kozlovez_monograf (1)
.pdf
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
Розпад зони соціального, занепад соціальних інститутів, розмивання соціальних груп йдуть паралельно з розширенням транскультурних просторів, транскультурних форм комунікації, життя, уявлень, ідентичностей, з формуванням культурно зумовлених спільнот і рухів і т. ін. За висловом З. Баумана, із глобального прядива виділяються культурні символи й тчуться різноманітні ідентичності [108, с. 102].
Вихід із цього становища, наприклад, М. Кастельс вбачає в орієнтації на спільноти типу ком’юніті, довкола яких вибудовуються ідентичності спротиву глобалізації [109, с. 292-308]. Ці ідентичності тепер також мають здатність розширюватися і звужуватися. С. Гантінгтон у зв’язку з цим зазначає, що завдяки досягненням техніки люди суттєво частіше взаємодіють із представниками різних культур та цивілізацій і одночасно можуть себе ідентифікувати з тими, хто перебуває географічно далеко від них, але належать до схожих мовних, релігійних та культурних груп (як-от мігранти). Як наслідок з’являється широка наднаціональна ідентичність [110, с. 13-15].
Розширена транснаціональна ідентичність може бути притаманною і глобальним багатіям; тоді йдеться про елітарну ідентичність. Звужена ж ідентичність стає долею насамперед глокальних бідних. Як приклад З. Бауман наводить ідентичність жителя місцевого гетто [111, с. 179]. Загалом звужені ідентичності стали більш особистими й такими, що належать певним локальним спільнотам і групам. Звичайні люди частіше ідентифікують себе із субнаціональними культурними (релігійними) групами, групами спільних традицій та історичних міфів. Фрагментація ідентичностей та їхня множинність мирно співіснують і в межах такої групи, й у внутрішньому світі індивіда.
Виходячи з вищезазначеного, можна передбачити, що поняття національної ідентичності в майбутньому стане більш різноплановим – одні форми ідентичності будуть накладатися на інші. При цьому ні лібералізм, ні постмодернізм не матимуть нівелюючого впливу на культурні, мовні, етнічні чи конфесійні прояви ідентичності; швидше, навпаки, глобалізація посилить самобутність сучасних націй і держав, водночас загострить багато ліній ідентифікаційних розколів.
Без сумніву, так звані "національні ідентичності" частково трансформуються в цивілізаційні, у зв’язку з чим виникнення нових типів ідентичності стає неминучим. Ці тенденції, що відображають епоху пізнього модерну чи постмодерну і які мають під собою конструктивістську концептуальну основу, накладають сильний відбиток і на самі процеси, на термінологію,
151
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
яка використовується у міжнародно-політичному дискурсі. Ідентичність істотно впливає на процеси формування інституційних структур транснаціональних регіонів. У випадку відсутності спільної ідентичності багато інститутів просто не змогли б виникнути (наприклад, Арктична Рада, Рада держав Балтійського моря тощо). Такий підхід пасує до аналізу регіональних і міжнародних інститутів як продуктів свідомості людей, а значить, – зумовлених ідентичністю.
Завдяки зверненню до категорії ідентичності ми сприймаємо регіони (як внутрішні, так і міжнародні) не стільки як території чи адміністративно-управлінські одиниці, скільки як соціально та інтелектуально конструйовані простори. Їх межі визначаються в першу чергу не географічними категоріями, а спільною ідентичністю ("почуттям належності", набором норм і цінностей, які добровільно поділяються, схильністю певним процедурам).
Дух ідентичності добре відображається в метафорі "відкритої географії" (яка протистоїть іншій метафорі – "неминучої географії"). Ідея "відкритості" в цьому смисловому контексті означає, що "географічні маркери" відносні і залежать від контексту, що зумовлюється динамікою появи нових форм ідентичності. Принципово, що в суб’єктів регіональних відносин завжди є право вибору: географія не є "залізною кліткою", оскільки географічні аффіліації можуть бути реінтерпретовані. Регіони, які розуміються як соціально-культурні конструкти, можуть, за логікою П. Йонніємі, "зустрічатися", "зіштовхуватися" один з одним, "представляти свої наративи" і т. ін.
