kozlovez_monograf (1)
.pdf
Глобалізаційні процеси та національна ідентичність: український контекст
людиною задовільного становища, безпеки, нових вимірів свободи тощо [108, с. 129].
Будь-яка ідеологія затверджує, що саме і чому вважати справедливим у взаєминах між людьми, оформляє систему цінностей певної групи, специфічну ієрархію цілей. Вона не є принципом справедливості, однак дає відчуття справедливості, що далеко не одне і те ж саме. Важливими атрибутами ідеології є інтровертність і доцентровість, у яких, зрозуміло, закладена потенційна й реальна небезпека для суспільства та особистості.
Ідеологія є дійовим і гнучким інструментом управління, який забезпечує державі приплив соціальної енергії, схиляє до думки про підтримку держави відтворювальною діяльністю. Вона зберігає розколоту державність від краху, забезпечує управлінню засадничу основу для орієнтації. Більш чи менш адекватну – це вже інша справа, бо все тут залежить від того, наскільки ідеологія стає предметом науки й наскільки наука стає елементом ідеології.
І, нарешті, найголовніше – ідеологія може те, чого не можуть інші форми систематизації ідей: виявляти суб’єктивні уявлення бажаного, тобто фактично певний суспільний і політичний ідеал, тому ідеологія тісно пов’язана з політикою.
Якщо наявними є головні складники ідеології: суспільний ідеал, соціальна база, соціальні орієнтири, погляди на суспільство і державу, до того ж активно діючі, то перед нами – ідеологічно озброєна спільнота на шляху своєї перспективи. "Народ без власної ідеології – мертвий народ", – зазначав відомий державний і релігійний діяч І. Огієнко [109, с. 101]. Це тим більш важливо для українців, які впродовж тривалого часу не мали своєї державності, не були державним народом.
Безпомилково можна стверджувати, що кожна нація має свою ідеологію. Для державних націй – це аксіома, викладена, наприклад, в "американській мрії" США чи "ягеллонській ідеї" Польщі. Наявність єдиного, консолідуючого у масштабах країни стрижня характерна й для переважної більшості наших сусідів у Центральній і Східній Європі. З необхідністю формування єдиної ідеології останнім часом зіштовхнувся і Європейський Союз.
Після краху комуністичної ідеології й розчарування в ліберально-демократичних цінностях у Російській Федерації останнім часом усе популярнішими стають дві ідеологеми, які знаходяться у жорсткому протистоянні (судячи з публікацій авторів, які їх репрезентують). Це реанімована ідеологія візантійства, ключовим елементом якої є відома тріада епохи Російської імперії – "православ’я, самодержавство, народність", й ідеологія євразійства, що сформувалася на початку 20-х рр.
441
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
ХХ ст. зусиллями Л. Гумільова, П. Савицького, Л. Карсавіна, М. Трубецького, Г. Флоровського. Незважаючи на концептуальні відмінності між ними (перша в основу формування руської нації кладе слов’янський етнос, друга – тюрський і фінно-угорський), вони мають і те спільне, що їх об’єднує – це нелюбов до Заходу та антиглобалістська спрямованість [110, с. 90-100].
Принцип ідеологічного плюралізму в умовах відсутності інтегральної (консенсусної) ідеології й занепаду інституціалізованих форм високоорганізованих систем соціального регулювання вносить суперечність у суспільну свідомість, посилює кризу національної ідентичності. Ідеологічний хаос формує хаотичну свідомість, поглинає й розчиняє в собі значеннєві, нормативні й ціннісні структури. Розпадаються практичні й духовні "обручі", що пов'явали людей протягом століть у національні спільноти, втрачають свою нормативно-регулятивну силу правові імперативи, зростає число людей, що випадають з поля їхньої дії.
В ідеології, як певній сукупності знакових систем, ідей, образів, знаків, що формується і розвивається за власними законами, у загальному плані можна виділити чотири основних аспектів функціонування – світоглядний, нормативний, легітимний та ідентичності [111].
Узята у світоглядному аспекті, ідеологія функціонує як певний світогляд, сукупність загальних поглядів на світ, людину, місце людини у світі, відношення людини до світу й т. ін.
