Sociology_student_8_2015

руйнівної сили: порушується процес нормального функціонування організації, руйнуються стосунки між людьми, нерідко завдання розв'язання конфлікту супроводжується звільненням частини співробітників. Однак, відсутність конфліктів слід вважати свідченням застою, стагнації. Конфлікт - це показник розвитку, фактор динамічної стабільності організації. Необхідне управління процесом, завданням якого є запобігання виникненню негативної взаємодії, а також надання неминучим конфліктним ситуаціям конструктивного характеру.

Донедавна в системах управління комерційними організаціями були відсутні психологи, а в посадових інструкціях керівників і фахівців функцій управління, запобігання та розв'язання конфліктів не було. У їхні обов'язки входило лише створення «нормального морально-психологічного клімату», що насправді означало маскування наявних, неминучих у колективі, суперечностей і зіткнень інтересів. Звичайно, улагоджувати конфлікти доводилося керівникам, але результат втручання залежав від особистого їхнього досвіду та інтуїції. Сьогодні система управління персоналом включає функції з управління конфліктами та стресами. Зокрема, підсистема трудових відносин виконує такі функції, як аналіз і регулювання групових та особистісних стосунків і стосунків з керівництвом; управління виробничими конфліктами та стресами; проведення психологічної діагностики; дотримання етичних норм стосунків. Функції управління конфліктами, а також стресами повинні виконуватися не тільки керівниками, але й фахівцями-психологами та спеціально створеними підрозділами.

Причому, керівник повинен ураховувати інтереси засновників (власників) організації, найманих робітників фірми, споживачів пропонованих послуг, а також постійно бачити можливі, у рамках ринкових відносин, розбіжності інтересів різних соціальних груп та їхніх представників - розбіжності, що часто стають джерелом складних для розв'язання проблем, причиною виникнення конфліктів.

Керівникові, особливо вищої ланки, доводиться мати справу з безліччю конфліктів, які виникають між структурними підрозділами комерційної організації - філіями, відділами: між керівниками середнього й низького рівня, а також підлеглими їм працівниками, клієнтами, яким пропонуються послуги. Для цього керівник і має владні повноваження, розпоряджається засобами стимулювання й контролю, може визначити міру та форми покарання за недбалість в роботі.

Персонал комерційної організації – це об'єднання особистостей, взаємопов'язаних спільною метою індивідуальностей, адже найчастіше люди не схильні до збігу міжособистісних інтересів, зближення внутрішньо-групових і міжгрупових позицій. І в разі виникнення ситуацій, у яких керівник виявляється

40

безпосереднім учасником конфлікту, його можливості впливати на хід конфліктного протиборства, керувати розв'язанням розбіжностей залишаються найкращими. Основне ж полягає в тому, що в такій ситуації йому слід поводитися так, щоб більшою мірою бути відповідальним за результати і наслідки конфліктної поведінки. Проблема для нього може полягати не тільки в тому, щоб просто розв'язати конфлікт в організації, а щоб не дати йому стихійно розвиватися, мінімізувати його деструктивні наслідки, виробити і вміло застосувати технології конструктивного розв'язання. Для цього необхідно проаналізувати причини й різновиди конфліктів в комерційних організаціях.

В умовах зниження прибутковості організаційних операцій і жорсткості конкуренції саме в методах керування конфліктними явищами можуть бути знайдені ті резерви, що дозволять фармацевтичній компанії створити передумови для розвитку і процвітання в майбутньому.

У цій роботі ми окреслимо деякі принципи практичного підходу до рішення завдань керування конфліктними явищами в колективі.

Об'єкт – конфлікт у комерційній організації (фармацевтичній компанії), як психологічне явище.

Предмет – система роботи психолога з попередження конфліктів в умовах функціонування фармацевтичної компанії.

Мета – виявити поняття чинників конфлікту в організації, визначити причини виникнення та шляхи попередження конфлікту у комерційній організації.

Завдання роботи:

1.Дослідити проблему конфліктів у психолого-педагогічній літературі.

2.Виявити особливості діяльності комерційної організації та передумови виникнення можливих конфліктів.

3.Провести емпіричне дослідження причин виникнення можливих конфліктів у фармацевтичній компанії.

