Sociology_student_8_2015

невмотивованих різких змін настрою протягом короткого часового інтервалу: від підвищено-оптимістичного до знижено-песимістичного і навпаки. Для носіїв екзальтованого типу акцентуації є характерним великий діапазон емоційних станів, вони захоплюються чимось радісним і так само легко впадають у відчай. Вчений вважає, що до емотивного типу належать чутливі та вразливі юнаки, що відзначаються глибиною переживань і емоцій. Студенти зекстравертованим типом акцентуацій, як правило, відкриті до різноїінформації, готові вислухати і надати допомогу, здатні до конформізму. Їм притаманний високий рівень товариськості, балакучості, поступливість, ретельність. Для студентів, які мають інтровертований тип акцентуацій є характерними низька контактність, замкненість, відірваність від реальності, схильність до філософствування. Вони орієнтовані на свій внутрішній світ, на свою оцінку предмета або події, а не на предмет як такий [3].

Отже, К. Леонгард констатував, щоустудентському віці переважаюча більшість – екзальтовані особистості. Афективно-екзальтовані студенти реагують на життя більш бурхливо, а також їх темп наростання реакцій, зовнішні прояви вирізняються інтенсивністю, оскільки вони однаково легко приходять в захват від радісних подій та у відчай від сумних [3].

Висновки. Юнацький вік є одним із найважливіших періодів становлення зрілої особистості, оскількина цьому етапі розвитку юнаки переживаютькризу життєвого та професійного самовизначення. Прояви акцентуації характеру в цьому віці здійснюють вагомий вплив на їх особистісний саморозвиток.

Література:

1.Божович Л. І. Особистість і її формування в дитячому віці. – М., 1968. – 354 с.

2.ЛевитовН.Д. “Психологія характеру”. – М.: вид.ВЛАДОС, 1997. – 258 с.

3.Леонгард К. Акцентуйовані особистості. – Київ. Вища школа, 1989. – 286 с.

4.Личко А. Е. Психопатии и акцентуациихарактера у подростков / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. – СПб.: Речь, 2009. – 256 с.

5.Семичов С.В. Предболезненныепсихическиерасстройства. – Л.: Медицина,

1987. – 456 с.

6.Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды. – М., 1989.

7.Эриксон Э. Идентичность: юность, кризис. – М., 1996.

8.Костюк Г.С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості. –

К., 1989. – 329 с.

60

І. В. Куршакова

(науковий керівник – доц. А. Ф. Федоренко)

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ПСИХОТЕРАПІЯ РАННЬОГО ДИТЯЧОГО АУТИЗМУ

Стаття присвячується психотерапії раннього дитячого аутизму. Це пов’язане із стрімким зростанням, останнім часом, кількості дітей з аутичними розладами.

Ключові слова: аутизм, психологічні особливості, психотерапія, поведінкова терапія.

Постановка проблеми. Проблема психічного здоров'я у дітей значно зросла останнім часом в зв’язку зі зростанням нервово-психічних і соматичних захворювань, а також різних функціональних розладів. Одним з досить-таки поширених порушень психічного розвитку дітей є дитячий аутизм. На сьогодні можна констатувати не тільки наявність суперечностей, що виникають у розумінні природи та сутності аутизму, але й брак надійного діагностичного інструментарію, який би уможливлював дослідження розладів аутичного спектра дитини у контексті її цілісного розвитку, брак чітких критеріїв застосування численних корекційних методик, а також системної підтримки родин таких дітей. Ситуація невизначеності найгіршим чином позначається на родинах, які виховують аутичних дітей [2;8].

Аналіз останніх досліджень. Свої праці проблемі аутизму присвятило багато лікарів та психологів: Аршатська, О.С., Башина В.М., Баєнська Є.Р., Богдашина О.Б., Бікшаєва Я.Б., Барон-Кохен С., Вінґ Л., Дружинська О.В., Карвасарська І.Б., В. Є. Каган, Лєбєдінська К.С., Ловаас І., М. де Маєр, Марценковський І.А., Нікольська О. С., Островська К.О., Руттер М. Рендел П., Скрипник Т.В., Фріт Ю., Хворова Г.М., Чуприков А.П., Шелдон Б., Шоплер Е., Шульженко Д.І. та інші.

