шень без погодження з Москвою ні КП України, ні Рада Міністрів України (уряд) чи Верховна Рада України в Україні прийняти не могли. Отже, і в Україні комуністично-партійна еліта перебувала в тій же ситуації, що й уся еліта в СРСР, або й у гіршій.

7.5.Психологічні аспекти формування політичної культури

Особливості формування політичної культури мало вивчені, позаяк, власне, і поняття “політична культура” надто складне, неоднозначне і навіть багато в чому суперечливе.

Те, що називають нині політичною культурою, свого часу було предметом особливої уваги Платона, Аристотеля, Ш. Мон­ теск’є, Н. Макіавеллі, К. Маркса, К. Мангейма та багатьох ін­ ших учених. Великий інтерес до проблеми політичної культури виявляють і сучасні вчені.

Існує кілька основних підходів до трактування поняття “політична культура” фахівцями.

Перший. Політичною культурою вважають систему ціннос­ тей соціуму та його громадян, систему політичних інститутів і відповідних способів колективної та індивідуальної політичної діяльності.

Другий. Політична культура — це певна сукупність переко­ нань, поглядів, орієнтацій та зразків поведінки.

Третій. Політична культура — це процес формування та ре­ алізації певних сил таких соціальних суб’єктів, як класи, гру­ пи, особистості у процесі їх суспільно-політичної діяльності.

Четвертий. Політична культура — це об’єктивне відобра­ ження і реалізація у процесі протиборства корінних класових інтересів, політичних принципів і гасел, які проголошуються політичними партіями, окремими політиками, державою.

П’ятий. Вважають, що політична культура характеризуєть­ ся як система переконань, ідей, уявлень, установок, моделей по­ ведінки, що склалися історично.

За таких різнобічних трактувань поняття “політична культу­ ра” важко простежити наявність єдиних або часто повторюва­ них елементів, що її утворюють. Найімовірніше, слід вважати,

335

що значною мірою всі ці елементи можна зарахувати до феноме­ на “політична культура”.

Існує кілька видів типології, а ще більше типів політичної культури, позаяк надто різними видаються підстави для такої типологізації.

Так, американські політологи, зокрема С. Верба, вирізняють три типи політичної культури: патріархальну, підданську та

активістську.

Патріархальна культура характеризується відсутністю інте­ ресу до політичного життя, розподілу і чіткого визначення полі­ тичних ролей у суспільстві.

Підданська культура пов’язана з доволі сильною орієнтацією на політичну систему, її діяльність, функціонування.

Активістська культура характеризується помітним інтересом громадян до діяльності держави, різних суб’єктів політичного процесу, їх високою громадсько-політичною активністю.

Загалом дещо спрощено розрізняють два основних підходи

до визначення змісту поняття “політична культура”, які, проте, часто об’єднують в одне.

Згідно з першим підходом політичну культуру розглядають як сукупність (систему) певних політичних знань, тверджень, духовних цінностей, принципів і способів політичної діяльності, політичного досвіду і традицій, а також відповідних політичних інститутів.

Відповідно до другого підходу в політичній культурі вбача­ ють процес, спосіб, конкретні форми реалізації сутнісних сил людини, її знань, суспільно-політичних утверджень.

За структурою політична культура є поєднанням політичної свідомості та політичних знань, які, у свою чергу, мають власну структуру та особливості. З огляду на викладене можна схарак­ теризувати власне поняття “політична культура”.

Доволі вдале таке визначення: політична культура — це зу­ мовлений історичними, соціально-економічними і політичними умовами якісний склад політичного життя суспільства, що ві­ дображає рівень засвоєння суб’єктом — суспільством, групою, особою — відповідних політичних відносин, способів діяльності, норм і цінностей, ступінь соціокультурного розвитку людини та ступінь її активності в перетворенні політичної, соціальної дійс­ ності.

336

Українські вчені В. Мирончук і В. Храмов трактують полі­ тичну культуру як уміння бачити себе і політичний світ в єд­ ності. В їхньому розумінні політична культура — це культура політичного мислення і політичної діяльності, ступінь цивілізо­ ваності характеру та способів функціонування політичних інс­ титутів, організації всього життя в суспільстві [104, с. 276].

Оптимальне і найточніше, на наш погляд, таке визначення:

політична культура — це сукупність індивідуальних позицій і орієнтацій учасників системи, політичного процесу; суб’єктивна сфера, що лежить в основі політичних дій і надає їм відповідно­ го значення.

Політична культура охоплює такі аспекти, пов’язані зі знан­ нями, соціальною практикою, психологічними та іншими особ­ ливостями людини:

•знання політики, фактів, зацікавленість ними;

•оцінювання певних політичних явищ, оцінні судження щодо того, як має здійснюватися влада;

•емоційний аспект політичних позицій (наприклад, патріо­ тизм, любов до батьківщини);

•визнання в певному суспільстві зразків політичної по­ ведінки, що визначають, як можна і як слід діяти.

