kozlovez_monograf (1)
.pdf
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
людства, тобто до глобалізації, заснованій на справедливих, гуманних засадах. Головне гасло руху – "Інший світ можливий". [138, с. 56-64].
Людство сьогодні перебуває в такій ситуації, коли різні цивілізації повинні навчитися жити поряд у глобалізованому світі, взаємно збагачуючись. Відсутність діалогу може призвести до непорозуміння, напруженості, зіткнень. Світовий порядок, заснований на діалозі, є найнадійнішим засобом попередження зіткнення культур, цивілізацій. Діалог можливий лише між тими, хто здатний подолати вузький обрій своєї ідентичності, піднятися над ним, включившись тим самим у ширшу комунікаційну систему відносин. У ньому беруть участь ті, хто, усвідомивши свою самобутність, не подібну до інших, водночас усвідомлює і свій зв’язок з іншими. Діалог й існує задля встановлення цього зв’язку, задля досягнення взаємної згоди між людьми, народами.
У цьому контексті особливого значення набувають універсальні (у позитивному сенсі) цінності, орієнтири, які утверджують всі культури і релігії світу (мир, толерантність, гуманізм, ненасильство тощо). Сьогодні дуже важливо виховувати в собі, за висловом Далай-лами XIV, почуття "всезагальної відповідальністі". Універсальні цінності, що визнаються усіма культурами, релігіями світу, можуть стати основою глобального діалогу. У цьому сенсі можна говорити про універсальну цивілізацію діалогу, яка повинна існувати на основі визнання розмаїття світу і об’єднувати все людство, підтверджуючи тезу – сила в єднанні, а не в однаковості.
Звичайно, це дуже складно. Більше того, сьогоднішня реальність показує, що сучасний світ сповнений чисельних суспільних катаклізмів. Проте все залежить безпосередньо від людей, народів. Вибір ідентичностей не повинен призводити до їх "зіткнення", і не до "зіткнення цивілізацій", а до визнання культурного розмаїття глобального світу, де люди, нації повинні відчувати себе частиною не лише своїх локальних суспільств, а й всього людства. Форма взаємодії глобального і локального – радше співіснування, ніж зіткнення. Врахування цього чинника вкрай важливо для розуміння сучасних світових процесів.
Новий поділ світу на "своїх" і "чужих" за псевдоцивілізаційною ознакою (Захід – не-Захід) визначає найбільшу вірогідність реалізації конфронтаційної моделі еволюції світового порядку. З легкої руки С. Гантінгтона однією з провідних тем соціально-філософського і політологічного дискурсів стала теза про "зіткнення цивілізацій". Критикуючи запропоновану С. Гантінгтоном схему, вітчизняні вчені
171
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
С. Кримський і Ю. Павленко цілком справедливо пишуть: "По суті, це не горезвісний "конфлікт цивілізацій", а несприйняття квазіцінностей західної цивілізації (вироблених, головним чином, у США) людьми, орієнтованими на цінності і традиції інших цивілізацій, змушених реагувати на її виклики і болісно трансформуватися у пошуках адекватної відповіді на останні". І далі: "Суть проблеми зовсім не в несумісності цінностей окремих цівілізацій (які відмінні, але в принципі мають розглядатися як взаємодоповнювальні), а в несприйнятті значною мірою представниками традиційних цивілізацій утилітарноегоїстичного духу і рекламо-комерційних квазіцінностей суспільства масового споживання" [139, с. 648]. Продуктивніше говорити про взаємодію, діалог цивілізацій, а їх можливе зіткнення розглядати як "негативний екстерналізм", деякий побічний продукт незрілої глобалізації.
Тенденційність запропонованих С. Гантінгтоном схем, на думку науковців, ґрунтується на фундаментальній методологічній помилці чи свідомому спотворенні: здатність співтовариств людей створювати локальні цивілізації на основі різних культурних традицій розглядається як основна причина сучасних глобальних і локальних конфліктів. Реально не цивілізації призводять до війни і не культурні традиції штовхають людей на злочини. "Недоцивілізованість" і нестача культури штовхають людство до самознищення, в тому числі й під впливом кон’юктурної "наукової" міфотворчості. В реальності "квітуюче розмаїття" (К. Леонтьєв) співтовариств різноманітних цивілізацій – передумова і запорука розвитку людства, база глобальної і регіональної безпеки, умова успішного виходу із кризових ситуацій. При цьому не заперечуючи того факту, що у глобалізованому світі цивілізації та їх складові структуруються в ієрархічну систему, у межах якої між різними групами людства все більше збільшується розрив у технічному та економічному розвитку, рівні і якості життя [140, с. 647-683].