Нормативний аспект |
ідеології відображає |
певні норми, |
"програми" діяльності |
й поведінки, причому |
не лише уже |
реалізовані програми, а й майбутні зразки діяльності та поведінки. У легітимному аспекті ідеологія здатна підсилювати або послаблювати існуючі в суспільстві відносини панування й підпорядкування, тим самим об'єктивно, часто всупереч бажанням її носіїв і творців, виражає групові інтереси. У цьому контексті ідеологія – одна із функцій, змістовних характеристик взаємодії духовних утворень із соціально-економічними, соціально-політичними та соціокультурними умовами, що їх породили. Духовні утворення ідеологічні не самі по собі. Їх ідеологічність визначається характером їхнього виробництва й споживання в певних соціальних контекстах, роллю у встановленні відносин домінування, панування одних індивидів чи груп людей над іншими. В аспекті ідентичності ідеологічні знакові системи цілком або частково допомагають конструюванню індивідуальної та групової ідентичності, належності індивіда до певної групи (класу, етносу, нації) і, відповідно, формуванню в нього певних рис і якостей,
442
Глобалізаційні процеси та національна ідентичність: український контекст
свідомості. Важливу роль в ідентифікації особистості відіграє "самооцінка" індивідом свого місця в суспільстві. Особистість є, з цього погляду, доступним конструюванню певним проектом, що може не тільки реалізуватися в процесі творення біографії, а й змінюватися під впливом різних чинників, зокрема у результаті засвоєння нових цінностей, релігійного "просвітління", етичного, етнічного або національного відродження тощо.
У літературі, присвяченій проблемам модернізації, зустрічається теза про те, що глобалізаційні процеси ведуть до усунення ідеології з суспільного життя – теза "кінця ідеології" Дійсно, одна з основних рис модернізації – становлення світоглядного плюралізму, вираженого висловом: "коли вірять відразу в декількох богів, фактично не вірять у жодного". Проте в процесі іманентного розгляду виявляється, що фактично йдеться не про знищення ідеології, а про її реструктуризацію.
Глобалізація з притаманним їй підвищенням ролі науки й новітніх техногій у суспільному житті призводить до послаблення лише світоглядного та нормативного компонентів ідеології, значення легітимного та ідентичнісного, навпаки, навіть посилюється. Сучасні електронні засоби масової комунікації істотно впливають на суспільні традиції – форми функціонування й збереження базових цінностей. Вони здатні надати тим або іншим локальним обрядам і традиціям загальнонаціональний характер. Саме з цією обставиною пов'язана новий ступінь у розвитку національної культури в епоху рефлексивної модернізації. Національні традиції та обряди значною мірою деритуалізуються, уніфікуються й деперсоналізуються, поступово стають усе більш загальними й одночасно однаковими, зменшується ступінь їхньої розмаїтості
[112, с. 162-167; 11, с. 7-75, 233-256].
Послаблення |
нормативної функції ідеології в епоху |
модернізації пов’язане зі зростанням соціальної стратифікації |
|
суспільства, з виходом на арену соціально-політичної діяльності нових груп і соціальних верств із притаманними їм інтересами, нормами діяльності та поведінки, що нерідко спричиняє появу соціальних конфліктів, найбільш руйнівними з яких для суспільства є етнополітичні. Тому актуальною соціальною функцією ідеології є не тільки узгодження безлічі стихійно виникаючих інтересів, норм і цінностей, а й теоретичне обґрунтування цього синтезу.
Для пояснення різкого зростання націоналізму в сучасному світі й особливо в посткомуністичних країнах Східної Європи недостатньо брати до уваги бажання індивіда втекти від динамізму сучасного життя, його реакцію на науково-
443
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
технологічний прогрес. Це явище зумовлене не тільки й не стільки діяльністю політичних еліт, скільки прагненням до знаходження нової соціальної ідентичності замість утраченої піонерської, комсомольської, комуністичної, радянської тощо.
