vydpovydy_PEDAGOG_KA

рівень розвинених країн світу шляхом докорінного реформування її концептуальних, структурних, організаційних засад. Передбачається створення на рівноправній основі недержавних закладів освіти та глибокі демократичні перетворення у традиційних державних навчально-виховних закладах .

У програмі "Освіта" визначені також пріоритетні напрями, основні шляхи і принципи наступного реформування освіти. Вони спрямовані на досягнення певних стратегічних цілей.

Головна мета Програми - визначення стратегії розвитку освіти

в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення

життєздатної системи безперервного навчання і виховання для

досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей

постійного духовного самовдосконалення особистості, формування

інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності

нації.

4 Стратегічні завдання реформування освіти в Українській

державі:

-відродження і розбудова національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян Української держави, формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я, забезпечення пріоритетності розвитку людини, відтворення й трансляції культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків;

-виведення освіти в Україні на рівень освіти розвинутих країн

світу шляхом докорінного реформування її концептуальних,

структурних, організаційних засад;

- подолання монопольного становища держави в освітній сфері

через створення на рівноправній основі недержавних навчально-

виховних закладів;

-глибокої демократизації традиційних навчально-виховних закладів;

-формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі

освіти.

Основні шляхи реформування освіти:

- створення у суспільстві атмосфери загальнодержавного,

всенародного сприяння розвиткові освіти, неухильної турботи про

примноження інтелектуального та духовного потенціалу нації,

активізація зусиль усього суспільства для виведення освіти на рівень

5 досягнень сучасної цивілізації, залучення до розвитку освіти всіх

державних, громадських, приватних інституцій, сім'ї, кожного

громадянина;

- формування нових економічних основ системи освіти,

створення належної матеріально-технічної бази;

-реорганізація існуючих та створення навчально-виховних закладів нового покоління, регіональних центрів та експериментальних майданчиків для відпрацювання та відбору ефективних педагогічних інновацій та освітніх модулів;

-радикальна перебудова управління сферою освіти шляхом її демократизації, децентралізації, створення регіональних систем управління навчально-виховними закладами;

-органічна інтеграція освіти і науки, активне використання наукового потенціалу вищих навчальних закладів і науково-

дослідних установ, новітніх теоретичних розроблень та здобутків

педагогів-новаторів, громадських творчих об'єднань у навчально-

виховному процесі;

- створення нової правової та нормативної бази освіти.

(Доктрина) Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є найбільш масштабною і людиномісткою сферою українського суспільства, визначальним чинником його політичної, соціально-економічної, культурної й наукової організації. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний і економічний потенціал народу, виховує патріота і громадянина України.

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. Освіта і наука є найголовнішими умовами утвердження України на світовому ринку високих технологій.

За роки незалежності на основі Конституції України в державі визначено нові пріоритети розвитку освіти, створено відповідну правову базу, розпочато практичне реформування галузі згідно з Державною національною програмою "Освіта. Україна XXI століття".

Водночас темпи і глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби суспільства, держави й особистості. Актуальною є проблема доступності якісної освіти впродовж життя для всіх громадян, забезпечення національного характеру освіти. Потребують постійного оновлення зміст освіти та організація навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Критичним є стан фінансування освіти і науки. Потребує особливої підтримки освіта у сільській місцевості, навчання дітей з особливими потребами. Необхідно докорінно змінити і оновити матеріальну базу, здійснити комп'ютеризацію навчальних закладів, впровадити інформаційні технології, забезпечити сучасні підходи до підготовки і підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, запровадити нові економічні та управлінські механізми розвитку освіти. Усі ці проблеми вимагають першочергового розв'язання.

XXI століття висуває до освіти нові вимоги. Глобалізація, швидка зміна технологій, утвердження пріоритетів сталого розвитку суспільства зумовлюють зростання ролі освіти. Людство помітно змінює орієнтації в напрямі розвитку демократії, піднесення гідності особистості, її культури, національної самоідентифікації, толерантності, розвитку в умовах ринкових відносин, утверджує їх як ознаки нової світової динаміки. Нагальною потребою і передумовою прогресивного поступу людства є подолання згубних наслідків технократизму. Життя в умовах демократії, ринку, новітніх науково-інформаційних технологій стає реальністю. Все це зумовлює потребу радикальної модернізації освіти.

