12499 готово

Документація, пов'язана з процесом руху персоналу в період роботи в

організації;

Документація, пов'язана зі ставленням працівника до трудового процесу;

Документація, пов'язана з припиненням трудових відносин працівника з організацією, тобто зі звільненням. Видання наказів з особового складу обов'язково:

При призначенні працівників на посаду (навіть за наявності контракту);

Звільнення з посади та переміщення по службі;

При винесенні заохочень і накладення дисциплінарних стягнень;

При введенні єдиних і типових норм виробітку (обслуговування), тарифнокваліфікаційних довідників, єдиних тарифних сіток, затвердження систем оплати праці

працівників;

У випадках преміювання працівників та виплати одноразових грошових

винагород;

На придбання і підвищення кваліфікації, присвоєння розрядів, класності;

При наданні позачергової відпустки; - Зміну прізвища та в інших випадках.

За структурою накази по особовому складу можуть бути простими і складними Простий наказ складається з одного розпорядчого розділу (розпорядчого, наказного дії): прийняти, призначити, звільнити і т.д. Якщо наказ стосується однієї особи, то він називається індивідуальним, якщо охоплює коло осіб - зведеним. Об'єднання в наказі декількох розпорядчих розділів робить наказ складним. Незважаючи на широку практику складання складних наказів по особовому складу, слід враховувати, що вони не тільки не забезпечують належної оперативності ручного пошуку інформації в процесі оперативної та контрольної роботи, особливо в значних обсягах цього виду документів, але і ускладнюють використання автоматизованих систем обробки інформації. Для забезпечення автоматизованих інформаційних кадрових систем все більш інтенсивно впроваджуються структурно прості накази з особового складу і, як правило, індивідуальні.

43.Охарактеризуйте основні етапи розвитку менеджменту.

Вісторії менеджменту чітко окреслюється 6 основних етапів його розвитку.

1.Розвиток науки про управління людьми в процесі виробництва.

2.Формування управлінських механізмів на засадах розвитку людських стосунків.

3.Побудова систем управління, орієнтованих на ринок.

4.Активне застосування кількісних (економіко-математичних) методів як важливих напрямів формалізації методів менеджменту і трансформації їх в управлінські

рішення.

5.Формування системних та ситуаційних підходів.

6.Комп'ютеризація управлінських процесів.

Розвиток менеджменту як науки був зумовлений об'єктивними перетвореннями в усіх сферах суспільства. Поява великого машинного виробництва, розвиток техніки і технології, нарощення масштабів виробничо-господарської діяльності сприяли формуванню науково обґрунтованих підходів до планування, організовування, сти - мулювання, контролювання і регулювання діяльності організацій, до інформаційного забезпечення, прийняття управлінських рішень.

44. Охарактеризуйте основну документацію керівника ДНЗ.

1.Наявність наказу про організацію діловодства в ДНЗ.

2.Наявність номенклатури справ ДНЗ.

3.Формування справ. Систематизація та зберігання документів. Збереження документаційного фонду.

4.Ведення книг, журналів згідно чинного законодавства (пронумеровані поаркушно, прошнуровані, підписані керівником та скріплені печаткою)

5.Мова ведення ділової документації.

6.Охайність, систематичність ведення ділової документації.

7.Наявність документації керівника дошкільного навчального закладу (згідно

Інструкції про діловодство):

1.2.Матеріали державної атестації.

1.3.Статут закладу.

1.4.Книги реєстрації наказів з основної діяльності та кадрових питань (особового складу), накази.

1.5.Річний план роботи закладу на навчальний рік та оздоровчий період.

1.6.Книга протоколів засідань педагогічної ради закладу.

1.7.Книга обліку особового складу працівників.

1.8.Особові справи працівників закладу.

1.9.Трудові книжки працівників та Книга обліку руху трудових книжок і

вкладишів до них.1.10. Журнали реєстрації вхідних та створених закладом документів. 1.11. Матеріали щодо проведення атестації педагогічних та інших працівників

закладу (заяви, списки працівників, які атестуються, та їх характеристики, графік роботи атестаційної комісії, протоколи засідань атестаційної комісії тощо).

1.12.Копії документів статистичної звітності.

1.13.Графіки роботи працівників закладу.

1.14.Правила внутрішнього трудового розпорядку закладу.

1.15.Посадові (робочі) інструкції працівників закладу.