Йдеться, таким чином, не про містичне "повернення до коренів", не просто про життя в національному або релігійному міфах, не про просту гальванізацію історичної пам'яті. Розглянуті процеси пов'язані насамперед зі свідомим конструюванням нової соціальної ідентичності, пошуками нових базових цінностей, творенням нових традицій і обрядів, що часто лише нагадують, але не копіюють старі. Досвід історії свідчить, що в основі кризи будь-яких цивілізацій і суспільних систем, національної ідентичності лежить насамперед ідеологічна криза, так само, як і будь-яке суспільне відродження починається з очищення й оновлення суспільних ідеалів, утвердження нової системи цінностей, тобто з формування нової ідеології. Саме через ідеологію відбувається зростання довіри громадян до держави.
Після проголошення незалежності перед Україною об’єктивно постала проблема національної самоідентифікації, яка потребує насамперед визначення основного принципу життєдіяльності нації, стратегічної мети історичного поступу, шляхів і засобів досягнення поставлених цілей, основних соціальних і політичних сил, спроможних виступити носієм національного прогресу.
Як видається, саме брак у нас об’єднавчої національнодержавної ідеології є однією з причин розгулу сепаратизму, анархії та інших деструктивних тенденцій. Відсутність державної, демократично орієнтованої ідеології призвела до штучної ідеологізації функцій влади регіонального рівня, до проблем свободи слова і розвитку інститутів громадянського суспільства. Її відсутність гальмує і духовно-культурний розвиток української нації та національних меншин, цілком і повністю спростовує певною мірою прийнятне змістове підгрунтя існування української державності.
Нігілістичне ставлення до єдиної державної ідеології на практиці часто веде до підміни загальнонаціональних інтересів груповими, клановими, регіональними або, в кращому випадку, до політичних інтересів. Відсутність єдиної ідеологічної концепції не дає змогу виробляти цілісну політику і в економіці, і в соціальній сфері. Жодна із пропонованих до цього часу програм суспільних перетворень так і не стала ідеологією держави, оскільки не містила в собі ознак ідеології: не давала цільної картини процесів, що відбуваються у політичній, соціальноекономічній та інших сферах життя суспільства з точки зору
444
Глобалізаційні процеси та національна ідентичність: український контекст
державотворення; не вказувала довгострокових цілей і перспектив розвитку Української держави, а також шляхів їх досягнення; не несла в собі світоглядних орієнтирів, які повинні згуртувати і мобілізувати членів суспільства. Вони були переліком поточних, повсякденних завдань, що постали саме на цьому етапі, тому досить швидко забувалися.
Криза духовності, крах суспільних ідеалів, невизначеність світоглядних, ідеологічних засад розвитку українського суспільства та держави за відсутності теоретичних напрацювань, як уже зазначалось, вкрай негативно впливають на процеси національної ідентифікації. Кожне суспільство ставить перед собою певні соціальні завдання й соціальні цілі. Вирішення цих завдань і досягнення поставлених соціальних цілей залежить від того, які ідеї (наукові, буденні, догматичні, міфотворчі релігійні тощо) закладаються в основу конструювання й побудові економічних, соціальних і політичних структур і механізмів управління і як соціально значущі дії здійснюються в процесі соціальної практики. Оскільки будувати державу й одночасно реформувати її неможливо без довіри населення до державних інститутів, довіри, що має базуватись на спільній державній ідеології.
Зневажливе ставлення до ідеології (як це маємо сьогодні українському суспільстві, що відбилося навіть у новій Конституції України ст. 15) неконструктивне. Цілком деідеологізовані суспільства історії невідомі. Настанова на деідеологізацію та плюралізм, проголошена на початку 90-х рр. XX ст., незабаром обернулася витвором найгіршого варіанту ідеології – ідеологією некритичного наслідування, запозичення чужого досвіду, легітимізацією соціально неусталених і незрілих ідеологічних парадигм, які не тільки не наближають наше суспільство до його соціальної та політичної консолідації, а й посилюють суспільний розбрат на найбільш глибинному рівні. Відсутність офіційної державницької ідеології (як ідеології держави) спонукає не до консолідації суспільства, а до його розшарування за національними, мовними, релігійними та культурними ознаками, неухильно веде до взаємної опозиційності, протидії і навіть протистояння виокремлених національно-культурних сегментів поки що цілісної держави [113, с. 196].