Конфлікт є невід'ємною частиною діяльності комерційної організації, і тому необхідно вміти керувати цим явищем. Правильне діагностування і прогнозування дозволяє виокремити той позитив, що існує у самій природі конфлікту. Особливо важливо вміти керувати конфліктом при командному стилі організації діяльності. Команда – явище більш креативне, але і більш конфліктне. Отже, при роботі в команді необхідно розуміти можливі альтернативні витрати, тобто конфлікти.

У роботі було проведене емпіричне дослідження умов виникнення існуючих конфліктів у фармацевтичній компанії, була розроблена та апробована система роботи психолога фармацевтичній компанії з попередження і профілактики конфліктів у комерційній організації. Нами

41

виділено потенційні причини конфлікту в організаціях – спільно використовувані ресурси, взаємозалежність завдань, розходження з метою, розходження в сприйнятті і цінностях, розходження в стилі поведінки і біографіях людей, а також незадоволені і непрофесійні комунікації.

До потенційних негативних наслідків конфлікту відносяться: зниження продуктивності, незадоволеність, зниження морального стану, висока плинність кадрів, погіршення соціальної взаємодії. При ефективному втручанні конфлікт може мати позитивні наслідки, наприклад, більш заглиблена робота над пошуком рішень, різноманітність думок і поліпшення співробітництва в майбутньому.

Структурні методи рішення конфлікту пов'язані з ефективною інтеграцією структури керування організацією. Існує декілька міжособистісних стилів розв'язання конфлікту: відхилення, згладжування, компроміс, примушення й вирішення проблем. Вирішення проблем – стиль, переважний у ситуаціях, які вимагають різноманітності думок і даних, характеризується відкритим визнанням різниці в поглядах і зіткненням цих поглядів для того, щоб знайти рішення, прийнятне для всіх сторін. Найбільш ефективні організації частіше застосовують стиль вирішення проблем у розв'язанні конфлікту.

Доведено, що в тих підрозділах, у яких створюються умови для обміну досвідом, активізації інтелектуальних і творчих ресурсів керівників для вирішення загальних і конкретних задач, у тому числі і проблем стимулювання, мотивації працівників до ефективної праці, поряд з матеріальними ефективно використовуються соціально-психологічні стимули:

1)створення в колективі позитивної психологічної атмосфери, що сприяє об'єднанню співробітників і націленості на рішення поставлених виробничих задач;

2)формування в працівників клієнтсько-орієнтованої спрямованості в роботі, виділення пріоритетів якісного обслуговування клієнтів;

3)закріплення в колективах творчого відношення до праці, заохочення розумної ініціативи і творчої активності, спрямованої на вирішення задач, що стоять перед колективом.

Таке в загальному вигляді наше уявлення про те, яким чином можуть поглиблювати свої знання у галузі керування конфліктами менеджери фармацевтичній компанії. Зрозуміло, усі ці заходи проводяться на тлі існуючої корпоративної культури, що склалася в організації, з традицій і норм, і це необхідно враховувати колективу при роботі в фармацевтичній компанії.

Для керівника (як і для менеджера з персоналу) в управлінській діяльності важливим є його вміння спрогнозувати можливе виникнення й розвиток конфлікту. Це необхідно, тому що в фармацевтичній компанії, як і в інших

42

організаціях, поряд із деструктивними конфліктами, що створюють перешкоди діяльності, можливі й конструктивні конфлікти, розвиток, своєчасне розв'язання яких збільшує ефективність і злагодженість роботи, допомагає успішно досягати поставлених цілей.

Умовою ефективної діяльності керівника є його конфліктологічна компетентність. Керівник зобов'язаний здобувати навички прогнозування для ефективного управління конфліктними явищами, а саме: уміти оцінювати й пояснювати проблемні ситуації, що виникають у динаміці; розвивати конструктивний початок конфліктів, що виникають; передбачати можливі наслідки конфліктів; конструктивно регулювати протиріччя; усувати негативні наслідки конфліктів.

Звичайно, викладені в дослідженні теоретичні та експериментальні результати не претендують на вичерпне розв'язання проблеми вирішення конфліктів у комерційній організації (фармацевтичній компанії). Перспективи подальших досліджень цієї проблеми вбачаються у порівнянні причин виникнення конфліктів між працівниками фармацевтичній компанії та клієнтами, профілактичними заходами з попередження виникнення конфліктних ситуацій за схемою клієнт - працівник фармацевтичній компанії.

