Sociology_student_8_2015

концепції». Адже уявити себе у політичній системі можливо лише після того, як з’явиться уявлення про себе взагалі. Те, як оцінює себе дитина, як приймає або не приймає, наскільки зацікавлена у собі, впливає на подальше формування поглядів, цілей, рівень зацікавленості у політичній сфері та бажання, або небажання бути учасником політичної діяльності. Формування політичної самосвідомості також залежить від досвіду та кількості знань.

Література:

1.Введение в политологию. Учеб. пособие. Вып. ІІ./Под ред. А.М. Ушакова. –М.:

МГТУ, 1993.

2.Ирхин Ю.В. Человеческое измерение политики. – М.: Луч, 1993. – 222 с.

3.Кон И.С. Психология старшеклассника. – М.: Политиздат, 1982. – 248с.

4.Ольшанский Д.В. Основы политической психологии. – Екатеренбург: Деловая книга, 2001. – 496с.

5.Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии – СПб: Издательство «Питер»,

2000 – 712с.

6.Шибутани Т. Социальная психология. – Ростов н/Д: Феникс, 1999. – 539с.

О. А.Тиркова

(науковий керівник – проф. С. О. Ставицька)

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Проаналізовано психологічні особливості професійного самовизначення учнів сучасної старшої школи. Висвітлено психологічні критерії сформованості готовності до професійного самовизначення. Представлено результати експериментального дослідження проблеми.

Ключові слова: вибір професії, професійне самовизначення, життєвий план, етапи професійного самовизначення, профорієнтація.

Постановка проблеми. Становлення висококваліфікованого і конкурентоспроможного професіонала можливе за умов вчасного професійного самовизначення, всебічного розвитку старшокласників, їх здібностей та творчого потенціалу.

Юнацтво відчуває значні труднощі при визначенні життєвих цілей і перспектив, оскільки, ще не має розвинутих особистісних якостей, необхідних для професійного самовизначення, готовності брати відповідальність за власний вибір. До того ж, у юнаків не достатньо знань про себе, про світ

110

професій, про потреби країни у певних професіях тощо. Разом з тим, у них часто не сформована сама потреба у професійному самовизначенні, у необхідності заробляти на життя. Вони передовіряють вирішення цих питань батькам, певною мірою, учителям. Отже, соціальна ситуація юнацтва містить суперечність між необхідністю професійного самовизначення та недостатнім розвитком особистісних якостей, відсутністю сформованих мотивів для цього.

Проблема професійного самовизначення досліджувалася Л. І. Божович, М. Р. Гінзбургом, Є. І. Головахою, А. В. Мудриком, які вивчають її у зв’язку з життєвими перспективами і плануванням майбутнього професійного шляху. Так, Т. М. Афанасьєва та Д. І. Фельдштейн розглядають професійне самовизначення з точки зору соціального самовизначення. Такі дослідники, як К. А. Абульханова-Славська, М. С. Пряжніков наголошують на зв’язку професійного самовизначення із розвитком особистості. Також, проводиться вивчення процесів професійного самовизначення в руслі загальних вимог до вибору професії (К .М. Гуревич, В. Д. Брагін, В. Д. Парамзін), активності особистості як суб’єкта майбутньої професійної діяльності (Ю. М. Забродін, Є. А. Климов, Н. М. Кондаков), побудови життєвого шляху і самовизначення особистості (Б. Г. Ананьєв, Ю. А. Деркач, Л. З. Орбан).

Теоретичний аналіз проблеми. Особливої значущості проблема вибору професії набуває для старшокласників: наближається закінчення навчання, постає питання про визначення свого місця в суспільстві, зокрема, в трудовій діяльності. У науковій літературі розмежовують поняття вибору старшокласниками майбутньої професії і професійне самовизначення старшокласників. На думку В. О Моляко професійне самовизначення школярів це не тільки вибір майбутньої професії, а і його реалізація. [6].

