МНІМ

тику в читанні текстів різних жанрів з великою концентрацією мовних та смислових труднощів.

Тексти, на базі яких формуються вміння вивчаючого читання, за своїм змістом і тематикою повинні задовольняти пізнавально-комунікативні потреби та інтереси учнів. Це мають бути нескладні автентичні або адаптовані тексти , різних жанрів: науково-популярні, публіцистичні, художні, а також тексти прагматичного характеру: інструкції, рецепти (переважно кулінарні та ін.).

Вправи, які виконуються з метою формування умінь вивчаючого читання та контролю повноти розуміння прочитаного тексту, носять переважно такий характер:

-Відповісти на запитання вчителя щодо основного змісту тексту та його деталей.

-Вибрати з кількох малюнків ті, які ілюструють провідну думку тексту.

-Визначити, чи відповідає інформація, запропонована у завданні вчителя, основному змісту тексту.

-Визначити у тексті смислові віхи та виписати найбільш суттєву інформа-

цію.

-Скласти план тексту; підібрати до кожного пункту плану речення з тексту, які його уточнюють.

-Виконати письмовий переклад тексту і порівняти його з ключем. Виконати тест множинного вибору, альтернативний чи поєднувальний тест (matching).

Зазначимо, що обсяг текстів для вивчаючого читання має бути значно меншим, а зміст складнішим, ніж для ознайомлювального читання.

В. Читання з метою пошуку необхідної інформації чи інформації, яка цікавить (вибіркове/ переглядове читання)

Метою цього виду/ режиму читання є формування уміння швидко переглянути ряд матеріалів (газет, журнальних статей, різноманітних програм та довідників, інших прагматичних матеріалів), для того щоб знайти конкретну інформацію. Вона може бути задана вчителем або пов'язана з інтересами учня.

Цей вид читання передбачає наявність в учнів сформованих умінь, необхідних для орієнтування в логіко-смисловій структурі тексту, знаходження та вибір нової чи заданої інформації, об'єднання в логічне ціле здобутої інформації з кількох джерел згідно з конкретною проблемою. Робота з текстом/ текстами може завершуватись підготовкою повідомлення чи реферату.

Точність розуміння тексту у цьому виді читання визначається правильністю відповіді учня на запитання вчителя про те, чи цікавить учня така інформація, яка частина тексту виявилась найбільш інформативною, чи є в тексті нові для учня факти тощо.

Для організації переглядового читання підбираються тематично пов'язані тексти, які несуть нову або цікаву інформацію.

24.(продовження 2)

Контроль розуміння прочитаного проводиться за допомогою завдань такого

типу:

-відповісти на запитання вчителя щодо основної інформації тексту;

-відповісти на запитання, що стосуються важливих деталей;

-сказати, чи співвідноситься представлена вчителем інформація з тією, яка почерпнута учнями з тексту;

-знайти у тексті вказані учителем факти/ одиниці смислової інформації, інші вправи пошукового характеру;

-виконати альтернативний тест, тест множинного вибору та ін.

Розглянуті режими читання з різними комунікативними цілями здійснюються в умовах уже сформованих умінь читання завдяки систематичній роботі з нескладними навчальними текстами чинних підручників.

25. Письмо як засіб навчання і контролю. Вправи для навчання письма і писемного мовлення.

Письмо розглядається як графічна фіксація мовлення, точніше - тексту мовлення, при якому написання - процес такої фіксації, письмовий текст - її результат.

На всіх етапах воно здатне служити ефективним засобом контролю. Письмові контрольні роботи, як поточні, так і підсумкові, застосовуються з метою перевірки знань мовного матеріалу, практичних умінь аудіювання, усного висловлювання, читання.

Поточні контрольні роботи проводяться після засвоєння певної порції мовного матеріалу або усної теми — не рідше одного разу протягом двох тижнів. Вони включають одне-два завдання і тривають від 1 до 15 хвилин.

Підсумкові письмові контрольні роботи проводяться один раз на чверть відповідно до загальношкільного графіка. Такі роботи передбачають перевірку володіння різними видами мовленнєвої діяльності і можуть тривати 30-45 хвилин.

Як зазначають вчителі-практики, письмові роботи слід завжди ретельно готувати. Непідготовлена контрольна робота підриває віру учня у свої сили, викликає почуття страху, невпевненості, що негативно позначається на успішності учня і класу в цілому, спричиняє велику кількість помилок.