Незважаючи на більш чим півстолітню історію досліджень, серед учених точаться дискусії стосовно того, які ознаки аутизму є головними. Оскільки аутизм є розладом, що має різноманітні форми прояву, він досить важко піддається вивченню. Складність дослідження аутизму викликана також взаємозв’язаним характером соціального, когнітивного, мовленнєвого і емоційного розвитку в перші роки життя дитини. Порушення будь-якої з цих функцій позначається й на решті функціонування психіки дитини. Зокрема, проблеми у сфері соціального розвитку призводять до відставання в мовленнєвому розвитку, і навпаки [9].

61

Виокремлення невирішених аспектів загальної проблеми. Дитячий аутизм лише вивчають у світі, а в Україні це майже вирок. Спочатку цю недугу довго не можуть діагностувати, а потім перед такою дитиною виявляються зачиненими двері майже усіх дитячих державних колективів. Тому, при ранньому дитячому аутизмі Каннера (РДА), особливо у дітей з мовними й інтелектуальними проблемами, психотерапія повинна бути однією зі складових комплексного терапевтичного впливу. У зв'язку з тим, що аутизм є дуже раннім порушенням розвитку, психотерапія його - це тривалий процес, найкращим є режим 15-20 годин психотерапії на тиждень протягом не одного року. Але витрачені зусилля виявляються немарними. З урахуванням сказаного досить очевидно, що психотерапія при аутизмі у дітей в такій же мірі необхідна, в якій не може бути самостійним і єдиним видом лікування. Не існує питання - чи проводити психотерапію, існує лише питання – як її проводити. Ще одна проблема, яку гостро відчувають родини з такими дітьми – їхня непристосованість і безпорадність у світі людей, отже психотерапія аутизму у дітей неможлива без сімейної психотерапії. При будь-якій організації лікувального процесу основну частину часу дитина проводить вдома, і від того, чи прийме сім'я на себе терапевтичну роль, істотно залежить успіх лікування

[5; 8].

Завданням даної статті є показати, на основі досліджень, необхідність раннього інтенсивного навчання, що використовує методи прикладного аналізу поведінки і може принести реальні результати для дітей з аутизмом: успішне вливання у звичайний садочок, школу багатьом, абсолютно нормальне функціонування для деяких.

Виклад основного матеріалу дослідження. Для досягнення цілей дослідження ми застосовували тест для діагностики аутизму за DSM-IVTR, опитувальник для батьків по наявності ознак загальних розладів розвитку та опитувальник СНАТ. Ми взаємодіяли з батьками дітей з діагнозом РДА, та надавали їм психологічну підтримку. З дітьми було проведено перші етапи Програма Раннього втручання на основі поведінкової терапії (формування навчальної поведінки).

Основною перевагою поведінкової терапії є те, що вона дає змогу сформувати зовнішній контроль над поведінкою дитини. Завдання встановлення меж поведінки, навчання дитини слідувати вимогам дорослого у багатьох випадках слід вирішувати на початковому етапі корекційної роботи. Природним чином подібні проблеми часто не розв'язуються у зв'язку з тяжкими порушеннями контакту дитини з оточуючим світом, з труднощами концентрації уваги, з порушеннями цілеспрямованої поведінки. Для того, щоб проводити корекційну роботу, найперше що треба зробити це – сформувати так звану

62

"навчальну поведінку". Ми не зможемо вчити дитину поки не налагодимо з нею контакт, не навчимо її слухати, концентрувати увагу. Також не зможемо навчати її новим навичкам, працювати над розвитком мови, пам’яттю, мисленням та іншими психічними функціями. «Навчальна поведінка включає в себе: зоровий контакт, наслідування і довільну увагу. Для вироблення цих навичок підходять перші три етапи Програми Раннього Втручання для дітей з аутизмом [7].

Вусіх розвинених країнах створені програми раннього втручання для дітей

зРДА, напрацьовано ефективні моделі та методики ранньої реабілітації порушень розвитку у дитини та психологічної підтримки родині. В Україні, на жаль, такі програми тільки починають з’являтися. Метою даної програми є раннє виявлення дітей з аутизмом та побудова індивідуальної програми допомоги сім’ї та дитині. Головними складовими навчальної поведінки є:

1)зоровий контакт;

2)наслідування (імітування) і виконання простих вербальних

інструкцій;

3)формування довільної уваги.