Політична культура є окремою підсистемою у глобальній культурі. Вона тісно пов’язана з усіма її складовими — еконо­ мічною, релігійною, правовою, організаційною та іншими куль­ турами.

По суті, політична культура — багатовимірне явище з влас­ ним корінням, історичними та психологічними засадами і особ­ ливостями, генезою.

Політична культура — складова політичної системи суспіль­ ства. При цьому політична культура впродовж певного історич­ ного періоду модифікує, реально впливає на зміну політичної системи. Це означає, що політичну культуру завжди можна виз­ начати і схарактеризувати відповідно до рівня розвитку полі­ тичної життєдіяльності, того стану суспільства, політичних від­ носин, які існують у суспільстві.

Слід розрізняти політичну культуру суспільства, суспільної групи і окремої особистості. Найвдалішу типологізацію політичної культури суспільства здійснив український політо­ лог В. Бебик [18]. Він так типологізував її:

337

Соціальні та психологічні особливості формування кожної з них певною мірою різняться. Так, індивідуальна політична куль­

338

тура окрім знань, емоційного сприйняття дійсності багато в чому зумовлена психологічними особливостями людини.

Основними характеристиками політичної культури є її дина­ мічність, поліфункціональність, різнорівневість. Щодо остан­ нього загалом можна погодитися з ученими, які вирізняють у середньому чотири рівні такої культури:

•номінальні політичні знання та вміння використовувати їх у повсякденній суспільно корисній діяльності;

•глибокі суспільно-політичні знання та вміння реалізову­ вати їх у конкретній і активній політичній діяльності;

•політична культура, притаманна політичному діячеві ве­ ликого регіону чи національного масштабу;

•політична культура людини, для якої політична діяль­ ність фактично професійна (президент, глава уряду, спі­ кер, народний депутат, член уряду, лідер партії, об’єд­ нання тощо).

Вирізняють ще й такі види політичної культури, як культура депутатської, парламентської діяльності; культура діяльності громадських організацій, політичних партій, груп, об’єднань громадян; культура електоральної політичної діяльності, або діяльності громадян під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки, плебісцитів тощо.

У житті суспільства політична культура виконує кілька важ­ ливих функцій.

•Пізнавальну. Політична культура озброює людей знання­ ми, необхідними для діяльності в будь-якій, але переваж­ но політичній сфері. Це дає змогу людині (особистості, громадянинові) самовдосконалюватися, саморозвиватися, формувати активну громадянську позицію. Фактично ця функція є основоположною, значною мірою такою, що зу­ мовлює реалізацію інших.

•Ідентифікаційну. Вона полягає у тлумаченні потреб лю­ дини з огляду на її групову (соціальну, етнічну, конфесій­ ну) належність та відповідну участь в обстоюванні інтере­ сів цієї спільноти.

•Орієнтаційну. Характеризує прагнення людини до зміс­ товного відображення політичних подій і явищ при реалі­ зації прав та свобод у конкретній соціальній, політичній системі.

339

•Виховну. Сприяючи інтелектуальному розвитку людини, політична культура формує стійкий інтерес і зацікав­ леність у суспільно корисній, суспільно-політичній роботі. Такий інтерес є найактивнішим збудником підвищення політичної активності людини.

•Регулювальну. Вона виявляється у безпосередньому чи опосередкованому впливі на поведінку людини, організа­ ції, оцінюванні суб’єктів політики, політичного процесу і прийнятті певних рішень.

•Комунікативну. Завдяки політичній культурі напрацьо­ вані в суспільстві досвід, традиції передаються від по­ коління до покоління.

•Інтегруючу. Політична культура за будь-яких обставин і умов є базисною основою суспільства, його політичної сис­ теми, сприяє консолідації громадян, політичних сил, ство­ рюючи в такий спосіб засади для підтримки існуючого політичного режиму, системи влади.

•Соціалізації. Політична культура сприяє відповідному за­ своєнню норм — регуляторів суспільно-політичного жит­ тя. Йдеться про правові, соціальні та психічні норми полі­ тичної поведінки, властиві конкретному суспільству системи цінностей політичної культури.

За всіх модифікацій і особливостей окремо слід розглянути особливості демократичної та автократичної політичної куль­ тури.

У демократичній політичній культурі вирізняють два основ­ них види культури — консервативно-ліберальну і ліберальнодемократичну.

В автократичній політичній культурі так само вирізняють два види культури — авторитарну (що не підтримує і не заохо­ чує окрему людину й різні суспільні сили до активності в сус­ пільно-політичній діяльності) і тоталітарну (коли існує культ вождів і лідерів, їхня роль штучно підтримується і пропагуєть­ ся).