В Україні має стверджуватися стратегія прискореного, випереджувального іннюваційного,розвитку освіти і науки; повинні забезпечуватись умови для розвитку, самоствердження і самореалізації особистості впродовж життя.

Національна доктрина є державним документом, що визначає стратегію і основні напрями розвитку освіти у першій чверті XXI століття.

10.. Сутність педагогічної діяльності.Основні види та структура.Професіонально-педагогічна культура вчителя

Сенс педагогічної професії виявляється в діяльності, яку здійснюють її представники і яка називається педагогічною. Вона являє собою особливий вид соціальної діяльності, направленої на передачу від старших поколінь молодшим накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку та підготовку до виконання певних соціальних ролей у суспільстві. Мета педагогічної діяльності пов'язана з реалізацією мети виховання, яка і сьогодні багатьма розглядується як що йде з глибини століть загальнолюдський ідеал гармонійно розвиненої особистості. Ця спільна стратегічна мета досягається вирішенням конкретизованих завдань навчання і виховання по різних напрямах. Цілі педагогічної діяльності - явище динамічне. І логіка їх розвитку така, що, виникаючи як віддзеркалення об'єктивних тенденцій суспільного розвитку і приводячи зміст, форми і методи педагогічної діяльності у відповідність до потреб суспільства, вони складаються в розгорнену програму поетапного руху до вищої мети - розвитку особистості в гармонії з самою собою і соціумом . Діяльність педагога має складну структуру. Психологічна наука розглядає її як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат. Натомість стрижневим підходом педагогічної науки до педагогічної діяльності є виділення її компонентів як відносно самостійних функцій. Функцію (лат. functio - виконання) в філософському аспекті розуміють як відношення двох груп об'єктів, у якому зміна одного з них спричиняє зміну іншого.

види діяльності вчителя:

а) діагностична;

б) орієнтаційно - прогностична; в) конструктивно - проектувальна; г) організаторська; д) інформаційно - пояснювальна;

є) комунікативно - стимуляційна; ж) аналітико - оцінна; з) дослідницько - творча.

Діагностична функція (від гр. diagnosis - розпізнавання, визначення) педагогічної діяльності пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти. Діагностика можлива за умови спостережливості педагога, за наявності уміння ''вимірювати'' знання, уміння, навички, вихованість і розвиток учня, правильно діагностувати педагогічні явища.

Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють прогнозувати (гр. prognosis - передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу.

Дана функція педагогічної діяльності вимагає уміння педагога прогнозувати розвиток особистості - розвиток її якостей, почуттів, волі і поведінки, враховувати можливі відхилення у розвиткові; прогнозувати хід педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання.

Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно пов'язана з орієнтаційнопрогностичною. її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Вона вимагає від педагога вмінь переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання на конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів, можливості матеріальної бази, власний досвід та інше; визначати основні і другорядні завдання на кожному етапі педагогічного процесу; добирати види діяльності, підпорядковані визначеним завданням; планувати систему діяльності учнів; планувати індивідуальну роботу з учнями з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань; відбирати зміст, обирати форми, методи і засоби педагогічного процесу в їх оптимальному поєднанні; планувати систему прийомів стимулювання активності учнів; планувати способи створення особистісно-розвивального середовища.

Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу в знаннях, озброювати основами наукової організації навчальної праці; організовувати соціально-орієнтовані етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків.

Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними

ідеями є найважливішою умовою розвитку і формування особистості учня. Учитель у цьому випадку виступає не лише організатором педагогічного процесу, а й джерелом наукової, світоглядної і морально-етичної інформації. Тому велике значення у професійній підготовці вчителя має глибоке знання предмета, який він викладає, науково-світоглядне переконання педагога. Від того, як сам учитель володіє навчальним матеріалом, залежить якість його пояснення, глибина змісту, логіка викладу, наповненість яскравими деталями і фактами. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї і вміє доступно донести їх до учнів.

Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей, теплоту і турботу про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних взаємовідносин. Функція досить гостро ставить проблему професійного росту вчителя, його сумлінної роботи над підвищенням свого наукового рівня і набуттям рівня моральної досконалості.

Аналітико-оцінна функція діяльності вчителя пов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід.

Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов'язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

Такими є суть і система функцій педагогічної діяльності та комплекс умінь учителя, зумовлений ними.

Професійно-педагогічна культура вчителя виступає частиною педагогічної культури як суспільного явища. Носіями педагогічної культури є люди, що займаються педагогічною практикою як на професійному, так і непрофесійному рівнях. Носіями ж професійно-педагогічної культури є люди, покликані здійснювати педагогічну працю, складовими якої є педагогічна діяльність, педагогічне спілкування і особа як суб'єкт діяльності і спілкування на професійному рівні.

Для розуміння суті професійно-педагогічної культури необхідно мати на увазі наступні положення, що розкривають зв'язок загальної і професійної культури, її специфічні особливості:

•професійно-педагогічна культура — це універсальна характеристика педагогічної реальності, що виявляється в різних формах існування;

•професійно-педагогічна культура є интериоризированную загальну культуру і виконує функцію специфічного проектування загальної культури в сферу педагогічної діяльності;

•професійно-педагогічна культура — це системна освіта, що включає ряд структурнофункциональных компонентів, має власну організацію, вибірково взаємодіє з навколишнім середовищем і володіє інтеграційною властивістю цілого, такого, що не зводиться до властивостей окремих частин;

•одиницею аналізу професійно-педагогічної культури виступає творча за своєю природою педагогічна діяльність;

• особливості реалізації і формування професійно-педагогічної культури вчителя обумовлюються індивідуально-творчими, психофізіологічними і віковими характеристиками, соціальнопедагогічним досвідом особи, що склався.

Облік вказаних методологічних підстав дає можливість обгрунтувати модель професійнопедагогічної культури, компонентами якої, що становлять, є аксиологический, технологічний і особово-творчий.

11.. Сутність компетентності та її роль у формуванні особистості майбутнього спеціаліста

Основними складовими професійної компетентності вчителя є його знання: з дисципліни, яку він викладає, педагогіки, психології та методики. Але

слід зважати на те, що ці знання повинні бути комплексними, синтезованими, а

не відокремленими одні від одних. В один і той же момент часу вчитель має володіти тим матеріалом, який викладає, усвідомлювати, як краще донести його до дітей, враховуючи при цьому психологічні особливості школярів. Для того, щоб викликати в учнів зацікавленість навчальним предметом, зробити інформацію ―живою‖ і доступнішою для дітей, знання педагога повинні бути особистісно забарвленими, тобто, вчителю варто висловлювати власне ставлення до навчального матеріалу, особисте розуміння проблеми, власні міркування. Визначальною особливістю знань вчителя є їх постійне оновлення та поповнення, адже педагог – це людина, яка вчиться протягом життя,

постійно самовдосконалюється, працює над собою.

Успішність педагогічної діяльності великою мірою залежатиме від педагогічних здібностей вчителя. Серед основних здібностей до педагогічної діяльності виділяють:

•комунікативні – здатність до спілкування, до встановлення контактів і зв‘язків19;

•перцептивні – професійна проникливість, пильність, педагогічна інтуїція, здатність сприймати та розуміти іншу людину;

•динамічні – здатність активно впливати на іншу особистість;

•емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації;

•оптимістичне прогнозування – передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній20;

•креативність – здатність до творчості.

Крім цього, важливими можна назвати організаторські здібності,

конструктивні (вміння відбирати та логічно вибудовувати матеріал), гностичні

(здатність до пізнання нового), дидактичні (вміння навчати інших) та ін.

12.. Професіональний ідеал вчителя.Основи і засоби професійної самоосвіти студентів.Професійний ріст вчителя

Ідеальний учитель - це гармонія, основою якої є гуманістично спрямована особистість, яка має

педагогічні здібності та відповідні психолого-педагогічні якості. Цією основою протягом навчання та практичної діяльності приєднуються і поєднуються ключові фрагменти, що в сумі дадуть педагогічну техніку.Ідеальний наставник повинен виробити для своєї діяльності педагогічну культуру, що складається перш за все з глибокого знання вчителем свого предмета