Наведемо у цьому контексті також думку російської дослідниці В. Федорової. Розмежовуючи процес модернізації окремих незахідних суспільств, які намагаються запозичити західні інститути і досягти західного рівня продуктивності праці, і сам процес глобалізації, вона зазначає, що спротив глобалізації зростає з боку тих суспільств, "чий культурний код не дає змоги прийняти індивідуалізм і які протиставляють глобалізації свої форми солідарності на умовах, які не влаштовують Захід, і перш за все США" [141, c. 45]. Цілком очевидно, що індивідуалізм і необмежена свобода приваблюють далеко не всіх.
172
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
Власне культурно-цивілізаційний конфлікт умовно східного і західного цивілізаційних підходів, на нашу думку, розвивається не конче на ґрунті політичного, соціального, чи культурнорелігійного протистояння, а, швидше, на підставі несумісності світоглядних етико-моральних концепцій. Ця свого роду конкурентна боротьба Східної і Західної цивілізацій до певного часу перебувала в абстрактно-теоретичній площині і полягала лише в декларації абсолютно різних автономних світоглядних систем. Нині "об’єктивні" глобалізаційні процеси наштовхнулись на нездоланну перешкоду східного культурного ізоляціонізму та етно-релігійного консерватизму.
Сучасний світ через різнобарвність тяжіє до єдності. Не випадково, серед науковців і політиків з’явилась потреба і реальна можливість говорити сьогодні про вкрай важливу "світову гармонію" на основі надбань Західної та Східної цивілізацій. Порівнюючи принципово різні світоглядно-ціннісні орієнтації та способи мислення на Сході і Заході, науковці стверджують: є всі підстави констатувати, що шлях до їх взаєморозуміння й "синтезу" хоча й важкий і суперечливий, але далеко не безнадійний [142, c. 116-182]. Завдяки новій духовноціннісній парадигмі світової цивілізації і має, фактично, реалізуватись сутність історії і призначення людства, а для кожної із цих традицій процес взаємодії забезпечить і їх самореалізацію як колективного планетарного суб’єкта. Це подвійне завдання – адаптації й самореалізації, яке стоїть перед Заходом і Сходом і несе в собі внутрішнє протиріччя, може бути "знятим" не домінуючою сьогодні поки що вестернізацією, а процесами гуманізації глобалізації в сфері економіки, політики та культури. На жаль, процес глобалізації не гальмує, а, скоріше, передбачає та інтенсифікує вектор індивідуалізації, взаємного відчуження західної і східної культурних традицій.
Не можна не погодитися з думкою Ю. Сауха про те, що сьогодні задля "упередження деморалізації суспільства і планетарної загибелі людства від глобальних небезпек, потрібен східний тотальний "поворот свідомості" і прагматична міць Заходу, які можуть забезпечити взаємопорозуміння і співробітництво представників різних національностей, носіїв різних світоглядів, культур і релігій" [143, с. 173]. При цьому "зустріч" Заходу і Сходу має відбутися не стільки на платформі синтезу західної і східної традиції, скільки на засадах "використання" того, що є актуальним на той чи інший час.
"Ідея великого синтезу" жодним чином не знімає проблеми пошуку національної ідентичності, як і, навпаки. Плодом "великого синтезу" може стати (і повинен стати) новий образ
173
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
світу й людини в сучасній глобалізованій культурі. Від відповіді на це питання залежить повнота процесів трансляції духовних цінностей, з’ясування інституційної ролі культури в становленні новітніх ідентичностей й людини в сучасній глобалізованій культурі.