1.16.Журнал прибуття (вибуття) дітей у закладі.

1.17.Книга прийому та передачі справ при зміні керівника закладу.

1.18.Протоколи: загальних зборів працівників закладу, виробничих нарад, батьківських зборів, засідань батьківських комітетів.

1.19.Матеріали щорічного звітування керівника закладу.

1.20.Контрольно - візитаційна книга закладу.

1.22.Журнал (табель) обліку робочого часу працівників.

1.23.Журнал виходу працівників на роботу.

8. Додаткова документація керівника дошкільного закладу:

8.1.Законодавчі, інструктивно-нормативні акти, їх каталог.

8.2.Наказ про розподіл функціональних обов’язків.

8.3.Фінансова документація:

-штатний розклад;

-тарифікаційний список. 8.4. Кадрова документація:

-зошит комплектації педагогічних працівників ДНЗ. 8.5. Робота із зверненням громадян.

8.6. Книга телефонограм.

9.Реєстрація, облік і контроль за виконанням документів.

10.Складання наказів, протоколів.

11.Використання бланків.

12.Підготовка справ до передачі до архівного зберігання.

13.Дотримання строків зберігання документів.

45. Охарактеризуйте повноваження місцевих органів управління освітою.

Управління освітою в Україні здійснюється системою державних органів і органів місцевого самоврядування.

До органів управління освітою в Україні належать: Міністерство освіти і науки України; міністерства й відомства України, яким підпорядковано заклади освіти; Вища атестаційна комісія України; Міністерство освіти АРК; місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування та підпорядковані їм органи управління освітою.

Центральним галузевим органом державного управління в галузі освіти є Міністерство освіти і науки України (далі — Міносвіти і науки України). Міносвіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань у сфері прогнозування й планування розвитку освіти, розробки організаційного та правового механізму її функціонування аналізує стан освіти, прогнозує її розвиток відповідно до потреб особистості, суспільства, держави; розробляє нормативно-правову основу функціонування системи освіти, здійснює експертизу проектів загальнодержавних, відомчих, інших рішень і програм у частині стосовно освіти й науки, готує проекти законодавчих актів і урядових рішень; прогнозує та впорядковує структуру мережі державних навчально-виховних закладів; розробляє пропозиції щодо переліку спеціальностей, кваліфікацій, вчених звань і наукових ступенів; забезпечує виконання вузами, що перебувають у його управлінні, державного замовлення й договорів на підготовку спеціалістів, науково-педагогічних кадрів; розробляє положення про навчально-виховні заклади освіти.

У сфері навчально-виховного процесу Міносвіти і науки України визначає вимоги до змісту, рівня й обсягу соціально необхідного державного мінімуму освіти (встановлює державні стандарти знань з кожного предмета), забезпечує безперервність освіти, інтеграцію навчання з наукою та виробництвом, розробляє й затверджує відповідні типові навчальні плани, програми для навчально-виховних закладів; розробляє умови прийому до державних навчально-виховних закладів; забезпечує видання відповідної літератури з питань освіти тощо. Міносвіти і науки України розв'язує низку питань освітнього характеру разом з Академією педагогічних наук України, яка займається координацією та розвитком наукових досліджень з педагогіки, впровадженням їх у практику.

46. Охарактеризуйте поняття та принципи освітнього менеджменту.

Освітній менеджмент ми розглядаємо як специфічний вид і мистецтво управлінської діяльності, що включає в себе комплекс принципів, методів, організаційних форм і технологічних прийомів управління освітніми системами різних типів і видів, спрямованих на їхнє становлення, ефективне функціонування і розвиток. Освітній менеджмент є складовою частиною соціального менеджменту, а також самостійною галуззю наукового знання, поява якої зумовлена необхідністю забезпечення ефективного управління освітніми організаціями.

Принципи освітнього менеджменту можна поділити на дві групи. Перша - загальні принципи, друга - ті, що властиві кожній управлінській функцій (часткові принципи).