Важливо готуватися до уроку не за підручником, а за програмою. Для вчителя важливо вміти спостерігати і результати спостережень перетворювати в методи та прийоми індивідуального впливу на дитину. Психологія - компас у практичній роботі.Справжня майстерність учителя передбачає наявність техніки володіння засобами навчання. Вчитель-майстер спрямований на відкрите педагогічне спілкування (манера спілкування стримана), активний в організації взаємовідносин у класі як колективного, так і парного (вчитель - учень), бачить бар'єри у спілкуванні, розуміє їх причини, бачить шляхи уникнення і подолання, розуміє і сприймає кожного учня, адекватно оцінюючи його недоліки і достоїнства, усвідомлює власні помилки і прорахунки. Майстерний учитель відчуває потребу та вміє шукати і знаходити конструктивні виходи із екстремальних, емоційно забарвлених ситуацій. Ідеальний педагог виховує кожного учня особистістю, розуміючи принципи залежності розвитку особистості учня від особистості вчителя, плекає у вихованцях отримання позитивних почуттів від навчання, вміло лаштує ланцюги взаємозалежності колективу і особистості у навчанні, завжди людяний, чуйний і тактовний.

Самоосвіта – це усвідомлена необхідність вчитися, своєрідна творча праця, що доставляє приємне задоволен-ня не тільки від збагачення новими цікавими даними і відомостями, але і від усвідомлення віри в свої здібності і уміння здобувати нові знання.

Проблема організації самостійної роботи студентів є однією з актуальних у сучасній педагогіці, оскільки в період навчання у ВНЗ формуються уміння самостійної професійної діяльності й основи самоосвіти , закладаються основи професіоналізму. Самостійна робота студентів виступає як один із засобів розвитку пізнавальної самостійності та професійної компетентності майбутніх фахівців.Збільшення частки самостійної роботи студентів, покликане розширити можливості для вибору власної освітньої траєкторії студентами, вимагає модернізації навчальновиховного процесу, удосконалення навчально-методичного забезпечення. У зв'язку з цим потребує вирішення проблема переосмислення та корекції форм, видів і засобів самостійної діяльності студентів і пошуку інноваційних технологій її організації.

Студенти з високим рівнем розвитку пізнавальної самостійності не потребують контролю з боку викладача, а здійснюють самоконтроль за своєю діяльністю. Але у більшості студентів рівень пізнавальної самостійності не високий. Вони потребують систематичного контролю за

самостійною роботою. Студентів із середнім рівнем пізнавальної самостійності викладач консультує за питаннями, які викликали у них труднощі під час опрацювання матеріалів лекції та організовує їх роботу над додатковою літературою. Студентам з достатнім і високим рівнем пізнавальної самостійності консультації відвідувати не обов'язково. Вони можуть питання, які хочуть з'ясувати на лекції, відправити викладачеві електронною поштою. Студенти за бажанням також можуть підготувати виступи за матеріалами додаткової літератури, які доповнюють лекцію. Під час самої лекції викладач організовує активне обговорення студентами питань лекції, надає можливість їм виступити з доповненнями, поділитися цікавою інформацією, знайденою під час підготовки до лекції.

професійний ріст учителя.

Велике значення для професійного росту вчителя має оволодіння передовим педагогічним досвідом, пошуковою дослідницькою роботою. У результаті ознайомлення з досвідом кращих педагогів, аналізу їх діяльності учитель краще осмислює закономірності навчально-виховного процесу, вчиться педагогічно правильно сприймати кожен вчинок дитини, знаходити причини конфліктів і шукати способи їх розв‘язання.

Важливим для педагога є систематичне вивчення філософської та психолого-педагогічної літератури, законодавчих актів держави про освіту, виховання та навчання, зустрічі з новаторами, участь у роботі методичних об‘єднань, семінарів, конференцій, педагогічних читань і т.д.

Незамінними джерелами педагогічної інформації залишається педагогічна преса, радіо, телебачення. Вчителеві необхідно оволодівати новими сучасними джерелами інформації, такими, наприклад, як Інтернет. Усі ці джерела швидко реагують на всі зміни, що відбуваються у системі педагогічної освіти, у навчально-виховному процесі. Вони знайомлять з досвідом педагогівноваторів, науково-педагогічними новинками, матеріалами різного роду зустрічей, конференцій, поміщають праці відомих вчених-педагогів, вітчизняну і зарубіжну літературу.