В Україні діагноз «аутизм» може поставити тільки дитячий психіатр, тому для проведення нашого дослідження, нами було відібрано десять дітей віком від 3до 4 років вже з поставленими діагнозами. Для діагностики ознак загальних розладів розвитку ми застосували опитувальник для батьків ПРВ, опитувальник для діагностики РДА за DSM-IVTR та тест СНАТ. Виходячи з того, що корекційні програми складаються індивідуально для кожної дитини, то для проведення нашого експерименту ми підібрали дітей зі схожими ознаками розладів, а саме асоціальна поведінка, істерики, агресія, страхи, відсутність зорового контакту і відсутність реакції на своє ім’я. Для експерименту всі діти відвідували однакову кількість занять (20 годин на тиждень). Дослідження тривало протягом трьох місяців.

Аналіз досліджень показав наступні результати:

1.Зоровий контакт закріпився, в тій чи іншій мірі, у 100% дітей. Всі діти дивляться в очі, але різну тривалість часу;

2.Діти засвоювали другий етап (імітування) по різному. Більшість дітей, а це 70%, засвоїли програму менш ніж за два місяці. І лише 30% відсотків не засвоїли її в повній мірі до кінця дослідження;

3.Аналіз результатів третього етапу показав, що у всіх дітей, тобто 100%, сформувалася довільна увага. А 50% дітей навіть показали високий результат .

Діти проходили перші етапи програми по різному, але результати дослідження показали, що у всіх дітей сформувалася «навчальна поведінка»,

63

що дає нам змогу робити оптимістичні прогнози стосовно реабілітації цих дітей. Після закінчення дослідження, діти продовжили займатися за індивідуальними програмами з різними спеціалістами.

Також батьки дітей, яки приймали участь у нашому дослідженні відзначили, що завдяки поведінковій терапії (в комплексі) діти стали більш керованими, з ними можна домовитися, діти майже не проявляють агресію та самоагрессію, в багатьох поліпшився сон. Також, що дуже важливо, батьки змогли займатися з додатково з дітьми дома, вчити їх побутовим навичкам та навичкам самообслуговування. Виходячи з цього, можемо констатувати, що поведінкова терапія, особливо система навчання, здійснювана спеціалістами, може чинити величезний вплив на дитину з аутизмом, зменшуючи поведінкові проблеми, формуючи способи справлятися зі своїми труднощами і розкриваючи потенціал за рахунок концентрації на задатки і здібності таких дітей. Поступово корегуючи поведінку спеціалісти навчають дитину, роблячи її соціально адаптованою. Постійна робота фахівців з аутичною дитиною та її родиною є запорукою успішного розвитку і позитивної динаміки у такої дитини.

Висновки. На жаль і до нині, незважаючи майже на столітню історію, немає стовідсоткового способу лікування аутизму, хоча існує безліч доступних терапій і видів лікування. Іноді використовується медикаментозне лікування, хоча немає даних про ліки, які ефективно допомагали б усім аутистам. Кращі з них знижують тривожність і поліпшують поведінку - але не призводять до зникнення самого аутизму. Тільки використовуючи комплексну терапевтичну допомогу можна значно покращити стан дитини з РДА. Спеціальне лікування та корекційне навчання, безумовно, дають поштовх до розвитку аутистичної дитини. Система неперервної спеціальної допомоги, яка охоплює всі етапи життя, забезпечує найкращі результати. Програма розвитку дитини забезпечує ранню реабілітацію порушень мовного, розумового та соціального розвитку дитини і забезпечується у тісній співпраці з батьками, фахівцями лікарями, логопедами, спеціальними педагогами і психологами у відповідності до сучасних, ефективних, науково підтверджених методів ранньої реабілітації порушень розвитку у дітей з РДА. Програма постійно видозмінюється, відповідно з просуванням дитини. Для того, що б дитина просувалася постійно і послідовно, слід постійно відстежувати прогрес і коригувати програму. Не завжди програма коригується цілком, але в неї постійно додаються якісь деталі або видозмінюється мета навчання. Великий наголос у роботі цих фахівців є у поступовій передачі компетенції батькам, навчанні їх основним реабілітаційним принципам. Водночас це не означає, що батьки мають замінити фахівців і заняття для розвитку дитини, які фахівці програми рекомендують

64

батькам для виконання вдома, не повинні їх обтяжувати, виснажувати чи перешкоджати їм виконувати свої батьківські функції, які є обов’язковими.

Література:

1.Аппе Ф. Введение в психологическую теорию аутизма. // Ф. Аппе. – Москва: Теревинф, 2006. – 216с.