2.4. Глобалізація комунікаційного простору і проблеми національної ідентифікації
Стрімкий розвиток інформаційних технологій в останні десятиріччя ХХ ст. призвів не тільки до появи та поширення нових електронних засобів масової комунікації, а й до глобалізації комунікаційного процесу, що має велике значення в процесі пошуку ідентичності. Комп’ютерні технології, волоконна оптика, масова телефонізація, супутникове телебачення, мережа Інтернет стали підґрунтям створення глобального комунікативного простору, інших форм комунікації, іншої логіки обробки інформації, побудови текстового простору. Чи не найбільшим досягненням інформаційного суспільства є те, що завдяки створенню нового інформаційно-технологічного середовища інформація миттєво долає відстані. Власне, відстані для неї практично не існує, вона стає доступною нині кожній людині у будь-якій точці планети. Тому глобалізацію можна трактувати як вихід (не лише як можливість, а й як реальність) інформаційних процесів за межі держав та їх національних юрисдикцій [144, с. 138-166].
Зруйнувавши кордони й обмеження у відносинах індивідів, груп, суспільств, країн, континентів, нова інформаційнокомунікативна система трансформувала всі сфери взаємодії суб’єктів різного рівня – від індивідів до міжнародних спільнот, зумовила новий тип символічного існування людини, культури, соціуму. В сучасних інформаційно-комунікаційних технологіях "закладена унікальна можливість – визначати особливості сприйняття людиною тих чи інших подій, формувати її смаки, уподобання, поведінку, світогляд. По суті, саме система комунікації, що панує в суспільстві, моделює та керує аксіологічним полем на глобальному та локальному рівнях" [145, с. 23].
Очевидним є те, що в інформаційному суспільстві новий імпульс і нові якості отримує вся система масової комунікації, а надто та складова соціальної інформації, яка охоплює світоглядну, духовну, естетичну, публіцистичну, побутову інформацію тощо. Як слушно зауважує О. Гриценко, сучасні масмедіа "стали єдиною комплексною системою масової комунікації глобального характеру, яка справляє істотний вплив на сучасне
174
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
суспільство, створюючи нові системи цінностей, нові стилі життя та нові види ідентифікацій для громадян суспільства" [146, с. 265]. Система глобальних ЗМІ спричинила прискорення культурного обміну. Під час цих контактів розмиваються, а то й зовсім можуть зникнути традиційні форми життя і способи мислення, середовищем утвердження яких в індустріальну епоху були національні держави.
Світовий інформаційний вибух спричинив переворот у суспільній свідомості, примусив по-новому мислити, шукати нові підходи у всіх сферах суспільного життя. В умовах глобалізації засоби масової інформації входять до концептуальної парадигми національних стратегій не лише держав, а й інших агентів глобалізації, де вони є не тільки умовою успішного їх функціонування у світових глобалізаційних процесах та одним із компонентів міжнародних впливів, а й важливим чинником утвердження позитивного іміджу, формування національної чи супранаціональної ідентичності.
Символічні форми інформації найбільше відповідають її функціональному статусу. Разом із тим функціональний контекст інформації є вторинним відносно її атрибутивно-онтологічних структур. Саме останні постають об’єктивним джерелом утворення різного роду символічних систем. Такий порядок культурно-пізнавальної практики людства можна назвати природним. Однак сьогодні дедалів частіше дає про себе знати інша тенденція – конструювання "третіх", "четвертих" і т. п. рівнів символічних систем, які зумовлені не атрибутивноонтологічними формами інформації, а самими символічними системами. Тобто одна символічна система породжує другу, друга – третю і т. п. При цьому порядок і послідовність виникнення цих систем може мати цілком невизначений характер. В цьому і полягає смисл символізації, а також передумови віртуалізації комунікативних практик. Однією із методологічних передумов подолання цієї тенденції є не роз’єднання, а об’єднання атрибутивної та функціональної концепцій інформації [147, с. 6-7].
Існує історична закономірність: зміна провідного типу комунікації призводить до революційних змін в системі соціального обміну і зв’язків, яка може проявитися як на локальному, так і на глобальному рівнях" [148].
