kozlovez_monograf (1)
.pdf
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
суб'єктивний чинник – діяльність суб'єктів з регулювання й упорядкування цих процесів. Одним із проявів глобалізму може бути зовнішня політика держави, яка претендує на глобальнй вплив. Зараз нерідко говорять про глобалізм стосовно США.
У науковій літературі також поширене визначення поняття "глобалізація" в його тотожності з "інтернаціоналізацією". Деякі дослідники роблять це з посиланням на "економічну інтернаціоналізацію", "інтернаціоналізацію капіталу", "інтернаціоналізацію культури" тощо. Так, на думку Ю. Шишкова, глобалізація – це просторова характеристика інтернаціоналізації господарського життя людства на сучасному етапі, в той час як інтеграція – найвищий на сьогодні ступінь все тієї ж
інтернаціоналізації |
[31, c. 23]. |
Г. X. Шахназаров |
уважав |
глобалізацію й |
інтернаціоналізацію поняттями |
тотожними |
|
[32, c. 185]. |
|
|
|
Інтернаціоналізація (від лат. іnter – між + natio (nationis) народ) означає: 1) визнання чого-небудь міжнародним, загальним, спільним для низки країн; надання за договором усім державам-учасникам права користування на рівних засадах територіями, тією чи іншою спорудою, річкою тощо; 2) інтернаціоналізація виробництва – процес розвитку економічних зв'язків між національними господарствами, коли економіка однієї країни виступає частиною світового виробничого процесу" [33, c. 496; 34, c. 348].
Зрозуміло, що тут звернена увага на визначення інтернаціоналізму для констатації нетотожності понять "інтернаціоналізм" і "глобалізм", неприпустимості їхнього вільного трактування, у цьому випадку – зведення глобалізації до інтернаціоналізації через поняття "інтернаціоналізація економічного життя" або "економічної глобалізації". Про економічну інтернаціоналізацію можна говорити умовно, оскільки рівень і якість економіки індустріальних, постіндустріальних країн відрізняється від країн периферійних. До того ж поняття "інтернаціоналізація" й "інтернаціоналізм" несуть в собі ідеологічний відтінок у смислі певної солідарності, єдності цілей і прагнень народів, соціальних груп, держав. В умовах економічної переваги і домінування одних країн над іншими проблематично говорити про економічний інтернаціоналізм.
Якщо за загальним визнанням ключовими словами у визначенні понять "глобалізм" і "глобалізація" є взаємозв'язок
(interconnectedness) і взаємозалежність (interdependence), а
інтернаціоналізація (inter – між + nation (nationus), то зрозуміло, що останнє не вкладається в структуру названих ключових слів
121
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
за визначенням аналізованих понять. Тому замість економічного інтернаціоналізму доречнішим є використання "економічна інтеграція" або "економічний взаємозв'язок" як основний об’єктивний чинник, що визначає неминучість глобалізму і глобалізації не тільки в економічних відносинах країн і народів, а всіх сфер їхньої життєдіяльності [35, c. 49].
У науковій літературі також пропонується підійти до визначення поняття "глобалізація" через поняття "цивілізація".
Найбільш типові з них наведені |
в монографії С. Удовика |
[36, c. 3-14]. Так, за визначенням |
французького історика |
Л. Февра, "цивілізація – це рівнодіюча сил матеріальних і духовних, інтелектуальних і релігійних, що впливають на даному відрізку часу в даній країні на свідомість людей" [37, c. 31]. Б. Єрасов визначає цивілізацію як "соціокультурну спільність, сформовану на основі універсальних, тобто надлокальных цінностей, що мають вираження у світових релігіях, системах моралі, права, мистецтва. Ці цінності поєднуються з широким комплексом практичних і духовних знань і розробленими символічними системами, що сприяють подоланню локальної замкненості первинних колективів" [38, c. 25]. Ю. Павленко під цивілізацією розуміє "переважно поліетнічне внутрішньо цілісне і специфічне соціокультурне утворення на етапі суспільного розвитку, що настає за первісністю" [39, c. 59].
