kozlovez_monograf (1)
.pdf
Глобальне суспільство, національні держави та ідентичність
вміло маніпулюють існуючими національними нормами права, не змінюючи їх, проте використовуючи на свою користь. Їх задовільняє делегування їм права прийняття ключових, економічних, фінансових та соціальних рішень. ТНК послаблюють значення держав. Послаблення влади держави означає обмеження її національного (державного) суверенітету. Транснаціональні корпорації та банки діють з мінімальними обмеженнями з боку держав, підпорядковуючи виробничі процеси законодавству однієї держави, сплату податків – іншої, вимагаючи державних субсидій від третьої держави. Світовий ринок поступово звужує сферу діяльності національних урядів [125, с. 70-74]. Щодо цього доцільно звернути увагу на створення міжнародними організаціями й транснаціональними міждержавними співтовариствами противаги діяльності ТНК з метою послаблення негативного впливу цих корпорацій на економічну та інші сфери суспільного буття. Виявляючи свою ділову активність, ТНК впливають на класичні постулати держави, зокрема, на непорушність їх суверенітету. Захищаючи свій суверенітет, держави мають визначати правову політику стосовно ТНК та ще й з урахуванням інтересів цих корпорацій у певному регіоні (йдеться про право інтелектуальної власності, доступ до технологічної інформації, визначення зон пріоритетного розвитку, встановлення пільг, преференцій, використання робочої сили тощо).
Глобалізація як частковий випадок інтеграції передбачає, що індивід може використати у своїх інтересах не тільки "свою" державу, а й "чужу", головне, щоб вона перебувала в глобалізованому (інтеграційному) просторі. Наприклад, в сучасній Федеративній Республіці Німеччина є люди (і не так мало), які вимагають повернення до кордонів 1939 р., виставляючи вимоги на Ельзас, Лотарингію, Судети, Східну Прусію, Карлсбад, Данциг та інші території. Однак глобалізація й європейська інтеграція дозволяє німцям, які б хотіли жити на зазначених територіях чи працювати там, інший вихід з цієї ситуації. Після того, як Шенгенськими і Маастрихськими угодами було декларовано вільне переміщення людей і капіталів, ніхто не заважає в індивідуальному порядку поселитися в тих чи інших місцях, а згодом жити і працювати там.
Дві світові війни відображали багато в чому й протиріччя усередині світового бізнесу. Сьогодні ці суперечності, без сумніву, зберігаються. Але для їх розв’язання і боротьби з конкурентами сучасним економічним контрагентам зовсім не обов’язково звертатися за допомогою до "своєї" держави. Наприклад, у 2000 р. американська компанія Sun Microsystems звернулася у
301
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
Європейську Комісію (виконавчий орган Європейського Союзу) зі скаргою на іншу американську компанію – Microsoft. Причому Sun Microsystems стверджує, що Microsoft порушила діюче у країнах Євросоюзу антимонопольне законодавство, оскільки своєчасно не надала виробникам мережевого програмного забезпечення критично важливу технологічну інформацію, яка торкалася деяких особливостей функціонування OS Windows.
Насправді, наслідком глобалізації стало те, що в сучасному світі вже немає ніяких "американців", "французів", "німців", "англійців", "японців" та інших. У глобалізованому світовому економічному просторі є групи людей, об’єднаних спільними економічними інтересами, ототожнювати ці групи з етносами, націями і державами, означає припускатися грубих помилок. Не доводиться всерйоз сподіватися, що економічні суб’єкти відмовляться від власних інтересів задля державних чи національних. Важливим аспектом глобалізаційних процесів якраз і є те, що утворюються значні і досить потужні верстви людей, об’єднаних спільними інтересами і які легко "проходять" між будь-якими національними чи державними кордонами.
Чи можна сказати, що глобалізація ставить крапку в кінці епохи суверенітету? Нині такий висновок, зрозуміло, є явно передчасним. Більше того, можна сміливо прогнозувати, що ХХІ ст. буде століттям жорстоких конфліктів на ґрунті етнічного, національного і державного егоїзму і шовінізму. У крайньому випадку такою точно буде його перша половина. Це і є проявом тієї самої диференціальної інтеграції, яка неминуче супроводжує будь-які інтегральні інтеграції, в даному випадку – глобалізацію.