Доступність комунікації, її глобальна всеосяжність, можливість соціальних контактів між людьми різних регіонів світу призводить до розмивання звичного суспільного порядку, нерідко породжує кризу ідентичності. Виробництво, ринок праці, освіта, спілкування, культура все менше підлягають
175
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
територіальним розмежуванням. При цьому завдяки розвитку засобів масової комунікації навіть для тих людей, які живуть і працюють в одному й тому ж місці, локальні спільноти перестають бути єдино можливою сферою спілкування, оскільки засоби зв'язку та електронні медіа дають можливість створювати індивідуальні соціальні мережі, які зменшують значення реального локального соціального оточення та, у свою чергу, послаблюють традиційні джерела ідентичності [149, с. 344].
Особистість все більше відокремлюється від соціуму, створюючи за допомогою інноваційних комунікаційних систем власний Космос, що виходить за межі національних держав. Разом із тим індивід стає основним виробником інтелектуальної інформації, дедалі більше претендуючи на самостійне й незалежне від держави та соціальної групи позиціонування у світовому просторі. Внаслідок цього інтереси особистості, що автономізується, вступають в іманентний конфлікт із більш традиційними інтересами і цінностями, що консолідуються у форматі нації.
Ідеологічні зміни кінця 80 – початку 90 – их років ХХ сторіччя підтверджують визначальні можливості інформації загалом, геоінформаційної ситуації зокрема щодо геополітики, геодетерміністичні принципи якої зазнали суттєвої корекції під впливом комунікаційної глобалізації. Якщо в процесі національної ідентифікації потік інформації обмежується національними системами і є наслідком інформаційної мобільності, інформаційного відтворення націй, то в контексті глобалізаційних процесів інформація насамперед виступає як зовнішній (наднаціональний) чинник впливу на націю, її комунікативне поле. В ідентифікаційному процесі важлива не тільки готовність (здатність) національного організму виявити інформаційну мобільність, а й контекст (умови) її реалізації, тобто геоінформаційна ситуація світу, зокрема напрямок інформаційних потоків, їх характер та інтенсивність [150, с. 7].
Під впливом нового символічного середовища, що створюється на підґрунті інформаційно-комп’ютерної технології, радикально трансформується простір і час, фундаментальні виміри людського життя. Території втрачають своє культурне, історичне, географічне значення і реінтегруються у функціональні мережі або в образні колажі, що викликають до життя простір потоків, які замінюють простір місць. Час наче зникає в новій комунікативній системі: минуле, сьогодення, майбутнє можна програмувати так, щоб вони взаємодіяли одне з одним і в одному й тому ж повідомленні [151, c. 25].
176
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
Глобальна мережа формує текстові формати нового типу, створює умови для формування віртуальних спільнот, стирає межі між державами, елімінує відстані, що роз’єднують людей і, врешті-решт, вибудовує навколо себе специфічну форму культури – кіберкультуру. Доступність і розмаїтість інформації, яку можна отримати по сучасних каналах масової комунікації, призводять, з одного боку, до значної однорідності всесвітнього культурно-інформаційного простору, до послаблення і зняття всіх бар’єрів і "завіс", а з іншого – до надзвичайної розмаїтості цієї інформації, з якої людина може вибирати те, що відповідає її потребам. Оскільки домінуючою тенденцією символізації сучасного світу є функціонування образно-знакових систем, уявних об’єктів подібно справжнім, то це здатне викликати інтенсивну циркуляцію в суспільстві інформації, розпізнання істинності якої є вельми ускладненим.
Раніше вже зазначалося, що національна ідентифікація – це не тільки поняття, що означає систему ідей і уявлень, а також відповідних установок і почуттів людей стосовно своєї нації в її етнічних, культурних і політичних вимірах, а двоєдиний процес: самоусвідомлення і самовияву (статус присутності) національного організму у світі та усвідомлення світовою спільнотою його унікальності. Тому процес пошуку ідентичності скерований і до внутрішнього, і до зовнішнього світу.
Зовнішній ідентифікаційний вектор є вторинним, але дуже важливим. За висловом Берклі, бути – означає сприйматися (esse est percipi). Інакше кажучи, сущим є лише той, кого сприймають. З огляду на обставини, для українців такий ідентифікаційний стереотип має особливе значення, бо кожен українець бачить себе очима тих, хто на нього дивиться. Відтак перед внутрішніми інформаційними потоками постало особливе завдання: реставрувати націоцентризм в ідентифікаційному процесі як умову інтеграції / взаємоінтеграції на паритетних засадах.
