kozlovez_monograf (1)
.pdf
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
посилення контактів у сфері міжнародної торгівлі, глобальне переплетення фінансових ринків, зростаюча могутність транснаціональних корпорацій, концентрація економічної могутності мегакорпорацій;
активізація глобальних потоків індустрії культури;
якісний стрибок у розвитку знання, інформаційнокомунікативних технологій, кроки до створення спільного інформаційного простору;
подальша активізація діяльності глобальної політичної інфраструктури та зусиль інституцій, що її утворюють, у захисті принципів демократії (щоправда, деякі з них тільки на словах), "маркетизація демократії" (М. Петерс);
зростаюча економічна, фінансова, технологічна, культурна прірва між багатими та бідними країнами;
вестернізація (американізація) духовних цінностей, що пов’язана з домінуванням західної цивілізації в економічному, науково-технологічному та політичному житті людства;
втягнення національних держав у "павутину" регіональних і транснаціональних інституцій, підпорядкування їх владним можливостям, орієнтаціям та ідентичності, ерозія суверенітету національних держав та звуження повноти їх владних повноважень;
помітне майнове розмежування людей у країнах і регіонах, а також збереження (а в деяких випадках і поглиблення) бідності, зростання глобального зубожіння:
зростання міграційних потоків, процесів масового переміщення людей з країни в країну;
небувале загострення конкуренції між державами, у вир якої потрапляють, крім економічної, й інші сфери, що надає їй глобальних масштабів;
посилення глобальної руйнації навколишнього середовища;
активізація міжнаціональних, міжкультурних та міжрелігійних конфліктів.
Зазначимо, що на сучасному етапі історії людства процеси глобалізації не завершені, вони тільки розгортаються і діють як закон-тенденція та характеризуються великим розмаїттям своїх форм. Коли ж у суспільну свідомість вноситься сприйняття глобалізаційних процесів не як тенденції, а як безальтернативної домінанти, то відбувається насильство над еволюцією соціуму і, по суті, пропонується співучасть у черговій руйнівній революції, до того ж глобального характеру. До утворення нового світового порядку, який передбачає глобалізація, людству потрібно пройти складний і довгий шлях.
131
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
2.2. Глобалізація як чинник де/реконструкції національної ідентичності
Одним із наслідків глобалізаційних змін – де б вони не відбувалися і які б інституційні, культурні пласти суспільства й моделі поведінки людей не зачіпали – є радикальне перетворення традиційних структур і принципів самоідентифікації. Глобалізація не стільки змінює рух капіталів, людей і речей, скільки спосіб ідентифікації подій і явищ учасниками світсистеми. Зміна базових парадигм життєдіяльності особистості та суспільства, поширена деструктуризація й делегітимізація соціальних інституцій та ефемерність культурних проявів призводять до того, що, як зазначає М. Кастельс, "ідентичність стає головним, а іноді й єдиним джерелом смислів. Люди все частіше організовують свої смисли не навколо того, що вони роблять, а на основі того, ким вони є, або на основі своїх уявлень про те, ким вони є" [63, c. 27].
У традиційних і навіть індустріальних суспільствах ідентичність особи була чітко фіксованою і тривкою, оскільки соціальні ролі були точно визначені, а відповідна міфологія й ідеологія сурово регламентувала сферу мислення і поведінки. Особливістю ж глобалізованого світу, який часто оцінюється як кризовий, є, на думку З. Баумана, уразливість і ненадійність умов життя. Це комбінація особистісних переживань "ненадійності (роботи, наявних прав і засобів до існування), невпевненості (в їх збереженні і майбутній стабільності) і відсутність безпеки (власного тіла, свого "Я" та їх пропозицій: майна, сусідів, всього співтовариства" [64, с. 173].
Якщо раніше можна було говорити про деяку усталену сукупність ідентичностей (хоч і досить умовно), то в умовах глобалізації йдеться не просто про формування супермаркету ідентичностей, а про надзвичайно неусталену множинність ідентичностей. Якісно нова динамічність, мобільність і ротаційність сучасного суспільного життя, його відкритість глобальній інформаційно-комунікативній експансії, швидкі й повсякденні зміни в масовій культурі і як підсумок – релятивізм і неусталеність основ суспільного життя, а значить, – соціальноідентифікаційних процесів.
