kozlovez_monograf (1)
.pdf
Глобальне суспільство, національні держави та ідентичність
22.Онопрієнко М. В. Глобальне суспільство та його вплив на розвиток комунікаційних процесівув науково-технічній сфері// Стратегія розвитку України (економіка, соціологія, право): Наук. журнал. – Вип. 5. Спецвипуск / Голов. ред. О. П. Степанов. – К.: Книжкове вид-во НАУ, 2006. – С. 102-106.
23.Войтович Р. В. Глобальне суспільство як нова форма соціальної організації у сучасних умовах // http://www.academy.kiev.ua.
24.Богомолов Б. А. Глобализация: некоторые подходы к осмыслению феномена // Вестн. МГУ. Сер. Социология и политология. – 2004. –
№ 3. – С. 110-127.
25.Див.: Назарчук А. В. Этика глобализирующегося общества. – М.: Директмедиа Паблишинг, 2002.
26.Неклесса А. Глобальный град: творение и разрушение // Новый мир. – 2001. – № 3. – С. 127-152.
27.Толстоухов А. В. Глобалізація. Влада. Еко-майбутнє. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2003.
28.Добреньков В. И. Богомолов Б. А. Глобализация: некоторые подходы к осмыслению феномена // Вестн. МГУ. Сер. Социология и политология. – 2004. - № 4. – С. 3-20.
29.Валерстайн І. Модернізація: мир праху її // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2008. – № 2. – С. 21-25.
30. Хабермас Ю. В поисках национальной идентичности. Философские и политические статьи. Переваод с немецкого. – Донецк, "Донбасс", 1999.
31.Там само.
32.Там само.
33.Смелзер Нейл Дж. Проблеми соціології. Георг-Зімелівські лекції, 1995 / Перекл. з англійської В. Дмитрук. – Львів: Кальварія,
2003.
34.Нейсбит Дж. Мегатренды: Пер. с англ. – М.: АСТ, ЕРМАК, 2003.
35.Мартинелли А. Рынки, правительства и глобальное управление //
Социс. – 2002. – № 12. – С. 3-14.
36.Кувалдин В. Б. Глобализация и рождение мегаобщества // Практична філософія. – 2001. – № 2. – С. 3-23.
37.Див.: Політика європейської інтеграції: Навчальний посібник / Під ред.. д. ф. н., проф.. проф.. В. Г. Воронкової. – К.: ВД "Професіонал", 2007.
38.Robertson R. Globalization: social theory and giobal culture. – L. Sage, 1992. – 240 p.
39.Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма – ответы на глобализацию. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 220 с.
40.Robinson W. Beyond nation-state paradigms. Globalization, sociology and the challenge oftransnational studies // Globalization: Crit. Concepts in sociology / Ed. Robertson R., White К. – L.; N.Y.: Routledge, 2004. – Vol.2. – Р. 189-201.
41.Бенхабиб С. Притязания культуры. Равенство и разнообразие культур в глобальну эпоху / Пер. с англ.; под ред. В. Иноземцева. – М.: Логос, 2003.
42.Тоффлер Е. Третя хвиля. – К.: Всесвіт, 2000.
311
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
43.Сохань П. Новая эпоха. Эра глобальных корпорацій // Практична філософія. – 2008. – № 2. – С. 120-129.
44.Негри А. Наступает ли кончина государства-нации? "Империя" как высшая стадия империализма // Глобализация и идентичность:
Хрестоматия / Сост. Т. Воропай. – Харьков: Экслюзив, 2007. – С. 312-318.
45.Ohmae K. The End of the National State. – N.-Y. Free Press, 1995. – 214 p.
46.Хаас Р. Эпоха бесполярного мира: Что последует за периодом доминирования США // Россия в глобальной политике. – 2008. –
№ 4. – С. 34-47.
47.Дугин А. Эволюция социальных идентичностей при переходе к
парадигме постмодерна // Философия хозяйства. – М., 2004. –
№ 5 (35). – С. 117-124.
48.Вольнов В. Уйдут ли в прошлое государства-нации? // http://www.antropotok.archipelag.ru/text/a216.htm.
49.Boli J., Thomas M. World Culture in the World Polity // American Sociological Review. – 1997. – Vol. 62. – № 2. – P. 171-190.
