kozlovez_monograf (1)

Європейська субглобалізація і національна ідентичність

11. Семененко И. Метаморфозы европейской идентичности // Политические исследования. – 2008. – № 3. – С.80-96.

12.Пахльовська О. Ave, Europa!: ст.., доп., публіц. (1989-2008) . – К.: Унів. Вид-во ПУЛЬСАРИ, 2008.

13 Там само.

14.Гнатюк О. Прощання з імперією: Українські дискурси про ідентичність. – К.: Критика, 2005.

15.Головатий М. Етнічна ідентифікація українства: чому вона потрібна // Становлення і розвиток української державності:

В. Воронкової. – К.: ВД "Професіонал", 2007.

17.Там само.

18.Гальчинський А. Помаранчева революція і нова влада. – К.: Либідь,

2005.

19. Політика європейської інтеграції / Під ред. д. ф. н., проф. В. Воронкової. – К.: ВД "Професіонал", 2007.

20.Більд К., Фраттіні Ф. Підтвердження європейської ідеї // День. –

2009. – 7 квітня. – С. 7.

21.Soares M. European identity and political experience // Reflections

on uropean idendity / Edited by Thomas Jansen Working pаper. – European commission: 1999.

22.Райтер Э. Идея европейской федерации // Современная Европа. –

2000. – Вып. 2. – Апрель-июнь. – http://www.ieras.ru/ journal/ journal2.2000 /8.htm.

23.Цит. за Балібар Е. Складна Європа: будівельні майданчики для

демократії // Ї. – Число 50. – 2007. – http://www.ji.lviv.ua /n50text/ sbalibar. htm.

24.Hobsbaum E. The Gurious History of Europe, [in:] On History. – London, 1998.

25.Schmidt H. Globalisierung. Politische, okonomische und kulturelle Herausforderungen. – Műnchen, Goldmann Verlag, 2006.

26.Афонін Е., Бандурка О., Мартинов А. Велика розтока (глобальні проблеми сучасності: соціально-історичний аналіз. – К.: ПАРАПАН, 2002.

27.Андрійчук О. Україна – Європа: тести на сумісність. – К.: Смолоскип, 2007.

28.Самутина Н. Эта музыка слишком прекрасна // Искусство кино. –

29.Див. класичну працю, присвячену проектові націєтворення, що ґрунтується на політиці мовної уніфікації: Weber E. Peasants into Frenchen: The Modernization of Rural France, 1870-1914. –

Stanford: Stanford University Press, 1976.

30. Delanty G. Citizenship as a learning prozes – http:// www.eurozine.com/articles/2007-06-30-delanty-en.html.

371

Європейська субглобалізація і національна ідентичність

56.Давидсон А. Век без Европы? Старый свет в поисках нового места в мире // Россия в глобальной политике. – Том 7. – № 2. – Март-

апрель. – 2009. – С. 120-127.

57.Хазир-Огли Т. "Декларація мусульман Європи" – шлях до діалогу // Релігійна свобода. Взаємини держави і релігійних організацій:

правові та політичні аспекти: Науковий щорічник. – К., 2006. –

№10. – С. 132.

58.Пастухов В. Украина не с Россией [Причины и последствия стратегических просчетов российской политики по отношению к Украине] // Полис. – М.: Наука, 2005. – № 1. – С. 25-35.

59.Цит. за: Кара-Мурза С. Европоцентризм – эдипов комплекс интеллигенции. – М.: Алгоритм, 2002. – 256 с.

60.Цит. за: Давидсон А. Век без Европы? Старый свет в поисках нового места в мире // Россия в глобальной политике. – Том 7. –

№2. – Март-апрель. – 2009. – С. 120-127.

61.Там само.

62.Леви-Стросс К. Структурная антропология. – М.: Восточная литература, 1994.

63.Мельвиль А. Пространство и время в мировой политике //

Космополис. – 2007. – № 2 (18). – С. 117-122.

64.Саид В. Ориентализм. Западные концепции Востока / Пер. с англ. А. Говорунова. – СПб, 2006.

65.Так само.

66.Гранин Ю. "Глобализация" или "вестернизация"? // Вопросы философии. – 2008. – № 2. – С. 3-15.

67.Дюркгейм Э. О разделении общественного труда. Метод

социологии / Пер. с фр. и послесловие А. Гофмана. – М.: Наука, 1990.

68.История средних веков: В 2-х тт. – Т. 2: Раннее новое время: – Учебник / Под ред. С. П. Карпова – 4-е изд. – СПб.: Изд-во , – С.-Петерб. Ун-та, 2003.

69.McCormick J. Understanding the European Union. – London, 1999. – P. 235.

70.Хёсле В. Кризис индивидуальной и коллективной идентичности // Вопросы философии. – 1994. – № 10. – С. 112 - 123.