В умовах глобалізації важливими є взаємовпливи національної ідентичності і дискурсу. З одного боку, ідентичність "потребує" від дискурсу визначення того, що говориться про націю або що про неї хочеться говорити, а з іншого – дискурс, реагуючи на "вимоги" національної ідентичності висловити думку про націю, дає можливість стисло сформулювати судження про національну спільноту у вигляді чітко визначеного "національного", яке може заставити говорити.
Поява різних концепцій "національного" як певних способів розуміння існування індивіда як члена соціуму – нації, трактування "національного життя" за певних умов призводить до формування відповідної парадигми. У процесі прийняття науковою спільнотою конкретних концепцій, створення варіанта символічного узагальнення і перспектив метафізичної уяви виникає "криза ідентичності" як парадигма процесу актуалізації націй, котра безпосередньо впливає на формування дискурсу про "національне".
152
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
Такий вплив, на думку Д. Дроненка, можливий за умов експлікації онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів національного [112, с. 64-77]. Онтологічний аспект постає як "криза суб’єктивності" – індивідові, котрий перебуває у сфері постійних змін, загрожує зміна його соціального статусу як носія національної буттєвості певної якості, а значить, перетворення його із суб’єкта діяльності в її чинник. "Криза суб’єктивності" як відмова від принципу тотожності означає, що все суще, зокрема й національне, розглядається як нескінчений потік змін, і будь-яка нова форма соціально-культурного, етнополітичного буття потрібна лише для того, щоб позначити власну відсутність. "Криза національної ідентичності" як "тріумф віртуальності" означає, що проблема простору, як абстрактного представництва буття і часу, як всеохопного Ніщо, вирішується на користь останнього.
Без сумніву, уява про глобалізований світ, що безперервно розвивається і намагається підвищити рівень власної організації, не дає можливості передбачити, що смислом існування глобального соціуму може бути збереження національної ідентичності. Як онтологічна установка, що допомагає зберегти цілісність етнополітичного буття, може бути висунена "стійкість" як розвиток, що передбачає функціональний характер змін, визнає рух як не односпрямований, а багатоцільовий, процесуальний.
Експлікація гносеологічного аспекту очевидно повертає до зв’язку понять національної ідентичності і самосвідомості і може бути розглянута як "криза національної самосвідомості". Йдеться не лише про заперечення існування одиничного, індивідуального як самостійних проявів "національного", а про виокремлення лише принципово рефлексуючих виявів індивідуальноодиничного, які зводяться до мислення і свідомості як висхідних форм логічного "схоплення" суті "національного". Така "раціоналізація" національної ідентичності в радикальнологістичній формі обмежує її лише рефлекторними проявами чи, по суті, знеособлює її. Як наслідок – структура ідентичності спрощується: із простору філософського аналізу "зникає" низка інтенціональностей, які зумовлюють специфічне, унікальновідмінне буття національної ідентичності, сукупність виявів ідентичності, які виражають кокретні самопереживання. Необхідне дослідження національної ідентичності в єдності всіх процесів, що відбуваються в ній, крізь розуміння необхідності свого роду когнітивного синтезу різних розумінь, "схоплень", переживань, який дозволяє охарактеризувати реальне становлення національної ідентичності, реальну ідентичність, яка самоусвідомлює сама себе.
153
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
Нарешті, необхідна експлікапція аксіологічного аспекту формування дискурсу національної ідентичності, адже криза ідентичності виявляється насамперед як "криза національних цінностей", і ширше – як "національний нігілізм", котрий виникає внаслідок рефлексії заміни ціннісного авторитету "нації" як абсолютного суб’єкта і джерела соціальних і моральних правил абстракціями космополітизму, транс- і наднаціоналізму, ентоіндиферентизму, котрі диктують індивідуалістичні імперативи поведінки.