У концепції цивілізації використовуються такі функціонально значущі і взаємозалежні критерії, як наявність писемності й засобів збереження і поширення письмових записів; релігія чи поєднання релігійної системи і морально-філософського вчення; певний мінімум діючих етнічних цінностей; розвинута соціальна стратифікація і структура, специфічні взаємини між міськими і сільськими культурними системами; наявність містмегаполісів, що розривають родинні відносини з домівкою чи батьківщиною; розвинена й освічена еліта, здатна генерувати ідеї, спрямовані на розвиток цивілізації; наявність "високого мистецтва", його нерозривний зв'язок і взаємовплив із народним мистецтвом; наявність торгівлі на далекі відстані і розвиненої мережі обміну продуктів і послуг; розвинена система економічних відносин і, як специфічний показник, ефективність сільськогосподарського виробництва –економічної бази цивілізації; наявність політичної структури устрою і управління; розвинена і цілісна багаторівнева система семіотичних кодів і смислів, специфічна символічна система [40, c. 4-5].
За різними оцінками, у світі існувало близько 30 цивілізацій. Нині загальновизнаними є індуїстська, китайськоконфуціанська, буддистська, ісламська і християнська, яка
122
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
поділяється на дві цивілізації: західноєвропейську і греко- слов'яно-православну. Також потенційні риси цивілізацій несуть африканська і латиноамериканська. В аспекті перерахованих критеріїв цивілізації та їхніх різновидів малопереконливими є спроби проведення паралелі між цивілізацією і глобалізацією. Процеси глобалізації у сенсі встановлення взаємозв'язку і взаємозалежності економічної, соціально-політичної, духовнокультурної й інших сфер життєдіяльності людства спостерігаються в значно менших історичних періодах, а перераховані цивілізації зберігають свою непохитну самобутність тисячоліттями. Більше того, з'являються їх нові відгалуження. Тому визначення поняття "глобалізація", через поняття "цивілізація" навряд чи виправдане. Зазначимо, що у деяких працях здійснено спроби дати нові визначення глобальної цивілізації, наприклад, як "мережевого суспільства" [41, с. 352].
Цивілізація, як й інтернаціоналізація, – явище багатоаспектне. Існує інтернаціоналізація капіталу, але є також інтернаціоналізація робітничого класу, олігархів і знедолених тощо. А глобалізм і глобалізація – явища однопорядкові. Не може бути глобалізму чи глобалізації капіталу в чистому вигляді, що не охоплюють, крім економічної, й інші сфери життя. Як зазначалося, нині у світі нараховуються десятки цивілізацій, мають місце різні форми інтернаціоналізації. А процес глобалізації єдиний в розмаїтті, він охоплює шляхом взаємопроникнення і взаємозалежності всі сфери життєдіяльності різних країн, але не переростає в "інтернаціоналізацію" чи "цивілізацію" будь-якого виду. Іншими словами, глобалізм і глобалізація відображають стан світу або окремих регіонів і континентів, що охоплюють сукупність взаємозалежності (не солідарності) усіх сфер життєдіяльності людства незалежно від "інтернаціональної" або "цивілізаційної"
належності [42, c. 54-55].
З’ясуємо також значення терміну "уніфікація". Він походить від французького unification, має латинський корінь unus (uni) – означає "один", і facere – робити. Тобто, уніфікація – це приведення чого-небудь до єдиної форми, системи [43, c. 917]. Глобалізаційні процеси значною мірою уніфікували такі сфери людської життєдіяльності, як економічну сферу (транснаціональні корпорації, формування глобальних інститутів економічного регулювання, СОТ, МВФ, СБ); технологічну сферу (прийняття пріоритету на світових ринках нових поколінь техніки і технологій); геополітичну сферу – домінування США.
Щодо уніфікації соціокультурної сфери, то дослідники висловлюються негативно. Адже кожен народ має зберегти свою
123
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
національну ідентичність, неповторність, унікальність у глобалізованому світі [44, c. 29-30].
Незважаючи на велике розмаїття думок щодо сутності феномена глобалізації, часу його утворення, перспектив розвитку (чи можливий поворот назад у процесі "глобалізування" світу або ж воно є об’єктивно незворотним), його впливу на людство взагалі та на окремі країни зокрема, родовою ознакою усіх концепцій глобалізації є ідея посилення взаємозалежності людства на всіх рівнях: локальному, національному, регіональному, глобальному й у всіх вимірах: економічному, політичному, соціокультурному.
