kozlovez_monograf (1)
.pdf
Ідентичністьяк об’єкт соціального пізнання і методологічної рефлексії
168.Юрій М.Ф. Соціологія культури: Навчальний посібник. – К.: Кондор,
2006.
169.Гідденс Е. Нестримний світ: як глобалізація перетворює наше життя. – К.: Альтерпрес, 2004.
170.Удовик С. Передмова від видавця // Роже Каюа. Людина та сакральне. Пер. з фр. – К.: "Ваклер", 2003.
171.Элиаде М. Ностальгия по истории. – М.: Институт общегуманитарных исследований, 2006.
172. Элиаде М. Священное и мирское. – М.: МГУ, 1994.
173.Элиаде М. Ностальгия по истории. – М.: Институт общегуманитарных исследований, 2006.
174.Дзюба І. М. Україна у пошуках нової ідентичності: Ст., виступи, інтерв’ю, памфлети / Вступ.слово М. В. Поповича. – К.: Україна,
2006.
175.Костенко Л. Україна як жертва і чинник глобалізаційних катастроф // Діалог цивілізацій: протиріччя глобалізації: Матер. Другої Всесвіт. конф., Київ, 23 трав. 2003 р. – К.: МАУП, 2003. –
С. 86-95.
176.Михальченко М.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? – К.: Институт социологии НАНУ, 2001.
177.Див.: Івшина Л. Ідентичність і модернізм // День. – 2007. – 22 листопада. – С. 1,6; День. – 2007. – 23 листопада. – С. 18-19
178.Донченко О., Романенко Ю. Архетипи соціального життя і політика (Глибинні регулятори психополітичного повсякдення): Монографія. – К.: Либідь, 2001.
111
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
Розділ ІІ.
НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ: ВИПРОБУВАННЯ ГЛОБАЛІЗАЦІЄЮ
З’ясування сутності глобалізаційного контексту розвитку національної ідентичності вимагає передусім характеристики поняття "глобалізація". Це
завдання є доволі складним, оскільки сьогодні, за висловом У. Бека, "без сумніву глобалізація є найбільш уживаним і зловживаним – і найменш зрозумілим, вірогідно, найбільш незрозумілим, затемненим, політично ефектним словом (гаслом, зброєю у дискусії) останніх років і залишиться таким у найближчий час" [1, с. 40].
Глобалізація на сучасному етапі розвитку людства стала основним вектором розвитку цивілізації. Cкладні, неоднозначні й суперечливі процеси, що відбуваються в гуманітарній сфері наприкінці ХХ – початку ХХІ століть, зачіпають і змінюють такі тонкі й вразливі матерії, як життя людського духу, світовідчуття індивідууму, світ людського досвіду (те, що філософ Едмунд Гуссерль – засновник феноменології – назвав "життєвим світом" – Lebenswelt) [2], врешті-решт, національно-культурну ідентичність цілих народів.
2.1. Глобалізація як соціальний феномен
Започатковане у малознаних французьких та американських публікаціях 60-х років ХХ ст., поняття глобалізації в наш час активно входить до основних мов світу. Як показують пошуки в Інтернет-мережі, сьогодні немає країни, де глобалізація не була б предметом дискусії: у Франції вживають термін "mondialisation", англійці та американці використовують
"globalization", німці – "Globalisierung", італійці – "globalizzatione", в
Іспанії та Латинській Америці говорять "globalizacion". Дискусійними в теоретичному плані залишаються питання, пов’язанні з розумінням природи глобалізації. Що являє себою глобалізація? У чому її суть? Наскільки процеси глобалізації незвичні й неочікувані для сучасного суспільства? Чи справді це
112
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
цілком нове явище, яке характеризується всеохопною експансією і непередбачуваністю? Це природно-історичний процес, об’єктивність якого очевидна, чи штучно політизоване явище? А найголовніше: що вона несе людству й окремим його складовим?