2.Башина В.М. Аутизм в детстве. – М: Медицина, 1999. – 236с.

3.Баенская Е.Р. Особенности раннего аффективного развития аутичного ребенка в возрасте от 0 до 1,5 лет / Е.Р. Баенская // Дефектология. – 1995. – №5. – С.76-83.

4.Богдашина О. Аутизм: определение и диагностика, Донецк: «Лебедь», 1999. – 112 с.

5.Каган В.Е., Исаев Д.Н. Диагностика и лечение аутизма у детей. – Л.: Ленингр. педиатрический мед. ин-т, 1976.

6.Мамайчук И.И. Помощь психолога детям с аутизмом/ – СПб.: Речь, 2007. – 288с.

7.Морозова С.С. Аутизм: коррекционная работа при тяжёлых и осложнённых формах/ М.: Владос, 2007. – 176с.

8.Скрипник Т.В. Феноменологія аутизму; Монографія. – К.Видавництво «Фенікс», 2010

–368с.

9.Шульженко Д.І. Основи психологічної корекції аутичних порушень у дітей; Монографія. – К.2009. – 385с.

10. Чуприков А.П., Хворова Г.М. Розлади спектра аутизму: медична та психологопедагогична допомога. – Львів: Мс, 2012. – 179с.

З. Д. Мозгова

(науковий керівник – проф. Г. В. Бекетова)

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ АДАПТАЦІЇ ПСИХОЛОГІВ

У статті йдеться про визначення психологічних особливостей первинної професійної адаптації психологів початківців на основі виявлення показників та характеру взаємозв’язку рівня адаптивності і задоволеності працею.

Ключові слова: психологічні особливості, адаптація, задоволеність працею.

Постановка проблеми. Одним із найважливіших етапів професійного становлення особистості – етап професійної адаптації.

Проблема професійної адаптації особистості сьогодні виступає на перший план. Оскільки ми живемо у часи постійних технологічних змін, виробничих інновацій, які постійно змінюють умови праці, професійні функції та обов’язки працівників, вимагають від них розвитку конкуренто спроможних якостей [2, 1].

65

Коли молодий недосвідчений фахівець починає працювати в організації, він включається в систему нових внутрішньо-організаційних відносин, займаючи одночасно декілька позицій, кожній із яких відповідає сукупність вимог, норм, правил поведінки, які і визначають соціальну роль людини в колективі, як працівника, колеги, підлеглого, керівника, члена колективного органу управління [3, 95].

Тому необхідно організовувати проведення адаптації, як молодих спеціалістів так і професіоналів, адже від ступеня адаптованості особистості до нового професійного середовища залежить зростання його рівня професіоналізму, працездатності, та отримання задоволення від виконання професійних завдань [1, 34].

Фактори професійної адаптації є об'єктом дослідження багатьох психологічних підрозділів, як в нашій країні, так і за її межами [4, 21].

Власне професійна адаптація – повне і успішне оволодіння новою професією, тобто звикання, пристосування до змісту й характеру праці, її умов і організації, стилю професійної діяльності працівника до вимог нового робочого місця, засвоєння нових професійних функцій і обов’язків, доопрацювання необхідних навичок і вмінь, включення у професійне співробітництво і партнерство, поступовий розвиток конкурентних здібностей [3, 104].

Адаптація означає, що особистість вчиться жити у відносно нових для неї соціально-професійних і організаційно-економічних умовах. Знаходить своє місце у структурі підприємства як спеціаліст, здатний вирішити завдання певного рівня. Засвоює професійну культуру. Включається в систему існуючих до її приходу міжособистісних зв’язків і стосунків [5, 201].

Вивченням питання професійної адаптації займалися такі вчені: М. О. Агаджанян, Д. О. Андрєєва, В. Г. Асєєв, Ф. Б. Березін, М. А. Дмітрієва, О. М. Кокун, А. Г. Маклаков, Т. Парсонс, А. В. Петровський, А. О. Реан, Є. І. Рогов, Л. Д. Столяренко, Л. Філіпс та інші.

Первинна адаптація – пристосування молодих спеціалістів, які не мають досвіду професійної діяльності (випускники середніх та вищих навчальних закладів).

Знаючи психологічні особливості первинної професійної адаптації молодого спеціаліста, зокрема психолога, ми можемо вплинути на них і зробити процес проходження адаптації більш успішним. Оскільки від першого етапу адаптації залежать наступні етапи професійної адаптації молодого спеціаліста і його подальша професійна діяльність.