Дійсно, взаємозалежність соціального, економічного, культурного життя складає особливу ознаку сучасного світу. Глобалізація – це сутнісно нова якість історичної ситуації, в яку людство втягувалося протягом останніх чотирьох-п’яти десятиліть. Як сказав би Г. Гегель: глобалізація – це форма розвитку ідеї всесвітньої історії на перетині ІІ – ІІІ тисячоліть. Справжній історичний простір для глобалізації відкрився лише в останні 10-25 років. Власне, глобалізація є нічим іншим, як ознакою формування єдиного всепланетного людства. Закономірно, що цей процес спричиняє болісні метаморфози і кризу багатьох культурних, соціальних, господарських систем, кризу ідентичності.
Хоча переважно увагу при цьому зосереджують на економічній царині (глобалізація фінансових і промислових ринків, ринку праці, перенесення виробництва в країни з дешевою робочою силою і меншим державним регулюванням тощо), проте глобалізація виявляється і в посиленні відчуття кожною людиною зв’язку з людьми інших країн, у збільшенні контактів громадян різних країн, у полегшенні мандрів по всьому світу. Зрозуміло, що інтенсифікація міжнародних контактів на рівні пересічних людей (як через безпосередні контакти, так і опосередковані, через новітні засоби зв’язку) створює чималий тиск на національні культури – цінності, світогляд, спосіб життя тощо.
Більшість дослідників погоджується з тим, що взаємозалежність відображає сутність процесу глобалізації, хоча поза межами цієї згоди в їхніх підходах можуть спостерігатися значні відмінності. До того ж, коли говорять про глобалізацію, її вибух найчастіше пов’язують із прогресивними змінами в інформаційних технологіях, засобах масової комунікації й транспорту, з інтенсифікацією чинників виробництва, а також із переходом від національного до світового ринку як головної арени економічної конкуренції. З цього поводу американський
124
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
вчений Ф. Фукуяма висуває припущення, що глобалізація відкриває величезні можливості економічного зростання й поліпшення якості життя [45].
Глобалізація передбачає, що політична, економічна і соціальна діяльність стає всесвітньою за своїми наслідками. Сьогодні переосмислюються роль і функції національних держав
ізміни у їх взаємовідносинах, аналізується призначення регіональних і міжнародних інституцій, наприклад, ООН, ЄС, НАТО, МВФ, СОТ та ін. На сучасному етапі розвитку міжнародних відносинах актуалізується взаємодія не тільки між національними державами, а й між об’єднаннями держав, наприклад, урядові програми: Україна – НАТО, Україна – ЄС.
Разом з тим під глобалізацією нерідко мають на увазі практичне втілення в життя того, що Філіп МакМайкл назвав "глобалізаційним проектом", тобто політичної програми неоліберальної ідеології, взятої на озброєння капіталістичними елітами Заходу в період правління адміністрації Р. Рейгана у США і М. Тетчер у Великій Британії, яка заявила, що неолібералізму "немає альтернативи" (від цього походить гасло неолібералів TINA – there is no alternative) [46, c. 176-196].
Своєрідним прогнозом у цьому плані стала думка професора соціології Тасманійського університету М. Уотерса, який ставить таке запитання: як завершиться процес глобалізації
іяк буде виглядати глобалізований світ? В ідеалі, на думку дослідника, вся планета – буде виглядати як цілісне суспільне утворення і як єдність культур. Тут автор підкреслює, що вірогідніше всього суспільство і культура не будуть гармонійно інтегрованими. Швидше, вони будуть тяжіти до високого рівня диференціації, багатополюсності і хаосу. Але територіальний принцип перестає відігравати важливу роль у соціальному і культурному житті. Він дає таке визначення глобалізації: "Глобалізація – це соціальний процес, в ході якого стираються географічні кордони соціальних і культурних систем, і населення все більше усвідомлює зникнення цих кордонів" [47, с. 185].