У працях Т. Йовайши вибір професії учнями розглядається як процес їх активного професійного самовизначення. За такої позиції вибір професії необхідний складовий компонент особистісного самовизначення школярів у майбутній професійній діяльності [3]. Розрізняють такі взаємопов’язані етапи професійного самовизначення: дошкільний - формування первинних трудових навичок й умінь; початкова школа (пропедевтичний) - виникнення розуміння ролі праці в житті людини через участь у різних видах діяльності; перший ступінь основної школи (5-7-мі класи) розуміння та усвідомлення своїх інтересів і нахилів, пов’язаних із вибором професії; другий ступінь основної школи (8-9-ті класи) початок формування професійного самоусвідомлення; старша школа - професійна орієнтація на основі поглибленого вивчення окремих предметів; професійний навчальний заклад - оволодіння професією; професійна діяльність - підвищення кваліфікації або переорієнтація на іншу професійну діяльність [9, с. 14 - 21].

111

Професійне самовизначення учнів є складним видом діяльності, що передбачає тривалу мотивацію. На реалізацію цієї діяльності спрямована вся особистість з її потребами, інтересами, прагненнями. За твердженням Л.І.Божович, спрямованість особистості на певну професію є результатом наявності в людини визначеної структури її мотиваційної сфери [1].

Л. С. Виготський вказував на те, що вибір професії є не лише вибором тієї чи іншої професійної діяльності, а й вибір життєвої дороги, кінцеве включення себе в життя соціального цілого [2].

Самовизначення відрізняється від простого прогнозування свого майбутнього життя, від мрій, пов’язаних з майбутнім. Воно засновується на уже стійких інтересах і прагненнях людини, передбачає врахування власних можливостей і зовнішніх обставин, спирається на ще не сформований до кінця світогляд учня [7]. Життєвий план виникає тоді, коли предметом роздумів стає не тільки кінцевий результат і способи його досягнення, а й шлях, по якому хоче йти людина, ті об’єктивні та суб’єктивні ресурси, які їй для цього знадобляться [4, с. 136 - 146].

Одне із головних завдань профорієнтації у сучасній школі полягає у підготовці учнів до самостійного, усвідомленого і реалістичного вибору професії. Підготовка розглядається як процес формування готовності школярів до професійного самовизначення, адекватного їх інтересам, здібностям та потребам ринку праці. [5, с. 136].

Психологічними критеріями та показниками сформованості готовності до професійного самовизначення старшокласників є: мотиваційний - характер мотивації і активності учнів; усвідомлення особистої і суспільної значущості майбутньої професії; зв’язок інтересів з ціннісними орієнтаціями; інтенсивність емоційних переживань, вольових зусиль, уваги; когнітивний - ступінь уявлення учнів про індивідуальні психофізіологічні якості, ознайомлення зі змістом обраної професійної діяльності; інформованість про можливості отримання консультації у спеціалістів, про способи отримання освіти, місце роботи; про загальні та спеціальні професійно важливі якості в даній професійній сфері; практичний - здатність співвіднести індивідуальні якості з професійними вимогами; оволодіти основними прийомами роботи [8, с. 25-27]. Виділяють високий, середній та низький рівні готовності старшокласників до професійного самовизначення. Кожний із рівнів оцінюється за наведеними вище критеріями готовності до професійного самовизначення.

Результати експериментального дослідження. Вибірку дослідження склали 77 учнів 10-11 кл. гімназії м.Бердичів Житомирської області. Аналіз результатів констатуючого етапу дослідження дозволив зробити висновок про недостатній рівень профорієнтаційної роботи в школі. Проведене нами

112

анкетування старшокласників показало, що 28% учнів 10-х і 29,63 % – 11-х класів не мають чіткого уявлення про майбутню професійну діяльність.

Більшість учнів у виборі професії керуються порадами батьків (48,7 % у десятому й 37,5 % у одинадцятому класах) та друзів (8,1 % та 12,5 % у десятому й одинадцятому класах відповідно). Мінімальний, на думку респондентів, вплив на процес вибору професії має навчально-виховна робота школи. Так, лише 8,1 % десятикласників і 2,5 % одинадцятикласників зазначили, що поради вчителів впливають на їх рішення, а 16,2 % учнів десятого і 10 % одинадцятого класів зазначили, що їм у професійному самовизначенні допомогли заняття в шкільних гуртках та факультативах. Дехто з учнів у анкеті в графі „ваш варіант відповіді” вказали на недостатню роль держави у регуляції професійного самовизначення. Анкетування показало, що для ознайомлення з майбутньою професією учні переважно читають додаткову літературу (59,5 % респондентів у десятому й 62,5 % у одинадцятому класах) та відвідують спеціальні курси (18,9 % десятикласників й 12,5 % одинадцятикласників). Найголовнішим при виборі майбутньої професії учні вважають наявність здібностей до даної професії (так відповіли 27 % десятикласників та 25 % одинадцятикласників), а також високу оплату праці (29,7 % учнів десятого і 20 % учнів одинадцятого класів).