Глобалізація і пов’язане з нею поширення інформаційних технологій помітно інтенсифікують спілкування між людьми, нав’язують їм нові соціальні ролі, вільно чи невільно роблять їх свідками й учасниками багатьох соціальних, економічних, політичних, інформаційних і культурних процесів. Як стверджує італійський соціолог А. Мартинеллі, глобалізація радикалізує
132
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
динаміку модернізації, взаємозалежність та інтенсифікацію відносин у всьому світі. Локальні події формуються віддаленими подіями і навпаки. Простір і час відокремились один від одного: соціальні відносини більше не залежать жорстко від фізичної присутності акторів в одному місці в один і той же час. Вони немов би вилучаються із специфічних контекстів інтеракції і реорганізуються у часі та просторі за допомогою символічних універсальних засобів торгівлі й абстрактних схем науковоготехнологічного знання. Іншими словами, глобальна взаємозалежність передбачає нове відчуття часу і простору. Час скорочується, простір зжимається [65, с. 6].
Із розмиванням культурних кордонів, зростанням міграційних потоків механізми формування та підтримки ідентичності набувають значної гнучкості, динамічності, пластичності та варіативності. В результаті ідентичність і самоідентифікація стають більш складними, неоднозначними, багаторівневими та багатовимірними. У цю епоху "ідентичність" людини усвідомлюється не як "метафізична константа", а як "незавершений проект" (Е. Гідденс). Саме тому людина епохи постіндустріалізму позбавляється впевненості щодо власної ідентичності. Зрозуміло, йдеться не про постійні зміни і змінюваність індивіда чи спільноти, а про процес постійного переосмислення індивідом чи групою змістовного наповнення ідентичності, тих ознак, з якими вони себе ототожнюють, підтвердження чи заперечення приналежності до певних спільнот, ідентифікацію ідентичності [66, с. 143].
У сучасному світі "проблема, яка мучить людей... полягає не в тому, як набути обраної ідентичності і примусити оточення визнати її, – пише З. Бауман, – скільки в тому, яку ідентичність вибрати і як зуміти вчасно зробити інший вибір, якщо раніше обрана ідентичність втратить цінність чи позбавиться спокусливих рис. Головною і найбільш нервуючою проблемою є не те, як знайти своє місце в жорстких межах класу чи страти і, знайшовши його, зберегти й уникнути вигнання; людину дратує підозра, що межі, до яких вона з таким труднощами проникла, незабаром зруйнуються і зникнуть" [67, с. 185-186].
Постмодерн заявив про себе радикальним запереченням спадщини Модерну, опротестувавши насамперед прагнення останнього до чіткості, однорідності, раціональності. Наголос на розмаїтті й багатосмисловості, апологія поліперспективності й двозначності, своєрідний "панлібералізм" привнесли в гуманістику новий погляд на гетерогенність, мультикультуральність, транснаціональні культурні форми, фрагментацію. Саме поняття постмодерністської ситуації
133
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
асоціюється сьогодні зі станом соціокультурної нестабільності
[68, с. 27-30].
Суб’єктивність розпадається, замінюється нескінченою множиною масок-симулякрів. Як зауважує Ж. Дельоз, сучасний світ – це світ штучно створених смислів (симулякрів), "світ фрагментарної уявної реальності" (Е. Тоффлер), тому замість ідентифікації варто говорити про індивідуацію, здатну породжувати одні та знищувати інші простори значень. Індивідуація, на відміну від ідентифікації, завжди існує у певній ситуації і певною мірою породжується цією ситуацією, але вона також здатна трансформувати ситуацію. Саме тому "постмодерна ідентичність" становить собою сукупність стратегій виживання або завоювання певної соціальної лакуни, коли акцент з внутрішнього виміру та свободи переноситься на сферу культурного уявлюваного, перевизначаються стосунки між Смислом і Суб’єктом" [69, с. 3-15].