Можна поставити питання і більш радикально – чи настане час, коли суверенітети і суверенні держави взагалі зникнуть? Сьогодні на це питання однозначно дати відповідь досить проблематично. Для абсолютної більшості людей, які проживають на нашій планеті, категорія "суверенітет" і "суверенна держава" мають напівсакральний характер. Подальший сценарій розвитку буде залежати, у першу чергу від того, яку стратегічну лінію діяльності обере глобальний інтеграційний прошарок. Адже саме спільність його інтересів є головною, якщо не єдиною причиною паралелізму, причому досить жорсткого, у політиці країн світового Уніполя, котрий помилково сприймають за прояв гегемонізму США, які начебто придушують суверенітети і суверенні політичні волі інших країн.
Може видатися парадоксальним, що глобальний транссистемний інтегративний прошарок все більше рухається до моделі самоорганізації і функціонування, який був описаний у теоріях М. Джиласа і М. Восленського як номенклатурний клас.
302
Глобальне суспільство, національні держави та ідентичність
Лідери провідних держав світу у своїй політиці мають враховувати не лише інтереси своїх країн, а й усіх інших елементів цієї системи. І економістам, і широкій громадськості добре відомі "італійське" і "західнонімецьке" економічне диво в 1960-х рр.; у 1970-х рр. говорили вже про "іспанське" економічне диво, а в 1980-х – про "британське". Окрім цього, у світі було "бразильське", "аргентинське" і "чилійське" економічне диво; "південнокорейське", "японське", "індонезійське". І слід пам’ятати, що кожен з цих економічних проривів був досягнутий вищезазначеними країнами у період їх найбільшої лояльності до Світового Уніполя в цілому і до США зокрема.
Можна з абсолютною впевненістю сказати, що у найближчі десятиліття категорія "суверенітет" і пов’язана з нею політична практика не відійдуть у минуле. Втім, твердження про те, що нівеляції національного суверенітету у далекій перспективі "не може бути, тому що не може бути ніколи" є надто оптимістичним. Адже ідея і практика суверенітету тримаються на деяких специфічних формах людської ідентифікації. Ніде в соціальній природі людини немає ознак того, що ці державні форми організації суспільного життя мають абсолютний характер, і з часом люди не зможуть себе ідентифікувати якимось іншим способом. Наприклад, в основі нової ідентифікації можуть лежати класові, цивілізаційні чи якісь інші ознаки.
Щоб зрозуміти саму можливість появи світу без суверенних держав, корисно поглянути на історичну ретроспективу ХХ ст. Починалося воно як століття невпинного технічного прогресу, гуманізму й лібералізму, могутніх імперій, котрі поділили між собою світ. Останні це століття не пережили, гуманізм виявився дуже дискредитованим двома світовими війнами, а прогнози щодо невпинного технічного прогресу були нівельовані його реальними результатами. За попереднє століття людство більш ніж потроїлось, кардинальним чином змінилася його расовоантропологічна й етнічна структура, конфігурація політичних сил на Землі навіть віддалено не нагадує сьогоднішню реальність. Так що з абсолютною впевненістю говорити про те, яким буде світ наприкінці ХХІ ст. немає жодних підстав.
До цього часу ставлення до концепції мондіалізму, яка обстоює оптимістичний підхід щодо можливості створення єдиного глобального суспільного організму, дуже неоднозначне, однак в основному негативне або глибоко негативне. Її критики говорять про те, що "кожен народ" і "кожна нація" мають повне право творити власну долю самі, не оглядаючись на будь-кого. Можна знайти й такі, поетичні, порівняння. Всі народи і держави, які проживають у світі, – це оркестр, який виконує
303
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
симфонію під назвою "Всесвітня історія", де у кожного учасника своя, унікальна, зверху (Богом, Ноосферою, Історією, Всесвітнім Розумом, Всесвітнім Духом) задана партитура. Такий оркестр не має потреби в жодному диригенті.