71.Ham P. Van. Identity Beyond the State: The Case of the European Union Copengagen Peace Research Institute. – 2000. – June.

72.Пелагеша Н. Європейська ідентичність: зміст, функції, механізми формування // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. Праць / Гол. ред. В. Лях. – Вип. 60. – К.: Український центр духовної культури, 2007. – С. 12-34.

73.Див.: Extract frоm the speech made by the president of the Czech Republic Vaclow Havel to the European Parlament in Strasbourg on March 8th, 1994. – http://www.eurplace.org/diba/citta/cartaci.html.

74.Moreira A. Neither Reich nor Nation – another future for the European Union //Reflections on european identity І Edited by Thomas Jansen Working pаper. – European commission: 1999.

373

Європейська субглобалізація і національна ідентичність

p. 268, 280.

95.Мовчан М. Головні "мотори" європейської інтеграції // Політика і час. – 2003. – № 11. – С. 68-76

97.Regards sur la France (dir. K.E.Bitar et R. Fadel). – 2007. – p. 23.

98. Семененко И. Метаморфозы европейской идентичности // Политические исследования. – 2008. – № 3. – С. 80-96.

99.Майбутнє Європейського Союзу. Лаакенська Декларація // Євробюлетень-огляд. – 2002. – Січень-лютий. – С. 3-7.

100.Korthuls E. Altes What is it? Why do we need it? Where do we find it?

ІІReflections on european identity. Edited by Thomas Jansen Working pаper. – European commission: 1999. – Р. 109.

101.Тейлор Ч. Федерации и нации – секрет добрососедства // Керни Р. Диалоги о Европе. – М.: Весь мир: ИНФРА-М, 2002.

102.Див: Семененко И. Метаморфозы европейской идентичности // Политические исследования. – 2008. – № 3. – С. 80-96.

103.Yong people most likely to consider to themselves "Europeans", new study suggests. The associated Press. – Published : October 19/2006. http //www.iht.com/articles/ap/2006/10/19/еurope/EU-GEN- European-Identity.php.

104.Bruter M. Citizens of Europe? The Emergence of a Mass European Identity. Houndmills Bassingstoke and N. Y., 2005. – P. 147-149.

105.Див: Семененко И. Метаморфозы европейской идентичности // Политические исследования. – 2008. – № 3. – С. 80-96.

106.Там само.

107.Bruter M. Citizens of Europe? The Emergence of a Mass European Identity. Houndmills Bassingstoke and N. Y., 2005. – P. 147-149.

108.Див: Семененко И. Метаморфозы европейской идентичности // Политические исследования. – 2008. – № 3. – С. 80-96.

109.Лукша Н. Европейское гражданство и процесс европейской

интеграции. – К.: Український центр духовної культури, 2007. – с. 12-34.

375

Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації

Розділ V.

ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ:

УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ

Аналізуючи проблеми національної ідентичності України в контексті процесів глобалізації, необхідно враховувати, що процес становлення української нації є набагато розлогішим і рельєфно складнішим, ніж у

більшості європейських націй. Якщо вони пройшли шлях утвердження своєї ідентичності у ХVІІІ або ХІХ ст., то українцям незрівнянно складніше повторювати цей шлях наприкінці ХХ – початку ХХІ ст., у період інтеграційного форсажу в безмежному просторі глобальних викликів й імперативів. Необхідно також брати до уваги, що за певних умов подібні проблеми (а не тільки ця) здатні перерости у потенційні внутрішні загрози, тим більше тоді, коли остаточно не сформовано модель суспільних трансформацій і не завершено процес консолідації нації.

5.1. Національне самовизначення українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії

Формування української нації – складний довготривалий процес, коріння якого сягає доби Київської Русі. Проте постає питання: чи правомірно твердити про національну ідентифікацію стосовно періоду Київської Русі, адже територіальні ідентитети вибудовуються насамперед навколо донаціональних утворень, етнічних ознак, а відтак маємо більше підстав говорити про релігійну, локальну або етнічну ідентичність. Домодерній епосі взагалі притаманна нерозчленована ідентичність та система історичних міфів, адресованих усьому суспільству. Простежуючи витоки "української нації до націоналізму", О. Струкевич звертає увагу на те, що лише в ХVІІ і на початку ХУІІІ ст. виразно виявилися ознаки саме національної, а не етнічної ідентичності [1, с. 19]. Інший український дослідник В. Жмир, вказуючи на основі

376

Глобалізаційні процеси та національна ідентичність: український контекст

історичних джерел на сиву давнину формування українського етносу, за початок аналізу процесу націотворення, однак, бере ХІV ст., період, коли українські землі опинилися у сфері політикоекономічного впливу Великого князівства Литовського і Речі Посполитої [2, с. 9].

