МНІМ

Ознайомлення з новими лексичними одиницями починається, як правило, з семантизації, тобто розкриття значення нових ЛО. Всі різноманітні способи семантизації можна поділити на дві групи: перекладні та безперекладні.

Основним типом вправ тут є рецептивно-репродуктивні та продуктивні умовно-комунікативні вправи, в яких учень сприймає зразок мовлення (ЗМ) і виконує з ним певні дії (в усній або письмовій формі) згідно створеної учителем ситуації мовлення, виконуючи такі види вправ:—імітація ЗМ; — лаконічні відповіді на альтернативні запитання вчителя;— підстановка у ЗМ;— завершення ЗМ;— розширення ЗМ;— відповіді на інші типи запитань;— самостійне вживання ЛО у фразі/реченні;— об'єднання ЗМ у понадфразові єдності — діалогічну та монологічну.

Поряд з умовно-комунікативними у процесі засвоєння ЛО застосовуються також і некомунікативні вправи.

-на засвоєння форми і значення ЛО

-повторення слів за вчителем / диктором

-групування слів за різними формальними ознаками: словотворчими елементами, частинами мови.

Автоматизація дій учнів з лексичними одиницями пасивного і потенціального словників

Зцією метою застосовуються переважно некомунікативні (рецептивні та рецептивно-репродуктивні) вправи, тому що учень зустрічається насамперед з формою ЛО, а її значення він має зрозуміти, виконавши певні дії та операції, а саме:

– заповнення пропусків у тексті при читанні, що розвиває здатність до прогнозування;

– співвіднесення багатозначного слова у даному контексті з його еквівалентами в рідній мові;

– вибір значення багатозначного слова, наявного у контексті, з кількох даних значень;

– визначення значення підкресленого багатозначного слова у даному контексті за словником;

– визначення значення фразеологічного виразу за словником:

– вибір з тексту слів на основі їх семантичної/тематичної спільності

– вибір ключових слів у реченні, абзаці, тексті;

– знаходження в тексті незнайомих слів, що передають додаткову інформа-

цію;

– знаходження в тексті слів, що виражають позитивну або негативну характеристику тощо;

–знаходження в тексті інтернаціональних слів;

–підбір до даних інтернаціональних слів відповідних еквівалентів рідної

мови;

–визначення значень незнайомих складних слів за їх компонентами (наприклад, англ.: snowman-сніговик);

–визначення значення похідних слів, утворених від відомих коренів:

з допомогою відомих афіксів (наприклад, англ.: helpless – безпомічний);

– визначення значення незнайомих слів, утворених за конверсією (наприклад,

англ.: water - вода, to water – поливати);

– визначення нових значень відомих багатозначних слів за контекстом;

2.Перевірка розуміння значення нової ГС (відповіді на запитання вчителя)

3.Демонстрація графічної форми нової ГС (пояснення правил утворення, особливостей вимови, інтонування тощо)

4.Фонетичне опрацювання нової ГС (вправи в імітації)

2. Автоматизація дій учнів з новою ГС на рівні фрази

Виконання учнями рецептивно-репродуктивних умовно-мовленнєвих вправ

■в імітації ГС,

■на підстановку до ГС,

■на трансформацію ГС,

■на завершення ГС,

■на розширення ГС,

■відповіді на запитання, самостійне вживання нової ГС.

3. Автоматизація дій учнів з новою ГС на рівні понадфразової єдності

Виконання учнями рецептивно-репродуктивних умовно-мовленнєвих вправ

■на об'єднання зразків мовлення у мікромонолозі,

■на об'єднання зразків мовлення у мікродіалозі.

Пасивний мінімум подається не у ситуації, а у контексті. Тому найкраще його подавати не окремими прикладами, а блоками інформації. Прослухавши ці декілька речення, учні з’ясовують їхнє комунікативне значення.

Етапи вивчення пасив. грам мінімуму:

1.Етап - рівень окремого речення

2.Рівень понадфразової єдності Вправи:

Некомунікативні вправи: на розпізнання ГС і диференціацію ГС та умовно-

комунікативні вправи – відповіді на запитання (переклад).