Однак, як би віднеслись жителі планети Земля до того, щоб Єдиний Всесвітній Уряд встановив би мир у всьому світі, позбавив би людей від голоду, холоду, епідемій і злочинності, забезпечив кожному право на гідне життя і на працю, надав би можливість кожному реалізувати свій людський потенціал, нарешті, створило би те "царство свободи, де вільний розвиток кожного став би необхідною умовою вільного розвитку всіх", вирішив би екологічні проблеми і т. ін. Включення у Статут ООН і в деякі інші міжнародні документи положень про суверенну рівність народів і про право націй на самовизначення сприяло зміцненню національного суверенітету у міжнародних відносинах у другій половині ХХ ст. Зокрема, це виражалось у неприйнятті світовим співтовариством будь-якої агресії і порушення державного суверенітету задля досягнення ідеологічний цілей.
Світова громадська думка негативно сприйняла "доктрину Брежнєва", яка слугувала ідеологічним обґрунтуванням права СРСР та інших країн соціалістичного табору на військові втручання в справи інших соціалістичних держав, які побажали б повернутися на капіталістичний шлях розвитку. Втім, у деяких випадках постає дилема, що є кращим – терпіти приниження і знущання з боку суверенної національної держави, чи, наприклад, прийняти допомогу, а то і порятунок від чужої держави? Не можна повністю відкидати обмежену військову інтервенцію, спрямовану на припинення етнічних чисток або геноциду. Наприкінці 1970-х років ні Танзанія, ні В’єтнам не були взірцями торжества гуманізму і демократії, але якби не їх збройні інтервенції в сусідні країни, то народам Уганди і Камбоджі загрожувало б цілковите фізичне знищення. Більше того, сучасним міжнародним організаціям вже не раз були висловлені закиди щодо небажання призупинити геноцид і цивілізаційний колапс в Руанді, а потім і в Конго. Але без верховенства права і наявності відповідного наднаціонального органу "обов’язок захисту" може стати засобом залякування і вибіркового втручання в руках великих держав.
Цілком ймовірно, що політична система Земної кулі не допустить мондіалістського розвитку ситуації, хоча б через необхідність збереження деякого мінімуму власно діатропного потенціалу. Нині головними центрами спротиву мондіалістському проекту є держави, які не досить сильно інтегровані в
304
Глобальне суспільство, національні держави та ідентичність
транснаціональні інституції і які володіють значною могутністю для самостійного зовнішньополітичного плавання. Такими на сьогодні є США, Китай, Росія, Японія, Індія і, можливо, Бразилія. Перехід до мондіалістського варіанту розвитку потребує утворення надзвичайно сильних транснаціональних інституцій. Не таких безпомічних, аморфних, як ООН, ЮНЕСКО та інші, а щось на взірець СУПЕР-НАТО, навіть краще – СУПЕР-ЄС. Якщо такі проекти, які перебувають нині в ембріональному стані щодо утворення СУПЕР-НАТО чи об’єднаної і централізованої ЄВРОПИ-АМЕРИКИ, набудуть більш окреслених контурів з введенням єдиної зовнішньої політики, єдиних збройних сил і єдиної фінансової системи, єдиної валюти, здійсняться, то можна говорити про першу серйозну заявку на мондіалізм. Однак і цей процес гіпотетично буде проходити за аналогією з інтеграцією в Європейському союзі обмеженими і поступовими кроками.
Якщо мондіалізм і буде реалізовано як стратегію розвитку в ХХІ ст., то для цього необхідне дотримання трьох умов: обов’язкове послаблення нинішніх могутніх суверенних держав; збільшення обсягу і впливу транссистемного глобального інтегративного прошарку; ламінарний (без катаклізмів, катастроф і війн) хід світової історії. За такого сценарію найвірогіднішим є втілення саме м’якого мондіалістського варіанту: тобто, формально суверенні держави будуть продовжувати існувати, їх уряди мають досить серйозні повноваження у сфері внутрішньої політики, екології, соціальній сфері, освіти, охорони здоров’я, всього того, що зараз перебуває у введенні компетенції місцевого уряду американського штату чи німецької землі. Існуватиме певний Єдиний Планетарний Орган Влади, який буде володіти винятковою монополією на вирішення всіх проблем глобального характеру і стежити за неухильним дотриманням будь-якими місцевими органами влади деякого універсального кодексу прав і зводу законів, котрі торкатимуться, ймовірно, прав людини, глобальних питань економіки й екології, загальнопланетарних аспектів будь-яких проблем людського життя та діяльності. Іншими словами, цей сценарій передбачає створення своєрідного глобального всесвітнього Європейського союзу.