До загальних принципів освітнього менеджменту можна віднести:

принцип системності, який означає, що менеджмент поширюється на всю освітню систему (освітню організацію), враховуючи її внутрішні та зовнішні взаємозв’язки, взаємозалежність та відкритість в цілому;

принцип багатофункціональності, який передбачає, що менеджмент охоплює всі сфери діяльності освітньої системи чи організації: зміст діяльності, систему

управління, колектив, систему матеріально-технічного забезпечення та ін.;принцип інтеграції означає, що у внутрішньому середовищі освітньої

організації взаємовідносини та погляди її співробітників повинні інтегруватися заради досягнення спільної цілі;

принцип партисипативності передбачає, що в управлінні освітніми

організаціями активну участь беруть замовники та споживачі освітніх послуг;

принцип зовнішнього оцінювання як створення умов, за яких оцінку роботі освітньої організації в цілому та її окремих представників дають споживачі освітніх послуг;

принцип забезпечення професійної свободи, що полягає у створенні таких умов роботи педагогічним працівникам, за яких вони можуть максимально розкрити свої

педагогічні здібності, а не лише виконувати вказівки суб’єктів управління щодо технології здійснення освітньої діяльності;

принцип мобільності системи управління. Він передбачає, що система може змінюватися, реагуючи на запити споживачів освітніх послуг;

принцип поваги до дитини, учня, студента, вихованця, що означає сприйняття учня (вихованця) особистістю та визнання того, що він має свої права, які потрібно захищати;

принцип правової захищеності управлінського рішення, відповідно до якого керівник освітньої організації приймає управлінські рішення лише на основі чинного

законодавства, управлінець готовий відстоювати законне рішення і наполягати на його виконанні;

принцип цілісного погляду на людину, що передбачає сприйняття керівником освітньої організації кожного члена колективу як особистості з її потребами, мотивами, цілями, переживаннями, проблемами. Це зумовлює побудова відносин із педагогами не тільки в межах «керівник — підлеглий», а й у системі «людина — людина»;

принцип соціальної справедливості, як таке управління, що забезпечує рівні умови та права педагогам; керівник оцінює людину за результатами її праці, внеском у діяльність колективу;

принцип індивідуального підходу, що передбачає врахування індивідуальних особливостей, рівня професіональної підготовки, досвіду, інтересів;

принцип найменшого впливу, що полягає в широкому делегуванні керівником владних повноважень підлеглим, залишаючи за собою організаційно-розпорядчу владу;

уникнення дрібної опіки та постійного контролю за роботою підлеглих без очевидної на те причини;

принцип відповідності передбачає, що керівник освітньої організації завжди доручає підлеглим ту роботу, яку вони можуть виконати відповідно до своїх інтелектуальних та фізичних можливостей; керівник домагається виконання дорученого завдання, допомагає працівнику знайти своє місце в колективі, покликання і виявити себе; організовує систему наставництва для допомоги працівникам у їхньому професійному становленні;

принцип підвищення кваліфікації та збагачення роботи як створення

належних умов педагогічним працівникам колективу для підвищення їхньої кваліфікації та творчого зростання;

принцип консенсусу, що передбачає створення умов для формування різних думок, поглядів, їх узгодження;

принцип колегіальності означає прийняття колективних рішень зі стратегічних та найбільш важливих проблем; повагу думок більшості та меншості; розвиток горизонтальних зв'язків та дружніх стосунків у колективі;

Зазначимо,що перелік основних принципів освітнього менеджменту не є вичерпним і може змінюватися відповідно до конкретних умов роботи освітньої організації, вимог її зовнішнього середовища.

Ефективний менеджмент передбачає дотримання всіма управлінцями цих принципів, адже в них знаходять відображення основні вимоги, що пред’являються наукою, практикою і суспільством до управлінської діяльності.

47. Охарактеризуйте поняття управління. Інформаційна природа управління.

Управління - це вміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.

Інформація в найзагальнішому сенсі - це поняття, що описує обмін відомостями між людьми, людиною і автоматом, між автоматами, обмін сигналами у тваринному і рослинному світі, передачу ознак від клітини до клітини, від організму до організму.

У процесі аналізу, планування, здійснення і контролю ефективності комерційних заходів менеджерам потрібно різноманітна інформація. Інформація дозволяє підприємству:

знизити фінансовий ризик і небезпеку для образа фірми;

отримати конкурентні переваги;

стежити за маркетинговим середовищем;

координувати стратегію;

оцінювати ефективність діяльності;

підкріплювати інтуїцію менеджерів.

Зазвичай інформацію підрозділяють на первинну і вторинну.

48. Охарактеризуйте регіональну систему управління. Місце ДНЗ у системі управління освітою.