50.Wallerstein I. Response: Declining States, Declining Rights //
International Labour and Working Class History. – 1995. – № 1. –
P. 24-27;
51.Малюк А. Дискурс глобалізації з точки зору світ-системного аналізу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2005. – № 2. –
С. 176-196.
52.Mann М. Neither nation-state nor globalism // Globalization: Crit. Concepts in sociology / Ed. Robertson R., White К. – L.; N.Y.: Routledge, 2004. – Vol.2. – Р. 153-158.
53.Там само.
54. Шрадер Г. |
Глобалізація, |
(де)цивілізація |
і |
мораль – |
http://www.ji.lviv.ua/n19texts/chrader.htm |
|
|
||
55.Поиск национально-цивилизационной идентичности и концепт "особого пути" в российском массовом сознании в контексте модернизации. – М., 2004.
56.Erler G. Global Monopoly. Weltpolitik nach dem Ende der Sovjetunion. – Berlin: Aufbau Taschenbuch Verlag, 1998. –128 s.
57.Удовик С. Глобализация: семиотические подходы. – М.: "Рефл.- бук", К.: "Ваклер", 2002.
58.Толстоухов А. Глобалізація. Влада. Еко-майбутнє. – К.: ПАРАПАН,
2003.
59.Сазонов Н. Глобализация и власть // Сравнительная политика. Основные политические системы современного мира / Под общ. ред. В. С. Бакирова, Н. Сазонова. – Харьков: ХНУ им. В. Каразина,
2005. – С. 50-80.
60.Примаков Е. Мир без России? К чему ведут политическая близорукость. – М.: ИИК "Российская газета", 2009.
61.Стус В. Світле сьогодення // День. – 2009. – 1 квітня. – С.4.
62.Fukuyma F. State-Building. Governance and World Order the TwentyFirst Century. Lnd, Profile Books, 2004. – ХІУ. – 194 p.
63.Там само.
312
Глобальне суспільство, національні держави та ідентичність
64.Там само.
65. Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Пер. з англ.. М. Климчука і Т. Цимбала. – К.: Ніка-Центр, 2006.
66.Там само.
67.Мнацаканян М. Глобализация и национальное государство: три
мифа // Социологические исследования. – 2004. – № 2. –
С. 137-141.
68.Глобальное сообщество: Картография постсовременного мира.
Global society: Cartography of the Post-Modern World / Рук. проекта,
сост. и отв. ред. А. Неклесса; Ред. совет: А. Неклесса и др. – М.: Вост. лит., 2002.
69.Федотова В., Колпаков В., Федотова Н. Глобальный капитализм:
три великие трансформации. Социально-философский анализ
взаимоотношений |
экономики |
и |
общества // |
Вопросы |
философии. – 2008. – № 8. – С. 3-15. |
|
|
|
|
70.Вебер М. Соціологія. Загальносоціологічні аналізи. Політика / Пер. з нім. О. Погорілого. – К.: Основи, 1998.
71.Резнік О. Концепція нації-держави за доби глобалізації // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення ІІІ Всеукраїнської соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України. За ред.. М. Шульги. – К., 2003. – С. 230-233.
72.Там само.
73.Россия и мир. Новая эпоха. 12 лет, которые могут все изменить / Отв. ред. и рук. авт. кол. С. Караганов. – М.: АСТ: Русь-Олимп,
2008.
74.Кастельс М., Хіманен П. Інформаційне суспільство та держава добробуту. Фінська модель / Пер. з англ. – К.: Видавництво "Ваклер" у формі ТОВ, 2006.
75.Там само.
76.Неклесса А. Четвертий порядок: пришествие постсовременного мира // Внешняя политика и безопасность современной России. – М.: РОССПЭН 2002. – Т.1. – С.126-144.
77.Галкин А., Красин Ю. Национальние интереси и национальная безопасность России // Обозреватель. –1996. – С. 81-84.
78.Аптипов Н., Королeв А. Экономическая интеграция в мировой экономике и транснациональные корпорации // Международное публичное и частное право. – 2001. – № 2. – С. 33.
79.Олех Л. Регионализм и федерализм: Учеб. пособие. – Новосибирск: Сибагс, 1998.
80.Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализма – ответы на глобализацию. – М.: Прогресс-Традиция, 2001.
81.Валлерстайн И. После либерализма / Пер. с англ. – М.: Едиторнал УРСС, 2003.
82.Андрійчук В. У системі "глобальних підприємців" // Політика і час. – 2005. – № 8. – С. 29-36.