Література:

1.Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблеми. – М.: МГУ, 1990. – 240с.

2.Андреев В.И. Конфликтология: Искусство споров, ведення переговоров, развязьівання конфликтов. – Казань, 1992. – 142 с.

3.Ансофф И. Стратегическое руководство. Пер. з англ. – М.: Економика, 1989.

4.Анцупов А.Я. Мальїшев А.Н. Введение в конфликтологию: Учебное пособие. – К.:МАУП, 1996. – 103 с.

5.Анцупов А. Я., Шипилов А.И. Конфликтология: Учебник для вузов – М.: ЮНИТИ, 1999. – 551 с.

6.Бабосов Е. М. Конфликтология: Учебное пособие. 2-е изд., стереотип. – Мн.: ТетраСистемс, 2001. – 464 с.

7.Бандурка А. М., Друзь В. А. Конфликтология. – Харьков, 1997. – 272 с.

8.Барінов В. А., Барінов Н. У «Організаційний підхід до керування конфліктом у кризовій ситуації» «Менеджмент у Росії і за рубежем», Керування персоналом . – №5, 1999 р.

9.Берн 3. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. – 480с.

43

Ю. Л. Денисюк

(науковий керівникдоц. Ю. М. Кашпур)

ОСОБЛИВОСТІ КОРЕКЦІЇ ПРОЯВІВ ТРИВОЖНОСТІ У ДІВЧАТ ПІДЛІТКОВОГО ВІКУ

Стаття присвячується вивченню особливостей проявів тривожності у дівчат підліткового віку. Вибір теми продиктовано необхідністю пошуку шляхів вирішення проблем підліткового віку, які в умовах розвитку системи освіти, зміни сімейних відносин, значно поглиблюються. Серед важливих проблем підліткового віку – тривожність, яка у підлітковому віці, закономірно, зростає та може перевищувати показник норми і набувати форм дезадаптуючого фактора, що для підлітка, особливо для дівчат, приносить тяжкі внутрішні переживання.

Ключові слова: тривожність, підлітки, особливості корекції.

Постановка проблеми. Інтелектуальний потенціал суспільства є однією з найважливіших і необхідних передумов його прогресивного розвитку. Для його становлення є необхідними соціально активні повноцінні члени суспільства. Саме тому питання тривожності виходить на передній план у формуванні особистості підлітка, зокрема особи жіночої статі. Майже всі почуття та емоції підлітка переживаються на тлі прагнення незвичайного і нового, проте усвідомлена перспектива будь-яких зовнішніх чи внутрішніх трансформацій «Я» не лише приваблює, але й викликає чимало тривожних переживань, які за несприятливих внутрішніх та зовнішніх обставин мають негативні наслідки для процесу соціалізації і розвитку особистості, і є одним із важливих факторів дезадаптації. Тому важливо проводити спрямовану роботу з усунення тривожності – так можна досягти бажаного результату у формуванні соціальноактивної особистості.

Аналіз останніх досліджень. Проблемою вивчення тривожності займалися такі дослідники, як: Д. Бернс, Р. Мей, А.М. Прихожан, Ч.Д. Спілберг, Б.Н. Філіпс З. Фройд, К. Хорні та ін. У вітчизняній психології цю проблему досліджували: Л.І. Божович,Л.С.Виготський, І.В. Добровіна, Д.Б. Ельконін та ін. [1, 4].

Тривожність є схильністю переживати емоційне хвилювання, тривогу, що виникають у ситуаціях невизначеної загрози очікуваної події і виявляється у прогнозуванні несприятливого її завершення. За оптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовності людини діяти. При високому рівні тривожність додає діяльності пристосувальний характер,

44

негативно позначається на результативності діяльності [1, 2].

Виокремлення невирішених аспектів загальної проблеми. Стаття присвячена розгляду проблеми тривожності, психологічним особливостям зростання дівчат підліткового віку, та проявам у них тривожності. Завдяки правильно проведеній роботі з корекції рівня тривожності можна досягти зниження рівня тривожності та підвищення рівня домагань і, як результату, покращення в процесі навчання, взаєминах з однолітками, тощо.