Вирішення глобальних викликів, зокрема екологічних, якраз і можливе в межах реалізації мондіалістської концепції розвитку людської цивілізації. Тому навряд чи можна розглядати подібний підхід як абсолютне зло, з яким неможливі жодні компроміси. Щодо аргументів на зразок того, що люди не сприймуть таку модель розвитку, тому що не знайдуть у собі сили відмовитися від суверенітету, то це стосується точки зору
305
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
сучасних людей, їх поглядів, надій і прагнень. "Що будуть думати і на що будуть сподіватися люди через найближчі десятки років – ніхто не може сказати. Над ідеєю Сполучених Штатів Європи на початку ХХ ст. багато людей сміялося, вважаючи її утопією, якій не судитиметься збутися. Менше, ніж через сто років, вона стала реальністю, причому найрадикальніші зміни відбулися взагалі за останні 20 років" [126]. А відтак ставлення до мондіалізму, а ширше глобалізації, це проблема, насамперед, людської свідомості.
Доречно зауважити, що починаючи з післявоєнного часу, багато країн добровільно обмежують себе у сферах, які, здавалося б, найбільше торкаються їх суверенітету. Право вводити мито і податки, забороняти чи стимулювати ввіз-вивіз товарів (капіталів), друкувати гроші, брати позичку, оголошувати чи обмежувати політичні свободи, встановлювати правила проведення виборів, застосовувати смертну кару – ці й багато інших питань перестали визначатися винятково бажанням самих держав. Нещодавно європейці відмовилися від власних, століттями вистражданих валют, задля спільної валюти – євро. Навіть те, що завжди визнавалося головним у суверенітеті – право оголошувати війну і укладати мир – виявилося під міжнародним контролем. Понад 50 років тому у своєму знаменитому антивоєнному маніфесті Б. Рассел і А. Ейнштейн попереджували, що викорінення війн потребує заходів щодо обмеження національного суверенітету, котре буде нівелювати почуття національної гідності [127, с. 184-198]. Сьогодні такі заходи все менше торкаються національної гідності. Світові війни і тоталітаризм наочно показали, наскільки небезпечним може бути абсолютний суверенітет, котрий містить у собі й право розв’язування війн і репресій. Можна констатувати, що сфера внутрішніх компетенцій держави, в яку ніхто не втручається і яка регулюється тільки національним правом і звичаями, звужується, а міжнародне право чи право певного співтовариства (колективного учасника) розширюється [128, с. 6-31]
У сучасному світі більше немає "єдиного і неподільного" державного, народного чи національного суверенітету. Суверенітет, дедалі частіше трансформуючись, поділяється між наднаціональними, національними, субнаціональними, а інколи й регіональними та муніципальними одиницями [129, с. 49]. На процес трансформації національного суверенітету впливає низка чинників: технологічні та економічні зміни, глобальні проблеми, які потрібно вирішувати спільно, регіональна інтеграція, намагання уникнути війн, зростання кількості демократичних режимів. До того ж, чинник добровільності у скороченні обсягу
306
Глобальне суспільство, національні держави та ідентичність
суверенних повноважень держав серед інших є одним із найбільш вагомих. Саме він, на наш погляд, зумовлює незворотність цього руху. Зрозуміло, що цей чинник не виключає впливу, інколи досить жорсткого, на країни-порушники міжнародних правил і домовленостей (наприклад, такі, як Лівія), а також спроб прямого втручання у справи тих держав, які не в змозі розв’язати внутрішні конфлікти (Югославія, Ізраїль і Палестина, деякі африканські країни). Не останню роль відіграє і світова громадська думка: адже чим більше коло країн, які свідомо обмежують свій суверенітет (як правило, для підвищення престижу і одержання цілком конкретних переваг), тим неадекватнішими видаються держави, які не йдуть на такі обмеження.