Інформаційна глобалізація, основою для якої стали новітні комунікаційні технології, почала випереджати національний комунікаційний інтегралізм, суб'єктивізм посткомуністичних націй, а горизонтальні інформаційні потоки створили серйозну конкуренцію вертикальним, які є визначальними в процесі національної ідентифікації.
Основна проблема, що з'явилася у такому контексті, полягає не у створенні механізмів ізоляції, а в захисті від інформаційної квазівестернізації, яка легко впливає насамперед на близькі в цивілізаційному плані культури, до яких належить і пострадянська Євразія. Це надзвичайно складне завдання, оскільки в пострадянській ситуації згадане інформаційне
177
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
вторгнення звично пов'язують з деідеологізацією (декомунізацією) й абсолютно ігнорують факт нової ідеологізації суспільств. Як наслідок, посткомуністичне суспільство виснажується орієнтацією, спричиненою спрощено-контрастним розумінням світу, зведенням його перспективи до радикальних альтернатив поза національними межами.
Крах такого онтологічного, аксіологічного (ціннісного) та світоглядного (ідеологічного) проектів, з одного боку, і характер пропозиції, яка стала доступною посткомуністичній людині після зруйнування інформаційної завіси, і мала заповнити вакуум, – з другого, спричинив ситуацію, коли під впливом низькопробної масової культури Заходу й за умов неспроможності національних інформаційно-культурних середовищ запропонувати свій масовий інформаційний продукт (наасамперед телепродукт) відбувається "інформаційний рецидив". Його суть у ностальгії за масовою культурою часів СРСР, зокрема у повторному переживанні найпопулярніших радянських фільмів, які, незважаючи на своє пропагандистське призначення, все-таки за своєю ментальністю ближчі посткомуністичному глядачеві, ніж американські бойовики [152, с. 244-254].
Сьогодні вельми гострою є проблема порушення рівноваги у сфері комунікації – розрив між невеликою групою розвинених й інформатизованих країн та переважною більшістю держав, які відчувають труднощі в розвитку і більший або менший брак інформації. Перша група генерує 80 % загального обсягу світової інформації, що припадає в основному на п'ять великих агентств
(Аssociated Press, Reuter, ИТАР-ТАСС, Frans Press, Deutsche Press Agentur), котрі присвячують менше 25 % цього обсягу проблемам другої групи [153, с.85]. За таких умов інформаційні потоки стають селективні, а інформаційна палітра світу біднішає. Нівелювання інформації відбувається в різних формах, але дедалі частіше його суть зводиться не стільки до фальшування фактів, скільки до селекції та оцінки подій з перспективи лідерів інформаційно-технологічної революції. Як наслідок, на маргінес комунікаційного процесу потрапляють альтернативні ідеї та цінності. Якщо раніше ЗМІ сприяли формуванню політичної ідентичності нації, то завдяки процесу глобалізації щораз частіше вони звертаються до аудиторії не стільки як до політичної спільноти, а як до потенційних споживачів.
Як лідер у розробці новітніх електронних й інших технологій Захід забезпечив собі майже монопольне право формування інформаційних потоків (з усіма перевагами постійного моніторингу подій та щосекундного огляду стану всієї планети) та контролю над ними. Монополізувавши контроль над
178
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
інформацією і виробництвом передових технологій, держави світ-системного ядра забезпечили своє інформаційнотехнологічне панування на планеті й поставили цим у залежність від себе інші країни. У результаті виникло глобальне протиріччя між Заходом і рештою світу в інформаційно-технологічному відношенні. Найбільшими експортерами інформаційних продуктів і послуг є США, Велика Британія, Німеччина, Японія та Китай [154]. Глобалізаційні процеси є причиною зростання концентрації глобальних ЗМІ і створення транснаціональних мультимедійних корпорацій – Time Warner, Sony, Bertelsmann,
Microsoft, News Corporation, Paramount тощо. З розширенням медіа-простору – від національного до наднаціонального – теоретично зростає і потенціал впливу ЗМІ, апеляція до універсальних цінностей, міжнародних організацій, "західного світу", "ісламського світу" і т. ін.