М.О.Соколов обґрунтовує використання поширених моделей управління регіональними системами відповідно їх ефективності:

-Веберівська модель (ефективність може бути досягнута завдяки раціональному поділу праці та чіткому визначенню сфер компетенції);

-переходу від наукового управління до школи „людських відносин” (ефективність

постає питанням мотивації підлеглих в умовах, що передбачають взаємний обмін);

-перехід від механічної до кібернетичної, або інформаційної моделі (ефективність досягається в результаті відбору та передачі інформації, а також прийняття рішень на тих рівнях, де ця інформація найбільш доступна);

-перехід від організації як ієрархії до організації як асоціації фахівців (ефективність означає створення такої організаційної структури, у якій фахівці можуть якнайкраще використати свої професійні якості).

ДНЗ в системі управління освітою займають провідну нішу, що займається навчанням та вихованням особистостей віком від 3 до 6 років. Система управління освітою передбачає контроль за діяльністю ДНЗ, його реалізацію соціокультурних змістових ліній навчання, забезпечення інформаційне та технічне.

49. Охарактеризуйте систему дошкільної освіти. Визначте завдання та принципи її організації в Україні.

Дошкільна освіта - цілісний процес, спрямований на: забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних,

послуг, що надаються системою дошкільної освіти; рівність умов для реалізації задатків, нахилів, здібностей, обдарувань, різнобічного розвитку кожної дитини; єдність розвитку,

процесу; відповідність змісту, рівня й обсягу дошкільної освіти особливостям розвитку та стану здоров'я дитини дошкільного віку.

Завданнями дошкільної освіти є: збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров'я дитини; виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля; формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду; виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та готовності продовжувати освіту; здійснення соціальнопедагогічного патронату сім'ї.

50. Охарактеризуйте систему освіти в Україні.

Система освіти України складається із закладів освіти, наукових, науковометодичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійнотехнічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.

Дошкільна освіта і виховання здійснюються у сім’ї та дошкільних закладах освіти у взаємодії з сім’єю і мають на меті забезпечення фізичного, психічного здоров’я дітей, їх всебічного розвитку, вироблення умінь, навичок, необхідних для подальшого навчання. Дошкільними закладами освіти є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки, сімейні, прогулянкові, дошкільні заклади компенсую чого Для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також дитячі садки інтернатного типу, дитячі будинки та інші.

Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національнокультурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.

Позашкільна освіта та виховання спрямовуються на розвиток здібностей, талантів у дітей, учнівської та студентської молоді, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному самовизначенні.

Професійно-технічна освіта зорієнтована на здобуття професії, перепідготовку, підвищення професійної кваліфікації.

Вища освіта забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку, здобуття громадянами освітньо-кваліфікаційних рівнів відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, удосконалення наукової та професійної підготовки, перепідготовку та підвищення їх кваліфікації. Вищими закладами освіти є : технікуми (училища), коледжі, інститути, консерваторії, академії, університети та інші.

Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.

Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.

1)експлуататорсько-авторитарна;

2)прихильно-авторитарна;

3)консультативно-демократична;

4)партисипативно-демократична.

53. Охарактеризуйте стиль роботи і спосіб життя керівника.

Науковці виокремлюють два стилі роботи керівника:

Орієнтований на задачу, яку необхідно виконати, при цьому, як затверджує Бізані, керівник: засуджує недостатню роботу ; спонукає поволі працюючих співробітників докладати більше зусиль; надає особливе значення об'єму роботи; звертає увагу на те, що його співробітники працюють з повною віддачею; Особово-орієнтований, при якому в центрі уваги стоять співробітники з їх потребами і

очікуваннями. По Бізані, керівник: звертає увагу на здоров'я співробітників; піклуватися про хороші відносини з своїми підлеглими; поводиться з своїми підлеглими як з рівноправними; вступається за своїх співробітників. Керівник, який управляє, орієнтуючись на особу, не може, проте, відразу розраховувати на повне задоволення співробітників. Для цього важливі вплив і пошана керівника на «верху», на основі чого він здатний захищати інтереси співробітників.

Кожен керівник до певної міри повинен бути і психологом, бо правильний стиль керівництва, сприятлива обстановка на роботі, культура управлінської праці сприяють підвищенню якості і ефективності праці, роблять вирішальний вплив на результати діяльності колективу. Поведінка керівника, його уміння управляти підлеглими, здоровий психологічний клімат в колективі сприяють зростанню продуктивності праці, розвитку творчої ініціативи працівників і у результаті дають не менший виробничий ефект, ніж механізація і автоматизація праці. Повсякденна практика учить, що керівники зуміли добитися здорових відносин в колективі, що налагодили міцний контакт і взаємостосунки між співробітниками, добиваються кращих результатів в роботі.