Із квазіонтологій виростають квазіаксіологічні конструкції, які вже не можуть виступати як чинники, що об’єднують людські маси в культурно-історичні спільноти людей. Останні розпадаються на множинність слабо пов’язаних між собою, а то й прямо ворогуючих одна з одною субкультур. Адже не тільки реальний світ впливає на віртуальний, а має місце й зворотний вплив. Місце традиційної ідентичності посідає віртуальна, яка передбачає можливість вільного вибору будь-якого набору параметрів, що, з одного боку, веде до розширення ментальної типології (множення "лакун індивідуальної свідомості"), а з іншого – до розмивання визначеності Я. Формується новий тип суспільства – так зване "суспільство з мережевою структурою" (networked society) [70, с. 248].
У. Бек доводить, що постіндустріальне суспільство перетворилося в індивідуалізоване суспільство ризику. Примирення індивіда із втратою ідентичності описується як звернення до минулого в структурах етнічності, кревности та сусідства й в індивідуальних зв’язках. Дослідник бачить зниження значення колективних структур індустріального суспільства, що виражається в скороченні членства в профспілках або партіях або у вихолощуванні поняття "громадянин держави" у перебігу виникнення світового суспільства. Індивідуалізація усе ж означає, за У. Беком, не ізоляцію, а активне оформлення індивідуальних біографій, зміцнення взаємозв’язків і створення нових форм солідарності, заснованих на індивідуальних зв’язках [71, с. 37].
У динамічному світі принципово неможлива стабільна соціальна ідентичність. Наступає епоха неусталених соціально-
134
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
ідентифікаційних станів особистості. За таких умов зростає значення актів самоідентифікації, демонстрації належності до національної спільноти. Для того, щоб залишатися собою, особистість чи спільнота мають постійно підтверджувати власну самототожність. Виникає парадоксальна ситуація, про яку пишуть Л. Дробіжева і Є. Головаха: "…якщо в недалекому минулому зміна ідентичності передбачала маргіналізацію, то в сьогоднішньому світі ризику опинитися маргіналами більше піддаються ті, хто зберігає ідентичність всупереч змінам об’єктивної соціальної ситуації і не здатні прийняті нові соціальні реалії" [72, с. 9].
За умов можливих і реальних руйнувань ідентичностей перед людьми постійно постає завдання конструювання і набуття нових життєвих смислів. Питання "Хто я/ми?" та інші постають постійно перед людиною, але сьогодні часу на рефлексію свого стану вже немає. Потрібно терміново змінюватися, вибудовувати нову систему відносин, відповідати новим вимогам, "духу часу". Навіть простий самоаналіз показує, як важко відповісти на поставлені запитання з тієї простої причини, що вельми складно провести розмежування між багатьма нашими ідентичностями і зрозуміти їхню архітектоніку. "Одна й та ж людина, – пише про відчуття множинності ідентичності професор Сіті університету Зіауддін Сардар, – може бути індійцем за походженням, мусульманином, громадянином Франції, жити у США, бути поетом, жінкою, вегетаріанцем, антропологом, професором в університеті, підтримувати християнську віру, бути рибалкою, вірити у позаземне життя й у те, що прибульці з космосу літають по Всесвіту в добре сконструйованих літаючих тарілках" [73, с. 13].
Під наростаючим пресингом нового глобального контексту традиційний соціальний простір розмивається, він стає невимірним, непізнаним. Джерела визначення національної самобутності стали хисткими. Всі ті речі, які надавали нам відчуття впевненості у самих собі – такі, як національні території з однорідним населенням, стабільні місцеві громади, історія, що не викликає сумнівів, національні традиції тощо – все це втратило свою значущість. "Буття-у-межах" трансформується у "буття-на-межі" або навіть "буття-понад-межами". "Ідентичність здається фіксованою і твердою лише при поверховому огляді ззовні. Якою б твердістю вона не володіла, при розгляді зсередини, з точки зору власного біографічного досвіду, вона здається крихкою, уразливою і такою, що постійно роздирається внутрішніми силами, які розкручують її плинність, і зовнішніми впливами, які загрожують розірвати її на шматки і внести у
135
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
будь-яку сприйнятну форму" – резюмує уже згадуваний нами З. Бауман [74, с. 92].