83.Еженедельник "2000" – 18 апреля 2008 г. – С. 8.
313
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
84.Хелд Д. и др. Глобальные трансформации: Политика, экономика, культура / Пер. с англ. В. Сапова и др. – М.: Праксис, 2004.
85.Там само.
86.Тишков В. Феномен сепаратизма // Общество и экономика. –
1999. – № 5. – С. 77-88.
87.Бауман З. Глобализация. Последствия для человека и общества. – М.: Изд-во "Весь мир", 2004.
88.Світ, що змінився: За матеріалами Бі-Бі-Сі // День. – 2008. – 25 листопада. – С. 7.
89.Мітчелл А. Від неолібералізму до відсутності лібералізму // День. –
2008. – 9 грудня. – С. 7.
90.Стігліц Дж. Країни, що розвиваються, та глобальна криза // День. – 2009. – 15 квітня. – С. 3
91.Цит. за: Дробот Г. Меняющаяся роль государства в мировой экономике ХХ века // Вестн. Моск. ун-та. – Сер. 18. – Социология и политология. – 2002. – № 3. – С. 3-12.
92.Россия и мир. Новая эпоха. 12 лет, которые могут все изменить / отв. ред. и рук. авт. кол.С. А. Караганов. – М.: АСТ: Русь-Олимп,
2008.
93.Савлук С. Наслідки глобалізації для розбудови України //
Персонал. – 2007. – № 4. – С. 26-27.
94.Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Пер. з англ.. М. Климчука і Т. Цимбала.– К.: Ніка-Центр, 2006.
95. Гальчинський А. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти. – К.: Либідь, 2006.
96.Гантінгтон С. Протистояння цивілізацій та зміна світового порядку / Пер. з агл. Н. Климчук. – Львів: Кальварія, 2006.
97.Цимбал Т. Післямова // Сміт Е. Нації та націоналізм у глобальну епоху / Пер. з англ. М. Климчука і Т. Цимбала. – К.: Ніка-Центр, 2006. – С.287-301
98.Griffits M., O’Callaghan T. International relations: the key concepts. Routledge, 2003. –Р.105-107.
99.Пискунова Н. Распад государства: локальный феномен или глобальная угроза? К вопросу о кризисе в Сомали 1990-2008 гг. / Наталья Пискунова // Космополис. – 2008. - № 3(22). – С.79-86.
100.Неклесса А.И. Проект "Глобализация". Глобальное мышление и стратегическое планирование в последней трети ХХ века // Глобальные и стратегические исследования. – М.: Эксмо, Алгоритм, 2002. –С.5-36.
101.Гальчинський Анатолій. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. Методологічні аспекти: Наук. вид./ Анатолій Гальчинський – К.: Либідь, 2006..
102.Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада: Пер. с англ.. – М.: АСТ,
2003.
103. Гринин Г. Национальный суверенитет и процессы глобализации (вводные замечания) // Политические исследования. – 2008. –
№ 1. – С. 123-133.
314
Глобальне суспільство, національні держави та ідентичність
104.Хобсбаум Э. "Масштаб посткоммунистической катастрофы не понят за пределами России" // Свободная мысль. – 2004. – ХХІ. – № 9. – С. 3-14.
105.Бжезінський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство / Пер. з англ.А. Іщенка. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006.
106.Гидденс Э. Ускользающий мир: как глобализация меняет нашу жизнь / Пер. с англ. – М.: Издательство "Весь Мир", 2004. – 120 с.
107.Lyotard J.-F. The Postmodern Condition. – Manchester: Manchester University Press, 1986. – ХХУ, – 110 p.
108.Поиск национально-цивилизационной идентичности и концепт "особого пути" в российском массовом сознании в контексте модернизации / В. Лапкин, В. Пантин. – М.:ИМЭМО РАН, 2004.
109.Mann M. The Globalization Ended the Rise and Rise of the Nation-
State? Review of International Political Economy. – 1997. – vol. 4. –
№3 (Autumn).
110.Strange S. The Declining Authoritety of States // Held D. McGrew A. (eds.). The Global Transformation Reader: An Introduction to the Globalisation Debate. 2 ed. – Cambridge. – 2003. – P. 128.
111.Гринин Л. Государство и исторический процесс. От раннего государства к зрелому /Л. Е. Гринин. – М.: Издательство КомКнига, 2007.