За "Опитувальником професійної готовності" (Л. М. Кабардова) було виявлено, що практично у всіх респондентів обраний вид діяльності співвідноситься із наявними вміннями і емоційно підкріплений. Найбільший відсоток оптантів виявили схильності до типу професій "людина - людина" (34,3 % десятикласників і 40,7 % одинадцятикласників) і "людина – художній образ" (38,7 % учнів десятого і 31,25 % одинадцятого класу). Найменша ж кількість респондентів (5 % десятикласників і 7,8 % одинадцятикласників) виявили схильності до типу професій "людина - природа".

Проведене в десятому та одинадцятому класах дослідження за опитувальником „Вивчення сфери професійних переваг учнів” (опитувальник Йовайші) виявило, що найбільший відсоток старшокласників мають здібності у сфері роботи з людьми ("людина - людина") – 27,8 % десятикласників і 31 % одинадцятикласників. На другому місці у рейтингу сфер професійної діяльності серед оптантів є сфера матеріальних інтересів (виробництво і споживання матеріальних благ). Так, 23,5 % учнів десятих класів і 23,9 учнів одинадцятих класів вважають цю сферу найбільш прийнятною для себе. Найменший відсоток за результатами діагностики набрали наступні сфери професійної діяльності: сфера технічних інтересів ("людина -техніка") – 5 % і 2,8 % учнів десятого та одинадцятого класів, відповідно, і сфера фізичної праці (здібності до рухливої діяльності) - 6,7 % десятикласників та 4,1 % одинадцятикласників.

113

У процесі проведення констатуючого етапу дослідження ми вивчали також мотиви вибору майбутньої професії старшокласниками за допомогою методики визначення основних мотивів вибору професії Є.М.Павлютенкова. Наше дослідження виявило, що серед мотивів вибору професії учнів сучасної старшої школи переважають дві групи: це утилітарні мотиви, які виражаються в прагненні керувати людьми, працювати в місті, орієнтація на чистоту і легкість праці (20 % учнів десятого і 22,5 % учнів одинадцятого класів) та матеріальні мотиви, що проявляються у прагненні отримувати певні блага (19 % та 18,75 % опитаних учнів десятого та одинадцятого класів, відповідно). Дещо менший відсоток у соціальних (прагнення своєю працею сприяти суспільному прогресу, соціальна спрямованість на вищі загальнолюдські цілі та потреби) та престижних (прагнення до професій, які ціняться серед знайомих, дозволяють досягти високого статусу в суспільстві, забезпечують швидке кар’єрне просування) мотивів. Так, у 12,9% учнів десятого і 13,75 % учнів одинадцятого класів переважають соціальні мотиви, а в 13,55 % і 13,75% учнів десятого і одинадцятого класів, відповідно, переважають мотиви престижності. Порівняно низький відсоток займають мотиви, пов’язани зі змістом праці – 6,1% десятикласників та 6,25% одинадцятикласників, а також пізнавальні мотиви (прагнення до оволодіння спеціальними знаннями, пізнання змісту конкретного виду трудової діяльності) – 10% учнів десятого та 8,75 % учнів одинадцятого класів.

Діагностика мотиваційної структури особистості показала, що серед респондентів найпоширенішою була орієнтація на творчу активність (37,1 % опитаних учнів десятого та 33,9% учнів 11 класу), а також на спілкування (30% десятикласників та 35,4% одинадцятикласників). У 80% десятикласників та 72

%одинадцятикласників під час опитування переважав загальножиттєвий мотиваційний профіль, і лише у 20 % десятикласників та 28% одинадцятикласників переважав робочий мотиваційний профіль особистості.