13. Навчання англійській артикуляції та інтонації в середній школі. Індивідуалізація у навчанні інтонації.

Поділ звуків англ. мови. За ознакою схожості/розбіжності звуків іноземної та рідної мов усі звуки іноземної мови умовно розділяють на три групи.

1.звуки, максимально наближені до звуків рідної (української) мови за акустичними особливостями та артикуляцією (наприклад, англ.: [b, g, m, s, z].

Методика роботи. Формування навичок вимови названих звуків не викликає особливих труднощів, оскільки тут має місце позитивний перенос навичок з рідної мови в іноземну. Для засвоєння цих звуків можна обмежитися імітацією, ніяких інших вправ ця група не потребує.

2.звуки, які, на перший погляд, дуже схожі на звуки рідної мови, але відрізняються від них за суттєвими ознаками (наприклад, англ.: [е, і, і:, t, d, v, w, l]).

Приклади вправ навчання артикуляції звуків

1) Прослухайте слова (словосполучення, фрази) із звуком [t]. Повторіть їх, звертаючи увагу на положення язика на алвіолах. (Некомунікативна вправа на свідому імітацію нового звука, якій передує слухання.) [t] it, lit, sit. Sit still. It is a tree.

2) Послухайте пари слів, словосполучення, фрази із звуками [t] та [d]. Повторіть їх, звертаючи особливу увагу на те, що одна з них глуха, інша дзвінка. Todo, lit-lead, seat-seed, tie-die.

(Некомунікативна вправа на свідому імітацію звуків, що контрастуються. Імітації передує слухання.)

Мета формування монологічного мовлення: формування певних монологічних умінь, а саме: правильно з погляду мовних засобів логічно та послідовно, з достатньою повнотою, комунікативно-правильно і творчо користуватися засвоєним матеріалом для вираження думок іноземною мовою. Робота спрямована на формування таких умінь: Уміти описати певні явища та ін. Розповідати Повідомляти про певні факти Розмірковувати та доводити твердження Переказ прослуханого або прочитаного Монологічне мовлення може бути підготоване або не підготоване

Воно виконує такі функції: Інформативна Спонукання чи переконання Емо- ційно-забарвлена, оцінювальна Розважальну Ритуально-культову (дві останніх у межах комунікативної функції) Монологи бувають: опис, розповідь, міркування, переконання, коротке повідомлення.

Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта)

передбачає оволодіння такими типами монологу:

1)коротке повідомлення,

2)розповідь,

3)опис,

4)розмірковування/переконання.

1. Мовленнєві завдання для реалізації монологу-повідомлення передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:

—повідомити фактичну інформацію (Хто? Що робить? Який/яка/яке/які? Навіщо?), поєднуючи речення в логічній послідовності.

2. Мовленнєві завдання для реалізації монологу-розповіді передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:

—розповісти про себе (свого друга, школу, місто/село тощо),

—висловити при цьому свою думку, свою оцінку.

3.Мовленнєві завдання для реалізації монологу-опису передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:

— описувати природу, місто/село, зовнішність тощо, використовуючи слова і словосполучення, що означають якості (добрий/злий, довгий/короткий, високий/низький і т. п.).

4.Мовленнєві завдання для реалізації монологу-міркування/переконання передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:

— переконати співрозмовника в чомусь,

— навести докази за чи проти певної дії/фактів,

— спонукати співрозмовника до певних дій.

15. Особливості монологічного мовлення Монологічне мовлення характеризується певними комунікативними, пси-

хологічними і мовними особливостями, які вчитель має враховувати у процесі навчання цього виду мовленнєвої діяльності.

Монологічне мовлення виконує такі комунікативні функції: 1) інформативну — повідомлення інформації про предмети чи події навколишнього середовища, опис явищ, дій, стану; 2) впливову — спонукання до дії чи попередження небажаної дії, переконання щодо справедливості чи несправедливості тих чи інших поглядів, думок, дій, переконань; 3) експресивну (емоційно-виразну) — використання мовленнєвого спілкування для опису стану, в якому знаходиться той, хто говорить для зняття емоційної напруженості; 4) розважальну — виступ людини на сцені чи серед друзів для розваги слухачів (наприклад, художнє читання, розповідь у неофіційній бесіді); 5) ритуально-культову — висловлювання під час будьякого ритуального обряду (наприклад, виступ на ювілеї).Кожна з цих функцій має свої особливі мовні засоби вираження думки відповідні психологічні стимули та мету висловлювання (наприклад, нейтральне в стилістичному плані повідомлення, прагнення переконати слухача або якимось іншим чином вплинути на нього).