112.Гринин Г. Национальный суверенитет и процессы глобализации
(вводные замечания) // Политические исследования. – 2008. –
№1. – С. 123-133.
113.Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. – М., 2000. – С. 104.
114.Фукуяма Ф. Сильное государство: Управление и мировой порядок в ХХІ веке: пер. с анг. – М.: АСТ: АСТ МОСКВА: ХРАНИТЕЛЬ,
2007.
115.Цит. за: Дробот Г. Меняющаяся роль государства в мировой
экономике ХХ века //Вестн. Моск. ун-та. – Серия 18. – Социология и политология. – 2002. – № 3. – С. 3-24.
116.Политология. Энциклопедический словарь / Общ. ред. и сост. Ю. Аверьянов. – М., Изд-во Моск. коммерч. ун-та, 1993. – С. 367
117.Held D. The Changing Structure of Internatiohal Law: Sovereignty Transformed? // Held D. McGrew A. (eds.). The Global Transformation Reader: An Introduction to the Globalisation Debate. 2 ed. – Cambridge. – 2003. – P. 162-163.
118.Ильин М. Собирание и разделение суверенитета // Политические исследования. – 1993. – № 5. – С. 144-148.
119.Ян Э. Демократия и национализм: единство или противоречие? // Политические исследования. – 1996. – № 1. – С. 33-39.
120.Кирт Р. Малые государства в эпоху глобализации // Проблемы теории и практики управления. – 1999. – № 5. – С. 38-42.
121.Галкин А., Красин Ю. Национальные интересы и национальная безопасность России // Обозреватель. – 1996. – С. 81-84.
122.Там само.
315
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
123. |
Ильин М. |
"Глобальное |
гражданство" |
в |
реалистической |
|||
|
перспективе //http://www. |
|
|
|
|
|
||
|
Antropotok.archipelag.ru/text/a265.htm. |
|
|
|
|
|||
124. |
Костюк К. |
Как |
не |
слудет |
понимать |
глобальное |
||
гражданство //http://www. Antropotok.archipelag.ru/text/a266.htm.
125.Бек У. Что такое глобализация? Ошибки глобализации – ответы на глобализацию /Ульрих Бек / Пер. с нем. Григорьева А.и
Сидельникова В. Общая редакція и послесл. Филиппов А. – М.: Прогресс-Транзит, 2001.
126.Галецкий В. Глобализация, суверенитет и мондиализм / Владислав Галецкий // http://www.antropotok.archipelag.ru/text/a262.htm.
127.Див.?Адамович А., Шахназаров Г. Новое мышление и инерция прогресса // Дружба народов. – 1988. - № 6. – С. 184-198.
128.Див.?Гринин Л. Глобализация и национальный суверенитет // История и современность. – 2005. – № 1. – С. 6-31.
129.Ян Э. Демократия и национализм: единство или противоречие? // Политические исследования. – 1996. – № 1. – С.33-39.
130.Гринин Г.Е. Национальный суверенитет и процессы глобализации (вводные замечания) // Политические исследования. – 2008. – № 1. – С.123-133.
131.Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика? / Генри Киссинджер / Пер. с англ. под. ред. В. Л. Иноземцева. – М.: Ладомир, 2002.
132.Бжезінський З. Вибір: світове панування чи світове лідерство / Пер. з англ. А. Іщенка. – К.: Вид. дім "Києво-Могилянська академія", 2006.
133.Ян Э. Демократия и национализм: единство или противоречие? // Политические исследования. – 1996. – № 1. – С. 33-49.
134.Див.?Уткин А. Векторы глобальных перемен: анализ и оценки основных факторов мирового политического развития // Политические исследования. – 2000. – № 1. – С. 38-53.
135.Кремень Т. Державний суверенітет у добу глобалізації / Тетяна Кремень // Політика і час. – 2003. – № 10. – С. 36-40.
316
Європейська субглобалізація і національна ідентичність
Розділ IV.