Індивід, формування національної ідентичності якого відбувається під впливом "національного нігілізму", бачить у запереченні ціннісної значущості "національного" начебто реальне здійснення своєї абсолютної свободи, своєї "духовної сили". Практика об’єктивації "глобалізації" як процесу гомогенізації світу, схильного до єдиних загальнолюдських (радше, космополітичних) цінностей, прагнення до універсалізації відображає могутній процес розпаду традиційної системи ціннісних установок "нації", що закріплювали національну ідентичність індивіда. На зміну цим традиційним цінностям приходять "набори" споживчих цінностей, що задаються масовими стандартами, між якими залишається значна прогалина. Остання, створюючи відчуття "кризи ідентичності", разом з тим дозволяє розширити сферу самовизначення національної ідентичності шляхом самостійного пошуку індивідом варіантів відповіді на питання "Хто я?", варіантів комфортної для його відповідності між переживаннями причетності до спільної ціннісної системи нації і самореалізації.
Очевидно, що "криза національних цінностей", "національний нігілізм" у постмодерністській концепції нації (у цьому випадку в її есхатологічній модифікації) – це часто "кінець нації", як і поява й інших парадигм, зокрема "кінець ідеології" Ф. Фукуями, "зіткнення цивілізацій" С. Гантінгтона, "інтернаціоналізм – етнічна прірва" Т. Нейрна.
2.3. Глобалізований світ: діалог культур чи зіткнення ідентичностей?
У сучасному філософському і суспільному дискурсі, що відображає широку палітру теорій, концепцій, підходів до вивчення проблеми національної ідентичності, однією з найбільш значущих є теза про те, що розвиток національних суспільств відбуватиметься під знаком мультикультуралізму. Мультикультуралізм, що формується під впливом глобальних інформаційно-комунікаційних потоків, міграційних процесів, зростання чисельності населення планети, модернізації
154
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
економіки, посилення ролі транснаціональних компаній, є не стільки однією з можливих альтернатив, скільки реальністю.
Перед сучасними націями не стоїть питання: бути чи не бути їм мультикультурними. Множинність, розмаїття культур їм уже "нав’язана". Зростаюча популярність доктрин мультикультуралізму і диверсифікації в інтелектуальних і політичних колах Заходу, поширення англійської мови як другої в багатьох країнах, утвердження нових групових ідентичностей, зростання міграційних потоків і впливів діаспори, тяжіння космополітичних еліт до трансцендентальних ідентичностей – ці та інші чинники стали помітними явищами сучасного глобалізованого світу.
В умовах глобалізації нормою життя стає перехресна взаємодія різних цивілізацій, культурне розмаїття, еклектичне поєднання стилів і смаків. Це може, з одного боку, розширити культурні обрії національного суспільства, посилити його дієздатність, збагатити палітру фарб буття, а з іншого – підірвати його життєві сили, зумовити моральний занепад і деградацію. Подальша глобалізація сучасного світу дедалі більше загострює проблему збереження культурної самобутньості окремих етнічних спільнот, перспектив із національно-культурною ідентичністю
[113, с. 23-72; 114, с. 34-47].
Суперечність універсальних глобальних цінностей і вимог на місцях зберегти свою самобутність становить зміст і визначає напрям соціальних змін в сучасному глобалізованому світі. Цю суперечність можна визначити як зіткнення ідентичностей. Зіткнення "давоської культури" (міжнародна бізнес-культура), культури "мак-світу" з культурами національних, локальних спільнот веде до виникнення різних дискурсів, підходів до трактування національної ідентичності, змін соціального ландшафту сучасного світу. Глобалізація зовсім не є тільки показником інтеграції і гармонії. Виявляються також ознаки відмінностей, роз'єднання, розмежувань, дискримінації і розбіжностей. Світ, стислий до меж однієї економічної, фінансової, торгівельної, електронної системи, ніколи не був таким поділеним бар’єрами залежно від сили, добробуту, впливу і доступу до інформації, ресурсів. Іншими словами, спілкування у реальному часі і формування суспільства без кордонів супроводжується виникненням бар'єрів між людьми і навіть дискримінацією [115, c. 59].