Формування цілей статті. Завданням статті є теоретичне визначення й експериментальне дослідження особливостей проявів тривожності у дівчат підліткового віку, а також обґрунтування та перевірка форм і методів ефективної корекції.

Виклад основного матеріалу дослідження. Для реалізації мети дослідження необхідною умовою було вивчення емоційної та поведінкової сфер особистості дівчат підліткового віку. Для цього було обрано певні методики, що дозволили виконати завдання дослідження [6,7].

Щоб дослідити частиину емоційної сфери респондентів, зокрема тривожність, було проведено наступні методики:

1.Тест-опитувальник С.В. Ковальова задля дослідження рівня самооцінки дівчат підліткового віку, адже рівень самооцінки тісно пов’язаний з рівнем тривожності підлітків. Існують дані про кореляцію певних показників самооцінки з тривожністю як властивістю особистості. Найважливішим джерелом тривожності виділяється внутрішній конфлікт, пов'язаний зі ставленням до себе, самооцінкою, Я - концепцією [5].

2.Опитувальник С.Г. Корчагіної «Самотність» для виявлення рівня самотності дівчат-підлітків. Адже саме тривожність є невід’ємним компонентом негативного стану самотності. При хронічній самотності тривожність викликає широкий спектр психосоматичних розладів [10].

Задля дослідження поведінкової сфери особистості дівчини-підлітка були використані:

1.Тест шкільної тривожності Б.Н. Філіпса призначений для вивчення рівня і характеру тривожності, пов'язаної зі шкільним життям підлітка.

2.Тест К. Юнга призначений для визначення типу характеру досліджуваного, а саме інтровертованості або ж екстравертованості. Адже, як відомо, особистостям з ітровертованим типом характеру не так страшно переживати самотність, на відміну від екстравертів для яких є необхідними розвинуті способи взаємодії.

Для проведення емпіричного дослідження було обрано 120 дівчат підліткового віку, що в залежності від віку та місця проживання розділили на 4 групи:

45

Перша група складала 30 осіб віком 12-13 років, що проживали в сільській місцевості. Друга група – дівчата-підлітки віком 14-15 років, що також проживали в сільській місцевості. Обидві групи дівчат навчаються в Олександрівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Олександрівської сільської ради Приазовського району Запорізької області та в Степанівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів Степанівської Першої сільської ради Приазовського району Запорізької області, а саме в 7-8 класах (перша група) і 8-9 класах (друга група). До третьої групи входили дівчата підлітки віком 12-13 років, що проживають в місті Київ. Й четверта група – дівчата, віком 14-15 років, що також поживають в місті. Третя й четверта групи дівчат навчаються в 7 (третя група) та 9 класах (4 група) Спеціалізованої школи №200 м. Києва І-ІІІ

ступенів з поглибленим вивченням іноземних мов та Спеціалізованої школи № 185 імені Володимира Вернадського Києва І-ІІІ ступенів з поглибленим вивченням фізико-математичних дисциплін .

Аналіз емпіричних досліджень показав наступні результати:

1.Дослідження рівня самооцінки за допомоги тесту-опитувальника С.В. Ковальова показали: 28% мають високий, 33% – середній, та 39% – низький рівні самооцінки. Дівчата з низькою самооцінкою відрізняються замкнутістю і малою товариськістю. Як правило, вони безініціативні, що пов'язано з очікуванням невдачі і високою тривожністю. І навпаки, дівчатапідлітки, які мають високий рівень самооцінки товариські і ініціативні. У більшості дівчат з високою самооцінкою переважає низький рівень тривожності.

Було проведено порівняння рівня самооцінки дівчат підлітків залежно від урбанізованості. Можна прослідкувати наступну тенденцію – у дівчат сільської місцевості рівень самооцінки вищій, аніж в дівчат, що проживають у місті.

Якщо порівнювати результати у вікових групах видно, що високий рівень самооцінки мають дівчата 14-15 років. Ситуація з низьким рівнем самооцінки прямо пропорційна до високого – більший відсоток дівчат віком 12-13 років отримали за шкалою С.В. Ковальова низький рівень (48,5%), коли серед дівчат віком 14-15 років низький рівень отримали лише 30 % підлітків.