Тільки за останнє десятиліття в різних країнах світу опубліковані сотні монографій і численні статті, проведено наукові конференції вчених і саміти державних діячів з цих проблем. Діапазон думок з проблеми глобалізації вражаючий, що пояснюється як складністю і суперечливістю глобалізаційних процесів, так й ігноруванням категоріального апарату досліджуваного явища, вільним використанням наукових понять, що торкаються його. Проблема полягає ще й у тому, що під назвою "глобалізація" позначають дуже різні, якісно відмінні явища: факти глибокої давнини і сучасності.
Як часто трапляється, коли з’являються явища епохального значення, що впливають на події світового рівня і навіть на повсякденне життя кожного – пригадаймо першу індустріальну революцію, – то людська думка призводить до заміни аналізу конкретних ситуацій дедуктивними міркуваннями, що нерідко приносить розчарування. Нестача конкретики замінюється формулами абстрактних моделей, які виникають шляхом абстрагування, приблизності й подібності, коли в бажанні прозорості отримують результати, які, врешті-решт, перетворюються на риторичні. Так і глобалізація стала категорією всечуттєвою, яка трансформує конкретні феномени, наприклад, потоки капіталів і товарообміну чи пересування людей, у філософські сентенції, що характеризуються
запереченням існування простору: фантома |
"morte della |
distanza" ("смерть дистанції"), свого роду "fine |
della geografia" |
("кінець географії"). Крім того, термін "глобалізація" взяв на себе функцію категорії, яка генерує нову парадигму світорозуміння і напрямку наукового пізнання – глобалістики [3, с. 14].
Термін "глобалізація" (від англійського "global"– всесвітній, всеохоплюючий), який почав епізодично використовуватися з кінця 60-х років ХХ ст., вперше був покладений у центр концептуальних побудов у 1981 р. американським соціологом Дж. Макліном. До середини 80-х років концепція глобалізації набула такого поширення, що М. Уотерс, один із найбільш авторитетних дослідників глобалізації, писав: "Подібно тому, як основним поняттям 80-х років був постмодернізм, ключовою ідеєю 90-х років може стати глобалізація, під якою ми розуміємо перехід людства у третє тисячоліття" [4, с. 98]. У цей же час основні термінологічні аспекти теорії були розроблені Р. Робертсоном, який у 1983 р. виніс поняття "globalitу" в назву
113
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
однієї зі своїх статей, в 1985 р. здійснив детальну інтерпретацію терміну "globalization", а в 1992-му виклав основи своєї концепції у спеціальному дослідженні "Глобалізація" [5].
На думку Р. Робертсона, "поняття глобалізації відноситься як до компресії світу, так і до інтенсифікації усвідомлення світу як цілого…, як до конкретної глобальної взаємозалежності, так і до усвідомлення глобального цілого у ХХ ст." [6, c. 226]. М. Уотерс зазначає: глобалізація – це процес, "в ході якого і завдяки якому визначальний вплив географії на соціальне і культурне структурування скасовується і в якому люди це скасування дедалі більше усвідомлюють" [7, c. 226].
І. Бартелсон відзначає такий парадокс: хоча нікому не зрозуміло, що таке глобалізація, проте ніхто не сумнівається в її реальності [8, с. 189]. Кожний автор, по суті, вкладає в це поняття власний зміст, котрий варіюється залежно від ідеологічних переваг і дисциплінарної сумлінності автора. Тому будь-яка серйозна спроба писати про глобалізацію повинна, на думку Р. Робертсона і Х. Хондкера, містити в собі аналіз подібностей і відмінностей між дискурсами про глобалізацію [9, с. 128]. У цьому зв’язку автори виділяють чотири типи дискурсів: цивілізаційні (регіональні), дисциплінарні (академічні), ідеологічні і феміністські. Звісно, що можна побудувати й інші типології, не забуваючи, що навіть в академічних дослідженнях ідеологія присутня як попереднє неявне знання. Зазначимо, що у низці праць, присвячених проблемі глобалізації, ці дискурси настільки переплелися, що відбулася ідеологічна абсолютизація концепта глобалізації, за допомогою якого нерідко намагаються пояснити всі значні зміни в сучасному світі, попередньо не з’ясувавши сутності цього історичного феномена.