Характер комунікаційної глобалізації дає підстави констатувати, що існує небезпека підміни глобалізаційного процесу гегемонізмом. Антитезою до такого "глобалізму" виступає "демократичний глобалізм", основою для якого є демократія та паритетний діалог культур.
Глобалізація може виявити конструктивний потенціал лише тоді, коли вона не відбуватиметься на односторонніх, монологічних засадах, не посилюватиме в планетарному масштабі нерівність та напруженість, а зможе виражати всю поліфонію світу. Саме тоді рух до самовизначення вписуватиметься в загальний плин до глобалізації. Йдеться про формування інформаційної демократії, яка може бути визначена "як створення умов для вільного обміну думками і забезпечення рівності громадян у політично-суспільних комунікаціях; визнання природним і законним існування різних думок, поглядів, зокрема альтернативних; толерантність; формування механізму змагальності думок у соціально-політичному процесі та забезпечення прав громадськості на доступ до необхідної йому інформації, якою володіють державні та недержавні установи і організації; реалізація кожним суспільним об’єктом права на отримання альтернативної інформації; демократичне реформування системи інформування суспільства" [155, с.11].
"Холодна" війна замаскувала плюралізм національних проблем у Європі, фокусуючи увагу на контрастності транснаціональних мілітаризованих інтересів двох світів. Як наслідок, блокувалась інформаційна мобільність нації – екзистенційні "якості народу, що відображають свідомість і активність саморозвитку його як нації шляхом збереження традиційних та створення на їхньому ґрунті нових знань, тобто
179
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
шляхом одночасного соціального руху знань (інформації) по вертикалі (від генерації до генерації) та по горизонталі (на рівні однієї генерації чи особи)". Якщо критерії правди ставляться не в пізнавальний (історичний), а в ситуативно-креаційний, прогресивістський контекст, правда розпадається на фрагменти, позбавляється метафізичного, цілісного визначення, перетворюється на погано ідентифіковану історичну істоту, а то й зовсім вилучається з історичного ідентифікаційного контексту. Цим скористалися тоталітарні режими ХХ сторіччя, кожен з яких пропонував і реалізовував будівництво "раю" на землі з "інформаційного нуля", тобто шляхом вихолощенні історичної пам'яті.
Інформаційна спадковість утверджується в спільному інформаційному полі, яке створюється потужною мережею ЗМІ. У цьому контексті значення українських мас-медіа незначне. В Україні є гостра потреба в кількох потужних ЗМІ, які б поєднували діахронний (національно-регенераційний) та синхронний (національно-модернізаційний) вектори інформаційної мобільності. Такі ЗМІ мали б інтегрувати українську реальність на психо-інформаційному макрорівні, "з'єднати всю Україну, бути політиком і дидактиком водночас, відкривати нас вселюдськості, а світ наближати до нас".
Редукціонізм інформаційної мобільності нації створює умови, в яких важливо не зрозуміти стан людини, її цілісний ідентифікаційний контекст, а пристосувати світ до часткових знань про неї. Сприятливим для цього середовищем є кіберпростір, оскільки саме комп’ютерна ейфорія здатна спричинити нігілістське ставлення до систематизованих знань про суспільство і культуру задля принципів спонтанності, випадковості, відносності, фрагментарності навколишнього світу, які корелюються з мозаїчністю слуховізуальної електронної біп-культури [156, с. 8-9].
Особливе місце в цій системі займає мережа Інтернет. Саме Інтернет з 90-х років ХХ ст. стає основою глобальної комунікації, поступово пов’язуючи між собою велику кількість мереж і людей та отримуючи критичну вагомість у формуванні майбутньої культури. Сприяючи реалізації основних типів потреб людини, потреб у спілкуванні, в пізнанні та розвагах, Інтернетмережа зумовлює значні зміни суспільної свідомості й індивідуального мислення, нових установок по відношеню до праці, дозвілля, спілкування, ідентичності особистості тощо. Уже зараз ми спостерігаємо як павутина Інтернету в буквальному розумінні слова втягує у свої тенета величезну кількість користувачів, багато в чому видозмінюючи стереотипи їх
180