В методиці навчання іноземних мов розрізняють такі форми письмовий контрольних робіт:

І. Контрольні роботи для перевірки знань мовного матеріалу-лексичного і граматичного

Для перевірки знань лексичного матеріалу можливі завдання типу:

1)Запишіть рідною мовою значення слів або словосполучень, поданих іноземною мовою.

2)Утворіть словосполучення, поєднуючи елементи різних груп слів (в колонках), наприклад, іменників і прикметників (означень), дієслів та іменників (додатків) тощо.

3)Виберіть з поданого списку слова: а) протилежні за значенням (антоніми) б) близькі за значенням (синоніми).

Знання граматичного матеріалу можна перевірити за допомогою таких завдань:

1)Напишіть дані іменники у множині.

2)Утворіть форми минулого часу від поданих дієслів.

3)Напишіть дані дієслова в неозначеній формі.

II. Контрольні роботи і завдання для перевірки мовленнєвих навичок та

вмінь

А. Контроль розуміння аудіотексту.

Пропонуються такі завдання:

1 ) Послухайте текст і дайте відповіді на серію загальних запитань («Так» або

«Ні»).

2)Послухайте текст і дайте відповіді на запитання (пропонується серія спеціальних запитань, що передбачають короткі відповіді).

3)Визначте, які з поданих речень відповідають змісту прослуханого тексту, а які — ні. Поставте відповідно знак «+» або «—».

Б. Контроль уміння висловлюватись у письмовій формі.

Тут можливі такі варіанти завдань:

1)Складіть 5 речень, користуючись таблицею (пропонується вибіркова підстановча таблиця).

2)Перепишіть речення, розширте їх за рахунок поданих нижче слів (даються речення і список прикметників або іменників).

3)Перепишіть речення, скоротіть їх за рахунок вживання займенників.

25. (продовження)

В. Контроль розуміння прочитаного. Учням можна запропонувати такі за-

вдання:

1)Прочитайте текст і напишіть 2-3 речення, які передають його основний

зміст.

2)Прочитайте текст і поставте подані нижче речення в послідовності, що відповідає змісту прочитаного.

3)Прочитайте текст і дайте відповіді на запитання.

Форма пред'явлення контрольної роботи може бути різною. Завдання можна продиктувати, написати на дошці, спроектувати на екран або дати на, окремих картках. До перевірки поточних контрольних робіт корисно час від часу залучати самих учнів, запропонувавши їм самим перевірити свою роботу або організувати взаємну перевірку контрольних робіт за допомогою ключів, словника, підручника, правильного варіанта на дошці тощо.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що письмо є метою навчання іноземної мови в школі та ефективним засобом навчання і контролю іншомовних знань, умінь та навичок.

У навчанні письма дослідники виділяють три етапи:

1.оволодіння графікою/ орфографією із залученням матеріалу, опрацьовано-

го усно; 2. засвоєння структурних моделей речень, властивих усній та письмовій фо-

рмам спілкування, комбінування їх у мовленні; 3. оволодіння писемним мовленням як засобом спілкування.

Для кожного з етапів характерні різні типи і види вправ.

Основною метою другого етапу, поряд з орфографічними навичками, є формування лексико-граматичної правильності письма. На цьому етапі найбільш поширеними визнаються такі види вправ:

- вправи на запитання-відповіді з частковою зміною мовного матеріалу; - на трансформацію мовного зразка; - на підстановку; - на розширення та скорочення; - диктанти.

Останній вид вправи широко використовується на різних ступенях навчання. Розглянемо деякі із зазначених видів роботи. Як уже відмічалось, для навчання писемного мовлення, тобто вміння висловлюватись за допомогою графічних знаків, методисти рекомендують два типи вправ: умовно-комунікативні та

комунікативні.

Аналіз системи друкованих знаків українського та латинського алфавітів свідчить про те, що в них є

-подібні букви (наприклад: Aa, Оо, Xx, Ее, Mm, Kk, Pp),

-букви, які частково співпадають у написанні (Tt, Hh, Uu, Bb),

-букви, накреслення яких зовсім відрізняється від букв українського алфавіту (Ss, Ff, Rr, Qq, Ww, Jj, Zz). Крім того, в різних мовах додатково до букв використовуються діакритичні позначки для окремих фонем.