Дослідження рівня самооцінки старшокласників дало можливість зробити висновок про наявність зв’язку між „Я” - ідеальним та „Я” – реальним. Результати діагностики показали, що як у десятикласників (59,5%), так і у одинадцятикласників (71,3%) переважає адекватний рівень самооцінки. Це свідчить про наявність значущого позитивного зв’язку між „Я” – ідеальним та „Я” – реальним, що й трактується як прояв адекватної самооцінки. У 31,5

%учнів десятого і 22,7% учнів одинадцятого класу виявляється негативний зв'язок між „Я” – ідеальним та „Я” – реальним, що відображає невідповідність чи розходження уявлень людини про те, якою їй потрібно бути, і тим, якою вона, на її думку, є насправді. Ця невідповідність трактується як неадекватно занижена самооцінка. У 9 % десятикласників та 6%

114

одинадцятикласників діагностується неадекватно завищений рівень самооцінки, що проявляється в невмотивованій переоцінці людиною власних можливостей. Результати психодіагностичного дослідження за названими вище методиками було проаналізовано і зведено до однієї шкали виміру, яка визначала високий, середній та низький рівень готовності до професійного самовизначення.

Рис. 1 Рівні готовності старшокласників до професійного самовизначення

Проведене дослідження дозволяє зробити наступні висновки: лише 16,7 % учнів десятого та 19 % учнів 11 класу мають високий рівень готовності до професійного самовизначення; 52,3 % десятикласників і 57,3 % одинадцятикласників виявили середній рівень готовності до професійного самовизначення; 31 % учнів десятого та 23,7% одинадцятого мають низький рівень готовності до професійного самовизначення.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Отже, під професійним самовизначенням ми розуміємо самостійний вибір професії, здійснений через аналіз власних внутрішніх можливостей та здібностей і співвіднесення їх з вимогами обраної професії. Результати проведеного дослідження свідчать про те, що в досліджуваних переважає середній рівень сформованості готовності до професійного самовизначення. Результати проведеного дослідження, визначають необхідність проведення активної профорієнтаційної роботи, зокрема, профорієнтаційного тренінгу. Перспективи подальших пошуків спрямовано на детальніше вивчення готовності до професійного самовизначення в ранньому юнацькому віці.

Література:

1. Божович Л. И. Проблемы формирования личности / Л.И. Божович [Под. ред. Фельдштейна Д. И]. – М.: Ин-т практической психологии, Воронеж: НПО „МОДЕК”, 1997. –

115

352с.

2.Выготский Л. С. Педология подростка/Л. С. Выготский // Соб. соч. – Т. 4. – М.: Педагогика, 1984. – 432 с.

3.Йовайша Л.А. Основы подготовки учащихся к выбору профессии /Л.А. Йовайша: Автореф. Дис. … канд. психол. н.: 17.370 /ВГУ им. В.Капсукаса. – Вильнюс. – 1971. – 23 с.

4.Кон И. С. Психология старшеклассника./ И. С. Кон. – М.: Просвещение, 1980 – 192 с.

5.Кулікова С. Активізація старшокласників у процесі підготовки до професійного самовизначення/ С. Кулікова //Психологія: Зб. наукових праць: вип. 3. – К., 1999. – С. 136 –

6.Моляко В. А. Психологічна готовність до творчої праці./ В. А. Моляко. – К.: Знання УРСР, 1989. – 48 с.

7.Обухова Л. Ф. Детская психология: Теории, факты, проблемы./Л. Ф. Обухова. – М: Тривола, 1995. – С. 123-230.

8.Професійне самовизначення старшокласників: [метод. пос. під ред. Л.Шелестова]. – К.: Шкільний світ. - 2006. – 128 с.

9.Романенко Л. Професійне самовизначення учнів/ Л. Романенко //Сільська школа України. – 2006. – №7. – С . 14-21.

10.Фельдштейн Д. И. Психология взросления: структурно-содержательные характеристики процесса развития личности: [Изб. труды Д. И. Фельдштейн]. – М.: Флинта, 2004. – 672 с.