Якщо, наприклад, взяти територію, яку називають Великою Британією, то й тут не залишилося майже нічого, щоб відображало цю назву: населення стало мультиентнічним, історичні речі, які асоціювалися як англійські – імперія, палата лордів, полювання на лисиць, національний гімн тощо, – стали несуттєвими і не важливими для більшості людей, що нині населяють Англію. Більше того: англійський дух дедалі стає малопомітним, якщо розглядати його в контексті нової європейської самовизначеності [75, с. 210-218].
Зазначені процеси знаходять свій вияв у значній зміні, а іноді й деструкції ціннісних орієнтацій, смислових стереотипів, уподобань кожної людини, що не може не позначитись на суспільному самопочуванні практично всіх соціальних, професійних та вікових груп населення, спричиняє кризу ідентичності. Функціональні механізми і способи підтримки ідентичності незворотно руйнуються, стан загальної кризи ідентичності стає нормою, а її конкретні форми прояву диверсифікуються залежно від того, наскільки значущою для суспільства є національна ідентичність, котра лежить в основі реального політичного самовизначення індивіда.
Вітчизняні вчені В. Табачковський, В. Шинкарук, Г. Шалашенко визначають кризу ідентичності як "кардинальне порушення органічності всіх складових людської життєдіяльності", "втрату надійних, усталених, раціонально вивірених, освячених традицією життєзначущих орієнтирів у всьому універсумі людського буття: на рівні соціальних структур, культури, інституційно закріплених цінностей і норм, окремого індивіда, його мислення, системи вартостей і уподобань, моральних імперативів, психічного здоров’я та ін." [76, с. 194].
Національні, етнічні, релігійні, соціальні та інші традиційні чинники формування ідентичності, як і раніше, актуальні, але вони не здатні до швидкої трансформації під впливом змін у самому суспільстві, що виявляється у відчутті нестабільності самого життя. "У світі, що все більше глобалізується і характеризується особливими рівнями цивілізаційних, соцієтальних та інших форм взаємозалежності, а відтак – і поширеної свідомості, – пише Р. Робертсон, – існує загострення цивілізаційної, соцієтальної та етнічної самосвідомості". Глобальне релігійне відродження, "повернення до святинь" – це відповідь на людське сприймання світу як "єдиного місця" [77, с. 74].
Кінець ХХ – початок ХХІ століть ознаменувався появою великої кількості нових суб’єктів колективної самоідентифікації.
136
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
Однак масштабність цього процесу природним чином зумовлює негативний характер самоідентифікації нових спільнот: у більшості випадків вона відбувається на основі визначення себе як відмінного від "інших" або "чужих" і реалізується через абсолютизацію релігійних, культурних, історичних та інших відмінностей. Це далеко не прогресивна тенденція суспільноісторичного розвитку, оскільки, з одного боку, вона не породжує потреби у позитивній самоідентифікації тієї чи іншої спільноти, що могла б надати їй стабільності і міцності, а з іншого – веде до послідовного виокремлення усе більшої кількості малих спільнот із великих, і цей процес, судячи з усього, немає меж.
Нівелювання традиційних патернів ідентичності, яке провокує глобалізація, виявляє різноспрямовані орієнтири ідентифікаційних процесів. В одному випадку, об’єктом ідентифікації стає всесвітнє громадянство, в основі якого є універсальні норми, правила і принципи глобального ринку і фінансових трансакцій. Альтернативою цьому є зумовлений кризою перегляд основ попередньої – національної ідентичності, орієнтованої на явний чи латентний образ "класичної" національно-територіальної держави. На тлі девальвації відповідних національних цінностей посилюється значення уявлень про етнічну, релігійно-конфесійну, цивілізаційну та інші, насамперед "вторинні", додаткові ідеалістичні моделі ідентичності. Нездатність глобальних мереж інформації та розподілу матеріальних статків убезпечувати цінності історично вкорінених ідентичностей значною мірою зумовила нестабільність у світі, оскільки відчуття безглуздя ініціює потенційно фундаменталістські реакції" [78, c. 4].