Побіжно зазначимо, що для України нині актуальною є проблема формування не стільки громадянського суспільства, скільки ефективної політичної влади та її носія – держави, яка була б спроможною обмежити розгул егоїстичних пристрастей у країні, поставити в соціально доцільні межі діяльність інституцій громадянського суспільства, свободу та ініціативи окремих
445
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
індивідів чи їхніх корпоративних об’єднань. Наша країна страждає не стільки від нерозвиненості громадянського суспільства, скільки від його патологічної аморфності, розвиненості, підпорядкування ним держави, нехтування загальними інтересами задля задоволення приватних
[114, с. 105-114].
Ідеологія як своєрідний консолідуючий чинник у масштабах держави можлива лише у вигляді функціонування обгрунтованої, розшифрованої і не насаджуваної примусово ідеологеми та системи ідей, яка її супроводжує. Відомо, що національна ідеологія є згустком системи політичних, правових, економічних, етичних, художніх і філософських поглядів. Історично погляди мають властивість зазнавати змін під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів. І це природно. Тим часом їхня невизначеність в окремі періоди призводить до розмитості ідеології та суспільного життя країни, хоча ця ідеологія мала б користуватися народною підтримкою. Адже вирішувати загальнонаціональні проблеми без участі народу, який їх усвідомив і сприйняв, практично неможливо [115, с. 91-99].
Основні завдання, які покликана виконувати загальнонаціональна ідеологія, є такими:
на основі об’єктивної наукової картини дійсного стану суспільного життя
та наявних панівних інтересів визначити стратегічну мету суспільного розвитку на нинішньому історичному етапі;
відшукати засоби та шляхи здійснення наміченої стратегічної мети;
визначити суб’єкти (соціальні та політичні сили), спроможні реалізувати стратегічну мету;
створити конкретну політичну програму суспільних перетворень відповідно до поставленої мети;
розробити механізм політичної боротьби за реалізацію намічених перетворень (тобто розробити стратегію і тактику);
запропонувати найбільш ефективні способи впливу на масову відомість (просвітницькі заходи, агітація, пропаганда, спеціальні інформаційні операції тощо);
консолідувати усі зацікавлені соціально-політичні сили, спрямувати їх активність на виконання програмних цілей
[116, с. 13-14].
Творення новітньої української нації передбачає вироблення адекватної викликам сучасності загальнонаціональної ідеології. Зрозуміло, йдеться не про повернення до ідеологічного диктату, надання якійсь партійній ідеології статусу обов’язкової. Принцип ідеологічного плюралізму
446
Глобалізаційні процеси та національна ідентичність: український контекст
аж ніяк не заперечує потреби суспільства в певному консолідуючому началі, консенсусі у найбільш принципових питаннях і поглядах на способи їх вирішення, забезпечення суспільної злагоди й гармонії.
На жаль, Україна, в суспільно-політичному, духовному житті якої ідеологічний фактор завжди відігравав величезну роль, маючи гостру потребу в чіткій концепції національного розвитку, не спромоглася поки що її виробити. Ми й досі не визначилися з конституційними принципами побудови держави, стратегічними зовнішніми і внутрішніми пріоритетами ні в питаннях економіки, ні в питаннях національної безпеки, розвитку науки, новітніх технологій, охорони здоров’я, екології, культури.
