєднувалися з реалізацією власних патріотичних почуттів, прав і обов'язків у повсякденному житті.

Результативність формування громадянської культури залежить від того, як педагоги стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління школярів, демократичного стилю взаємодії; сприяють формуванню критичного мислення, творчості й самостійності, усвідомленню власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення.

42.. Виховання основ моральної культури особистості

Мораль як форма суспільної свідомості є зводом правил, норм, вимог, які регулюють відношення і взаємодію людей, їх поведінку.Поведінку людини оцінюють за ступенем відповідності певним правилам. Ці правила дозволяють оцінити вчинок і прийти до єдиної думки: добре чи погано вчинила людина. Правило, що має загальний характер, тобто поширюється на багато однакових вчинків, називають моральною нормою. Норма визначає, як людина повинна чинити в тій чи іншій конкретній ситуації.Поняття моралі, що мають загальний характер, тобто охоплюють не окремі відношення, а всі сфери взаємин, спонукають людину скрізь і всюди керуватись ними, мають назву моральні категорії. До них належать такі категорії, як справедливість, доброта, обов'язок, гідність, честь, щастя та інші. Суспільство виробляє зразок моральної поведінки - моральний ідеал, до якого повинні прагнути всі, вважаючи його розумним, красивим, корисним.Моральна культура особистості - це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки.Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки.Зміст морального виховання учнів передбачає утвердження принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей на національному ґрунті.В Україні здавна ставили надзвичайно високі вимоги до морального ставлення людини до себе - порядність, чесність, совісність, правдивість, справедливість, працелюбність, гідність, честь, дотримання слова, вірність (громадянська,

товариська і подружня); до інших людей - повага до старших, свого родоводу, тактовність, толерантність, ствердження гуманних стосунків, гостинність; до праці - повага, любов до вільної праці, чесна праця, шана праці, побожне ставлення до хліба, відданість отчій землі. Ці ідеї, ідеали, погляди, норми,поведінки, збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу, несуть могутній моральний потенціал, який слугує успішному засвоєнню загальнолюдських цінностей учнями.На моральне виховання в сучасній українській школі впливає дві морально-ціннісні концепції: християнська (релігійна) і концепція вільного західного світу. Формування моральної культури школярів здійснюється у різноманітних видах діяльності: навчальній, трудовій, громадськокорисній, особливо таких її видах, де учні поставлені в ситуації безпосереднього вияву турботи про інших, надання допомоги і підтримки, захисту слабшого, молодшого, хворого і под.До форм морального виховання відносять спеціальні уроки, етичні бесіди, відверті розмови, диспути, лекції, тематичні вечори, зустрічі свят народного календаря, благодійні заходи, створення альманахів з історії родоводу, вечорниці та інші.

43.. Виховання трудової культури і профорієнтаційна робота.

Трудова складова в українському вихованні з давніх-давен виступала як досить суттєва педагогічна тенденція. Наш народ завжди вважав працю, трудову діяльність першоосновою буття людини, нації. Трудове виховання дітей здійснювалося шляхом створення умов, які сприяли ранньому залученню дітей до справжньої продуктивної праці, формуванню особистості трудівника, господаря.Трудове виховання в сучасній школі - це педагогічна діяльність, спрямована на формування в учнів готовності до праці в умовах ринку. Трудова діяльність учнів, що пов 'язана з навчальними заняттями.Значне місце у трудовому вихованні і навчанні займають уроки праці в початкових класах, заняття в навчальних майстернях в середніх класах і навчальновиробнича практика в старших класах.Складовою частиною трудового виховання є професійна орієнтація учнів - обґрунтована система допомоги (соціально-економічної, психологопедагогічної, медико-біологічної, виробничо-технічної) учням у виборі професії відповідно до здібностей, нахилів і ринку праці.Професія, яка відповідає інтересам і нахилам людини, викликає у неї задоволення. Особиста значущість професії підвищується, якщо вона престижна, має творчий характер, високо оцінюється матеріально.До професійної орієнтації входять складові: професійна освіта (профінформація), професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.У профорієнтаційній роботі існує два підходи. Суть першого, адаптаційного, полягає у підборі професії для учня на підставі його наявних можливостей. Другий, розвиваючий, пропонує готувати учня до самостійного вибору спеціальностей. Сучасна школа орієнтується, здебільшого, на другий підхід і до певної міри проводить профорієнтаційну роботу, метою якої є професійне самовизначення учнів. При цьому школярі одержують допомогу у вивченні світу професій, виявленні і розвитку своїх здібностей, нахилів, реалізації професійного самовизначення.Розвиток учня і підготовка його до самостійного вибору спеціальностей здійснюється педагогами, лікарями, психологами, іншими спеціалістами, батьками у навчальному процесі і позакласній роботі. Формами професійної орієнтації є бесіди, зустрічі, екскурсії, конференції, конкурси та інші. Розвитку професійних інтересів і здібностей слугують гуртки, клуби, дитячі центри. Для професійної діагностики використовують різні методики: тести, опитувальники, ділові ігри тощо.