Водночас існує протилежна позиція, що глобалізація не передбачає формування єдиного світового співтовариства, а призводить до фрагментарності світу. Так, З. Бауман характеризує глобалізацію як новий світовий безлад, хаос. Особливо це загострилось після розпаду Союзу РСР. Нині, на його думку, ніхто не контролює хід подій, світ розвивається сам по собі. Це, насамперед, пов’язано зі зміною ролі держави, адже сьогодні більшість держав блокується і тим самим віддає частину свого суверенітету. З. Бауман стверджує: глобалізація передбачає фрагментацію світу, зручного для необмежених глобальних
125
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
фінансів, торгівлі, інформації. Нова мобільність надає значні переваги капіталу, який не прив’язаний до певного регіону, місцевості. Перебуваючи у віртуальному вимірі, капітал впливає на хід подій у реальному світі, при цьому не несе відповідальності за наслідки. Так діють транснаціональні корпорації, доходи яких в десятки разів перевищують бюджети деяких держав. У них практично не виникає ситуацій "долання перешкод" і у будь-який незручний час вони можуть "переміститися" в ті регіони, де для них сприятливіші умови. Вони зацікавлені в збереженні суверенітету слабких держав.
У зв’язку з цим З. Бауман вживає термін "глокалізація", котрий означає об’єднання таких явищ, як глобалізація і локалізація. Термін "глобальне" поєднує в собі поняття "інтернаціональне" і "транснаціональне", а термін "локальне" – "національно-державне" і "субнаціональне". Це два тісно взаємозалежних паралельних процеси, які в сукупності зумовлюють різку диференціацію умов існування населення цілих країн, регіонів і різних сегментів цього населення. "Інтеграція й роздробленість, глобалізація й територіалізація – це взаємодоповнювальні процеси. Точніше це дві сторони одного процесу: процесу перерозподілу суверенітету, влади й свободи дій у світовому маштабі, каталізатором (але жодною мірою не причиною) якого став радикальний стрибок в розвитку технологій, пов’язаних зі швидкістю" [48, с. 57]. Так звані процеси "глобалізації" обертаються перерозподілом привілеїв і позбавлень, багатства й бідності, ресурсів і безсилля, влади й безвладдя, свободи й обмежень. Тому глобалізація, за З. Бауманом, не стільки формує єдиний світ, скільки сприяє його фрагментарності [49, с. 6].
На думку інших дослідників, глобалізація руйнує умови людського існування, послаблює автономію національних держав, здатність їх захищати своїх громадян шляхом регулювання економічних процесів і перетворює весь світ на колонію транснаціональних корпорацій [50, с. 143-162; 51, с. 11-54].
Досить категоричною щодо природи глобалізації та її призначення є позиція вітчизняного дослідника В. Холода: "Уведений в науковий і політико-дипломатичний обіг термін "глобалізація" є суто ідеологічною конструкцією, що прикриває той новий світоустрій, який США та їх партнери поспішають встановити на хвилі отриманої перемоги над СРСР у "холодній війні". Головна її ідея – повне розкриття економіки, фінансовоінформаційної сфери всіх країн, які не здатні цьому чинити спротив. Однією зі складових цієї конструкції виступає теза про відміну суверенітету країн над їх природними ресурсами...
126
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
Глобалізація за її політико-економічною і цільовою ідеологічною суттю – це доведений до крайнощів невгамовний паразитизм еліти світового капіталізму, який внаслідок вищезазначених причин набув "друго дихання" [52, с. 441].
Подібний погляд висловлює і В. Самохвалова, яка вважає, що сучасна глобалізація ідейно є "продовженням найрізноманітніших утопій і практик з об’єднання світу і людства…" [53, с. 113]. Глобалізаційна епоха, на її думку, перетворила економіку в "граничне обґрунтування" всіх процесів, що відбуваються у суспільстві, у своєрідну ідеологію – економічна реальність підпорядковує собі решту сфер людської життєдіяльності. Замість того, щоб сформувати образ людини, що відповідає новому часу, глобалізація сконцентрувалась в основному у сфері економіки.
Автори монографії "Глобальні трансформації" Д. Гелд, Е. МакГрю, Д. Голдблатт і Дж. Перрарон, трактуючи глобалізацію як розширення, поглиблення і прискорення світових взаємозв’язків у всіх царинах сучасного суспільного життя, розглядають три основні підходи до глобалістичної проблематики: 1) гіперглобалісти вважають, що глобалізація становить якісно нову добу розвитку людства, і цілковито підпорядковується функціонуванню планетарної мегасистеми, перш за все дисципліни світового ринку; 2) скептики стверджують, що глобалізація – це переважно міф і що відповідні процеси, маючи глибоке історичне коріння, є розгортанням давніх тенденцій, які накладаються на розвиток окремих наційдержав, а не визначають останні; 3) трансформаціоністи міркують, що сьогодні світ дійсно переживає якісні перетворення на глобальному рівні, але останні міцно укорінені у минуле і, в цілому, не нівелюють національно-державне розмаїття соціокультурних та економічних форм, маючи своїм зворотним боком посилення регіоналізації, яка здійснюється переважно на цивілізаційному грунті [54, с. 24-33].