Глобалізація постає як сила, яка, крім всього іншого, сприяє збереженню і розвитку місцевих відмінностей і різноманіття, тобто, зростанню локальної гетерогенізації. У цій ситуації цілком правомірно говорити про появу іншої глобальної
155
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
тенденції, яка, по суті справи, полягає в тому, що регіони, держави, нації прагнуть відродити або повернути власну історію, ідентичність і традиції. Локальна відповідь на глобальний виклик може набувати різних форм: спротив і заперечення – це, звичайно, не єдино можливі його варіанти. Причому якщо оцінювати цю відповідь за шкалою "прийняття" і "заперечення", то необхідним, думається, є введення і таких проміжних градацій, як "співіснування" й "синтез". І цілком зрозуміло, що ця шкала кожного разу повинна деталізуватися для вимірювання різноманітних відповідних реакцій, що йдуть з боку локальних суспільств й отримують виклики глобалізації.
Углобалізованому світі кожен шукає свою ідентичність, знаходячи або не знаходячи при цьому спільну мову з іншими людьми. Власне, конфлікт між людьми, які мислять категоріями глобального світу, і людьми, які асоціюють себе з локальною субкультурою, – це конфлікт ідентичності й мультикультуралізму. Ідентичність і мультикультуралізм постають як природна тожсамість (у першому випадку) і розмаїття (у другому). Відповіддю на поглиблення конфліктів між людьми, які відчувають, що живуть у глобальному світі, і людьми локальної культури, є політика мультикультурної ідентичності, котра грунтується на толерантності до всіх меншин, передусім культурних.
Новий виток культурної диференціації, притаманний сучасній епосі, є природною реакцією на загрозу "вирівнювання"
уперіод інтенсивних міжкультурних, міжцивілізаційних контактів. Він також пов’язаний і з необхідністю нового визначення ідентичності людини і національної спільноти у глобалізованому світі, зі встановленням подібностей і розбіжностей між різними культурними ареалами. Чим міцнішими стають міжкультурні контакти, тим різноманітніше переживає людина за свою ідентичність.
Усвою чергу, почуття ідентичності може бути причиною, що дає імпульс новим культурним відмінностям. Розмаїття людських культур, гадаємо, меншою мірою зумовлене ізольованістю їх носіїв і більшою мірою – зв’язками, які їх об’єднують. Внесок різних культур у світову цивілізацію полягає не в інвентарному списку їх особливостей і диференціальних відмінностей, а передусім визначається їх творчим потенціалом взаємного діалогу. Засвоєння нових форм – це момент саморозвитку культури, тому навіть традиційні культури не вільні від запозичень, оскільки процеси глобалізації створюють якісно нову ситуацію, в якій розвиваються культури.
156
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
Страх перед втратою своєї культурної "ідентичності" не може бути ототожнений лише зі зростаючою вестернізацією (читай: американізацією). Розквіт культури завжди супроводжувався запозиченнями, це було притаманне античності, середнім вікам і сьогодні відбувається те ж саме, що і завжди: проникнення могутнішого культурного середовища у менш могутнє. Скажімо, страх перед зовнішніми впливами призвів до крайньої форми ізоляції Бірму (М’янма) в Азії і Албанію (до середини 90-х рр. ХХ ст.) в Європі, що обернулося для декількох поколінь культурною і науковою відсталістю. Навіть спроби таких розвинених країн, як Франція, дещо замкнутися на собі мали для французької культури переважно негативні наслідки. Протистояти впливові вестернізації можна лише створюючи привабливіше культурне оточення, а не шляхом
голослівного |
його заперечення чи деякої форми |
ізоляції |
[116, с. 30]. |
|
|
Треба |
зазначити, що можливості осягнення |
"свого" і |
"чужого" в культурі пов’язані з характером культур, які утворюють національний культурний світ. Кожна національна культура має свою власну домінанту, а точніше, набір культурних домінант, які утворюють національний культурний простір, національну культурну сферу. Саме в національній картині світу, за влучним виразом Г. Гачова, відображена "цілісність національного життя: і природа, і стихія, і побут, і фольклор, і мова, і образність поезії, співвідношення простору і часу та їх координат: далечінь, широта, верх, низ, отос, шлях і т. ін. – тобто виявляється начебто вибір, основний фонд
національних цінностей, орієнтирів, символів, |
архетипів" |
[117, с. 21]. |
|
Національна культура є найважливішим |
засобом, за |
допомогою якого індивіди й національні спільноти організовують і концептуалізують власну ідентичність у глобалізованому просторі й часі. Як механізм людської взаємодії, вона допомагає людям жити у певному середовищі, зберігати єдність і цілісність свого співтовариства у взаємовідносинах з іншими спільнотами, усвідомлювати свою відмінність та окремішність, тобто культура виступає способом самовідтворення нації в самоідентифікації. Деструкція національної культури та зміна системи цінностей, у свою чергу, породжують таку проблему, як криза національної ідентичності. Власне, національна самодостатність культури є серцевиною ідентичності, а національно-культурне осереддя – оживляючим, стимулюючим струменем її збереження. Саме в культурі концентрується національна енергія, нереалізована у практичних сферах історичної діяльності [118].