2.Для виявлення рівня самотності дівчат-підлітків був використаний опитувальник С.Г. Корчагіної «Самотність», результати показують, що 5,75% досліджуваних мають високий рівень самотності. Такі дівчата мають переважно підвищений рівень тривожності. Середній рівень самотності мають 36% дівчат підліткового віку. Переважно їх рівень тривожності відповідає середньому показнику. Рівні низький та нижче середнього займають 55,25%. Такі дівчатапідлітки не відчувають себе самотніми, переважно мають низький рівень тривожності.

46

Було визначено рівень самотності в залежності від урбанізації досліджуваних, ми бачимо, що високий рівень самотності мають лишень 1,5% дівчат-підлітків, що проживають в сільській місцевості.

3.Для дослідження рівня тривожності у дівчат підліткового віку було проведено методику Б.Н. Філіпса з її результатів можна побачити, що високого рівня тривожності не має жодна з дівчат-підлітків. 9% респондентів мають підвищений рівень тривожності. Такі дівчата дуже замкнені, постійно бояться зробити помилку, сказати щось не відповідне. Середній рівень тривожності набрали 27% дівчат. Такі особи погано ідуть на контакт, очікують словесного нападу з боку інших. Найбільший відсоток набрали дівчата з рівнем тривожності нижче середнього – 40%; 24% – низький рівень.

Щоб дослідити рівень тривожності дівчат різного рівня урбанізації, а саме сільської та міської місцевостей проживання було проведено порівняння. Підвищений рівень тривожності у осіб, що проживають в сільській місцевості, на відміну від міської майже в половину менше. Середній же рівень тривожності у дівчат-підлітків з міста на 3,5% вище. Нижче середнього та низький рівень тривожності мають 68,5% респондентів сільської місцевості на противагу 60% міського населення дівчат підліткового віку.

У дівчат молодшого віку (12-13 років) рівень тривожності вищий, аніж в дівчат старшого віку (14-15 років). Середній рівень тривожності мають також більший відсоток дівчат віку 12-13 років, аніж дівчата 14-15 років. Низький же рівень тривожності у дівчат 12-13 років менший на 15%, ніж у старших осіб жіночої статі, в яких він сягає 31,5%, в той час, як у молодших – 16,5%.

4.За допомоги тесту К.Юнга було визначено відсоток інтровертів та екстравертів серед дівчат підліткового віку. А саме, 35% дівчат виявились інтровертами. Багато з них мають низький та нижче середнього рівень самотності. Екстравертами виявились 45,75% досліджуваних, у багатьох з яких простежується високий та середній рівень самотності. Інші 19,25% виявились амбівертами.

Також з результатів можна простежити, що дівчата, що проживають в сільській місцевості мають більший рівень екстраверсії, аніж дівчата-підлітки, що проживають в містах. Це можна розглядати з такої точки зору, що для життя

усучасному урбанізованому середовищі всі проблеми зводяться до індивідуального рівня, що в свою чергу призводить до руйнування соціальних груп.

5.Для виявлення залежності між самотністю та типом характеру, які попередньо було визначено за допомогою діагностичного опитувальника С.Г. Корчагіної «Самотність» та теста К. Юнга на визначення типу характеру, було проведено кореляцію результатів за методикою для виявлення лінійного

47

кореляційного зв'язку для емпіричних даних, виміряних за шкалою інтервалів або відношень – коефіцієнт кореляції Пірсона. З проведеної кореляції видно, що існує прямий зв'язок між рівнем самотності особистості й типом її характеру. Отже, можна зробити висновок, що за результатами кореляції чітко простежується, що самотність, як проблема взаємодії, присутня переважно у екстравертів.

Уявлення підлітка про самого себе формується у зв’язку з певними відносинами, в які він вступає. Усвідомлення індивідом самого себе відбувається тільки тоді, коли він протиставляє себе іншим, порівнює себе з іншими людьми. Особу даного віку потрібно вчити правильно розуміти себе, свій внутрішній світ, особливо на емоційному рівні. Стрижневим поняттям, яке характеризує процес повноцінної життєтворчості, тобто успішної самореалізації власних сил та здібностей є самовизначення. Навчитись жити означає засвоїти морально-духовний досвід, виробити свою позицію у відповідності до нього, своє ставлення до себе та навколишнього світу, зрозуміти себе, інших, різноманітні суспільні процеси, ставити перед собою цілі, щоб керуватись ними.