Багато авторів, аналізуючи наявні визначення глобалізації, намагаються дати свою дефініцію, внести якусь змістовну новизну. Наслідком цього є те, що у чисельних опублікованих працях містяться різного роду уточнення цього терміну. Німецькі вчені Ю. Остерхаммель і Н. Петерсон у своєму історичному дослідженні феномена глобалізації показують деякі методологічні складності точного визначення терміну "глобалізація". Вказуючи на низку безперечних чинників глобалізації, насамперед "велику роль експансії, концентрації і прискорення міжнародних відносин", автори констатують, що "дефініція часто містить різні діагнози нашої епохи. Але майже завжди там є питання про те, чи означає глобалізація відмирання національної держави і чи призведе вона світ до культурної гомогенності, чи надасть нові смисли концептам простору і часу" [10, с. 5-6]. При цьому автори
114
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
додають, що потрібно враховувати і світогляд, ціннісні установки чисельних "ентузіастів" глобалізації та її противників.
Вважається, що глобалізація – явище кінця ХХ ст. Однак, на думку багатьох дослідників, вона не є прикметою нашого часу. Початок глобалізації можна віднести до середини ХV ст., коли почалося, говорячи словами Ф. Броделя, перетворення "світу європейських економік" у світову господарську систему європейського типу. Не створюючи "мережевого суспільства", ця "глобалізація" з неминучістю вела до включення багатьох нових територій у зону європейського впливу, різко активізувала міжнародну торгівлю, створювала умови для поширення на весь світ єдиних принципів соціального гуртожитку тощо. І, нарешті, ця "глобалізація" не тільки перебудовувала життя народів світової "периферії", а й робила більш зрілим і сам західний світ. Не випадково багато філософів відмічають, що епоха модерніті, "будучи породжена Європою, водночас сама породила Європу" як соціальну систему, здатну до швидкого і динамічного розвитку [11, с. 146, 149].
Залежно від висхідних трактувань глобалізації будуються різні типології її періодизації та відповідні їм історичні форми. Деякі досліднки відносять її початок навіть у глибоке минуле: до часів поширення на землі біологічного виду homo sapiens [12, с. 54; 13, с. 6-9]. Так, В. Пантин вважає, що процес глобалізації, який ніколи не завершиться, хоч і прагне до цього, започаткувався ще в глибоку давнину, але уявлення про нього набули поширення лише у ХХ ст. [14, c. 5-11].
Р. Робертсон розповсюдження глобальних норм пов’язує з розвитком європейської цивілізації і у зв’язку з цим виділяє такі фази глобалізаційного процесу: 1) фаза зародження (з 1400 року по 1750 рік) – містить в собі розкол у християнстві, розвиток узагальнюючих уявлень про людину, перші мапи планети, прийняття універсального календаря на Заході, мандрівки, метою яких було вивчення Землі; 2) фаза становлення (від 1750 року по 1875 рік) – охоплює розвиток постійних дипломатичних відносин між державами, громадянство і паспортну систему, становлення перших націй в Європі; 3) фаза піднесення (з 1875 року по 1925 рік) – складалася з міжнародних зв’язків вже не тільки в економічному плані, а й культурному (загальносвітовий календар), у політичному (Перша світова війна), національному (міжнародні міграції і намагання їх обмежити). Цю фазу він ототожнює з початком прискореної глобалізації; 4) фаза боротьби за політичну та економічну гегемонію (з 1925 року по 1969 рік), яка містила утворення Ліги націй і ООН, Другу світову і "холодну" війни, загрозу ядерної
115
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
війни, виникнення "третього світу"; 5) остання фаза – фаза невизначеності (від 1969 року по 1992 рік) – дослідження космосу, ускладнення міжнародних відносин, що стрімко змінювались, інтернаціоналізація засобів масової інформації, супутникове телебачення тощо [15, с. 145].
Ще один представник розвитку теорії глобалізації Е. Гідденс вважає, що процес глобалізації є наслідком модернізації. Якщо дотримуватися цієї теорії, то процес глобалізації збігається з модернізацією і тоді він починається приблизно в ХVI столітті. До цього періоду відноситься становлення і розвиток міжнародних відносин, виникнення глобальної культури і глобальної свідомості. З часом цей процес почав прискорюватись, і зараз ми спостерігаємо стрімкий його розвиток [16, с. 175].