157
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
Прикметно, що сфера духовного життя найбільше чинить супротив тенденціям глобалізації – національно-культурний менталітет і художньо-естетична діяльність зберігають свою сутність, залишаючись каналами прояву культурної своєрідності, завдяки чому проявляється національна самосвідомість і світосприйняття. У цьому зв’язку вельми сумнівним є твердження про "деструктивну роль національної культури, яка нагально постає в сучасну епоху, здавалося б, розквіту міжкультурного спілкування і глобалізації" [119, с. 101].
Розрізняють три політико-філософські моделі організації етносфери – національну державу, мультикультурне суспільство і полікультурне (поліетнічне) суспільство. Мультикультуралізм, на думку О. Малинкина, відповідає ліберальним концепціям і розглядає суспільство як таке, що складається з індивідів, які самовизначаються в культурній сфері, а полікультурне суспільство – в соціал-демократичній традиції припускає, що в етнокультурному зрізі суспільство складається з етнічних громад, що виступають носіями колективних прав. Концепт мультикультуралізму, хоч і володіє певною привабливістю в "абстракції", з погляду практичної цінності ще потребує доведення. Для європейського менталітету звичнішим є концепт полікультурності (полетнічності). Так, ще у 90-ті рр. ХХ ст. елітарна громадська "Комісія Сполучених Штатів з національної безпеки" зазначала, що "мультикультуральна фрагментація, перенеса на сприйняття різних поколінь, веде до втрати відкритих проявів національної ідентичності… серйозно підриває американську національну ідентичність і національну волю" [120, c. 34].
На думку В. Федотової, природне розмаїття культур політикою мультикультуралізму може бути перетворено у роз’єднаний простір культур, в якому інтеграційні тенденції відсутні, і політична спільність (ідентичність на основі громадянства) втрачається [121, с. 21-23]. Мультикультуралізм партикуляризує приватне життя, а значить, передбачає деполітизацію суспільства, відсутність турботи приватної особи про країну, її велич, місце у світі тощо. Культивування ідентичності за громадянством, навпаки, спрямовує індивіда на політизацію, на відчуття зв’язків своєї приналежності до країни і відповідальності за неї, а не тільки на власне процвітання і високий статус.
Загалом, мультикультуралізм – це не тільки етикофілософська і культурологічна концепція. Це ще й структурні процеси і політичні стратегії, які реалізуються у низці країн. Якщо у першому випадку йдеться про чисельні дискусії з
158
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
приводу змісту цього явища і різноманітні концепції щодо його трактування, то в другому – це конкретна політика, яка проводиться у конкретному суспільстві [122, c. 84-95].
Говорячи про особливості національно-культурної ідентифікації в умовах глобалізації, слід насамперед визнати, що наприкінці ХХ століття відбулася низка кількісних і якісних змін щодо безпосередності й динаміки культурних взаємодій та комунікацій, ключовими елементами яких є:
1.У ХХ ст. прокотилася хвиля принципово нових технічних відкриттів у галузях комунікації, транспортування, що разом із вдосконаленням старих технологій уможливило створення діючих глобальних інфраструктур. Ці зміни відкрили шлях до потужної серії каналів зв’язку, що безперешкодно долають державні кордони, підвищують рівень комунікацій, доступних для кожного регіону або місцевості та радикально знижують вартість трансляції й транспортування.