44.. Виховання естетичної культури особистості.

Естетична культура - це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси.Естетичне виховання здійснюється комплексом засобів. Велике значення має матеріальна база школи, декоративне оформлення приміщень, благоустрій пришкільної садиби, оформлення кабінетів і лабораторій, коридорів, інших приміщень.У навчальному процесі естетичному вихованню сприяє викладання всіх навчальних предметів. Предмети естетичного циклу - література, образотворче мистецтво, музика забезпечують учням елементарні знання і навички практичної творчості, естетичної поведінки. У поза-класній роботі естетичне виховання

проводиться в різних творчих об'єднаннях учнів (хорових колективах, оркестрах народних інструментів, хореографічних, фольклору, образотворчого мистецтва тощо), творчих об'єднаннях школярів, які пов'язані з відродженням народних ремесел і декоративно-прикладної творчості (рушникарства, килимарства, різьбярства та інших ремесел), у художніх гуртках, студіях, клубах, театрах тощо. Сприяють естетичному вихованню учнів екскурсії на природу, вечори і ранки, присвячені життю і творчості видатних українських і зарубіжних композиторів та виконавців, конференції з образотворчого мистецтва експедиції (фольклорні, етнографічні), виставки, свята та інше.

45.. Основні напрямки виховання фізичної культури особистості

Фізична культура - це сформований спосіб життя людини, що спрямований на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.Основними засобами виховання фізичної культури учнів є фізичні вправи, природні та гігієнічні чинники.Під фізичними вправами розуміють рухові дії, спеціально організовані й свідомо виконувані відповідно до змісту фізичної культури. До фізичних вправ належить гімнастика, ігри, туризм, спорт.З педагогічної точки зору цінність гімнастики полягає в тому, що вона здатна вибірково впливати на організм чи на розвиток його основних систем і функцій. Гімнастика буває основною, гігієнічною, спортивною, художньою, виробничою, лікувальною. Згідно з навчальною програмою з фізичної культури учні займаються переважно основною гімнастикою (шикування і перешикування, вправи з предметами і без них, ходьба, біг, стрибки, метання, елементарні акробатичні вправи тощо). Вона розвиває фізичні сили дитини, кмітливість, спритність, ініціативу.Спорт. На відміну від фізичної культури, спорт завжди пов'язаний із досягненням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ. На тренуваннях і особливо на змаганнях учні долають значні фізичні та нервові навантаження, виявляють і розвивають рухові й морально-вольові якості.В основі процесу формування фізичної культури школярів повинні лежати глибокі світоглядні, культурологічні ідеї про смисл людського життя. Він будується на утвердженні ідеалу здорової гармонійно розвиненої особистості і тому відіграє особливу роль у формуванні здорового способу життя.

46.. Виховання відповідальності як мета виховної діяльності

Виховання - це процес систематичного і цілеспрямованого впливу на людину, на його духовне і фізичний розвиток в цілях підготовки його до виробничої, суспільної та культурної діяльності. На відміну від освіти, де головною метою є розвиток пізнавальних процесів індивіда, його здібностей, придбання ним знань, виховання ставить за мету формування людини як особистості, її ставлення до світу, суспільству та взаємовідносин з ним.Таким чином, виховання в значній мірі носить цілеспрямований характер, який передбачає певний напрям виховної діяльності, усвідомлення її кінцевих цілей, а також містить засоби і методи досягнення цих цілей.Цілями виховання є очікувані зміни в людині, здійснювані проведенням спеціально організованих виховних дій і акцій. Але цілі виховання не встановлюються раз і назавжди, не є єдиними, а визначаються ідейними і ціннісними орієнтирами, проголошеними тим чи іншим суспільством.