Головна увага при навчанні техніки письма приділяється чіткості і норма-

тивному написанню букв.

Вправи для навчання каліграфії

-вправи на написання елементів літер та окремих букв,

-на ускладнене списування/ виписування букв, буквосполучень і слів (з елементами комбінування, групування тощо).

Під орфографічними навичками розуміють навички написання слів у відповідності до правил використання письмових знаків у кожному конкретному слові.

Орфографічні системи іноземних мов, що вивчаються в середніх навчальних закладах, базуються на трьох основних принципах:

1. фонетичному, коли буква повністю відповідає звуку, тобто опорою є вимова (наприклад, англ. : pen);

2. морфологічному, коли написання визначається правилами граматики (морфології) незалежно від фонетичних умов, наприклад, у споріднених словах чи формах (наприклад, англ. : nation — nationality ) ;

3. традиційному (історичному), коли орфографічні форми є традиційно закріпленими і відображають зниклі норми вимови (наприклад, англ.: daughter);

Серед труднощів навчання орфографії насамперед виділяються

-буквосполучення, що передають один звук (наприклад, англ. : sh, th, ck.

-одна буква може передавати різні фонеми, наприклад: в англійській, німецькій і французькій мовах буква s відповідає кільком звукам. Або навпаки - один звук зображується на письмі різними графемами (наприклад, англ. : ir, er, ur .

-наявність так званих "німих" букв (наприклад, англ.: е у словах з відкритим складом — line, plate; у буквосполученнях: wh-, -ght: whom, eight).

З метою попередження помилок та навчання учнів правопису згідно з орфографією іноземних мов слід використовувати спеціальні вправи, націлені на формування стійких орфографічних навичок.

У навчанні орфографії виділяють дві підгрупи вправ:

-1. до першої групи входять вправи на списування (виписування) і допису-

вання;

-2. до другої—вправи для запису на слух (диктанти різних видів).

1. У першій підгрупі вправ розрізняють А) просте списування та

Б) ускладнене списування (з підкреслюванням певних графем, з групуванням слів за певними ознаками тощо).

Складнішими будуть вправи на "вписування" або правильне розташування усіх букв слова — це кросворди, гра в "поле чудес", головоломки.

2. Друга підгрупа вправ включає різні типи диктантів: зорові, зорослухові, слухові самодиктанти.

27. Планування навчального процесу з іноземної мови.

Успішність планування навчального процесу забезпечується урахуванням таких умов:

-цілей навчання ЇМ,

-психологічних закономірностей та основних етапів формування мовленнєвих навичок і вмінь,

-наявних засобів навчання,

-основних методичних вимог до сучасного уроку ЇМ,

-психологічних факторів навчання (вік учнів, рівень їх загального розвитку, коло інтересів, бажань, нахилів) і педагогічних факторів навчання (ступінь навчання, мовна та мовленнєва підготовка учнів).

Система планування в середній школі охоплює послідовне планування в межах усього курсу навчання, чвертей, циклу уроків та окремого уроку, виходячи з конкретних цілей кожного відрізка навчального процесу. Розрізняють календарнорічний план, що включає

-плани на чотири чверті (піврічні плани),

-тематичний план або план циклу уроків та

-поурочний план.

Календарно-річний план - це проект, в якому подаються теми, визначаються загальні дидактичні завдання, встановлюються терміни вивчення тем, поділяється за чвертями навчальний матеріал, визначаються способи підсумкового та тематичного контролю, вказуються основні дидактичні засоби.

Основою для календарно-річного плану є навчальна програма з ЇМ та навчальний план.

Календарно-річний план складається учителем на основі орієнтовного плану, який міститься в книжках для вчителя певного класу.

Тематичне планування є дещо конкретнішою розробкою календарнотематичного плану. Головне завдання тематичного планування - визначення кінцевих цілей в результаті вивчення певної теми. В тематичному плані розкривається конкретна тема та підтеми, визначається послідовність формування навичок та вмінь, а також кількість уроків, що відводяться на досягнення активних цілей циклу уроків, вказуються способи контролю та завдання |дому, додається перелік засобів навчання

При поурочному шануванні завдання вчителя полягає в тому, як на даному конкретному уроці організувати процес навчання та виховання.