Сьогодні процеси інтернаціоналізації порівняно з попередніми етапами вийшли на якісно інший рівень. Г. Гринін визначає декілька чинників цього процесу. По-перше, інтернаціоналізація охопила увесь світ. По-друге, найбільш типовою формою об’єднання стали економічні союзи (СОТ, МВФ та інші). Змінилися також масштаби і цілі політичних союзів. Потретє, контакти між лідерами держав стали постійними і тіснішими. Й інші питання, які вони вирішують. По-четверте, лише небагато країн можуть собі дозволити проводити ізоляціоністську політику і не вступати в жодні союзи (подібно до політики "блискучої ізоляції", яку проводила Великобританія у ХІХ ст.) [130, с. 128]. Найбільший рівень суверенітету, тобто найменші обмеження у використанні суверенних прав, нині мають ідеологічно й економічно закриті держави (Китай, Саудівська Аравія, деякі мусульманські країни, Північна Корея, Куба). Часто саме через їх "суверенні права" (наприклад, створювати ядерну зброю) у світі виникають гострі конфлікти. Втім, навіть їхні суверенітети поступово звужуються.
Що ж стосується відкритих і розвинених держав, то тенденція делегування ними своїх повноважень регіональним і глобальним організаціям очевидна. Виняток складають хіба що Сполучені Штати, які дозволяють собі інколи йти всупереч волі багатьох країн, відкрито ставити свої національні інтереси вище світових і союзницьких [131; 132]. Можливо, саме у протистоянні Америки, з одного боку, і значної групи держав, здатних виражати певну колективну думку, – з іншого, полягатиме головна інтрига трансформації нинішньої системи міжнародних відносин.
У сучасному світі під впливом потужних чинників держава поступово поступається місцем основного суверена більш великим, у тому числі наднаціональним, утворенням і
307
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
структурам. У подальшому ця тенденція, на наш погляд, буде тільки посилюватися. Однак очевидно, що в чомусь суверенітет буде звужуватися (наприклад, у питаннях економічної стратегії), а в чомусь закріплюватися і навіть розширюватися. Як вважає німецький професор Е. Ян, зростатимуть етномовні, культурні і соціальні функції держави [133, с. 39]. Більше того, деякі дослідники досить слушно попереджають, що різке скорочення суверенітету і традиційних функцій держави може зумовити хаос у міжнародних відносинах [134, с. 38-53]. Пам’ятаючи про ці небезпеки, не слід поспішати відкидати національну державу як форму організації соціальних спільнот, більше того, вона ще довго буде провідним гравцем на світовій арені. Тим більше, наскільки складним і неоднозначним є сам процес глобалізації, настільки ж важко передбачити політичні наслідки розмивання суверенітетів.
Прогрес і регрес у процесі трансформації національного суверенітету органічно взаємопов’язані. Якась частина змін у чомусь погіршує нинішню ситуацію порівняно з попередньою, а в чомусь – поліпщує. Скорочення обсягу суверенних прерогативів держави, на нашу думку, також має як позитивні, так і негативні наслідки. Наприклад, більша, ніж раніше, відкритість кордонів не лише забезпечує розвиток торгівлі, а й сприяє поширенню тероризму, полегшує наркотрафік. Баланс плюсів і мінусів різний для різних країн, регіонів, територій і навіть верств населення.
Суверенітет також залишиться одним із найважливіших принципів міжнародних відносин. Відкрита неповага суверенних прав національних держав буде, як і раніше, викликати осуд світової громадської думки. Як засвідчує світовий досвід, якщо грубо і відкрито, спираючись на право сильного, руйнувати суверенітет тих чи інших держав, навіть тих, де існують диктаторські режими, то симпатії світової спільноти можуть виявитися на боці реакційних сил (наприклад, втручання США в Ірак у 2003 р.). Тому для підтримки санкцій проти режимів-порушників потрібні беззаперечні аргументи, які випливають із рішень міжнародних організацій, в першу чергу - ООН. Система міжнародних відносин у його нинішній конфігурації виявилась затиснутою між суперечностями національного суверенітету і територіальної цілісності, з одного боку, правом нації на самовизначення і "обов’язком захищати" – з іншого. За відсутності авторитетного органу, котрий виконує роль третейського судді, окремі держави отримують право вето і присвоюють собі право вирішувати, що легітимне, а що нелегітимне. Вони виходять із зони впливу міжнародних
308
Глобальне суспільство, національні держави та ідентичність
організацій, у той же час претендуючи на роль виразників і захисників цінностей і принципів світового співтовариства.