Намагання сучасних національних держав боротися за збереження і відтворення свого єдиного національного соціокультурного простору наштовхуються на спротив двох різноспрямованих процесів: культурного та інформаційного глобалізму, котрий уніфікує ідентифікаційні зразки, з одного боку, і розмивання національної (громадянської) солідарності під натиском сепаратистських домагань етнічних, релігійних, мовних, субкультурних співтовариств, з іншого. При цьому індивід, який відчуває себе затисненим у лещата глобального інформаційного пресингу масової культури, котра нав’язує свої віртуальні образи за допомогою електронних ЗМІ (теле- і радіокомунікацій, Інтернету, новітніх сервісів мобільного зв’язку тощо), або поступається йому, приймаючи правила й ідентифікаційні моделі так званої універсальної цивілізації [79, с. 47], або схиляється до різного роду й інтенсивності протестної чи негативної самоідентифікації.
137
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
Не випадково в сучасних умовах зросло значення примордіальних солідарностей, які містять у собі солідарність на основі локальної культури, а також на основі релігії. Сьогодні християнство, іслам, іудаїзм та інші релігії посилюють свій вплив, вони "відроджуються, роз’єднуються і переміщуються" [80, с. 111]. Глобалізація не веде до уніфікації релігій, а навпаки, у багатьох випадках стимулює релігійне піднесення (в арабомусульманських країнах, Ізраїлі, в Україні, Росії, США та ін.).
Дуже суперечливою є діалектика національноцивілізаційної і національно-державної (громадянської) складових ідентичності. Картина нинішнього послідовного і стрімкого розмивання національної ідентичності, котра з усією очевидністю спостерігається з "класичних" для Нового часу позицій нації-держави, з інших, альтернативних позицій виглядає швидше як формування нових атракторів ідентифікаційних прагнень, переважно цивілізаційної природи. Симптоми цієї трансформації і спонукали С. Гантінгтона виступити зі своєю відомою концепцією зіткнення цивілізацій як основного змісту світової політики цієї нової епохи.
Демасифікація і десакралізація суспільства, руйнування попередніх ідентичностей потребує формування нових, співвідносних з глобалізаційними викликами. Зростання комунікацій, торгівлі, подорожування примножують взаємодію між цивілізаціями, тому люди все більше виявляють зв’язок зі своєю цивілізаційною ідентичністю. Два європейця, наприклад, німець і француз, взаємодіючи один з одним, ідентифікуватимуть себе як німця і француза. Два європейці, німець і француз, взаємодіючи з двома арабами, мешканцем Саудівської Аравії і єгиптянином, ідентифікуватимуть одні одних як європейців та арабів [81, с. 73-74].
Розмивання традиційних ідентичностей, з одного боку, і пошук нових, з іншого, нерідко призводить до відродження патріархальних ідентичностей, які, здавалося б, давно стали минулим етапом до формування ідентичностей "спротиву" (М. Кастельс), породжуючи нові націоналізми, сепаратизми, вокалізми, етнічні та культурні співтовариства, культи, напівкульти та інші форми причетності до структурованого життя, які намагаються щось протиставити ситуації невизначеності і ризику, що несе з собою глобалізація. Розвиток космополітичного світогляду провокує відродження різного роду фундаменталізмів. Як породження глобалізації, фундаменталізм є спробою захистити світ сталих цінностей, а не відродження релігійного фанатизму (хоча такий варіант також не виключено). Тому фундаменталізм – це не те саме, що фанатизм або
138
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
авторитаризм [82, с. 10-16]. Виживання й опір метатрансформаціям глобального соціального контексту стають домінуючими мотивами поведінки.
До того ж глобалізація розмиває не тільки ідентичності, пов’язані з нацією-державою, а й традиційні форми ідентичності (пов’язані із сім’єю, місцем проживання, релігією тощо), ідентичності, вироблені в період становлення індустріального суспільства (праця, фірма, корпорація). Інтенсивний наступ на останніх з боку глобалізації також відчутний [83, с. 14].