2.Сучасна культурна глобалізація відрізняється від попередніх форм набагато вищою інтенсивністю практик, більшими масштабами та швидкістю поширення культур й культурного обміну, ніж у попередні роки, котрі як на національному рівні, так і на міжнародному стають інформаційно насиченішими, щільними. Таке зростання щільності інформації поєднується з появою іноземних знаків, символів та артефактів у межах національних економік і культур. Різко зросла роль маніпулювання символами й контролювання прикладного та стратегічного знання. Комунікація дедалі більше стає миттєвою.
3.Новітні комунікаційні технології широко використовуються не лише в царині підприємництва та комерційних зв’язків, а й у виробництві, передаванні та сприйнятті масової культури. Елітарні, університетські та наукові культури, безпосередньо використовуючи ці технології і часом визначаючи їхній зміст, потопають у морі бізнесових інформаційних систем та комерціоналізованої масової культури.
4.Стали іншими панівні форми культурної глобалізації. Якщо в колишніх імперських державах мережі осередків інтелектуалів і теократії були головними чинниками поширення культури, то в сучасному світі їхнє місце заступили потужні галузі індустрії разом із більшими потоками індивідів і груп. Мультинаціональні корпорації перебувають в епіцентрі цих взаємопов’язаних процесів, що, в свою чергу, неминуче призводить до поширення технократичного мислення, речового фетишизму, зменшення цінності особистості як такої, зокрема, людського життя, а також падіння авторитету вже сформованих
159
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
багатовіковою історією людства моральних норм та інститутів (сім’ї, родини, народу, нації тощо).
5.Швидко змінюється стратифікація культурної глобалізації. Якщо на початку доби європейського модерну культурні потоки попервах спрямовувалися із Заходу до решти світу згідно з політикою імперського панування, то в сучасному світі географія цих потоків є вельми складною. Нині домінує потік культурної продукції з її образами, жанрами та змістом головним чином із США й деяких західних держав до решти країн Заходу та до більшості країн, що розвиваються. Разом з тим ці потоки почали рухатися і в зворотному напрямі, переважно в зв’язку з міграцією,
атакож через переміщення інших культурних форм із Півдня до Півночі та зі Сходу на Захід. Музика, національні страви, ідеї, вірування та література проникають у культури Заходу з Півдня та Сходу, утворюючи нові напрями культурних взаємозв’язків. Звісно, міра національного залучення кожної країни до глобальних і регіональних культурних потоків є неоднаковою. Нерідко західні цінності подаються як "природні", "універсальні", "загальнолюдські".
6.У сучасному дискурсі про культурну глобалізацію світ постає як сфера, що постійно обертається в просторі. Домодерна й нинішні форми, в яких культури уявляли себе на тлі всеосяжного космосу – земного й небесного, – дуже відрізняються одна від одної. До часів європейського Просвітництва небагато культур уявляли світ як єдине ціле, а народи – як єдину людську спільноту, що стоїть вище будь-яких соціальних, духовних або біологічних відмінностей і поза ними. Саме з точки зору такого дискурсу ми можемо описати особливу форму глобалізації культури – появу й поширення ідей, вірувань про земну кулю та саме людство. Попри те, що більшість людей залишаються укоріненими в місцевій або національній культурі та у певній місцевості, для них стає дедалі важче жити культурно відокремленими від світу, в якому вони існують. Нові світи – це і нові ідентичності, де вже знайомі символи і традиції набувають нового значення й перспективи [123, с. 424430].
Яскраво вираженою тенденцією сучасної культурної глобалізації є певне культурно-ментальне "усереднення", нівелювання національних, мовних, релігійних, гендерних та інши індивідуальних особливостей – створення космополітичного індивіда, своєрідного "громадянина світу". Причому домінантною сферою прояву такого індивіда виступає інформаційне середовище. Зазначимо, що нові ("креалізовані") культурні форми можуть не стирати розмаїття життєвих варіантів, а надавати їм нових форм, які почасти інтегрують попередні. Є переконливі приклади того, як окремі суспільства плідно використовують
160