Коли робляться спроби схарактеризувати політичну культу­ ру, визначити її особливості, насамперед слід звертати увагу на зв’язок політики і культури, їх взаємодію та взаємовплив. Полі­ тика може деформувати культуру, негативно впливати на її роз­ виток, як це було, зокрема, у колишніх країнах соціалістичного

340

табору. Тоді диктат політики над культурою мав надто велике значення.

Історично раніше виникає культура взагалі, а вже згодом, при поділі суспільства на класи формується його політична ор­ ганізація, виникає політика, формується політична культура. Позаяк політика і культура рівноправні, то між ними існують тісна взаємодія, взаємовплив, взаємозалежність.

Принципове значення має проблема особливостей формуван­ ня політичної культури громадян з урахуванням специфіки їх ментальності. Зокрема, ментальність українців має кілька сис­ темотворчих ознак:

•українцям властива інтровертність у сприйнятті всьо­ го, що їх оточує, тобто відповідна зосередженість на фак­ тах і проблемах внутрішнього, особистісно-індивідуально­ го світу;

•для українців характерна кордоцентричність, що вияв­ ляється в сентименталізмі, емпатії, яскраво вираженій любові до природи, культуротворчості та естетизмі життя;

•поряд із переліченими особливостями українцям прита­ манні анархічний індивідуалізм, перевага чуттєвого над волею та інтелектом.

Як народові українцям властиві такі риси політичної культу­ ри: демократизм, волелюбність, толерантність, миролюбність, проте водночас і схильність до анархізму, бунтів і міжусобної

боротьби, намагання поставити особистісні інтереси над загаль­ нодержавними.

Загалом коли йдеться про особливості політичної культури українців, багато вчених схиляються до того, що за психологіч­ ним складом вони є народом західного, європейського типу, тоді як, скажімо, росіяни — східного, азіатського. Така точка зору доволі об’єктивна.

Такий погляд на ментальність українців, однак, не єдиний. Багато фахівців акцентують увагу на комплексах “меншовар­ тості”, “селянської психології” українства, “некласичності” ­української ментальності та ін. Таке різноманіття ознак і харак­ теристик ментальності зумовлюється великою кількістю об’єк­ тивних, історичних обставин — постійною боротьбою України за волю і незалежність, розташування України між різними де­ ржавами — політичними полюсами, багаторічним перебуван­

341

ням під гнітом інших держав, коли тотальному нищенню підда­ валися наша культура і духовність, а свідомість заповнювалася чужими цінностями, традиціями, нормами.

Усе це не випадковість, позаяк українська нація надто довго не мала власної державності, а її ментальність, політична куль­ тура значно деформувалися.

Історично склалося так, що на теренах України сформувала­ ся політична культура кількох національних регіонів. Так буває завжди, коли нація є об’єктом іноземного впливу на окремих те­ риторіях. Зокрема, на Україну суттєво впливали Росія, Польща, Туреччина, Румунія, Угорщина, Австрія та інші країни.

До найзначніших психологічних особливостей формування політичної культури громадян України в останній історичний відтинок часу слід додати такі.

На свідомість кожного громадянина наприкінці ХХ ст. іс­ тотно вплинули глобальні події, що розділили наше світосприй­ мання на “до” і “після”. Йдеться про Чорнобильську катастро­ фу, розпад російсько-радянської імперії, крах таких міфів тоталітарного суспільства, як “нова радянська людина”, “за­ гальна рівність і братерство”, “торжество пролетарського інтер­ націоналізму”. Кожний громадянин України опинився перед неминучою необхідністю вибирати подальший шлях: поверну­ тися до патерналістської моделі, коли за нас робить вибір якийсь “старший брат”, чи зробити рішучий крок до самостійного вибо­ ру подальшого життєвого шляху.

Дбаючи про формування національної самосвідомості грома­ дян, не слід спрощено вважати, що для цього достатньо лише активніше вирішувати питання мови, традицій, культури, зви­ чаїв, притаманних українцям як нації, народові. Самосвідомість базується на певному ціннісному просторі, що складається з та­ ких фундаментальних для кожної людини цінностей, як здоров’я, сім’я, особиста безпека, відносини з оточенням, ма­ теріальне становище, цікава робота, справедлива оплата праці, сильна влада (законність і порядок).

Характерною особливістю сучасної політичної свідомості гро­ мадян України, особливо молодих, є поліцентризм їх політич­ них орієнтацій. Науковці розрізняють чотири основних типи політичної свідомості: традиціоналістичну, соціал-демократич­ ну, націонал-демократичну і національно-радикальну. За дани­

342