Спосіб життя хорошого керівника часто нагадує його робочі функції: Господарський керівник, вирішуючи задачі, що стоять перед ним, підбирає гідних виконавців і спонукає їх до діяльності. Щоб ефективно керувати підлеглими, він повинен мати пізнання в педагогіці і психології. Це обумовлено тим, що управлінська дія, яким би цінним воно ні було, робить вплив на людей не безпосередньо, а лише заломлюючись в їх свідомості, відчуттях, настрої.

Задачі, з якими стикається господарський керівник, відносяться до класу задач з «розмитими» умовами. Не можна задати які-небудь строге правило для вирішення таких задач, звідси неможливий і такий часто очікуваний рецепт. У зв'язку з цим велику силу придбаває загальний принцип, теорія питання. «Немає нічого практичніше за хорошу теорію», - свідчить народне прислів'я. Психолого-педагогічні знання виявляються необхідною умовою успішного керівництва людьми.

54. Охарактеризуйте теорію ідеальної бюрократії М. Вебера.

За Вебером ідеальна бюрократія має наступні основні характеристики:

1)високий ступінь поділу праці - кожна операція повинна виконуватися фахівцем; 2)чітка управлінська ієрархія - кожний нижчий рівень контролюється вищим і

підпорядковується йому; 3)численні правила, стандарти та показники оцінки роботи - організація повинна

розробити та встановити певний набір правил та стандартів, щоб гарантувати повну єдність виконання робіт;

4)"дух формальної знеособленості" - менеджери повинні управляти бізнесом за відсутності симпатій та переваг щодо окремих працівників;

5)підбір кадрів має здійснюватися виключно за діловими та професійними якостями кожного співробітника.

55. Охарактеризуйте типи керівників у психології управління.

Тип керівника — сукупність характерологічних особливостей, які в узагальненій формі описують певну категорію людей, пов’язаних з управлінською діяльністю.

Традиційна типізація стверджує, що в управлінській культурі наявні чотири основні типи керівників:

1. „Майстри”.Дотримуються традиційної системи цінностей, яка охоплює виробничу етику і ставлення до співробітників, що залежить від того, наскільки творчо вони виконують свої обов'язки.

2. „Борці з джунглями”. Пристрасно прагнуть до влади, сприймають себе та інших мешканцями „людських джунглів”, де кожен прагне „з'їсти” іншого, їх інтелектуальнопсихічний потенціал скерований переважно на забезпечення власної вигоди й добробуту. Колег по роботі сприймають як конкурентів або ворогів, а підлеглих — як засіб боротьби за владу.

3. „Люди компанії”.Ідентифікують себе з організацією, до якої належать. Усвідомивши свою психологічну слабкість, прагнуть підпорядкувати себе іншим, дбаючи більше про безпеку, ніж про успіхи.

4. „Гравці”.Розглядають ділове життя та свою роботу як своєрідну гру, люблять ризикувати, але обґрунтовано, схильні до нововведень. Прагнуть не створення власної „імперії”, а задоволення від перемоги.

Ю.Красовський розглядає принципи класифікації типів керівників як результат професійного емпіричного досвіду керівника. Крім стилів організаційної поведінки, він виділяє дві групи типів керівників:

1.„Опорні” — співробітники, які становлять ділову основу організації. До них належать типи „творець” і „незамінний”, які є ядром організації, забезпечують активність

їїфункціонування.