Російський дослідник А. Чумаков стверджує, що глобалізація бере витоки з ХІХ століття і пов’язує її розвиток із досягненнями людства в технічній сфері, створенням нових засобів зв’язку, пересування тощо. На його думку, "глобалізація – це багатовіковий природній процес становлення єдиних для всієї
планети біосоціальних структур, |
взаємозв’язків і відносин" |
[17, с. 87]. Він виокремлює такі |
фази глобалізації: реальна |
глобалізація (кінець ХV – XVIII ст.), |
фундаментальна глобалізація |
(кінець ХІХ ст.– середина ХХ ст. – початок "холодної війни") і багатоаспектна глобалізація. Остання вступила в активну фазу в 70-х роках ХХ ст. і завершиться, можливо, приблизно в середині ХХІ століття. Особливістю цього періоду стало усвідомлення глобальних загроз, які породила глобалізація, а також початок формування глобальної свідомості, культури і способу життя
[18, с. 197-251].
Інший російський вчений, соціолог М. Губогло, вслід за географами й істориками виділяє три фази глобалізації, пов’язані головним чином з європейською експансією і каналізованою нею урбанізацією. Перша фаза глобалізації розпочалася в епоху великих географічних відкриттів, яка немов би прийняла естафету від епохи Відродження й охопила тривалий період з ХV до початку ХІХ століть. Виникнення поселень європейців у прибережній смузі двох Америк, Африки і Південної Азії започаткувало колонізацію, яка й стала об’єктивною передумовою глобалізації. Друга фаза глобалізації пов’язана з подальшою колонізацією, що спрямовувалася на початку ХІХ ст. із прибережних районів у глубину континентів і тривала аж до першої світової війни. Третя, найбільш суперечлива фаза глобалізації, тісно пов’язана з етнополітичною консолідацією і водночас із політичним відокремленням народів. Вона випала
116
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
головним чином на ХХ століття, охопила більшість країн світу і виявилася у концентрації етнополітичної і військової могутності в руках спочатку двох великих держав – США і СРСР, а потім, з розпадом другої – однієї держави [19, с. 70-71].
На противагу наведеним підходам Ю. В. Яковець вважає, що глобалізація виникла і бурхливо розвивається у другій половині ХХ ст.: "Суть перетворень, які відбуваються у нас на очах, дають можливість говорити про глобалізацію як об’єктивно якісний соціальний феномен, а не як про давно створену тенденцію" [20, с. 25].
Наведені типології (як й інші) мають під собою певні підстави, оскільки глобалізацію, на наш погляд, можна розглядати як у широкому смислі слова, що означає стратегічний напрям розвитку людства з часу його зародження, так і у вузькому – як сучасний етап розвитку людства, який розпочався із закінченням холодної війни і позначений інформаційнотехнологічним проривом. Якщо розглядати глобалізацію у широкому значенні, то має рацію італійський дослідник Джованні Гоцінні, стверджуючи, що "вся історія людства є історією глобалізації" [21, с. 27].
Якщо ж під особливостями глобалізації розуміти усвідомлення того, що людство постає єдиним, то початком цього процесу слід вважати ХХ століття. Окрім усвідомлення об’єктивності цього процесу слід також вказати і на те, що взаємодія між суб’єктами відбувалась століттями, і наслідки її були не такі значущі і чисельні у короткостроковій перспективі, як у сучасних умовах, коли вони супроводжуються значними змінами у всіх сферах суспільного життя.
Ще однією причиною такого "різноголосся" у поглядах на періодизацію глобалізації є те, що багато дослідників не бачать відмінності між двома паралельними процесами – інтернаціоналізацією та глобалізацією. Епоха інтернаціоналізації у всесвітній історії була започаткована великими географічними відкриттями, її сенс полягав у залученні до єдиного соціального часу та спресованого соціального простору різних народів у налагодженні інфраструктури інформаційного, комунікаційного, торговельного, військового, соціокультурного спілкування між різними країнами та локальними цивілізаціями. У середині ХХ ст.. ми стаємо свідками формування, говорячи словами античних мислителів, глобального соціуму.