Тому нагальною потребою для нашого суспільства є вироблення і впровадження державницької ідеології, прийнятих і зрозумілих ідеологічних орієнтирів, які могли б показати пересічній людині, на що вона в перспективі може сподіватися, що вона має робити, як їй треба жити (щось на зразок "української мрії"). За цих обставин ідеологія держави буде "спробою подолання невпинної деморалізації та розмивання ціннісного підмурівку соціуму, результатом інтелектуальнорефлексивного відтворення національного почуття, потребою усвідомитись, визначитись у вічному, трансцендентному, sub specie aeteri. Ідеологія державотворення (національна ідея, українська ідея) покликана сприяти українському самоздійсненню, реалізації національних інтересів у світоглядній, аксіологічній та ідейно-теоретичних проекціях [117, с. 198]. За допомогою нової ідеології існуюча багатолика етнокультурна й політична спільність повинна усвідомити себе як український народ, усвідомити своє місце і роль в історії людства. Таке важливе завдання може виконати не просто ідеологія класу, верстви, а інтегративна ідеологія, котра стала б кодексом згоди "незгодних" для етносів, соціальних груп, еліт, особистостей і яка виконувала б роль загальнонаціональної ідеології. При цьому важливо, щоб національна самосвідомість не виокремлювалося в певний абсолют, набуваючи форм фіксації національного ізоляціонізму, егоїзму, національної зверхності тощо.
Йдеться не про доцільність чи необхідність повернення до того феномена, який колись називався "науковою ідеологією", або про створення будь-якого аналогу. Ідеологія як нарочито практично-духовна форма освоєння дійсності через призму корпоративних інтересів себе вичерпала, вона стала фактом життя. Ідеологія сьогодні, як зауважує відомий політолог В.Бабкін, має бути "не довільним набором догм, упереджених
447
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
уявлень панівних верств населення, приправлених міфами та облудними обіцянками, а чітко визначеною, глибоко обгрунтованою програмою суспільного розвитку, що спирається на наукові дослідження і висновки" [118, с. 70].
За умов становлення громадянського суспільства, переходу до демократичних цінностей і норм суспільно-політичного життя неприпустима поява ідеологій як ілюзорних, перекручених форм свідомості, що дають людині видимість, начебто вона є самостійною, гідною і моральною особою, надаючи їй тим самим можливість не бути такою. Ідеологія не є монолітним, тотальним духовним утворенням, що стало абсолютно пануючим регулятивом свідомості та діяльності мас. Монолітність ідеології обертається однодумністю. Вона згубна для самої ідеології, тому що виключає її саморозвиток, звужує сферу змісту набором догматичних поглядів та орієнтацій.
Відносно державної ідеології треба визначити таке: по-перше, йдеться про певні уявлення стосовно можливого
і бажаного державного устрою, який належним чином створює необхідні сприятливі умови для оптимального задоволення різноманітних матеріальних і духовних потреб людей, забезпечує їм гідні умови життя, праці й відпочинку, а також про ставлення людини до держави, про те, як вона її сприймає;
по-друге, державна ідеологія повинна бути зорієнтована на досягнення відповідної солідарності в суспільстві, на об’єднання людей, вона повинна виключати будь-які протистояння;
по-третє, державна ідеологія, якщо вона справді демократична, має бути спрямована на забезпечення та практичну реалізацію принципу свободи як стосовно кожного окремого члена суспільства, громадянина держави, так і всього народу в цілому. Саме загальновизнанні демократичні цінності й мають визначати спрямування і зміст діяльності держави та її інституцій;
по-четверте, державна ідеологія повинна давати розгорнуту картину соціального захисту кожної особистості;
по-п’яте, державна ідеологія не може мати примусового характеру, насаджуватися силоміць. Ідеологія як своєрідний консолідуючий чинник у масштабах держави можлива лише у вигляді функціонування обгрунтованої, розшифрованої і не насаджуваної примусово ідеологеми та системи ідей, яка її супроводжує;
по-шосте, недоцільність побудови ідеологічної концепції "від негатива", особливо в умовах тенденцій світової глобалізації.
Саме така інтегративна ідеологія, будучи співзвучною ментальним та національним складовим суспільної свідомості
448
Глобалізаційні процеси та національна ідентичність: український контекст
народу, яка розкриватиме сутність української державності через систему життєво важливих цінностей, покликана згуртувати українську націю, визначити ієрархію вищих національних інтересів та завдань, сформувати нову національну ідентичність. Це повинна бути ідеологія національного самоствердження, концептуального бачення розвитку нації як цілісного організму, в якому гармонійно поєднані зусилля кожного елемента, що забезпечують задоволення індивідуальних потреб через реалізацію спільної мети. Серцевиною цієї ідеології повинна стати людина, її матеріальне благополуччя, розвиток духовного потенціалу, творчих здібностей і фізичної досконалості. Лише за таких умов ідеологічний плюралізм українського суспільства не буде перешкодою відновлення втрачених ідентичностей, а навпаки, стане основною передумовою формування інтегральної національної ідентичності.