Вчитель повинен усвідомити призначення кожного елемента уроку, його взаємодію з іншими елементами уроку.

28. (продовження)

.По-перше, матеріал, що використовується на уроці, повинен бути цікавим, відповідати смакам та уподобанням учнів. По-друге, прийоми роботи з навчальним матеріалом повинні приваблювати учнів.

По-третє, учень повинен усвідомлювати рівень своєї успішності у вивченні ЇМ, бо це викликає задоволення собою, відчуття прогресу в учінні. Успішність учіння досягається доступними та посильними навчальними завданнями, її оцінкою з боку вчителя та учнів. Щоб завдання було посильним, учень повинен мати можливість скористатися зразком виконання дії, необхідними опорами, ключами

для самокорекції, що може забезпечуватись використанням різноманітних допоміжних засобів навчання, як нетехнічних, так і технічних. По-четверте, на мотивацію навчання позитивно впливає сприятливий психологічний клімат на уроці.

28. Урок – основна форма навчального процесу іноземної мови

Урок іноземної мови є основною організаційною одиницею навчального процесу, його частиною і водночас самостійною, цілісною ланкою.До нього ставляться загально дидактичні й методичні вимоги, що й до кожного уроку. Але він має свою специфіку, яка зумовлена вимогами до уроку іноземної мови. Типи уроків іноземної мови – універсальний тип – комбінований, але умовно поділяються на:1.Уроки, спрямовані на формування мовленнєвих навичок користування мовним матеріалом(подача нового матеріалу, практика в мовленнєвій дільності,тренування з метою використання нового матеріалу в різних видах МД), уроки спрямовані на формування мовленнєвих умінь (практика в моленнєій діяльності,тренування з метою підготовки до мовленнєвої дільності) Сутність уроку як самостійного цілого зумовлена його методичним змістом - сукупністю положень, що визначають його особливості, структуру, види та прийоми роботи.

Етапи.

Початок уроку/Вступна частина Організація кла-

су2.Мовленнєва/фонетична зарядка Основна частина уроку. Подача нового матеріалу.Тренування в мовленні. Практика в мовленні. Систематизація вивченого Контроль навичок та вмінь: поточн , тематичний/підсумковий Заключна частина.Підсумки уроку.Виставлення та мотивація оцінок. Повідомлення д/з.

В цілісній структурі уроку виділяються початок, основна та заключна частини уроку. Початок уроку складається з організаційного моменту, мовленнєвої / фонетичної зарядки, повідомлення завдань уроку. Функції: 1) організувати клас до активної роботи на уроці, до співпраці; 2) створити іншомовну атмосферу з метою переведення учнів на іншомовну мовленнєву діяльність; 3) "настроїти" артикуляційний апарат і сприяти запуску іншомовного мовленнєвого ритму як передумови фонетично правильного оформлення наступних мовленнєвих дій учнів на уроці. В основній частині уроку вирішуються заплановані практичні задачі (у взаємозв'язку з освітніми, розвиваючими та виховними). Отже, ця частина уроку присвячена ознайомленню з новим мовним матеріалом, автоматизації дій його вживання на рівні фрази та понадфразової єдності, узагальненню вивченого, контролю мовленнєвих навичок і вмінь. Найбільший відсоток часу основної частини уроку, звичайно,

займає вправляння, тобто тренування і практика в мовленнєвій діяльності. Характер тренування чи практики залежить від поставленої учителем задачі (задач) уроку. Кінець уроку повинен підсумовувати те, чого було досягнуто на уроці. Його компонентами є повідомлення домашнього завдання та підбиття підсумків проведеної роботи.

Вимоги до домашнього завдання:спрямованість на формування мовленнєвих навичок і мовленнєвих умінь;підготовленість змістом уроку;посильність за змістом;раціональність за обсягом;самостійність виконання.