2.„Ажурні” — „прикраса” організації, створюють фон, однак, ніколи не стануть опорою підрозділу або організації. До цієї групи належать поширені стереотипи, що

проявляються зі значною мірою стійкості:

—„мораліст”. Схильний до розмірковування на моральні теми, любить повчати, вказувати на недоліки тощо;

—„дилетант”. Береться за будь-яку справу, незважаючи на відсутність знань, досвіду для їх здійснення;

—„скептик”. Його супроводжують недовіра, сумніви у всьому; —„попелюшка”. Це слухняні виконавці, яким нерідко доводиться братися за

невдячну роботу, не претендуючи на відповідну оцінку своїх старань; —„себелюбець”. Характеризується загостреним почуттям гонору, дуже активний,

намагається демонструвати свої можливості й здібності тощо; —„діловий”. Його характеризують прагматичність, відсутність відчуття

перспективи; —„гравець”. Здатен швидко захоплюватися здійсненням справи, але так само

швидко й „охолоджуватися”. Його інтереси й мотиви нестійкі та вибіркові. У випадку жорсткого контролю та відповідальності йому під силу складні завдання, він бере активну участь у життєдіяльності організації;

—„енергійний”. Відрізняється надзвичайною активністю; —„архіваріус”. Надзвичайно педантичний і скрупульозний, неухильно виконує

інструкції. Охайність і ретельність допомагають виконувати роботу, яка для інших є важкою та нецікавою.

56. Охарактеризуйте управлінські рішення за формою збереження: план, програма, розпорядження тощо.

Залежно від умов розробки і реалізації управлінських рішень можуть використовуватися їх різні форми: указ, вказівка, закон, акт, наказ, розпорядження, протокол, інструкція, договір, угода, план, контракт, оферта, акцепт, положення, прав ила, модель.

Указ - рішення глави держави. Указ має силу закону.

Вказівка - рішення, що має методичний, технологічний характер. Вказівка реалізується у формі повчання або роз'яснення.

Закон - рішення органу вищої державної влади, що має загальнообов'язкови й і непорушний характер. Наприклад, Конституція України, закони України "Про неспроможність (банкрутство)", "Про акціонерні товариства", "Про оподаткування прибутку (доходу)" та ін.

Акт - рішення широкого кола державних і суспільних організацій. Наприклад, акт про передачу будь-чого у власність. Акт може бути міжнародним.

Наказ (письмовий або усний) - рішення керівника, який має владу в організації або великому її підрозділі. Він обов'язковий для виконання його підлеглими і може готуватися з питань, що входять до компетенції керівника. Це нормативний акт, який має зберігатися в архіві. Він може бути оскаржений у вищих управлінських інстанціях або суді.

Розпорядження - рішення керівника, який не наділений адміністративними функціями. Розпорядження звичайно стосується питань технології, організації праці і техніки безпеки. Воно обов'язкове для виконання безпосередніми підлеглими керівника. Оскаржити рішення можна у лінійного керівника конкретного підрозділу або організації (лінійного - наступного за тим, що віддав розпорядження).

Протокол - рішення про відображення будь-яких подій, обставин, правил. Наприклад, протокол минулих зборів, дипломатичний протокол і т. ін.

Інструкція - рішення, що встановлює порядок і спосіб виконання будь-яких дій. Наприклад, інструкція зі складання бізнес-плану, інструкція з роботи з персоналом, посадова інструкція начальника цеху і т. ін.

Договір - рішення про проведення спільних робіт із зазначенням взаємних прав та зобов'язань у комерційних і некомерційних сферах діяльності. Наприклад, договір про портфельні інвестиції, договір кооперації із зарубіжним виробником, засновницький договір про створення компанії.

Угода - рішення, що формує загальну позитивну інфраструктуру для будь-якої діяльності. Наприклад, угода про уникнення подвійного оподаткування, угода про поділ ринків збуту, угода про квоти на експорт і т. ін.

План - рішення, що відображає цілі і конкретні завдання діяльності, засоби, методи і час їх реалізації. Наприклад, бізнес-план, план заходів щодо реформування і реструктуризації компанії і т. ін.

Контракт - рішення (звичайно комерційного характеру) про проведення спільних робіт із зазначенням взаємних прав та зобов'язань. Контракт є підвидом угоди. Наприклад, контракт на поставку товару, шлюбний контракт, контракт купівлі-продажу і т. ін.

Оферта - рішення (звичайно комерційного характеру) про пропозицію конкретній особі укласти операцію на певних умовах. Оферта є однією стороною контракту. Наприклад, оферта на оптові закупівлі товарів, оферта на оптовий продаж товару і т. ін .

Акцепт - рішення про приймання пропозиції про проведення операції на обумовлених в оферті умовах. Акцепт - це друга сторона контракту; оферта й акцепт становлять контракт.

Положення - рішення, яке є набором законів, правил та інструкцій, що розглядають будь-яку діяльність. Наприклад, положення про головного інженера, положення про відділ стандартизації і нормалізації.