Щоб досягнути хороших результатів у професійній діяльності, педагогу потрібно систематично вивчати себе, знати свої сильні і слабкі сторони, постійно формувати в собі той внутрішній стержень, на якому буде відбуватися не лише професійний, а й особистісний ріст. Саме у педагогічній діяльності особистісний ріст – неодмінна умова досягнення професіоналізму.

13.. Поняття про зміст освіти.Його історичний розвиток

Зміст освіти — система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моральної поведінки, підготовку до суспільного життя.

Розробляючи зміст освіти, передусім зважають на те, щоб він відповідав потребам суспільства щодо формування всебічно розвиненої особистості. Навчальний матеріал, який включають до змісту освіти, повинен мати високу наукову і практичну значущість. При цьому слід враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку учнів, стан навчально-методичної і матеріальної бази) і забезпечувати соціально детерміновану єдність усіх навчальних предметів.

Реалізація змісту освіти повинна допомогти випускнику загальноосвітньої школи визначити своє місце в житті, ефективно освоїти життєві та соціальні ролі. Тому зміст освіти спрямований на формування в учнів необхідних для цього якостей, зокрема комунікативної культури, гнучкості, мобільності, конкурентоздатності та вмінь інтегруватися у динамічне суспільство, репрезентувати себе на ринку праці; критично мислити, використовувати знання як інструмент для розв'язання життєвих проблем, генерувати ідеї, приймати нестандартні рішення й нести за них відповідальність; працювати в команді, запобігати конфліктним ситуаціям і виходити з них, цілеспрямовано використовувати свій потенціал як для самореалізації у професійному й особистісному плані, так і в інтересах суспільства, держави, застосовувати її для індивідуального розвитку і самовдосконалення; здобувати, аналізувати інформацію з різних джерел; бережливо ставитися до свого здоров'я і здоров'я інших як найвищої цінності; вибирати доцільні з численних альтернатив, що пропонує сучасне життя.

Отже, статус людини в суспільстві залежить від неї самої. Швидкі темпи соціального прогресу, динамічних змін зумовлюють необхідність постійного самовдосконалення, розвитку життєвої компетентності, посилення відповідальності молодої людини за своє майбутнє, за можливість досягнення успіху.

14.. Структурні компоненти змісту освіти і їх зв`язок

Основні компоненти змісту освіти:

·Когнітивний (пізнавальний) досвід особистості - система знань про природу, суспільство, техніку, способах діяльності, мисленні, засвоєння яких забезпечує формування у свідомості учня наукової картини світу. Цей компонент є основним тому без знань неможливо ні одне цілеспрямована дія;

·Практичний досвід особистості - формування умінь і навичок на основі наявних знань;

·Досвід творчої діяльності - готовність школяра до пошуку рішень нових проблем, до творчого перетворення дійсності;

·Досвід відносин особистості - система відносин і мотиви поведінки.

Сьогодні загальна освіта може бути представлено з одного боку, як система безперервної освіти, а з іншого - як загальноосвітня підготовка людини попередньої професії.

Існують:

1)загальні уміння і навички - зовнішні (практичні) і внутрішні (інтелектуальні) вміння та навички. (Наприклад: скласти план, виділити істотне, порівняти, зробити висновки);

2)специфічні уміння і навички - уміння і навички в рамках одного виду діяльності або навчального предмета (розв'язання задач з фізики, математики)

15.. Принципи формування змісту освіти,розроблені В.В.Краєвським

В . В . Краєвський розробив концепцію методології педагогіки як системи знань про основи й структуру педагогічної теорії, про принципи підходу й способи добування знань, що відображають педагогічну дійсність, а також системи діяльності з одержання таких знань й обґрунтуванню програм, логіки й методів, оцінці якості спеціально-наукових досліджень.

Разом з М. М. Скаткіним та І. Я. Лернером обґрунтував чотири типи елементів змісту освіти :

1.Система знань про природу, суспільство, мислення, техніку, способи діяльності.

2.Досвід здійснення вже відомих суспільству способів діяльності.

3.Досвід творчої діяльності, що покликаний забезпечити готовність до пошуку розв'язання нових проблем, до творчого перетворення дійсності.

4.Досвід і норми емоційно-вольового ставлення до світу, один до одного, які разом зі знаннями й уміннями є умовами формування переконань й ідеалів, системи цінностей, духовної сфери особистості.