Ідеологічна концепція держави не може виходити за межі конституційного поля. Прийняття нової, справді гуманістичної, такої, що відповідає світовим демократичним стандартам, Конституції України цементує основні засади суспільного та державного ладу, регламентує права та обов’язки громадян, є й відповідним дороговказом у майбутнє. І стосовно цього нова Конституція України на державному рівні закріплює найважливіші положення державної ідеології.
Серцевиною цієї ідеології повинна стати людина, її матеріальне благополуччя, розвиток духовного потенціалу, творчих здібностей і фізичної досконалості. Конституція України проголосила принципово нову роль держави у відносинах з особою, закріпила перехід від пануючої в минулому ідеології "домінування держави" над людиною до нової – "служіння держави" інтересам людини. Зокрема, стаття 3 Основного Закону проголошує, що "утвердження і забезпечення прав і свобод людини" є головним обов’язком держави", і "держава відповідає перед громадянами за свою діяльність" [119, с. 5].
Конституційна реформа в Україні виявила певні протиріччя між цілями та засобами формування сучасної Української держави. Цілі великі – утвердження в Україні суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Складність полягає в тому, що разом зі зміною цінностей держави не ставлять цілей розвитку суспільства. Реальні засоби досягнення цих цілей стають дедалі проблематичнішими, оскільки знижується здатність державної влади контролювати деякі важливі процеси в суспільстві,
449
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
скорочуються джерела підтримки матеріального, фінансового й духовно-культурного потенціалу нації.
За роки незалежності Українська держава, по суті, так і не змогла повною мірою підтвердити свою історичну необхідність для громадян. До того ж виникло і продовжує поглиблюватися відчуження між державою і суспільством. І, до речі, не без участі держави.
Сьогодні такий підхід неприйнятний, оскільки він фактично консервує притаманну тоталітарному суспільству ідеологію домінування держави над особистістю, де людині відводиться роль об’єкта управління, на який спрямовані усі владно-розпорядчі впливи й адміністративний примус державних органів. Україні потрібно докласти максимум зусиль, щоб змінити ставлення держави до громадянина. У будь-якій ситуації, а в кризовій особливо, держава повинна проводити сильну соціальну політику, створювати механізми ефективного впливу на неї, координувати зусилля усіх своїх інституцій.
Формування державної ідеології передбачає розробку адекватних сьогоденню ідейно-політичних засад національного самоствердження на ґрунті спільних національних інтересів. "Ціннісно-смисловим підґрунтям цього процесу має стати консолідація і конституювання громадян України незалежно від етнічної, статевої, расової, мовної, культурної тощо належності як політичної нації, що уможливлюється становленням і розвитком громадянських форм організації суспільнополітичного життя, – зазначає В. Крисаченко. – В етнополітичній сфері державна ідеологія має виходити з положення про необхідність сприяння збереженню і розвитку етнічних культур як корінного народу, так і численних національних меншин України" [119, с.72]. Ідеологія національного самоствердження України має ґрунтуватися на визнанні непорушності державного суверенітету і територіальної цілісності, налагодженні паритетних, партнерських відносин з іншими країнами світу, що передбачає повноцінне представництво і відстоювання національних інтересів.
Відтак у суспільствах перехідного типу, в яких докорінна зміна політичного та економічного ладу, цілей і засобів розвитку відбувається паралельно з формуванням політичних націй, становленням громадянського суспільства, ідеологічна ідентичність нації має суттєве значення для обох цих процесів. Необхідно, нарешті, визнати важливість ідеологічної сфери як націєтворчого й державотворчого чинника, дієвого фактора формування національної ідентичності.
450