З погляду психології монологічному мовленню властиві такі риси:1. Однонаправленість. Монологічне мовлення не розраховане на відповідну реакцію у вигляді мовлення уголос.

2.Зв'язність, яка відрізняє монологічне мовлення від випадкового набору речень і розглядається у двох аспектах — психологічному та мовному.

У першому випадку йдеться про зв'язність думки, що виражається в компо- зиційно-смисловій єдності тексту як продукту говоріння,

удругому — про зв'язність мовлення, яка передбачає володіння мовними засобами міжфразового зв'язку.

3.Тематичність як співвіднесеність висловлювання з будь-якою досить загальною темою. Монологічне висловлювання має певну комунікативно-смислову організацію. Перш за все, в ньому чітко виступає наявність певної теми, яка, у свою чергу, розпадається на ряд підтем або мікротем.

4.Контекстуальність, яку, однак, не слід протиставляти ситуативності — властивій рисі діалогічного мовлення. Монолог теж може бути ситуативним (наприклад, спонтанне висловлювання - розгорнута репліка (мікромонолог) у діалозі).

В деяких випадках монологічне мовлення може бути наочно-ситуативним (наприклад, у кінофільмі, телепередачі).

5.Відносно безперервний спосіб мовлення. Монологічне висловлювання, як правило, не обмежується однією фразою і триває протягом певного часу, не перериваючись, завдяки чому досягається завершеність думки.

6. Послідовність і логічність. Ці якості монологічного мовлення реалізуються в розвитку ідеї основної фрази шляхом уточнення думки, доповнення до неї, пояснення, обґрунтування тощо.

Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) передбачає оволодіння такими типами монологу: 1) коротке повідомлення, 2) розповідь, 3) опис, 4) розмірковування/переконання.

1. Мовленнєві завдання для реалізації монологу-повідомлення передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:

—повідомити фактичну інформацію (Хто? Що робить? Який/яка/яке/які? Навіщо?), поєднуючи речення в логічній послідовності.

2. Мовленнєві завдання для реалізації монологу-розповіді передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:

—розповісти про себе (свого друга, школу, місто/село тощо),

—висловити при цьому свою думку, свою оцінку.

3.Мовленнєві завдання для реалізації монологу-опису передбачають здійснення таких мовленнєвих дій:

— описувати природу, місто/село, зовнішність тощо, використовуючи слова і словосполучення, що означають якості (добрий/злий, довгий/короткий, високий/низький і т. п.).

4.Мовленнєві завдання для реалізації монологу-міркування/переконання передбачають здійснення таких мовленнєвих дій: — переконати співрозмовника в чомусь, — навести докази за чи проти певної дії/фактів, — спонукати співрозмовника до певних дій.

Мовні особливості монологічного мовлення

З мовної точки зору монологічне мовлення характеризується а) структурною завершеністю речень, б) відносною повнотою висловлювання, в) розгорнутістю та різноструктурністю фраз г) досить складний синтаксис, д) зв'язність, передбачає володіння мовними засобами міжфразового зв'язку.

16.Етапи формування монологічних умінь. Вправи.

В методиці навчання іноземних мов виділяють три етапи формування монологічних умінь. В основу кожного з них покладена якість висловлюван-

ня учнів, причому ця якість обов'язково веде до збільшення обсягу зразків мовлення (ЗМ), що використовуються учнем.

Завдання першого етапу полягає в тому, щоб навчити учнів об'єднувати ЗМ рівня фрази в одну понадфразову єдність.

Кожен учень вимовляє одну фразу. Будь-які фрази вважаються правильними, якщо вони відповідають темі і грамотно оформлені у мовному відношенні. Вже на цьому етапі враховується самостійність висловлювання: вчитель лише називає тему, визначає загальний напрям думки, а вибір конкретного змісту залишається вільним.