Обґрунтував системне уявлення про зв'язок педагогічної науки й практики, у якому головними структурними елементами виступають педагогічні закономірності й принципи , про методологічну рефлексію в науковій і навчальній роботі, про співвідношення педагогіки з іншими науками. Розкрив специфіку методологічних характеристик педагогічного дослідження й виявив його логіку.

Головними складовими

створеної В . В . Краєвським концепції формування педагогічної теорії є: загальні характеристики теоретичного знання в його специфіці стосовно інших видів педагогічного знання; визначення наукового статусу педагогіки серед інших наук, які у тому або іншому відношенні вивчаюють освіту ; умови, яких варто дотримуватися при формуванні педагогічної теорії і які виступають підґрунтям цього формування ; способи цілеспрямованого формування теоретичного знання в контексті педагогічного дослідження й оцінки його якості.

Розглядаючи зміст загальної середньої освіти як модель вимог суспільства до освіти і як змістовну сторону процесу становлення особистості в контексті навчання, В . В . Краєвський розкрив методологічні основи побудови й головні проблеми його теорії, а також визначив принципи й рівні формування змісту освіти (рівень загального теоретичного подання, навчального предмета, навчального матеріалу, процесу навчання, структури особистості) і запропонував характеристики цілісного навчально-виховного процесу й принципи його побудови.

16.. Основні критерії гуманоцентрично орієнтованого навчально-виховного процесу в освітньому закладі

Існуюча система критеріїв абсолютно не відповідає завданням гуманоцентричної переорієнтації освіти на потреби саморозвитку дитини. Потрібна докорінна перебудова змісту педагогічної атестації різного рівня в самому широкому розумінні цієї форми діяльності. І щоб визначити концептуальної рамки такої перебудови, на завершення розгляду напрямів гуманістичної трансформації змісту освіти сформулюємо кілька основних критеріїв гуманоцентрично орієнтованого навчально-виховного процесу в освітньому закладі.

1.Змістом освітнього процесу в школі є життя дітей, в якому діти дорослішають, розвиваються і формуються як особистості. Всі аспекти освітньої діяльності, включаючи процес навчання, виховання і міжособистісної комунікації, підпорядковуються основній меті - саморозвитку дітей - як методи та технології. Цілісність педагогічного процесу в гуманоцентрично орієнтованій школі визначається саме життям її учнів. Відтак основним критерієм педагогічного процесу в цілому і кожної його складової зокрема є співпадіння освітньої діяльності та життя дітей, іншими словами - наскільки смисл та особливості життя дітей стали змістом самого педагогічного процесу.

2.Школа має забезпечувати умови для того, щоб кожна дитина в ній знаходила простір для розвитку своїх можливостей, могла в повній мірі проявити свою індивідуальність - і в навчанні, і в усіх інших формах шкільного життя. Індивідуалізація освітньої діяльності, її максимальне наближення і специфікація у відповідності з потребами кожної особистості - основа освітніх технологій, які застосовуються в гуманоцентрично орієнтованому освітньому закладі.

3.Основним результативним критерієм педагогічного процесу в загальноосвітній школі має стати формування зрілої особистості, адаптованої до самостійного життя і діяльності в сучасному інформаційному суспільстві в усіх її проявах - і як працівник, і як громадянин, і як приватна особа. Під цим кутом зору мають розглядатися і наслідки освітньої діяльності в різноманітних сферах навчання та виховання. Успішність останніх визначається не скільки загальним обсягом знань, скільки наявністю цілісного синтезу на рівні особистості, що забезпечує останній адаптацію до суспільства, життєвий успіх, достатній для цього рівень самодостатності у обраних сферах діяльності тощо. Найважливішим аспектом цілісного розвитку особистості слід вважати відповідність отриманих нею знань, навичок, соціокультурних орієнтирів її сутнісним силам, індивідуальним особливостям та життєвій програмі розвитку. Іншими словами, весь освітній процес в школі результується в формуванні самодостатньої особистості, основою якої є пізнання нею себе як людини і визначення на цій основі власного життєвого шляху. Ми оцінюємо результативність навчання та виховання виходячи з того, наскільки педагогічний процес привів дитину до усвідомлення , привласнення та розвитку власної природи, і на основі цього - до утвердження в суспільстві як креативної, активної особистості.