Тому ми вважаємо, що психологічні особливості первинної професійної адаптації є досить актуальним питанням у часи постійних соціальноекономічних та технологічних змін.

66

Завдання дослідження:

1.На основі теоретичного аналізу літературних джерел з’ясувати сутність проблеми;

2.Охарактеризувати психологічні чинники первинної професійної адаптації психологів;

3.Емпірично дослідити первинну професійну адаптацію психологів; Мета дослідження – визначити психологічні особливості первинної

професійної адаптації психологів початківців на основі виявлення показників та характеру взаємозв’язку рівня адаптивності і задоволеності працею.

Виклад основного матеріалу дослідження

Для виконання завдань дослідження був використаний метод теоретичного аналізу літературних джерел з проблеми дослідження, а також використовувались стандартизовані психологічні методики: багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» А. Маклакова та С. Черняніна, методика на оцінку інтегральної задоволеності працею, опитувальник визначення типу особистості і сфери професійної діяльності Дж. Холланда, опитувальник для оцінки соціально-психологічної, професійної адаптації Дмитриєва М. А. Для аналізу емпіричних даних були застосовані методи кількісної й якісної обробки.

Дослідною роботою було охоплено 25 студентів четвертого курсу навчально-наукового інституту права та психології, Національної академії внутрішніх справ за спеціальністю «Психологія».

Для виявлення психологічних особливостей первинної професійної адаптації психологів була звернута увага на ряд чинників, які мають безпосередній вплив на перебіг первинної адаптації.

Відповідно до сутності досліджуваних явищ і показників, використовувались шкали оцінювання із застосованих у дослідженні стандартизованих методик. Отримані дані класифікувалися за типами.

За отриманими кількісними даними були побудовані таблиці та діаграми, результати яких і підлягали якісному аналізу.

Отриманні дані за групою досліджуваних підлягають підтвердженню та виявленню психологічних особливостей первинної професійної адаптації психологів.

Кількісні дані стосовно типів особистості і сфери професійної діяльності були отримані за допомогою методики «Тип особистості і сфера професійної діяльності» Дж. Холланда і занесені до узагальнюючої таблиці 1.

67

Таблиця 1.

Тип особистості і сфера професійної діяльності

Дані, які свідчать про те, що більшість чоловік в групі психологів належить до соціального типу особистості і сфери професійної діяльності, а саме 68 % (17 чоловік), невелика кількість чоловік належить до підприємливого типу – 20 % (5 чоловік), і 12 % (3 чоловіки) до артистичного типу.

Стосовно соціального типу особистості слід відмітити наступне: відрізняються наявними соціальними вміннями (вмінням спілкуватися, прагненням лідерства, необхідністю встановлювати велику кількість соціальних контактів). До соціального типу особистості підходять такі сфери діяльності: психологія, педагогіка.

Для визначення показників і особливостей первинної професійної адаптації психологів, був використаний багаторівневий особистісний опитувальник «Адаптивність» А. Маклакова та С. Черняніна за допомогою якого були виявлені: адаптивні здібності, нервово-психічна і поведінкова регуляція, комунікативний потенціал, морально-етична нормативність особистості, які формують адаптаційні можливості особистості. Отримані дані за даною методикою вказують і визначають саме внутрішні особливості особистості, які впливають на процес перебігу первинної професійної адаптації на ряду з зовнішніми факторами. Кількісні дані за даною методикою відображені в таблиці 2.

За отриманими даними можна зробити наступний висновок, що в групі психологів спостерігається, низькі показники прояву адаптивних здібностей – 76 % (19 чоловік). За рівнем прояву нервово-психічної стійкості в групі переважають середні показники – 68 % (17 чоловік). Такий ж показник має шкала комунікативного потенціалу, тобто в групі психологів переважає

нормативність в групі психологів отримані середні показники – 60 % (15 чоловік), але порівняно з іншими шкалами ця шкала має серед групи досліджуваних й більш виражений високий показник, а саме – 40 % (10 чоловік).

Отримані дані свідчать про переважання в групі психологів середніх показників майже за всіма шкалами окрім адаптивних здібностей, що свідчить про успішний процес проходження первинної професійної адаптації майбутньому. Адже середні показники вказують на наявність певних психологічних особливостей особистості, які мають вплив на процес проходження первинної професійної адаптації.

69