На другому етапі учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Навчання монологічного мовлення на цьому етапі здійснюється за допомогою різних опор, зображальних, вербальних, комбінованих.

Уролі зображальної опори можуть виступати окремі малюнки, слайди, тематичні та сюжетні картини, композиції на магнітній дошці, кодограми. Вони допомагають створити навчально-мовленнєву ситуацію, а також варіювати її і, відповідно, мовлення учнів.

Важливим видом вербальної зорової опори є підстановча таблиця, яка зда-

тназабезпечити логічний зв'язок речень, їх граматичну правильність, належний вибір усіх необхідних мовних засобів для побудови власного висловлювання. Наприклад: Опишіть одного із членів своєї сім'ї, користуючись таблицями.

Унавчанні монологічного мовлення широко використовується така ефективна вербальна опора як логіко-структурна схема, яка забезпечує логічну послідовність висловлювання і створює можливості для варіювання змісту в залежності від реальних обставин.

Поряд з такими таблицями і схемами застосовуються також ілюстративні невербальні опори, які лише підказують тематику, певний зміст і послідовність висловлювань.

Різновидом повної вербальної опори може слугувати висловлювання-зразок

узвуковому (фонограма, мовлення учителя) чи зоровому (друкований текст) варіанті.

З метою навчання усного мовлення доцільніше використовувати звуковий зразок (фонограму), в якому після кожної фрази передбачена пауза для висловлювання учнів за аналогією. Проте слід пам'ятати, що поступово опори обов'язково усуваються.

Головне завдання третього етапу — навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в такому обсязі, який передбачено програмою для даного класу.

Третій етап навчання монологічного мовлення характеризується розвитком умінь виражати своє особисте ставлення до фактів чи подій, про які висловлюється учень; формулювати критичну оцінку і доводити правильність будь-якого факту; включати до свого мовлення елементи розмірковування, аргументації. Одночасно повинно відбуватися збільшення обсягу висловлювання. Учні повинні заздалегідь засвоїти ряд словосполучень і штампів, характерних для монологічного мовлення. Включення подібних словосполучень до монологічного висловлювання дає можливість учням передати своє особисте ставлення до обговорюваних подій та фактів. Завдання на цьому етапі формулюються таким чином, щоб учень не міг обмежитись двома-трьома реченнями.

Згідно з трьома етапами формування умінь монологічного мовлення виділяють три групи вправ для навчання цього виду МД:

І група — вправи на об'єднання ЗМ рівня фрази у понадфразову єдність

(ПФЄ);

II група — вправи на створення власного монологічного висловлювання понадфразового рівня;

III група — вправи на створення власного монологічного висловлювання текстового рівня (відповідно до вимог чинної програми для даного класу).

17. Цілі та зміст навчання діалогічного мовлення.

Діалогічне мовлення – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець. Таким чином діалог – це така форма мовлення, у процесі якої відбувається безпосередній обмін взаємопов’язаними і взаємозумовленими висловлюваннями.

Мета: формувати компетенції вести розмову у зв’язку з прочитаним, прослуханим або побаченим у межах мовленнєвих ситуацій, визначених програмою, самостійно використовувати програмний мовний матеріал для реалізації завдань, найбільш типовими серед них є :

Розпитати Запропонувати Заперечити Повідомити Уточнити Уявити Оцінити Обґрунтувати

Є ще також фрази мовленнєвого етикету: діалогічна єдність – сукупність реплік, що характеризується структурною, семантичною та інтонаційною завершеністю.

Особливості:Психологічні Вмотивованість Зверненість Спонтанність Емоційна забарвленість Лінгвістичні Наявність готових мовленнєвих одиниць СитуативністьМожлива неповнота реченьВживання стягнених форм.