У присвяченій проблемам глобалізації монографії І. Ващекіна, М. Мунтяна і А. Урсула дається позитивна оцінка цього феномена. "Глобалізація, – пишуть автори, – виступаючи певним продуктом поєднання стихійних процесів світового розвитку і свідомої цілеспрямованої діяльності людей, веде: до трансформації різноманітних національних частковостей у єдину загальнолюдську цивілізацію, перетворюючи світове співтовариство народів у світове суспільство; до виділення деяких загальноприйнятих правил поведінки на планеті, які визнаються добровільно або під тиском; до формування цілісної системи економічного і політичного світопорядку і т. ін." [55, с. 17].
127
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
Утакій сутності і наслідках глобалізації автори вбачають лише прогрес людства, хоча практична перевірка виявляє і їх негативність. Адже не таємниця, що всі проповідники встановлення єдиної загальнолюдської цивілізації мають на увазі сучасну західну (читай: американську) цивілізацію. Поширення руху антиглобалістів і нові соціально-політичні взаємини постіндустріальних і периферійних країн свідчать про складність
іутопічність цих пророкувань, навіть якщо ставка робиться на досягнення цієї мети шляхом тиску.
Уході глобалізаційних процесів світ став однополярним. Це відбулося внаслідок розпаду Радянського Союзу. А до того світ визначався як біполярний і хід подій в світі контролювався двома наддержавами: США та СРСР. Зараз хід подій контролюється однією державою – Сполученими Штатами. Вперше в історії не європейська держава стала не тільки головним арбітром у відносинах між європейськими державами, а й наймогутнішою державою світу.
Чи означає це, що майбутнє глобалізації пов’язане з неминучою "вестернізацією" країн світової "периферії" і "напівпериферії"? Відповідь на це конкретне питання значною мірою залежить від того, чи вдастся цим країнам, пристосувавшись до нинішньої, значною мірою зшитої за американськими лекалами, вестернізації, виробити власні, національні (національно-державні) форми глобалізаційних стратегій [56, с. 11].
Російський дослідник В. Іноземцев висуває гіпотезу про утворення однополюсності світу, що є результатом "вестернізації". Вчений пояснює такий світопорядок нерівномірним розвитком країн. Одні країни досягли вже постіндустріального розвитку, а інші ще перебувають в індустріальному, а то і в доіндустріальному стані, тому природне примирення цих складових сьогодні є неможливим. Але це дещо однобічний погляд на процес глобалізації, він спрямований проти поширення так званої "вестернізації". На відміну від попередніх етапів глобалізації (а її початок автор відносить до середини XV століття), які з необхідністю включали багато нових територій до зони європейських впливів, то сьогодні глобалізація є виразом хаотичної глобальної конкуренції господарських, соціальних та культурних моделей. Друга світова війна радикально змінила економічну і політичну ситуацію в світі. На роль основного глобалізатора вийшли Сполучені Штати Америки. Відносини між центром та периферією якісно змінили свій характер. Тепер ці відносини характеризуються як відносини між тими, хто активно діє і між тими, хто лише реагує на ці дії. Отже, "нова
128
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
глобалізація" з необхідністю постає як суперечливе явище, яке поглиблює світову нерівність, проти якої виступають антиглобалісти [57, с. 590-591].