Національне самовизначення українців, враховуючи тривалу вiдcутнicть державностi українського народу, було явищем надзвичайно мінливим і суперечливим за cвoїм змiстом. Національна iдентифiкацiя yкpaїнців простежувалась у глибинному змiстi етнiчного самоусвiдомлення. Багато в чому провідними рисами української суспільної cвiдoмості були спонтанність й анархiзм, якi зовні сприймалися як прояв абсолютного волелюбства. На особистісному рівні це втілювалося в гiперболiзованому iндивiдyалiзмі, котрий часто межував з егоїзмом [3, с. 32]. Особливістю національної ідентифікації українців стало й те, що вона відбувалася не стільки на основі конкретної етнонацiональної ідеї, скільки навколо певної соцiальної групи – козацтва.

Ситуація щодо національного самоусвідомлення ускладнювалася й тим, що українські етнічні землі протягом тривалого часу входили до складу декількох державних утворень: Польщi, Угорщини, Румунії, Османської, Австро-Угорської, Росiйської імперій, а згодом і СРСР. Факт наявності в історії України кiлькох iноземних колонiзацiй дуже ускладнив для неї проблему визначення, хто є "свiй", а хто "чужий", вiдповiдно, ускладнивши визначення сутності нацiональної iдентичностi.

Складність процесу самовизначення української нації зумовлювало й те, що, як наголошує О. Субтельний, "історично, культурно i геополiтично країна знаходилася мiж двома свiтами. Вона формувала зону конфронтацiї мiж землеробами i кочiвниками, мiж Європою та Азiєю, мiж ортодоксальною церквою та католицизмом, мiж комунicтами та нацiоналicтами. Особливо глибоко вкорiненими рисами українського дихотомiчного характеру є конфронтацiя в Україні двох полiтико-iдеологiчних феноменiв – нацiєю та iмперiєю" [4, с. 31].

Як складова величезних мегаструктур-iмперiй, Україна втрачала можливості розвивати власну культуру, захищати свої iнтереси чи навiть чiтко визначити свої кордони. Так, після входження до складу Росії Україна фактично випала з європейського контексту, вона "опинилася осторонь глобальних цивілізаційних процесів, які впродовж другої половини ХVІІ і ХVІІІ ст. проявлялися в інституціалізації національних спільнот. Традиційно архаїчні форми буття деспотичної Росії істотно вплинули на світобачення і ціннісні настанови козацько-

377

Глобалізаційні процеси та національна ідентичність: український контекст

народу звичаїв. Найчастіше лінія їх поведінки трактувалася в суспільній думці як "малоросійство". І це останнє поняття швидко стало синонімом зрадництва й ренегатства [6, с. 717]. Виникає "малоросійська ідентичність" як форма самоусвідомлення тієї частини лівобережної української шляхти, яка намагалася поєднати місцевий патріотизм із лояльністю до Російської монархії. Зазначимо, що варiацiї на цю тему виникли також i в захiднiй частинi сучасної України, яка належала династiї Габсбургів, де наголошувалося на галицькій, а не українській ідентичності.

Якщо в сучасному політичному дискурсі поняття "малоросійство" здебільшого застосовується у гостро негативному значенні й ототожнюється з виродженням чи зрадництвом, то навряд чи для такого ототожнення є достатні підстави. Як справедливо зауважує М. Розумний, некоректно закидати їй брак національної свідомості хоча б тому, що державотворчими принципами у ХVІІ – ХVІІІ ст. вважалися не племінна окремішність, а конфесійна належність і васальні відносини з монархом. Сама по собі монархія розглядалася у ті часи не стільки як національно-державне, а як релігійно-феодальне утворення. Монархічна влада вважалася не суспільним, а божественним феноменом [7, с. 135].

Разом з тим було б занадто спрощено стверджувати, що iмперiї повнiстю асимiлювали українську елiту i знищили вiдчуття неперервностi розвитку української нації. Незважаючи на полонiзацiю й русифiкацiю, українська елiта фактично зберiгала нацiональну iдентичнiсть i тісний зв’язок з "тiнями забутих предкiв". Українська елiта чи в Речi Посполитій, чи в Росiйській iмперiї усвiдомлювала, що вона, за висловом М. Антоновича, є іншою. Часом українцi обіймали високi посади при польських і росiйських дворах, проте зберiгали глибоко амбiвалентне ставлення до обох метрополій, зв’язки з "тінями забутих предків" (С. Єфремов).

Природно, що інтенсивна русифiкацiя (полонізація, румунізація, мадяризація) української елiти призвела якщо не до цілковитого припинення процесу національної ідентифікації, то до вельми сповільненого формування української iдентичностi – iдентичностi, яка була значно бiльше сконцентрована на соцiальних i культурних проблемах, нiж на полiтичних. Так, за вiдсутностi виразної етнiчної iдентичностi i майже не сформованої колективної пам’ятi основною проблемою лiвобережної iнтелiгенцiї стало збереження культурної iдентичностi.

379