Відомий німецький соціолог Р. Дарендорф говорить про необхідність відродження або відновлення "лігатур" у суспільстві ("лігатурами називають глибокі зв’язки, наявність яких надає сенс вибору"). Як приклад такої соціальної лігатури він, зокрема, наводить релігію [84, с. 32-33]. Подібні солідарності – джерело не тільки індивідуальної самототожності, але й ідентифікації зі світом, що нас оточує, спільнотою.
Разом з тим зазначимо, що ефект сучасної глобалізації не можна зводити винятково до формування універсалістських моделей ідентифікації, руйнівних щодо завдань національнодержавної консолідації. В новій "рамці" сучасного глобалізму окремі національні держави, регіони, цивілізації, етнічні співтовариства отримують унікальну можливість реконструювати свою історію й ідентичність, знайти унікальний і водночас ефективний синтез традиції і сучасного універсалізму. Глобалізація створює надзвичайно велике розмаїття різноспрямованих векторів трансформації національнокультурної ідентичності суспільства.
З одного боку, для значного числа регіонів незавершеної модернізації дедалі привабливішою стає та сама ж універсальна цивілізація, а з іншого, – спостерігається повсюдна активізація (реставрація, відродження) устремлінь чисельних периферійних регіонів щодо реалізації претензій на власну культурну й цивілізаційну самобутність. Одним із наслідків такої трансформації є драматичне розщеплення поняття національного, яке, залежно від контексту, може прочитуватися як атрибут нації-держави, а може наповнюватися етнічними і навіть примордіальними конотаціями.
У цьому контексті вкажемо на нетотожність громадянської та етнічно-національної приналежності. Взагалі, співвідношення понять "громадянська ідентичність" і "національна ідентичність" є особливо заплутаним, оскільки поняття громадянства та нації часто вживаються як синоніми, про що свідчить повсякденна мова. У словосполученнях на кшталт "він українець" або "вона італійка" не зрозуміло, про яку належність йдеться –
139
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
громадянську чи національну. Синонімічність понять, що віддзеркалюють водночас і громадянську, і національну ідентичність, є досить характерною для Європи, яка складається переважно з "національних держав".
З іншого боку, в дисонанс з таким ототожненням вступає низка чинників, яка особливо яскраво маніфестувала себе в останні два десятиріччя. Наприклад, у Франції близько 10 % громадян є мусульманами й етнічно пов’язані з населенням північно-африканських країн. Вони також є "французами", але не в національному, а в суто громадянському сенсі цього поняття. Цей, а також багато інших прикладів, які можна наводити безкінечно, свідчать про "фактичну" нетотожність феноменів громадянської та національної ідентичності в сучасному світі. І ця нетотожність стосується не лише певних спільнот, груп або окремих осіб, які усвідомлюють свою етнічну гетерогенність відносно "титульної нації". Якщо і етнічний німець, і етнічний турок є "німцями" у сенсі громадян ФРН, вочевидь цей факт змінює і самоусвідомлення етнічних німців та їх розуміння характеру німецької держави.
Унаочнення нетотожності двох типів ідентичності стає справжнім викликом для етнічних громад (зокрема й громад "титульних націй"), що змушені руйнувати старі або шукати нові принципи ідентифікації, так і для державної еліти, яка стоїть перед складним завданням вироблення форм інтеграції гетерогенних громад у суспільство, якому все ж таки мають бути притаманні певні елементи спільної ідентичності.
"Титульні нації" відповідають, як правило, неоконсервативними протестами (на кшталт провалів референдумів з прийняття конституції ЄС у Франції та Нідерландах або голосування за націоналістичні партії). Еліти ж шокують світ своїми нестандартними ініціативами, на зразок пропозиції духовного глави англіканської церкви Р. Вільямса щодо можливості інтеграції законів шаріату в англійську правову систему, завдяки чому, на його думку, у британських мусульман зникне необхідність робити вибір між збереженням вірності власним звичаям та лояльністю щодо Британської імперії.
Проте "фактична" гетерогенність сучасних суспільств та нормативна настанова позитивної плюральності залишають без відповіді принципове питання про характер зв’язку громадянської та національної ідентичності. Які наслідки прогресуюча диференціація між національною та громадянською ідентичністю, що підсилюється позитивним ставленням до плюральності, матиме для обох цих типів ідентичності? [85, с. 55-68].
140