ЄВРОПЕЙСЬКА СУБГЛОБАЛІЗАЦІЯ І НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ
Досліджуючи проблему глобалізації, науковці часто не враховують ту обставину, що у світі відбувається два типи глобалізації. Один із них (найчастіше подається
в літературі як єдиноможливий) – це універсальний процес глобалізації, котрий часто тлумачиться як вестернізація (американізація), нав’язування західного способу життя і розуміння науково-технічної революції як єдиного способу виживання в сучасному світі. Однак поряд із цим процесом у світі має місце й інший тип глобалізації, на який фактично не звертають уваги. Мається на увазі локально-цивілізаційна глобалізація. Певні регіони, скажімо, Європа чи такі великі країни, як Китай, Індія, Росія, Бразилія, є центрами потужних інтеграційних процесів. Як правило, ці держави мають тісні договірні відносини політичного, економічного й культурного характеру з низкою країн певного регіону, а відтак, виникнення нових типів ідентичності стає неминучим.
Тенденції, які відображають особливості локальноцивілізаційних типів глобалізації і мають під собою конструктивістську концептуальну основу, накладають сильний відбиток і на термінологію, котра використовується у міжнародно-політичному, а отже, соціально-філософському дискурсі. Наприклад, поза категорією ідентичності неможливо зрозуміти суть відмінностей між концептами "Північної" і "Нордичної" Європи, або смисл дискусії про те, чи є країни пострадянської Балтії частиною "Балтійської", "Північної" чи "Центральної" Європи.
4.1. Політичний проект Європи і діалектика національної ідентичності
Проблема перспектив "європейського політичного проекту" не сходить з порядку денного публічної політики вже більше півстоліття. Ще Ернест Ренан в другій половині ХІХ ст.
317
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
обґрунтовував ідею європейської "конфедерації держав, об’єднаних спільною ідеєю цивілізації" і очікував, що "Сполучені Штати Європи" стануть на варті європейського домінування у світі. Майбутня наднаціональна Європа, яку обстоював Ренан, уявлялася йому новою великою нацією, яка мала утвердитись як спільнота цінностей і могутності у боротьбі проти позаєвропейських суперників [1, с. 78; 152].
В умовах глобальних змін, які відбулися останнім часом на політичній мапі Європи, ця проблема набуває нового звучання. По-перше, після розпаду соціалістичноії системи практично всі країни Центральної і Східної Європи заявили про свої європейські прагнення та висловили бажання приєднатися до європейської співдружності. По-друге, "політичні процеси об’єднання зустріли досить мляву підтримку населення великих країн, і жодних сплесків ентузіазму з приводу європейського братерства не було зареєстровано" [2]. По-третє, дедалі частіше почало звучати питання, чи є в європейській єдності інші підстави, окрім економічних.
Про рівень публічної дискусії навколо перспектив європейського інтеграційного проекту свідчать результати референдумів щодо прийняття Європейської конституції. Розширення Європейського Союзу за рахунок нових держав Центральної і Східної Європи, яке відбулося в 2004-2009 роках, висвітлило проблеми неоднорідності "єдиної Європи", розбіжності в розумінні пріоритетів розвитку і в очікуваннях громадян різних європейських держав. Гостру полеміку викликало, зокрема, питання про внесення до проекту Європейської конституції згадування про спільну християнську спадщину і духовне коріння Європи. Як ніколи очевидною стала необхідність у консолідації соціально-психологічної спільноти європейців
[3, c. 13-32].
Сучасний процес будівництва Європейського Союзу започатковано підписанням Римської угоди (1957 р.) про створення Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства з атомної енергетики. Втягнення у процеси європейської інтеграції ще в 50-ті роки ХХ ст. вчорашніх суперників – переможців і переможених у Другій світовій війні – подало людству сигнал про цінності миру й співробітництва як пріоритетних для нового об’єднання. Цей союз утверджувався, насамперед, як економічне співтовариство. Першочерговим завданням Римського договору було, як відомо, створення спільного ринку. Не випадково дослідження європейського будівництва, котрі мають вже більш, ніж півстолітню історію, тривалий час були сконцентровані в першу
318
Європейська субглобалізація і національна ідентичність
чергу на аналізі результатів в економічній сфері та їх впливі на соціальну сферу. В умовах поглиблення інтеграційних процесів у центрі європейського політичного дискурсу стали пошуки оптимальних для Європи форм і механізмів інтеграції. Обширний масив літератури і публікацій в засобах масової інформації, присвячений цим питанням, відіграв важливу роль в орієнтації громадської думки на підтримку процесів європейського будівництва, всупереч критиці "євроскептиків". Просування на шляху створення інститутів Євросоюзу тривалий час сприймалося як запорука підвищення якості інтеграційної політики.