Ми солідарні з тими дослідниками, які вважають, що принаймні інтернаціоналізація (як предтеча сучасної глобалізації) має досить глибокі історичні корені. Дійсно, від так званого "осьового часу" всесвітньої історії людство міцно
117
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
пов’язане спільністю розвитку. Якщо розглядати історичний процес як рух по спіралі, то глобалізацію можна розуміти як ще один крок на шляху сходження людства до єдиної спільноти. Наслідком розпаду СРСР і соціалістичного табору стало відродження глобального капіталізму, відповідно якісно нового напряму набув процес глобалізації. Адже до цього теоретично існували два діаметральних шляхи глобального розвитку, що відповідало біполярній системі міжнародних відносин. Починаючи з 70-х рр. ХХ ст., визначальними чинниками глобалізації стали: демографічно-екологічні чинники (демографічний вибух, що стимулював дискусію про "межі зростання"); глобалізація техносфери (науково-технічна революція створила передумови для формування нового постіндустріального суспільства); економічна глобалізація; геополітична глобалізація; соціокультурна глобалізація [22, c. 6].
За словами П. Штомпки, сьогодні можна говорити про глобальну структуру політичних, економічних і культурних відносин, що поширюються за будь-які традиційні кордони й пов’язують окремі суспільства в єдину систему. Про таке розуміння людства не могло бути й мови навіть у порівняно недалекому минулому [23, с. 59]. Особливістю процесів глобалізації на відміну від інших форм взаємодії є усвідомлення єдності, розуміння необхідності спілного співіснування. Адже не можна говорити про єдність, коли кожний мислить себе поза планетарним соціумом.
Разом із тим, нехтування історичним контекстом глобалізаційних процесів, призводить до того, як справедливо зазначає В. Іноземцев, що більшості праць про глобалізацію бракує "емпіричного виправдання" історією, через що глобалізація постає спонтанним процесом, таким, який сам себе підтримує, "виводиться, по суті, із безсуб’єктності цього феномена" [24, с. 59].
Глобалізація кінця ХХ ст. історично окреслена двома подіями, які значно відрізняють глобалізацію початкового етапу від сучасного. По-перше, закінчення "холодної війни" і усвідомлення її наслідків; розпад СРСР і в цілому соціалістичного табору створили підгрунття для об’єднання всього світу. Подруге, електронна революція в сфері комунікації, яка ліквідувала перепони в часі й просторі. Завдяки цим історичним подіям була створена якісно нова ситуація, яка дала змогу впроваджувати нові методи у різних сферах життєдіяльності всієї планети
[25, с. 241].
У соціально-філософському аспекті дослідження глобалізації як соціального феномена на особливу увагу
118
Національна ідентичність: випробування глобалізацією
заслуговує аналіз поняття "глобалізм", яке нерідко тлумачиться як тотожне поняттю "глобалізація". Ці поняття хоч і однопорядкові, але не тотожні. Поняття глобалізація відображає об’єктивний стан, а глобалізм – об'єктивний процес і суб'єктивні дії. Подальший соціальний прогрес у регіональному, континентальному і планетарному масштабах багато в чому залежатиме від того, якою мірою діяльність найбільш впливових політичних, фінансових та економічних сил і держав світу буде відповідати об’єктивним передумовам глобалізації, інтересам усіх країн і народів, охоплених цим процесом.