Т. О. Ткачук

(науковий керівник – доц. Т. І. Ханецька)

СТИЛІ ВИХОВАННЯ ЯК СКЛАДОВИЙ КОМПОНЕНТ ВИХОВНОЇ ФУНКЦІЇ МОЛОДОЇ СІМ’Ї

Головний зміст і мета сімейного життя – виховання дітей. Головна школа виховання дітей – це взаємини чоловіка і дружини, батька і матері.

В. Сухомлинський

Проаналізовано психологічні особливості різних стилів сімейного виховання дітей. Виявлено особливості сімейних конфліктів. Розкрито типи ставлення батьків до дітей.

Ключові слова: сім’я, виховання, стиль виховання, конфлікт, стиль виховання, ставлення.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

Сім’я – це основний інститут, так звана перша сходинка соціалізації

116

людини, вона розвивається разом з навколишнім світом, реагуючи на вимоги часу, відповідаючи громадським потребам і, певним чином, формуючи їх. Сім’я була і залишається берегинею людських цінностей, культури та історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку [1]. Це соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які, зазвичай, перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей [2]. Для кожної людини сім’я – це початок початків і, недарма, поняття щастя з’ясовується, перш за все, з сім’ї: щасливий той, хто щасливий у себе вдома [3].

Постановка проблеми. Аналіз літератури свідчить, що дослідження поняття «сім’я» має тривалу історію. Проблеми, що стосуються структури, функцій та завдань сім’ї вивчали багато зарубіжних та вітчизняних дослідників, а саме: А.І. Антонова, Э. Гідденс, С.І. Голод, В.М. Медков, М.С. Мацковский, А.Г. Харчев, Е.М. Черняк, Т.І. Шеляг та ін. Для дослідження проблем шлюбносімейних відносин у 1966 р. при Радянській соціологічній асоціації було відкрито секцію, яку очолив А.Г. Харчев. Він у 70-тих роках запропонував теоретичну концепцію, згідно з якою сім'ю потрібно розглядати у двох аспектах

– як соціальний інститут, та як малу соціальну групу. Різні аспекти становлення та розвитку сім’ї як соціального інституту представлені в роботах К.Д. Басаєвої, В.А. Балашової, М. Босанаца, Ю.А. Безсмертного, С.Я. Вольфсона, Р.Зидер та ін.

Однак, попри досить значний обсяг теоретичної та прикладної розробки даної проблеми, вона і досі викликає гострі дискусії. Слід зазначити, що в наукових дослідженнях немає єдиної думки щодо комплексного підходу до діагностики сімейних взаємин, недостатньо розроблені шляхи попередження та подолання конфліктів в сім’ї. Також уваги потребує теоретичне та експериментальне дослідження причин виникнення подружніх конфліктів в сім’ях, які виховують дітей. Адже, ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання – міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Метою даної статті є теоретичне вивчення стилів сімейного виховання дітей, їх особливостей та впливу на психічний розвиток дітей.

Завдання дослідження: здійснити теоретичний аналіз проблеми різних

117

стилів сімейного виховання дітей.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сім’я є конфліктною зоною в зв’язку зі складністю феномена, з багатофункціональністю, з різними уявленнями про майбутнє чоловіка та жінки, з рівнем індивідуального розвитку кожного члена сім’ї, з високим рівнем відповідальності та іншими важливими і необхідними критеріями сімейного союзу. Слід зазначити, що такий багатогранний феномен з давніх часів цікавить багатьох дослідників, які невпинно відкривають все нові й нові грані даного поняття.

Так, Н. Дорошенко розглядає сімейний конфлікт як дисгармонізацію взаємостосунків між чоловіком та жінкою [4], а А.І. Ішмуратов– як хворобу спілкування [5]. А.Я. Анцупова та А.М. Шипілов стверджують, що міжособистісний рольовий конфлікт виникає на основі невідповідності рольової структури діади взаємостосунків вимогам актуальної ситуації і проявляється в перебудові рольових взаємодій [6].

Часто причиною конфліктів в сім’ї виступає існуючий в сім'ї стиль батьківського ставлення: типи відносин, засновані на затвердження сили і позбавлення дитини любові, частіше провокує підлітково-батьківські конфлікти, ніж відносини, побудовані на повазі та довірі до підлітка. Стилем сімейного виховання слід розуміти характерне ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби й методи педагогічного впливу, що полягають у своєрідній манері словесного звернення та взаємодії.