Між тим, відчутні успіхи економічної інтеграції і гіпертрофована увага до економічних пріоритетів у ході публічної дискусії призвели, за висловом Л. Зидентропа, до "підміни ролі громадянина роллю споживача" [4, с. 42-43]. Це суперечило європейській культурній традиції, в межах якої мірою особистих досягнень ніколи не був винятково матеріальний успіх. Відставання політичної інтеграції від економічного зближення призвело до кризи довіри до інститутів ЄС, а тому в середині 1980-х років у центрі уваги опинилися проблеми політичного і соціально-культурного контекстів реалізації європейського проекту. Якщо раніше інтеграцію здебільшого пояснювали в економічних термінах, метою якої є сприяння торгівлі та економічному співробітництву, то сьогодні більше говорять про формування спільної європейської ідентичності та відчуття спільної мети [5, c.4].
Ступінь результативності європейської інтеграції та її ефективності ще може бути предметом дискусій. Але, на думку українського дослідника А. Круглашова, очевидне й інше. Не тільки завдяки досягненням у царині створення єдного спільного ринку та політичного простороу об’єднаної Європи, але й через формулювання особливої "єврорегіональної" ідентичності західноєвропейські регіони сьогодні є прикладом добросусідства, партнерства та вражаючих перспектив розвитку [6, с. 70]. Зміщення акцентів було пов’язане з пошуками шляхів регулювання розбіжностей у розумінні пріоритетів інтеграції між країнами-учасниками, старими і новими членами, представниками національних політичних еліт різної ідеологічної орієнтації. Особливо гострі дискусії виникли навколо перспектив і конкретних напрямків гармонізації політики в соціальній сфері. Внаслідок цього стався непередбачуваний парадокс: очікування пересічних громадян стосовно координуючих зусиль на шляху інтеграції росли, а інституційне забезпечення досягнення поставлених масштабних цілей виявилося явно недостатніми.
319
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
Національні політичні еліти також не поспішали і не вважали за доцільне поступатися суверенітетом і повноваженнями у регулюванні принципово важливих питань життя своїх громадян [7].
Стрімкі процеси глобалізації й інтеграції на європейському континенті наприкінці минулого столітя створили якісно нові умови буття як окремих індивідів, соціальних груп, так і цілих народів. З підписанням Маастрихтського договору (1992 р.) європейська інтеграція втратила характер суто економічного явища. Вона переросла навіть політико-адміністративний рівень, коли цікавила в основному експертів. Починаючи з 90-х рр. ХХ ст., інтеграційні процеси стали розглядатися значно ширше –
уконтексті спільності європейської цивілізації, культури й ідентичності, вони охопили широкі маси людей. Інтегруючи в себе нові країни, Європа формує єдину економічну, правову, фінансову базу. З боку країн, які прямують до ЄС, очевидні дві основні тенденції: прагнення відкритися й інтегруватися у європейську спільноту. Про це свідчить той факт, що деякі мусульманські країни (Туреччина, Азербайджан, Туркменістан) прийняли латинський шрифт. Однак, у них продовжує існувати державний патерналізм, що засвідчує їх неготовність до конвергенції. Одночасно країни самої Європи не хочуть втрачати національні державні інституції, наприклад, передавати права європейському банку.
Колективна ідентичність Європейського Союзу в її інституційному розумінні відповідає визначенню співтовариства європейських, ліберально-демократичних держав. "Європа" окреслює передусім регіональний обсяг цієї спільноти, причому географічні межі, насамперед на сході, аж ніяк не є однозначними та доволі суперечливими в межах самої спільноти (скажімо, дискусії щодо статусу Тереччини як кандидата на вступ). "Ліберальна демократія" вказує на ідеологічний орієнтир Спільноти, основоположними політичними цінностями якої є ліберальні права людини й заснований на них суспільний плюралізм, правова держава, демократія, приватна власність і ринкова економіка. Така колективна ідентичність відображена у нормах, які регулюють членство у Спільноті, зокрема в Угоді про заснування Європейської Спільноти, Єдиному європейському акті, Угоді про Європейський Союз, Маастрихтському і Амстердамському договорах [7, с. 9-32, 365-377].
Проект європейської інтеграції сформувався й розвивався
увідносно єдиному соціокультурному середовищі Західної Європи в умовах чіткого поділу на ліберальний Захід та комуністичний Схід. Модель Європейського Союзу стає
320