Розглянемо вимоги до уроку ІМ, що випливають з цілей, змісту та технології навчання цього предмета у школі: 1) Мовленнєва спрямованість уроку ІМ Визначення мовленнєвої діяльності як основного об'єкта навчання передбачає формування чотирьох видів цієї діяльності - слухання, говоріння, читання, письма на уроці ІМ. 2) Комплексність уроку зумовлена природою мовлення: у мовленні всі види діяльності взаємодіють, сприяють формуванню один одного. Отже на уроці ІМ всі рівні мови - фонетичний, лексичний, граматичний - вивчаються взаємопов'язано, взаємозумовленим є й навчання видів мовленнєвої діяльності 3) Іноземна мова є метою і засобом навчання. Ця вимога до уроку пов'язана з використанням засобів мовної наочності для оволодіння діяльністю на ІМ, що реалізується завдяки мовленню вчителя. Мовлення вчителя виконує дві важливі функції. Поперше, воно використовується для організації вчителем навчання та виховання на уроці. Отже воно повинно бути виразним, переконливим, грамотним, економним. По-друге, мовлення вчителя ІМ на відміну від вчителів інших предметів є засобом навчання, тобто зразком для наслідування, опорою, котру може використати учень,

стимулом, що спонукає до мовлення 4) Висока активність розумово-мовленнєвої діяльності учнів Ефективність уроку визначається ступенем розумовомовленнєвої активності учнів, тому завдання вчителя полягає у залученні їх до активної внутрішньої розумової і зовнішньої мовленнєвої діяльності та підтримані її протягом уроку. 5)Різноманітність форм роботи учнів є особливо важливою для навчання усного мовлення, адже на відміну від аудіювання і читання, які легко організували як синхронну діяльність, усне мовлення потребує взаємних контактів, які й повинен забезпечити вчитель на уроці.6) Мотиваційне забезпечення навча-

льної діяльності

Мотивація, під якою розуміють спонукальні сили до вивчення ІМ, зумовлена суб'єктивним світом учня, вона визначається його власними бажаннями, пристрастями, особистісною зацікавленістю учня у навчанні. На уроці ІМ мотивація забезпечується рядом факторів

29. Контроль у навчанні іноземної мови.

Контроль входить складовою частиною до системи навчання іноземних мов. На відміну від власне навчання іноземної мови, метою якого є формування іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь, завданням контролю передусім є визначення та оцінювання рівня їх сформованості. Головна мета контролю у процесі навчання іноземної мови - управління цим процесом.

Систематичність контролю реалізується в таких його видах:

а) поточний контроль, який здійснюється у ході вивчення конкретної теми для визначення рівня сформованості окремої навички або вміння, якості засвоєння певної порції навчального матеріалу;

б) рубіжний контроль, який проводиться після закінчення роботи над темою, тематичним циклом, в кінці чверті, року;

в) підсумковий контроль, який реалізується після завершення відповідного ступеня навчання іноземної мови. Кожний з видів контролю виконує усі функції, властиві контролю, але залежно від його виду та чи інша функція має особливе Значення і виступає домінуючою.

У процесі поточного контролю домінуючою є функція зворотного зв'я- зку. основі результатів поточного контролю вчитель отримує інформацію про успішність або неуспішність організації навчального процесу з іноземної мови, |що дає йому можливість своєчасно коригувати навчальну діяльність учнів з оволодіння іноземною мовою та свою діяльність щодо забезпечення навчального процесу.

В ході рубіжного та підсумкового контролю на перший план виступає 0ціночна функція контролю, оскільки метою цих контрольних завдань є визначення та оцінювання рівня навчальних досягнень учнів в оволодінні |іншомовними навичками і вміннями за певний відрізок часу або по завершенні ревного етапу навчальної роботи.

За формою організації контроль може бути індивідуальним або фронта-

льним/груповим;

за характером оформлення відповіді - усним або письмовим; за використанням рідної мови - одномовним або двомовним.

Письмовий контроль проводиться у формі виконання учнями письмових |контрольних робіт і в цьому випадку є фронтальним контролем.

Усний контроль проводиться у формі співбесіди з учнем, наприклад, під час усного іспиту |і відноситься до індивідуального контролю. Розрізняють також контроль з боку вчителя і контроль з боку учня.

Контроль з боку вчителя здійснюється під час проведення уроку і передбачає передусім корекцію помилок учня.

Контроль з боку учня може реалізуватись у формі взаємоконтролю, самоконтролю і самокорекції. Взаємоконтроль передбачає здійснення контролю володіння іншомовною мовленнєвою діяльністю самими учнями.