Найбільш наочно це виявляється у зведенні глобалізму лише до політичного аспекту або ж у використанні цього терміну для характеристики ідеологічних концепцій, пов’язаних з глобалізацією як основним вектором світового розвитку. Так, на думку О. Панаріна, основні смисли ідеології глобалізації полягають у позиції послідовного відсторонення від усіх місцевих інтересів, норм і традицій, у третуванні держави як носія місництва; у відмові від більшості завоювань в економіці, політиці та інших сферах; у виділенні однієї сторони цього процесу – доступність планування ресурсів в інтересах сильних держав і на шкоду периферійних і т. ін. Глобалізм виступає як протиставлення меншості людей, що досягла вищої мобільності, інертній більшості [26, с. 5-26]. Дослідник виділяє три типи глобалізму: глобалізм Просвітництва, який зародився в період європейського модерну і передбачає формування єдиного світу, простору, заснованого на універсаліях прогресу, та є доступним для всіх; глобалізм правлячих еліт і третій тип – глобалізм, який передбачає процедуру перетворення однієї держави з її національною обмеженістю в монопольного носія світової влади – однополярної глобальної системи [27, с. 47]. Ці положення ученого стосуються ідеології глобалізму, його сучасних характерних рис і основних ідей, але не містять визначення поняття "глобалізм".
Визначення понять "глобалізм" і "глобалізація" доцільно розглядати у двох аспектах: теоретико-методологічному (філософському) і науково-галузевому. Перше передбачає з'ясування загальної сутності цього явища і процесу, а друге – його конкретну сутність і прояв у конкретних сферах життєдіяльності соціуму. Таке філософсько-методологічне розрізнення цих понять сприятиме подоланню нечіткості й плутанини, що мають місце передусім у прикладних дослідженнях.
В основі теоретико-методологічного підходу до зазначених понять лежить визнаний у науковій літературі ключовий термін
119
Феномен національної ідентичності: виклики глобалізації
"глобальність". Але не менше значення має і термін "взаємозалежність", поряд з яким, за твердженням Л. Карапетяна, мають бути також "взаємопроникнення" і "взаємозв'язок". Більше того, з погляду логіки "взаємопроникнення" і "взаємозв'язок" передують "взаємозалежності" (економічних відносин, культури й інших сфер). А вже у процесі взаємопроникнення і взаємозв'язку утверджується глобальна взаємозалежність. На думку дослідника, відповідно до цієї логіки і слід розглядати однопорядкові, але не тотожні поняття "глобальне" – "глобалізм" – "глобалізація" [28, c. 56].
Поняття "глобальне" (від фр. global – всезагальний, лат. Globus – куля) в науковій літературі тлумачиться як "охоплюючий всю земну кулю; всесвітній; всебічний, взятий у цілому, загальний, масштабний, повний, універсальний" [29, c. 232]. Це визначення розглядається як абстракція, каркас або кістяк, що повинен бути наповнений конкретним змістом у характеристиці й визначенні понять "глобалізм" і "глобалізація".
Щодо поняття "глобалізм", то воно постає як об'єктивний стан взаємопроникнення економічних, соціально-політичних, культурних та інших сфер життя між країнами і народами. Така необхідність виникає незалежно від волі людей у процесі розвитку продуктивних сил і споживання, хоча це взаємопроникнення реалізується через їхню діяльність.
Завершальним є поняття "глобалізація", яке виступає процесом встановлення взаємозв'язків в економічній, соціальній, політичній, духовно-культурній та інших сферах життєдіяльності різних соціумів і котрий регулюється політикою держав, їх лідерів та інших суб'єктів.
Виходячи з викладеного, Л. Карапетян пропонує таке визначення зазначених понять: "глобалізм" – це об'єктивний стан взаємопроникнення, взаємозв'язків і взаємозалежності, сукупність всебічних відносин світового соціуму, а "глобалізація" – процес встановлення економічних, науково-технічних, соціальнополітичних, культурних та інших відносин між країнами і практичною діяльністю держав, їхніх лідерів та інших суб'єктів щодо організації взаємопов’язаного і взаємозалежного функціонування регіонів і континентів країн світового співтовариства. Якщо глобалізм як об'єктивний процес інтеграції людей і народів у всепланетарне людство, що створює нову реальність, завжди має позитивний зміст, то пов'язана з діяльністю суб'єктів глобалізації остання може мати як позитивні, так і негативні наслідки [30, c. 58-59].
Отже, об'єктивний стан глобалізму лежить в основі процесу глобалізації. У цьому смислі безперечно, що сам процес глобалізації також об'єктивний, але в ньому вже домінує
120