Проте головною метою виховання є формування і розвиток дитини як особистості з тими якостями, які необхідні їй для життя в суспільстві. Також слід зазначити, що в якості ідейної бази виховного процесу слід дотримуватися принципів гуманізму. Тобто виховувати в людині «загальнолюдські цінності», які не мають історичних і державних кордонів. Саме вони і визначають собою мети виховання на різних етапах розвитку людства. Ці цілі, головним чином пов'язані з поняттям моралі і моральності, а також з тим, що відбувається з особистістю і навколо неї. Але поряд з «загальнолюдськими цінностями» існують цілі, які ставлять перед вихованням поточні процеси в суспільстві, дана державна формація. Спеціальними цілями сьогоднішнього етапу розвитку суспільства і держави є виховання ініціативного, підприємливого, що прагне до успіху людини.

Соціальні протиріччя і конфлікти, можна класифікувати в залежності від характеру соціальних суперечностей, стороною якого вони є. Виділяють соціальні конфлікти внутрішні і зовнішні, головні і неголовні (другорядні), основні і неосновні, антагоністичні і неантагоністичні. Очевидно, що ці конфлікти будуть різними у різних соціальних суб'єктів: індивідів, соціальних спільнот, соціальних інститутів, соціальних організацій.

1. Внутрішніми називаються соціальні конфлікти, які відбуваються між сторонами якогось суб'єкта, а зовнішніми, - які виникають між різними суб'єктами. Ці конфлікти носять відносний характер. По відношенню до одного суб'єкта вони є внутрішніми, а якщо цей суб'єкт розглядати як самостійну сторону, то вони перетворюються у зовнішні. Наприклад, чеченський конфлікт є внутрішньою справою Росії. Але якщо вважати, що Росія і Чечня являють собою самостійні суб'єкти, то цей конфлікт перетворюється у зовнішній.

2.Головними називають такі соціальні конфлікти, які визначають розвиток даного соціального суб'єкта в певний момент часу. Наприклад, головним соціальним конфліктом нинішньої Росії є конфлікт між Чечнею і Росією, між комуністами і демократами, між фінансовою олігархією і народом, між організованою злочинністю та підприємництвом і т.п. По відношенню до головних всі інші конфлікти даного суб'єкта вважаються неголовних. Наприклад, такими є конфлікти між урядом і шахтарями, між комуністами і «жіріновцамі», між Росією і НАТО і т.п., які не визначають розвиток Росії в даний момент. Очевидно, що з плином часу головні соціальні конфлікти можуть стати неголовних, і навпаки.

3.Основними називають соціальні протиріччя і конфлікти, які визначають розвиток даного

суб'єкта на всьому протязі його існування. Наприклад, між владою і народом, між кримінальним світом і громадянами, між багатими і бідними і т.п. Неосновні конфлікти, які визначають розвиток даного суб'єкта в якісь окремі моменти часу, наприклад, соціальні конфлікти між білими і червоними, демократами і комуністами і т.п. Очевидно, що основні і неосновні конфлікти можуть бути внутрішніми і зовнішніми по відношенню до даного суб'єкту.

Сутність конфлікту полягає не стільки у виникненні протиріччя, зіткненні інтересів, скільки в способі розв'язання протиріччя, яке створилося, у протидії суб'єктів соціальної взаємодії. Усілякі протиріччя виникають скрізь і завжди, але тільки незначна частина їх розв'язується шляхом конфліктів. Інтереси і погляди також перетинаються досить часто. Однак сутність конфлікту ширша ніж це зіткнення. Вона — у протидії суб'єктів конфлікту в цілому.

Таким чином, під конфліктом розуміється найбільш гострий спосіб розв'язання важливих протиріч, які виникають у процесі взаємодії, що полягає в протидії суб'єктів конфлікту і звичайно супроводжується негативними емоціями. Якщо суб'єкти конфлікту протидіють, але не переживають при цьому негативних емоцій (наприклад, у процесі дискусії, спортивного єдиноборства), чи навпаки, переживають негативні емоції, але зовні не виявляють їх, не протидіють один одному, то такі ситуації є передконфліктними. Протидія суб'єктів конфлікту може розгортатися у трьох сферах: спілкуванні, поведінці, діяльності.

Структура і динаміка конфликта.

Конфлікт виростає з конфліктної ситуації, що становить базу конфлікту. Конфліктної ситуацією називають цю ситуацію, у якій виявилося і усвідомлено сторонами несумісність дій одного боку з нормами та сподіваннями другой.

Конфліктна ситуація включає передусім об'єкт конфлікту. Об'єкт конфлікту – з-за чого виник конфлікт між опонентами, потім претендує кожен із його. Об'єкт конфлікту то, можливо