Взаємоконтролі, може бути організований, наприклад, під час роботи в парах з індивідуальними картками, підстановчими таблицями тощо, коли один учень перевіряє за допомогою ключа виконання контрольного завдання іншим учнем.

Самоконтроль - це розумове вміння, яке забезпечує навчальну дію порівняння результатів власного виконання навчального завдання (програми) зі змістом і зовнішнім оформленням відповідного (заданого) іншомовного матеріалу. Порівняння здійснюється учнем з опорою на навчальний матеріал і власний досвід з метою подальшого самостійного виправлення зробленої ним самим помилки, яка, в певній мірі, була самостійно усвідомлена.

Засобами проведення контролю виступають спеціально підготовлені контрольні завдання, які включають інструкцію щодо їх виконання і мовний та мовленнєвий матеріал, який вивчався учнями. Необхідною умовою в підготовці таких завдань є те, що інструкція повинна спонукати учнів до реалізації саме тих мовленнєвих навичок і вмінь, які підлягають контролю, а мовний і мовленнєвий матеріал контрольних завдань має охоплювати увесь той матеріал, засвоєння якого перевіряється.

Об'єктами контролю виступають навички і вміння мовлення, рівень володіння якими дозволяє учню здійснити іншомовну мовленнєву діяльність. Отже об'єктами контролю є

1) слухо-вимовні, лексичні, граматичні навички (мовна компетенція) та 2) вміння здійснювати мовленнєву діяльність в говорінні, аудіюванні, читанні, письмі з урахуванням соціокультурних особливостей цих видів мовленнєвої діяльності (комунікативна компетенція).

Залежно від ступеня навчання в середньому навчальному закладі учень має оволодіти певним рівнем іншомовної комунікативної компетенції у межах засвоєного мовного та мовленнєвого матеріалу.

29. (продовження)

Тематика та обсяг цього матеріалу, а також тривалість висловлювань, обсяг і змістова характеристика текстів для читання та аудіювання, зміст лексичного, граматичного і фонетичного мінімуму, що має бути засвоєний у середньому навчальному закладі, визначаються державною програмою з предмета "Іноземна мова".

Якісні та кількісні показники володіння учнями іншомовним спілкуванням в різних видах мовленнєвої діяльності служать критеріями оцінки їх відповідей, отриманих під час проведення контролю.

Так, у продуктивних видах мовленнєвої діяльності (говорінні, письмі) основними якісними показниками є:

ступінь узгодженості висловлювань із заданою темою, ситуацією; повнота відображення ситуації;

рівень і характеристика імпровізації у формулюванні висловлювань; правильність використання мовних засобів для оформлення висловлювань;

різноманітність використання мовних засобів.

Кількісні показники складають: обсяг (кількість слів, речень) і швидкість (наявність пауз, повторень) усного або письмового висловлювання.

В рецептивних видах мовленнєвої діяльності (аудіюванні, читанні) основним якісним показником є ступінь розуміння (загальне, повне, детальне).

Кількісними показниками є тривалість звучання тексту і темп мовлення - в аудіюванні, обсяг тексту - в читанні.

Тестовий контроль

Ефективним засобом організації контролю у навчанні іноземної мови є тестування. Тестовий контроль може забезпечити успішну реалізацію мети і всіх функцій контролю, а також задовольнити вимоги, що висуваються до якості контролю.

Тестовий контроль або тестування як термін означає у вузькому смислі використання і проведення тесту, і в широкому - як сукупність етапів панування, складання і випробування тестів, обробки та інтерпретації результатів проведення тесту (В.О. Коккота).

У навчанні іноземних мов застосовується лінгводидактичне тестування. Лінгводидактичним тестом називається підготовлений відповідно до пев-

них вимог комплекс завдань, які пройшли попереднє випробування з метою визначення якісних показників і які дозволяють виявити в учасників тестування рівень їх мовної і/або комунікативної компетенції та оцінити результати тестування за заздалегідь встановленими критеріями (В.О.Коккота).

Основними Указниками якості лінгводидактичного тесту є валідність, на-

дійність, диференційна здатність, практичність та економічність.

Лінгводидактичні тести бувають стандартизовані і нестандартизовані.

В середніх навчальних закладах для проведення поточного, рубіжного або підсумкового контролю використовуються тести навчальних досягнень, метою