У психолого-педагогічній літературі представлена велика кількість робіт, що вивчають типи ставлення батьків до дитини у зв'язку з їх впливом на розвиток його особистості, особливостей характеру і поведінки (Д. Боулбі, В.І. Гарбузов, А.І. Захаров, М. Ейнсуорт та ін ). В наш час існує достатня кількість класифікацій поділу стилів виховання дітей. Даним питанням рясніють книги багатьох дослідників, таких як Д. Бомрід, Е. Маккобі, Е. Счіфера, В.С. Гарбузова, А.Я. Варги, В.В. Століна. Найбільш цікавою для нас виявилась класифікація стилів виховання запропонована А.Є. Лічко та Є.Г. Ейдеміллером, яку ми далі розглянемо.

Партнерський стиль, кооперація. Даний стиль виховання поєднує в собі високий рівень контролю та теплі стосунки між батьками і дитиною, а також прийняття дитини такою, яка вона є. Батьки приймають зростаючу автономію дітей. Вони відкриті до спілкування з дитиною, прислухаються до її думок та побажань в розумних межах. Позитивним є те, що у колективі, така особистість прагне у будь-яких видах діяльності займати лідерські позиції, буде впевненою в собі.

Гіпопротекція. Характеризується недоліком опіки та контролю. Дитина залишається без нагляду. До дитини проявляють мало уваги, немає

118

зацікавленості до неї, до її справ, інтересів та побажань, така дитина зазвичай фізична занедбана та неохайна. При прихованій гіпопротекції контроль та опіка носять формальний характер, батьки не включаються в життя дитини. Виключення дитини з життя сім’ї призводить до асоціальної поведінки дитини через незадоволеність потреб в любові та прив’язаності.

Домінуюча гіперпротекція. Проявляється в підвищеній, загостренній увазі та піклуванні, надмірній опіці та дріб’язковому контролі поведінки, стеженні, заборонах та обмеженнях. Дитину не привчають до самостійності, пригнічують розвиток його відчуття самостійності та відповідальності. Це призводить або до емансипації, або до безініціативності, невміння відстояти свої інтереси та власні погляди.

Спотворююча гіперпротекція. Так називають виховання «кумира сім’ї». Батьки намагаються звільнити дитину від найменших труднощів, потурають всім її бажанням, надмірно обожнюють і підносять дитину до рівня «святого», захоплюються її найменшими досягненнями і вимагають такого ж захвату від інших. Результат такого виховання проявляється в високому рівні домагань, прагненні до лідерства при недостатній наполегливості та опорі на власні сили.

Емоційне відкидання. Дитина є тягарем для всіх членів сім’ї, її потреби ігноруються, іноді з нею поводяться жорстоко. Батьки можуть проявляти відверте незадоволення і презирство до дитини, пропагувати інших членів родини до такого ж стилю поведінки. Часто зустрічається приховане емоційне відкидання: батьки намагаються замаскувати реальне ставлення до дитини підвищеною опікою та увагою до неї. Цей стиль виховання здійснює найбільш негативний вплив на розвиток дитини.

Жорстокі взаємостосунки. Можуть проявлятися відкрито, коли на дитині зривають зло, виплескують весь збережений негатив, використовуючи насилля, або бути прихованими, коли між батьками та дитиною стоїть «стіна» емоційного холоду та ворожості. Батьки, віддаючи накази, прагнуть їх беззаперечного виконання, накази обговоренню не підлягають. Коли ж дитина проявить спротив, то за це вона може бути суворо покарана, вид покарання обирають батьки, фізичне в тому числі. Такий стиль спілкування руйнує психіку дитини.

Підвищена моральна відповідальність. При такому стилі виховання від дитини вимагають чесності, порядності, відчуття відповідальності без відповідності з можливостями вікового розвитку. Ігноруючи інтереси та можливості дитини, покладають на неї відповідальність за благополуччя рідних та сім’ї вцілому. Такі батьки насильно приписують дитини роль голови сім’ї з надією на особливе майбутнє своєї дитини, а дитина в свою чергу боїться їх розчарувати. Часто при такому стилі виховання дитині доручають опіку над

119