Інтеграція держав в наднаціональні економічні об’єднання стає більш значущою частиною глобалізації. Такі об’єднання є вже на всіх континентах, у деяких випадках спостерігається трансформація їх у політичні союзи (наприклад, Європейський Союз). Зрозуміло, процес створення дійсно оформлених, системно і глибоко інтегрованих наддержавних утворень не може бути надто швидким. Не буде він, на наш погляд, і надто простим, хоча б тому, що держави, які беруть участь у цих процесах, не можуть ігнорувати власні інтереси і не протиставляти їх одне одному. У середині самих держав різні політичні сили по-різному розуміють національні цілі, до того ж, і трактування спільних цілей може розрізнятися. У цьому плані вельми показовим є приклад США, які зуміли зібрати в один тугий вузол суто національні вузькополітичні проблеми (на кшталт президентських компаній) і світові інтереси.
Трансформація світового порядку, його перехідний період загострюють проблеми національних інтересів, а також самоідентифікації. Якщо в епоху панування Вестфальської моделі світу національні інтереси фактично були тотожні державним і базувалися на трьох "гобсовських" мотивах: досягнення та гарантування безпеки держави, задоволення економічних вимог політично значущих верств населення, підвищення престижу держави на міжнародній арені, а ідентифікація також завжди відбувалася за принципом належності до держави, то у добу глобалізації національні інтереси мають містити в собі не лише державні, а й корпоративні інтереси інституцій, які виходять за межі державних кордонів [135, с. 36-40].
Таким чином, поняття суверенітету сьогодні має сенс лише в діалектичному співвідношенні з взаємозалежністю: за умови повної незалежності воно стає тавтологією. Глобалізація означає не лише обмеження суверенітету у спроможності держави вирішувати свої справи самостійно. Вона спричиняє перебудову суверенітету водночас з реформуванням самої держави, світоустрою. Процеси, що відбуваються, не вичерпуються лише двостороннім зв’язком суверенітету та держави, а містять тристоронні зв’язки – держава, суверенітет, глобалізація, і всі три синхронізовані у своєму русі.
309
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
Література
1.Мотрошилова Н. В. Идеи единой Европы: философские традиции и современность. Часть І // Вопросы философии. – 2004. - № 11. – С. 3-18.
2.Мартинелли А. Рынки, правительства и глобальное управление //
Социс. – 2002. – № 12. – С. 3-14.
3.Чумаков А. Н. Глобализация. Контуры целостного мира. – М.: Проспект 2005.
4.Азроянц Э. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? – М.: "Новый век" , 2002.
5.Чешков М. А. Глобалистика как критика антиглобалистского отечественного сознания // Глобализация и столкновение идентичностей. – М., 2004.
6.Wallerstein I. The Modern World System // Social Theory: The Multycultural and Classic Readings. – Boulder (Col.), 1993.
7.Мартинелли А. Рынки, правительства и глобальное управление //
Социс. – 2002. – № 12. – С. 3-14.
8.Хеффе О. Политика. Право. Справедливость. Основоположения критической философии права и государства. – М.: Гнозис,
1994.
9.Кувалдин В. Б. Глобализация и рождение мегаобщества // Практична філософія. – 2001 – № 2. – С.3-23.
10.Мартинелли А. Рынки, правительства и глобальное управление //
Социс. – 2002. – № 12. – С. 3-14.
11.Луман Н. Глобализация мирового общества: как следует системно понимать современное общество // Социология на пороге ХХІ века: Новые направления исследований – М., Канон-Пресс, 1999 –
С. 312-319.
12. Гальчинський А. Глобальні трансформації: концептуальні альтернативи. – К.: Либідь, 2006.
13.Kaldor M. Global Civil Society. An Answer to War. – Cambridge: Polity Press, 2003.
14.Held D. Law of States, Law of People. Three Models of Sovereigny // Legal Studies 2002. Vol. 44. – № 1.
15.Мартинелли А. От мировой системы к мировому обществу? // Соцологические исследования. – 2009. – № 1, С. 5-15.
16.World Values Survey (WVS), value surveus, various years: http://www.world.valuessurvey.org/
17.Eurobarometer (EB), value surveus, various years http://europa.eu.int/comm/public opinion/index en.htm
18.Hagel T. The View from Nowhere. New York: Oxford Universitetu Press, 1986.
19.Мартинелли А. От мировой системы к мировому обществу? // Соцологические исследования. – 2009. – №1 – С. 5-15.
20.Там само.
21.Там само.
310