Іншу позицію в питанні визначення процесу глобалізації має В. Толстих. Учений розрізняє дві сторони глобалізаційного процесу. З одного боку, глобалізація – це об’єктивний процес, потреба людства в об’єднанні для подальшого всесвітньоісторичного розвитку, а з іншого, – нав’язування геополітичної стратегії в інтересах "золотого мільярда". Для В. Толстих ядром поняття "глобалізації" є ідея всезагальної взаємозалежності. Підкреслюється саме взаємозалежність, а не підкорення багатим бідних, сильним слабшого. Проте в сучасних умовах взаємність тільки проголошується, а не використовується на практиці. Насправді кожна з сторін намагається знайти вигоду в побудуванні стосунків. Дослідник пропонує так званий "гуманістичний глобалізм", у межах якого всі завдання, проблеми, які вирішують країни або співтовариства повинні знаходити спільні рішення, оскільки ці проблеми є загальнолюдськими. Виникає запитання: а чи можливий цей проект на практиці? В. Толстих не сумнівається в цьому. Адже, на його думку, проект глобалізації може реалізуватися лише в інтересах усіх країн і народів, а не лише розвинутих і багатих держав. Жоден народ не може бути обмежений у власному праві на вільний доступ до всіх досягнень і благ світової цивілізації і культури. Тому будівництво "глобального дому" не повинно залежати від фінансових потоків, курсу долара або євро, він будується людством заради людства [58, с. 31-56]. На саміті в Кельні 1999 року було проголошено гасло "Глобалізація – благо для всіх!" Однак питання, чи можлива гуманістична глобалізація, залишається відкритим.
Глобалізація – не стихійне явище, чи природні катаклізми, а рукотворний процес, який реалізує певні інтереси. Вона не зводиться лише до технократичних надбань цивілізації, глобальних наслідків в економіці, політиці, в розвитку новітніх інформаційних технологій. Глобалізація – це зміни всієї ієрархії життєдіяльності людства, внутрішньо суперечливий, парадоксальний процес, оскільки іншим аспектом глобалізації є процес локалізації, який містить явища інтеграції і дезінтеграції.
Одним із прикладів такого підходу є дослідження українського дослідника С. Пролеєва, котрий визначив всесвітньоісторичний сенс глобалізації таким чином: "Глобалізація, окрім технічного чи соціального, має суто культурний, метафізичний вимір. Процес глобалізації – це зустріч людства з самим собою як людством, це самопізнання людини і
129
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
людської природи в універсальному вигляді всепланетарної людської спільноти – всесвітнього людства" [59, с. 141]. Тому виклик глобалізації не є суто зовнішнім викликом партикулярним чи локальним цінностям з боку загальнолюдських чи таких, що зазіхають на цю роль. Глобалізація – це процес утворення всепланетарного людства і – разом з тим – вона обіймає ті загальні умови, правила, норми існування, котрі з’являються внаслідок виникнення всепланетарного людства.
Глобалізація може і повинна розглядатися як мегатенденція до об’єднання людства, яка втілена в діалектиці просторово-часових переміщень, взаємодій і трансформацій антропосоціальних (тобто культурно і політично пов’язаних) цілісностей. Тобто не тільки як поширення людей, артефактів, символів та інформації за межі регіонів і континентів (географічний аспект), а й як супроводжуюча і детермінуюча цей процес предметно-практична й духовна організація та реорганізація зовнішнього та внутрішнього єдиного соціального, економічного, політичного та іншого простору людей, націй, держав і цивілізацій [60, с. 6; 61, с. 50-67].
Дослідження процесу глобалізації багато в чому дотепер перебуває у сфері міфологізації, яка втілюється у двох основних міфологемах. Згідно з першою, глобалізація розглядається як незворотний, єдино можливий і рятівний процес розвитку людської цивілізації, а за другою – як загроза для збереження ідентичності окремих національних спільнот і людства в цілому. Як слушно зауважує С. Пролеєв, потрібно відрізняти ці дві міфологеми від реальних позитивних та негативних наслідків глобалізації у різних сферах суспільного життя. Зокрема, міфологема глобалізації як загрози демонізує глобальні процеси, надає їм вигляду "світового зла", персоніфікує це зло у таких само демонізованих суб’єктах, як, наприклад, "США", "Захід" тощо і – відповідно – закликає до жертовної, священної боротьби з цим "світовим ворогом" [62, с. 141]. Зрозуміло, що міфологізоване сприйняття не має нічого спільного з дійсними проблемами, пов’язаними з процесами глобалізації, та їх ґрунтовним аналізом.
Розгляд сучасного етапу розвитку глобалізації передбачає аналіз процесів, що відбулися у другій половині ХХ – початку ХХІ століть, які й становлять часове поле нашого дослідження. Чинниками, що інтенсифікували процеси глобалізації в зазначений період, стали:
зникнення з розпадом СРСР та закінченням холодної війни політичної поляризації світу і створення передумов формування єдиного планетарного соціуму;
130