Основними якісними показниками сформованості загального вміння вести діалог іноземною мовою є такі спеціальні вміння:

1)уміння починати діалог, вживаючи відповідну ініціативну репліку (повідомлення, спонукання, запитання);

2)уміння швидко реагувати на репліку співрозмовника, використовуючи репліки, що мають різні комунікативні функції;

3)уміння підтримувати розмову, додаючи до репліки-реакції свою ініціативну репліку;

4)уміння стимулювати співрозмовника до висловлювання, виражаючи свою зацікавленість за допомогою реплік оцінювального характеру;

5)уміння продукувати ДЄ різних видів;

6)уміння продукувати діалоги різних функціональних типів на основі запропонованих навчальних комунікативних ситуацій (в межах тематики, мовного і мовленнєвого матеріалу, визначених чинною програмою для даного класу і типу школи);

7)уміння в разі необхідності (нерозуміння репліки співрозмовника чи утруднення при висловлюванні своєї думки) ввічливо перервати розмову і звернутися за допомогою до партнера або навіть до довідника (розмовника, словника).

Державний освітній стандарт з іноземної мови (загальна середня освіта) після закінчення 9-го класу передбачає оволодіння такими типами діалогу:

1)діалог етикетного характеру

2)діалог-розпитування

3)діалог-домовленість

4)діалог-обмін думками, повідомленнями.

30. (продовження)

До об'єднуючих форм відносять дитячі та юнацькі клуби за інтересами, шкільні музеї, бібліотеки, кіностудії, кінотеатри та клуб веселих і кмітливих. Клуби є ефективною формою позакласної роботи з ЇМ, тому що вони об'єднують учнів різного віку і різних інтересів, створюють широкий простір для спілкування, діють на засадах самоврядування і стають центрами позакласної роботи в школах

Тиждень іноземної мови у школі як комплексна форма повинна сприяти цілеспрямованій організації і систематизації усієї позакласної роботи з ЇМ у школі, активізації роботи гуртків. І етап (підготовчий) починається складанням програми Тижня. ІІ етап - це проведення Тижня іноземної мови. Обов'язковою умовою проведення Тижня є створення атмосфери святковості, невимушеності.

ПІ етап присвячений підсумкам Тижня. Бажано випустити інформаційний бюлетень і повідомити про те, як пройшов Тиждень, яких успіхів досягли його учасники, хто з учнів найбільше відзначився.

Види позакласної роботи, що забезпечують оптимальні результати, повинні мати такі характеристики:інформативність і змістовність, які сприяють реалізації практичних та загальноосвітніх цілей позакласної роботи;

- комунікативна спрямованість: усі види позакласної роботи повинні забезпечувати користування іноземною мовою як засобом одержання і передачі інформації в типових природних ситуаціях спілкування; ситуативність: переважна більшість видів позакласної роботи повинна включати "набір" ситуацій, які є предметним фоном і стимулом до цілеспрямованих мовних вчинків;- орієнтація за-

вдань на підвищення мовленнєвої активності учнів; - емоційність форм і спо-

собів реалізації, що сприяє підвищенню інтересів учнів до іншомовної діяльності.

18. Лінгвістичні та психологічні характеристики діалогічного мовлення.

Діалогічне мовлення характеризується певними психологічними й лінгвістичними особливостями. Діалогічне мовлення – це процес взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

Зпсихологічної точки зору діалогічне мовлення:

1.вмотивоване, тому необхідно створити умови, в яких у школярів з’явилося

ббажання та потреба щось сказати. Сприятливий психологічний клімат на уроці, доброзичливі стосунки, зацікавленість у роботі сприятимуть вмотивованості діалогічного мовлення;

2.звернене: діалог передбачає зорове сприйняття співрозмовника і певну незавершеність висловлювань, які доповнюються мімікою, жестами, контактом очей тощо;

3.ситуативне: у процесі навчання нас цікавлять ситуації, які спонукають до говоріння, тобто мовленнєві або комунікативні, або природні ситуації. Тому вчителі іноземної мови спеціально створюють комунікативні ситуації, моделюючи природні. Компонентами комунікативної ситуації є:

комуніканти і їх стосунки (суб’єкти спілкування); об’єкти (предмет) розмови; відношення суб’єкта або суб’єктів до предмета розмови; умови мовленнєвого акту.

Навчальні комунікативні ситуації створюються за допомогою вербальних і різних невербальних аудіовізуальних засобів.

4.емоційне забарвлене: справжній діалог містить репліки подиву, захоплення, розчарування та ін;