Дівчатам-підліткам треба допомогти знайти шляхи подолання тривожності, формувати впевненість у собі задля підвищення рівня самооцінки, усвідомлення своїх позитивних і негативних рис. Їх треба навчити володіти своїми емоціями, усвідомлювати свій емоційний стан та стан інших, розвивати способи взаємодії з людьми, щоб знизити рівень самотності [8].

Задля подолання тривожності доцільно було виконати наступні завдання, а саме створити позитивну атмосферу взаємодії, довіри, знизити психологічний дискомфорт, емоційну напругу, а також підвищувати самооцінку дівчат підліткового віку, їх самопізнання, виховання бажання до самовдосконалення.

Для зниження в дівчат-підлітків рівня тривожності до стану норми з контролем результату й закріпленням позитивного ефекту до кінця корекційної програми запропоновано використовувати тренінгові заняття. Ця програма поділяється на чотири етапи:

I. Діагностичний (індивідуальне заняття) – діагностика особливостей розвитку підлітків; виявлення параметрів, що потребують корекції; формування загальноого тренінгу психокорекції;

II. Настановчий (1-5 заняття тренінгу) – викликати бажання взаємодіяти та співпрацювати з психологом, внести зміни у своє життя; зняти стан тривоги, страху, скутості; підвищити впевненість у собі й розкутість;

III. Корекційний (6-10 заняття тренінгу) – зниження рівня тривожності; опанування прийомів і методів самоконтролю та саморегуляції; зміцнення віри в себе, свої сили та можливості; опанування способів взаємодії з людьми;

48

IV. Етап оцінки ефективності корекційного впливу (11 заняття тренінгу) – контроль ефективності корекційної роботи; стабілізація позитивних поведінкових реакцій, переживань і самооцінки.

Щодо рекомендацій з подолання тривожності в індивідуальній роботі з дівчатами-підлітками, то було проаналізовано поради відомих психологів, наприклад А.М. Прихожана, який пропонував конкретні прийоми для подолання тривожності у підлітків. Також велике значення відіграють взаємостосунки, що склалися у психолога з особою підліткового віку. Важливим є почуття довіри, що складається між психологом та підлітком. Якщо його рівень не достатній – подальша корекційна робота не матиме жодної результативності й не призведе до бажаних очікувань. Також слід звертати увагу на захисні механізми підлітків, які маскують стан тривоги. Важливим, для дівчат підліткового віку, є вироблення у них критеріїв власного успіху, мотивації до саморозвитку й самопізнання.

Висновки. В підлітковому віці у дівчат тривожність впливає на ефективність спілкування, взаємостосунки з товаришами, породжує конфлікти. Відбувається зміна рівня домагань особистості, зниження самооцінки, рішучості, впевненості в собі та мотивації. Крім цього, відмічається зворотній зв'язок тривожності з такими особливостями, як соціальна активність, принциповість, добросовісність, прагнення до лідерства, рішучість, незалежність, емоційна стійкість, впевненість, працездатність, ступінь нейротизму та інтровертованості.

Завдяки запропонованій програмі дівчата підліткового віку можуть знайти шляхи подолання тривожності, формувати впевненість у собі задля підвищення рівня самооцінки, усвідомлення своїх позитивних і негативних рис. Навчаться володіти своїми емоціями, усвідомлювати свій емоційний стан та стан інших, розвивати способи взаємодії з людьми, щоб знизити рівень самотності.

Література:

1.Баб'як Т., Корнієнко І. Дозволь собі бути щасливим, (тренінг спілкування для підлітків та молоді) //Тренінги спілкування/ упорядник Т. Гончаренко. – К: ред.. загальнопед. Газ., б-ка «Шкільного світу», 2004.– 45-93 с.

2.Виготский Л. С. Динамика и структура личности підростка // Виготский Л.С. Собрание сочинений. – М., 1984, т.4., – С. 220-243.

3.Залученова Е.А., Бороздина Л.В. Связь уровня тревожности с высокой самооценкой и притязаниями // Новые исследования в психологии. –№1(7). М., 1993. – С. 6366.

4.Кондратьев М.Ю. Типологические особенности психосоциального развития подростков // Вопросы психологии. – 2007. – № 3. – С.69-78.

5.Никитина Л.В. Проблемы в общении тревожных подростков. // Психология

49